Постанова 4855 № 761/19239/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 761/19239/20 Головуючий у 1 інстанції: Мальцев Д.О. Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 квітня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р. Суддів Кобаля М.І. Лічевецького І.О. За участю секретаря Ткаченка В.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Департаменту транспортної інфраструктури Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 лютого 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), третя особа - Інспектор з паркування Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Обертас Олег Федорович про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, - В С Т А Н О В И Л А: Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Київської міської ради, Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), третя особа - Інспектор з паркування Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Обертас Олег Федорович, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову від 16 червня 2020 року серії АС № 0000011308 про накладення адміністративного стягнення по справі про порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 05 лютого 2021 року позов задоволено. Скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване у режимі фотозйомки (відеозапису) серії АС № 0000011308 від 16.06.2020 р., винесеної головним інспектором з паркування відділу інспекції з паркування Дарницького району управління (інспекції) з паркування Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 510 грн. за скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 122 КпАП України та закрито справу про адміністративне правопорушення. Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Департамент транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняте нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт звертає увагу на те, що зі змісту матеріалів фотофіксації та Схеми розміщення дорожніх знаків в м. Києві по вул. Червоноткацька встановлено, що транспортний засіб позивача залишено для стоянки таким чином, що створювало перешкоду для руху інших транспортних засобів , а отже, перешкоджало дорожньому руху, у розумінні пункту частини 3 статті 265-4 КУпАП, що є підставою для притягнення позивача до відповідальності, згідно частини 3 ст. 122 КУпАП. 27 квітня 2021 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від відповідача - Київської міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує вимоги апеляційної скарги. 28 квітня 2021 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від представника ОСОБА_1 - Поповича Віталія Миколайовича надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції та просить покласти на відповідача судові витрати понесені позивачем, у зв`язку з розглядом апеляційної скарги. Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, згідно постанови від 16 червня 2020 року серії АС № 0000011308, складеної Інспектором з паркування відділу інспекції з паркування Дарницького району управління (інспекції) з паркування Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу (Київської міської державної адміністрації) Обертасом О.Ф. про накладення адміністративного стягнення по справі про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване у режимі фотозйомки (відеозапису), 16 червня 2020 року о 21 год. 03 хв. по вул. Червоноткацька, 41 у м. Києві, транспортний засіб «TOYOTA AURIS, реєстраційний номерний знак транспортного засобу НОМЕР_1 залишено для стоянки таким чином, що створює перешкоду для руху пішоходів або інших транспортних засобів, чим порушено пункт пп. «д» п. 15.10 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 р. № 1306 та вчинено адміністративне правопорушення, передбачене частиною 3 статті 122 КУпАП. Постановлено застосувати адміністративне стягнення до ОСОБА_1 у вигляді штрафу в розмірі 510 грн. Не погоджуючись із вказаною постановою, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Положеннями статті 14 Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року № 3353-XII передбачено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух. Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух", встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306. Відповідно до п. 1.9. Правил дорожнього руху, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Нормами підпункту «д» п. 15.10 Правил дорожнього руху закріплено, що стоянка у місцях, де транспортний засіб, що стоїть, зробить неможливим рух інших транспортних засобів або створить перешкоду для руху пішоходів; Згідно з ч. 3 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі -КУпАП), перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на п`ятдесят кілометрів на годину, ненадання переваги в русі транспортним засобам аварійно-рятувальних служб, швидкої медичної допомоги, пожежної охорони, поліції, що рухаються з увімкненими спеціальними світловими або звуковими сигнальними пристроями, ненадання переваги маршрутним транспортним засобам, у тому числі порушення правил руху і зупинки на смузі для маршрутних транспортних засобів, а так само порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Примітка. Суб`єктом правопорушення в цій статті є особа, яка керувала транспортним засобом у момент вчинення правопорушення, а в разі вчинення передбачених частинами першою - третьою цієї статті правопорушень у виді перевищення обмеження швидкості руху транспортних засобів, проїзду на заборонний сигнал регулювання дорожнього руху, порушення правил зупинки, стоянки, а також установленої для транспортних засобів заборони рухатися смугою для маршрутних транспортних засобів, тротуарами чи пішохідними доріжками, виїзду на смугу зустрічного руху, якщо зазначене правопорушення зафіксовано в автоматичному режимі, а також у разі порушення правил зупинки, стоянки транспортних засобів, якщо зазначене правопорушення зафіксовано в режимі фотозйомки (відеозапису), - відповідальна особа, зазначена у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, або особа, яка ввезла транспортний засіб на територію України. У разі внесення змін до постанови про накладення адміністративного стягнення з підстав, встановлених абзацом третім частини першої статті 279-3 цього Кодексу, суб`єктом цього правопорушення може бути особа, яка керувала транспортним засобом у момент вчинення правопорушення, зафіксованого в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису). За приписами підпункту «г» пункту 2 частини 3 статті 265-4 КУпАП, для цілей цього Кодексу розміщення транспортного засобу є таким, що суттєво перешкоджає дорожньому руху або створює загрозу безпеці руху, якщо транспортний засіб: розташовано у заборонених Правилами дорожнього руху місцях зупинки або стоянки, а саме: на пішохідних переходах і ближче 10 метрів до них з обох боків, крім випадків зупинки для надання переваги в русі. У відповідності до частини 1 статті 14-2 КУпАП, адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису) (за допомогою технічних засобів, що дають змогу здійснювати фотозйомку або відеозапис та функціонують згідно із законодавством про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах), несе відповідальна особа - фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а в разі якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів внесено відомості про належного користувача відповідного транспортного засобу, - належний користувач транспортного засобу, а якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відсутні на момент запиту відомості про керівника юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, - особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи. Стаття 279-1 КУпАП визначає особливості розгляду справ про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису). Приписами ч. 1 ст. 279-1 КУпАП передбачено, що у разі якщо адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху зафіксовано в автоматичному режимі або якщо порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів зафіксовано в режимі фотозйомки (відеозапису), посадова особа уповноваженого підрозділу Національної поліції або інспектор з паркування за даними Єдиного державного реєстру транспортних засобів, а також у разі необхідності - за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань встановлює відповідальну особу, зазначену у частині першій статті 14-2 цього Кодексу. Відповідно до частини 5 статті 279-1 КУпАП, постанова про накладення адміністративного стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), може виноситися без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Нормами ч. 1 ст. 9 КУпАП визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Згідно положень статті 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Як вбачається з матеріалів справи, Інспектором з паркування відділу інспекції з паркування Дарницького району управління (інспекції) з паркування Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Обертасом Олегом Федоровичем винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване у режимі фотозйомки (відеозапису) від 16 червня 2020 року серії АС №0000011308, відносно ОСОБА_1 (а.с. 30). Як зазначає позивач у позовній заяві, його незаконно притягнули до відповідальності, оскільки, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності за порушення правил зупинки та стоянки транспортних засобів є наявність перешкоди дорожнього руху або загрози безпеці руху, про що повинно бути зазначено в постанові про адміністративне правопорушення. Разом із тим, в постанові інформація, яким чином транспортний засіб позивача (TOYOTA AURIS, реєстраційний номерний знак транспортного засобу НОМЕР_1 ) створював перешкоду, а тим більше, загрозу безпеці руху не зазначено. Крім того, іншої інформації, яка б відображала перешкоджання дорожньому руху, висадки та посадки пасажирів, або загрозі руху транспорту не зафіксовано та не встановлено. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що матеріали вказаної адміністративної справи не містять належних доказів для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 122 КУпАП. В свою чергу, апелянт стверджує, що зі змісту матеріалів фотофіксації та Схеми розміщення дорожніх знаків в м. Києві по вул. Червоноткацька вбачається, що транспортний засіб позивача залишено для стоянки таким чином, що створювало перешкоду для руху інших транспортних засобів, а отже перешкоджало дорожньому руху у розумінні пункту частини 3 статті 265-4 КУпАП, що є підставою для притягнення позивача до відповідальності згідно частини 3 ст. 122 КУпАП. З даного приводу, колегія суддів зазначає наступне. В силу положень пункту 1 статті 247 КУпАП, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. На переконання колегії суддів, наявність події адміністративного правопорушення доводиться шляхом надання доказів. Згідно статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Положеннями статті 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справ про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Враховуючи вищезазначене, висновки про наявність чи відсутність в діях особи адміністративного правопорушення повинні ґрунтуватися на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин справи та наданих доказів. Разом з тим, матеріали справи не містять належних доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 122 КУпАП, зокрема, пояснень свідків, показань технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, тощо. Так, колегія суддів не погоджується із доводами апелянта про належність доказів, наданих ним на підтвердження вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 122 КУпАП, з огляду на наступне. Зокрема, з долучених фотоматеріалів (а.с. 135-138) не можливо встановити, що порушення правил дорожнього руху позивачем було вчинено саме по вул. Червоноткацькій,

41. Окрім іншого, як вірно зазначено судом першої інстанції, на деяких фотоматеріалах (а.с. 154-155) зазначено лише назву вулиці «Червоноткацька», натомість в оскаржуваній постанові вбачається порушення правил дорожнього руху позивачем саме по «вул. Червоноткацькій, 41», що свідчить про розбіжність відомостей в наданих відповідачем доказах. Враховане вище зауваження стосується і «Схеми розміщення дорожніх знаків в м. Києві по вул. Червоноткацька». Колеія суддів, також, вважає вірним висновок суду першої інстанції, що з наявних в матеріалах справи фотодоказів неможливо встановити, що транспортний засіб позивача був розташований таким чином, що створював перешкоди руху пішоходів або інших транспортних засобів. Так, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 08 липня 2020 року у справі № 463/1352/16-а вказав наступне: «…процесуальний обов`язок щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до положень діючого на час виникнення спірних правовідносин процесуального законодавства покладено на відповідача як на суб`єкта владних повноважень». Водночас, колегія суддів підкреслює, що сам факт винесення оскаржуваної постанови не є доказом вчинення адміністративного правопорушення позивачем. Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Згідно пункту 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 та 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів. За принципом презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Отже, колегія суддів вважає, що факт вчинення ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 122 КУпАП, є недоведеним. Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Європейський суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 р. у справі "Аллене де Рібермон проти Франції" підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави. В силу ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Водночас, оскаржувана постанова відповідача не відповідає вказаним критеріям процесуального Закону, а тому, правомірно скасована судом першої інстанції із закриттям провадження у справі. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - Попович В.М. просить покласти на відповідача судові витрати понесені позивачем, у зв`язку з розглядом апеляційної скарги, а саме, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн. З даного приводу, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. У свою чергу, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, законодавцем включено витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України). За приписами ч. ч. 1, 2 ст. 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. За приписами ч. 3 ст. 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Разом з тим, в силу положень ч. 5 ст. 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Частиною 9 статті 139 КАС України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. На підтвердження здійснення витрат на професійну правничу допомогу представником ОСОБА_1 - Поповичем В.М. надано: Договір про надання правової (професійної правничої) допомоги від 10 березня 2021 року №13/27/-04/21; Замовлення на надання правової (професійної правничої) допомоги від 10 березня 2021 року, що є Додатком №1 до вищевказаного Договору №13/27/-04/21 та ордер від 10 березня 2021 року серії КС №498298. Відповідно до Замовлення на надання правової (професійної правничої) допомоги від 10 березня 2021 року, що є Додатком №1 до Договору №13/27/-04/21, сторони погодили замовлення про представництво інтересів Клієнта в рамках справи 761/19239/20 в суді апеляційної інстанції (Шостий апеляційний адміністративний суд). Згідно вищевказаного Замовлення, етапами виконання замовлення є: - ознайомлення (опрацювання) матеріалів справи 761/19239/20 включаючи рішення суду першої інстанції; - підготування проекту відзиву на апеляційну скаргу, а в подальшому проекту пояснень та ін. необхідних процесуальних документів; - здійснення представництва інтересів Клієнта у всіх державних та судових установах України з усіма правами, наданими Клієнту чинним законодавством незалежно від його процесуального статусу у провадженні. Разом з тим, в матеріалах справи відсутні відомості, що представник ОСОБА_1 - Попович В.М. ознайомлювався з матеріалами справи. Також, колегія суддів зазначає, що в судове засідання до суду апеляційної інстанції представник позивача не з`явився. Відповідно до пункту 5.7 Договору про надання правової (професійної правничої) допомоги від 10 березня 2021 року №13/27/-04/21, факт надання правової допомоги підтверджується Актом надання послуг (правової допомоги). Колегія суддів наголошує на тому, що представником ОСОБА_1 - Поповичом В.М. на підтвердження факту надання правової допомоги не надано Акту надання послуг (правової допомоги). З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для стягнення на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн. Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують. Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29). Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність правових підстав для їх задоволення. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України). При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 243, 250, 286, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Департаменту транспортної інфраструктури Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 лютого 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р. Судді Кобаль М.І. Лічевецький І.О.