Постанова 4816 № 591/5514/22

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 березня 2023 року м.Суми Справа №591/5514/22 Номер провадження 22-ц/816/284/23 Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Криворотенка В. І. (суддя-доповідач), суддів - Кононенко О. Ю. , Собини О. І. за участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М., сторони: скаржник ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Зарічний відділ державної виконавчої служби у місті Суми Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні Сумського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 21 грудня 2022 року в складі судді Северинової А.С., постановлену в м. Суми, повний текст якої складено 26 грудня 2022 року, В С Т А Н О В И В: У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою, яку в подальшому уточнив, на бездіяльність Зарічного відділу державної виконавчої служби у місті Суми Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми). Скаргу обґрунтовував тим, що під час визначення можливості щодо реалізації права на розпорядження власним нерухомим майном ним було з`ясовано, що наявні обтяження відносно всього належного йому нерухомого майна за № 11496674, обтяжувачем за яким є Зарічний відділ державної виконавчої служби Сумського міського управління юстиції на підставі постанови про арешт майна від 10 серпня 2011 року (ВП 19114521) та № 13454846, обтяжувачем за яким є Відділ державної виконавчої служби Сумського міського управління юстиції на підставі постанови про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження від 27 листопада 2012 року (ВП 35842025), правонаступником якого є Зарічний відділ державної виконавчої служби у місті Суми Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми). Зазначає, що з метою отримання інформації він звернувся до Зарічного відділу державної виконавчої служби у місті Суми Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), де йому повідомили про те, що відсутні відкриті виконавчі провадження відносно нього, а у провадженнях, в порядку виконання яких було накладено обтяження відносно його майна, було винесено постанови про повернення виконавчого документа стягувачу, а саме ВП 19114521 у зв`язку з надходженням листа від стягувача про повернення виконавчого документа без виконання у зв`язку з повним погашенням кредитної заборгованості та у ВП 35842025 у зв`язку з відсутністю майна, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені державним виконавцем заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними. Посилаючись на обставини того, що у зв`язку з поверненням виконавчого документа стягувачу підстави для збереження чинності арешту майна відсутні, а також на те, що наявність протягом тривалого часу (більше 10 років) не скасованого арешту на все його майно є невиправданим втручанням у його право на мирне володіння своїм майном, скаржник просив зобов`язати Зарічний відділ державної виконавчої служби у місті Суми Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) скасувати арешт з усього його нерухомого майна (номери записів про обтяження 11496674 та 13454846). Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 21 грудня 2022 року скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов`язано Зарічний відділ державної виконавчої служби у місті Суми Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) зняти арешт з нерухомого майна ОСОБА_1 , накладеного в межах виконавчого провадження ВП 19114521 на підставі постанови про арешт майна боржника від 10 серпня 2011 року, об`єкт обтяження: невизначене майно, все майно, реєстраційний номер обтяження 11496674 від 12 серпня 2011 року. У задоволенні іншої частини вимог скарги відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу суду скасувати в частині відмови в задоволенні скарги та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким задовольнити скаргу. В доводах апеляційної скарги зазначається, що борг в розмірі 17343 грн 37 коп. ним погашений самостійно у відділенні банку, а тому немає необхідності у подальшому арешті його майна за реєстраційним номером обтяження 11496674, а сам факт неможливості надання скаржником підтверджуючих документів про сплату боргу не можуть означати не виконання ним зобов`язань належним чином. Вказує, що на момент виникнення спірних правовідносин державний виконавець повинен був зняти арешт з накладеного на все його майно при поверненні виконавчого документа стягувачу, але цього не зробив, тобто допустив бездіяльність. Підсумовуючи вищевикладене, приходить до висновку, що оскільки арешт його майна, накладеного постановою державного виконавця від 10 серпня 2011 року в межах виконавчого провадження № 35842025 і станом на день подання апеляційної скарги є незнятим, тому, на його думку, вказане є невиправданим втручанням у його право на мирне володіння його майном протягом тривалого часу (більше 10 років). Ухвала суду в частині задоволених вимог скарги ОСОБА_1 не оскаржується, а тому на підставі ч. 1 ст. 367 ЦПК України у зазначеній частині в апеляційному порядку не переглядається. Відзиву на апеляційну скаргу сторонами по справі не направлено. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України. Сторони належним чином повідомлені, проте в судове засідання не з`явились. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що на виконанні Відділу державної виконавчої служби Сумського міського управління юстиції перебували виконавчі провадження відносно ОСОБА_1 , а саме: - виконавче провадження № 35226906 з примусового виконання виконавчого листа № 2-1332/2011 від 20 червня 2011 року, виданого Зарічним районним судом м. Суми про стягнення зі ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» боргу в розмірі 13152 грн 07 коп. 10 грудня 2013 року, керуючись п. 1 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві на підставі поданої ним заяви про повернення виконавчого документа щодо ОСОБА_1 у зв`язку з повним погашенням кредитної заборгованості. - виконавче провадження 35842025 з примусового виконання виконавчого листа № 2-3593 від 02 грудня 2011 року, виданого Зарічним районним судом м. Суми про стягнення в солідарному порядку зі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Акціонерний промислово-інвестиційний банк» заборгованості в розмірі 17343 грн 37 коп. (а.с. 3). Постановою старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Сумського міського управління юстиції Загорного Д.С. від 27 листопада 2012 року відкрито виконавче провадження № 35842025 з примусового виконання виконавчого листа № 2-3593 від 02 грудня 2011 року, виданого Зарічним районним судом м. Суми про стягнення в солідарному порядку зі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Акціонерний промислово-інвестиційний банк» заборгованості в розмірі 17343 грн 37 коп., боржником за яким був ОСОБА_1 (а.с. 49). Постановами старшого державного виконавця від 04 грудня 2012 року стягнуто з боржника ОСОБА_1 виконавчий збір у розмірі 1734 грн 34 коп. та витрати на проведення виконавчих дій у сумі 39 грн 89 коп. (а.с. 50, 51). Постановою старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Сумського міського управління юстиції Загорного Д.С. від 09 січня 2013 року накладено арешт на кошти боржника ОСОБА_1 у межах суми 17343 грн 37 коп. (а.с. 52). 22 листопада 2013 року старший державний виконавець відділу державної виконавчої служби Сумського міського управління юстиції Загорний Д.С. прийняв постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження», тобто у зв`язку з тим, що у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними (а.с. 53). Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 15 листопада 2022 року зареєстровано заборони відчуження об`єктів нерухомого майна відносно ОСОБА_1 , а саме: арешт нерухомого майна за реєстраційним номером обтяження 11496674 від 12 серпня 2011 року, накладений Зарічним ВДВС на підставі постанови про арешт майна боржника в межах виконавчого провадження ВП19114521 від 10 серпня 2011 року, об`єкт обтяження: невизначене майно, все майно, а також арешт нерухомого майна за реєстраційним номером обтяження 13454846 від 28 грудня 2012 року, накладений старшим державним виконавцем ВДВС СМУЮ на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження в межах виконавчого провадження ВП 35842025 від 27 листопада 2012 року, об`єкт обтяження: невизначене майно, все нерухоме майно (а.с. 19-20). Також з матеріалів справи вбачається, що на виконанні у Зарічному відділі державної виконавчої служби Сумського міського управління юстиції перебувало виконавче провадження № 19114521 з виконання виконавчого листа № 2-3175, виданого 01 квітня 2010 року Зарічним районним судом м. Суми, стягувачем за яким було АТ «Брокбізнесбанк», а боржником ОСОБА_3 (а.с. 44). При цьому, постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 10 серпня 2011 року у виконавчому провадженні № 19114521, на підставі якої до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна внесено запис про обтяження стосовно ОСОБА_1 , стосується зовсім іншої особи боржника, а саме: ОСОБА_3 (а.с. 47). Постановляючи ухвалу про відмову в задоволенні вимог скарги в частині зняття арешту з майна (номер запису про обтяження 13454846), суд першої інстанції виходив з того, що виконавчий лист № 2-3593, виданий 02 грудня 2011 року Зарічним районним судом м. Суми про стягнення в солідарному порядку зі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Акціонерний промислово-інвестиційний банк» заборгованості в розмірі 17343 грн 37 коп. повернуто стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження», тобто виконавче провадження не є закінченим, а рішення суду залишається невиконаним, тому прийшов до висновку, що відсутні підстави для задоволення вимог скарги в частині скасування арешту нерухомого майна боржника, накладеного в межах цього виконавчого провадження. Такі висновки суду першої інстанції відповідають матеріалам справи та вимогам закону. Відповідно до положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Виходячи зі змісту ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. Відповідно до положень ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Європейський суд з прав людини у рішенні від 20.07.2004 у справі «Шмалько проти України» вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Відповідно до частин першої, другої статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Згідно пункту 2 частини 1 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження», в редакції, чинній на час винесення постанови від 22 листопада 2013 року у виконавчому провадженні ВП 35842025, виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними. За приписами ч. 5 ст. 47 наведеного Закону, повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права, повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону. Відповідно до норм ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження», в редакції, чинній на час винесення постанови від 22 листопада 2013 року у виконавчому провадженні ВП 35842025, виконавче провадження підлягає закінченню у передбачених ч. 1 цієї статті випадках. При цьому, даною нормою не передбачено такого випадку закінчення виконавчого провадження, якщо виконавчий лист повернуто стягувачу у зв`язку з відсутністю майна у боржника. Аналіз наведених положень закону свідчить про те, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини 1 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження не є закінченим. До того ж, у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав відсутності у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення, державному виконавцю не надано право на зняття арешту з майна боржника. Отже, у разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження не є закінченим, після якого могли б наступити правові наслідки, передбачені ч. 2 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» - зняття арешту, накладеного на майно боржника. Як правильно зазначив суд першої інстанції, оскільки виконавчий лист № 2-3593, виданий 02 грудня 2011 року Зарічним районним судом м. Суми про стягнення в солідарному порядку зі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Акціонерний промислово-інвестиційний банк» заборгованості в розмірі 17343 грн 37 коп. повернуто стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження», тобто виконавче провадження не є закінченим, а рішення суду залишається невиконаним, тому прийшов до обґрунтованого висновку, що відсутні підстави для задоволення вимог скарги в частині скасування арешту нерухомого майна боржника, накладеного в межах цього виконавчого провадження. Доводи апеляційної скарги з приводу того, що борг в розмірі 17343 грн 37 коп. ним погашений самостійно у відділенні банку, а тому немає необхідності у подальшому арешті його майна за реєстраційним номером обтяження 11496674, не заслуговують на увагу, так як доказів виконання рішення суду, добровільного погашення боржником боргу за погодженням з кредитодавцем або відсутність майнових претензій з боку стягувача до боржника матеріали справи не містять. Оскільки матеріали справи не містять доказів погашення боргу, а з огляду на те, що повернення виконавчого документа стягувачу не є закінченням виконавчого провадження, а рішення суду є невиконаним, підстави для зняття арешту з майна відсутні. Наведене узгоджується з правовими нормами, викладеними у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 березня 2020 року в справі № 137/1649/17 (провадження № 61-26969св18) у якій зазначено, що «згідно зі ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для закінчення провадження. Отже, зняття арешту з майна боржника пов`язується із закінченням виконавчого провадження, а не з поверненням виконавчого документа стягувачу». Аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду апеляційної інстанції. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Доводи, викладені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. Висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані. Тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволенню, а ухвала суду - без змін. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 21 грудня 2022 року в оскаржуваній частині залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 17 березня 2023 року. Головуючий - В. І. Криворотенко Судді: О. Ю. Кононенко О. І. Собина