Постанова Дніпровський апеляційний суд № 178/933/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2623/23 Справа № 178/933/22 Суддя у 1-й інстанції - Цаберябий Б. М. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 березня 2023 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Барильської А.П. суддів - Деркач Н.М., Куценко Т.Р., секретар судового засідання - Драгомерецька А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 08 листопада 2022 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Криничанського відділу державної виконавчої служби Кам`янського району Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), третя особа ОСОБА_2 , про визнання права власності на автомобіль, зняття арешту, - В С Т А Н О В И В : У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Криничанського ВДВС у Кам`янському районі Дніпропетровської області ПСМУМЮ (м.Дніпро), третя особа ОСОБА_2 , про визнання права власності на автомобіль та зняття арешту. Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що 24 квітня 2020 року між ОСОБА_3 , який на підставі доручення № НОК 631511, виданим 09 лютого 2020 року приватним нотаріусом Скибою І.А., є представником ОСОБА_2 та ним, ОСОБА_1 , було укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу №6530/20/0022/69, згідно умов якого покупець, що діє від імені власника транспортного засобу, що реалізується на підставі гарантійного листа-угоди комітента та покупця зобов`язується передати у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти у власність автомобіль марки Toyota Camry, 2007 року випуску, чорного кольору, д/н НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , типу СЕДАН-В, колір: чорний. Позивач вказує, що 24 квітня 2020 року ТОВ «Домінанта Інвест», який є комісіонером, та ОСОБА_3 , діючим від імені ОСОБА_2 , було укладено договір комісії № 6530/20/002269, відповідно до якого комісіонер зобов`язується за дорученням і за рахунок комітента за винагороду здійснювати з третіми особами операції, спрямовані на реалізацію транспортного засобу Toyota Camry, 2007 року випуску, чорного кольору, д/н НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , передбаченого цим договором від імені комітента. Продаж вказаного автомобіля вчинявся за 183715,26 грн. без ПДВ, які отримані безпосередньо власником транспортного засобу, про що складений гарантійний лист. Позивач зазначає, що вищезазначений договір було укладено без жодних порушень з боку кожної із сторін, однак здійснити перереєстрацію транспортного засобу він не має можливості, оскільки на виконанні державного виконавця Криничанського ДВС Понятих О.М. перебуває виконавче провадження №65549356 від 24 травня 2021 року щодо стягнення коштів з ОСОБА_2 .. В рамках вказаного виконавчого провадження було накладено арешт на вищезазначений автомобіль. Враховуючи викладене, позивач просив суд визнати за ним право власності на автомобіль марки Toyota Camry, 2007 року випуску, чорного кольору, д/н НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , та зняти арешт з вказаного автомобіля, який було накладено в рамках виконавчого провадження №65549356, відкритого 24 травня 2021 року державним виконавцем Криничанського відділу державної виконавчої служби у Кам`янському районі Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Понятих О.М.. Заочним рішенням Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 08 листопада 2022 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .. Рішення суду мотивоване тим, що право власності позивача на придбаний ним автомобіль не порушено і захисту не потребує. При цьому, суд зазначив, що зняття арешту з вказаного автомобіля в рамках цього позову можливе лише після реєстрації в ТСЦ МВС автомобіля на ім`я позивача, тобто після вирішення такого питання в порядку КАС України про реєстрацію автомобіля. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивач є власником спірного автомобіля, однак зареєструвати його на своє ім`я позивач не може, так як постановою державного виконавця Криничанського відділу державної виконавчої служби у Кам`янському районі Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) на нього було накладено арешт. Апелянт вказує, що суд першої інстанції при ухваленні рішення не врахував, що накладення арешту на автомобіль відбулось після укладення договору купівлі-продажу, тоді як на момент продажу, зазначений транспортний засіб не перебував під арештом та не було відкрито жодного виконавчого провадження. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - зміні в частині правового обґрунтування відмови у позові, виходячи з наступного. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, між ОСОБА_3 , який на підставі доручення № НОК 631511, виданого 09 лютого 2020 року, є представником ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу №6530/20/0022/69, за яким продавець, що діє від імені власника транспортного засобу, що реалізується на підставі гарантійного листа-угоди комітента зобов`язується передати у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти у власність автомобіль марки Toyota Camry, 2007 року випуску, чорного кольору, д/н НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , типу СЕДАН-В, колір: чорний. 24 квітня 2020 року між ТОВ «Домінанта Інвест», який є комісіонером, та ОСОБА_3 , діючим від імені ОСОБА_2 , було укладено договір комісії №6530/20/002269, відповідно до якого комісіонер зобов`язується за дорученням і за рахунок комітента за винагороду здійснювати з третіми особами операції, спрямовані на реалізацію транспортного засобу Toyota Camry, 2007 року випуску, чорного кольору, д/н НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , передбаченого цим договором від імені комітента. Сторонами було визначено, що продаж вказаного автомобіля здійснюватиметься за 183715,26 грн. без ПДВ, які отримані безпосередньо власником транспортного засобу, про що складений гарантійний лист. Встановивши, що вищезазначені договір купівлі-продажу транспортного засобу та договір комісії між сторонами було укладено без жодних порушень з боку кожної із сторін та ніким із сторін не оспорювались, а також те, що придбаний автомобіль був переданий позивачеві актом прийому-передачі від 24 квітня 2020 року, виникнення права власності у особи та реєстрацію такого права власності законодавець не пов`язує між собою, суд першої інстанції дійшов висновку, що право власності позивача на придбаний ним автомобіль не порушено і захисту не потребує. При цьому, встановивши, що згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу спірний автомобіль належить ОСОБА_2 , відносно якого було відкрите виконавче провадження, в рамках якого було накладено арешт на вищезазначений спірний автомобіль, суд першої інстанції дійшов висновку, що з вимогою про скасування арешту з вказаного автомобіля має право звернутись до суду його колишній власник. Колегія суддів погоджується з остаточним висновком щодо наявності правових підстав для відмови у задоволенні позову, однак не може погодитись з такими підставами відмови у позові, з огляду на наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. У відповідності до ч. 1 ч. 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Положеннями ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту Згідно ст. 317 ЦК України, право власності це право володіння, користування і розпорядження майном. Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Відповідно до ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону. Відповідно до ч. 5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду. Разом з тим, у Постанові Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» № 5 від 03.06.2016 року, зазначено, що відповідачами в справі про зняття арешту з майна є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів, банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення (стаття 3 ЗУ від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (у редакції ЗУ від 04 листопада 2010 року № 2677-VI). Відповідно ч. 2 ст. 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) зроблено правовий висновок про те, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Статтею 175 ЦПК України встановлено, що викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги. Неналежний відповідач це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом. З матеріалів справи вбачається, що позивачем в позовній заяві у якості відповідача зазначено Криничанський відділ державної виконавчої служби Кам`янського району Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), який є неналежним відповідачем у даній справі. Позивач свою вимогу про зняття арешту з майна пред`явив до органу, який в силу закону, здійснює примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб), та який за встановлених обставин, не може проігнорувати відомості, які наведено у виконавчих документах, і за наведених обставин відповідачем у справі бути не може. Як встановлено ч.ч. 1, 2 ст. 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. З урахуванням принципу диспозитивності, суд не має права проводити заміну неналежного відповідача належним з власної ініціативи. Відповідно до п. 3 ч. 5 ст. 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій. Позивач в порядку та строки, передбачені положенням ст. 51 ЦПК України, не скористався правом на заміну неналежного відповідача на належного. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц (провадження №14-61цс18) зробила правовий висновок про те, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо неналежного відповідача. Таким чином, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. Відповідно до вказаних норм закону позивач, звертаючись до суду з позовом, повинен довести факт порушення невизнання чи оспорення його прав свобод чи інтересів, саме вказаним ним відповідачем. При цьому, слід вважати, що заявлені позовні вимоги до неналежного відповідача задоволені судом бути не можуть, оскільки вказане слід вважати порушенням вимог процесуального закону, за якими суд не в змозі вирішувати та задовольняти позов без особи, яка повинна відповідати за позовом, прав, обов`язків, інтересів якої такий прямо стосується (належного відповідача). Встановивши вказані обставини справи, та врахувавши зазначені норми права, колегія суддів вважає за необхідне змінити правові підстави відмови у задоволенні позовних вимог, так як позивачем заявлено позовні вимоги до неналежного відповідача, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. Доводи апеляційної скарги про те, що позивач є власником спірного автомобіля, однак зареєструвати його на своє ім`я позивач не може, так як постановою державного виконавця Криничанського відділу державної виконавчої служби у Кам`янському районі Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) на нього було накладено арешт, яке відбулось після укладення договору купівлі-продажу, колегія суддів не бере до уваги, з огляду на наступне. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 (провадження № 12-85гс19) зазначено, що відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна. Особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту (частина перша статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»). Предметом спору в цій справі є визнання права власності на автомобіль та звільнення його з-під арешту. Вказаний автомобіль згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 належить ОСОБА_2 .. Позивач пред`явив позовні вимоги до Криничанського відділу державної виконавчої служби Кам`янського району Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), який не є ані боржником, ані особою, в інтересах якої накладено арешт на спірне майно. Клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем чи про залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача позивач не заявляв. Враховуючи викладне, колегія суддів приходить до висновку, що підставою відмови у задоволенні позовних вимог є, саме, пред`явлення його до неналежного відповідача. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року). Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення підлягає зміні в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні позовних ОСОБА_1 , а в іншій частині рішення підлягає залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 376 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Заочне рішення Криничанського районного суду суду Дніпропетровської області від 08 листопада 2022 року - змінити в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , виклавши їх в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови суду складений 16 березня 2023 року. Головуючий суддя А.П. Барильська Судді Н.М. Деркач Т.Р. Куценко