Постанова Вінницький апеляційний суд № 127/15709/22

Справа № 127/15709/22 Провадження № 22-ц/801/536/2023 Категорія: 41 Головуючий у суді 1-ї інстанції Волошин С. В. Доповідач:Оніщук В. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 березня 2023 рокуСправа № 127/15709/22м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Оніщука В. В., суддів: Копаничук С. Г., Медвецького С. К., учасники справи: позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «УМ Факторинг», відповідач ОСОБА_1 , треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія ВЕЙ ФОР ПЕЙ», розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу № 127/15709/22 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 05 січня 2023 року, ухвалене у складі судді Волошина С. В., встановив: Короткий зміст позовних вимог В липні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «УМ Факторинг» (далі ТОВ «УМ Факторинг») звернулося в суд із позовом до ОСОБА_1 , за участю третіх осіб - Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія ВЕЙ ФОР ПЕЙ» про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позов мотивований тим, що 27 січня 2021 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 3570026 (далі кредитний договір), відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримав кредит у сумі 15 000 грн, строком на 30 днів (п. 1.4 Договору) шляхом переказу коштів на його банківську картку № НОМЕР_1 через транзакцію в системі WayForPay, зі сплатою відсотків за користування кредитом. Кредитний договір укладено в електронному вигляді шляхом реєстрації відповідача на веб-сайті та підписання договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором С957347, що направлявся йому шляхом надсилання повідомлення на його мобільний номер, який вказувався при реєстрації. Станом на 26 лютого 2021 року відповідачем кошти не повернуто, таким чином кредитний договір було автопролонговано з 26 лютого 2021 року по 26 травня 2021 року (90 днів) зі сплатою стандартної процентної ставки, та нараховані позивачем відсотки за цей період і є такими, що нараховані у межах строку надання кредиту. Оскільки, станом на 26 травня 2021 року відповідач борг у сумі 15000 грн та нараховані відсотки у сумі 34 200 грн за користування кредитними коштами в межах строку надання кредиту (30 днів відповідно до п.1.4. Кредитного договору та 90 днів автопролонгації кредитного договору відповідно до п. 4.3.1. кредитного договору) не повернув, то з 27 травня 2021 року наявне прострочення за договором споживчого кредитування № 3570026 від 27 січня 2021 року. Станом на останній день, за який належало нараховувати відсотки відповідно до кредитного договору (26 травня 2021 року), заборгованість відповідача перед ТОВ «Авентус Україна» складала 15 000 грн суми основного боргу та 34 200 грн відсотків за користування кредитом на умовах договору. 03 серпня 2021 року ТОВ «Авентус Україна» передала право вимоги за договором № 3570026 від 27 січня 2021 року ТОВ «УМ Факторинг» у порядку передачі прав вимоги за існуючим на дату передачі договором факторингу № 1 від 06 вересня 2019 року. Відповідно до діючого договору, право вимоги за цим позовом передане позивачу згідно реєстру прав вимоги № 14 від 03 серпня 2021 року. Згідно вказаних документів до позивача перейшло право вимоги до відповідача, а тому новим кредитором став позивач - ТОВ «УМ Факторинг». Посилаючись на зазначені обставини, ТОВ «УМ Факторинг» звернувшись в суд із позовом, просило стягнути з відповідача на його користь заборгованість за договором у розмірі 51 132,26 грн, з яких 15000 грн заборгованість за тілом кредиту, 34200 грн заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами в межах строку надання кредиту, 1 932,26 грн збитки у вигляді упущеної вигоди, а також стягнути судові витрати. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 05 січня 2023 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УМ Факторинг» заборгованість за кредитним договором № 3570026 від 27 січня 2021 року у розмірі 15 000 гривень - тіла кредиту; 34 200 гривень - заборгованості за відсотками у межах строку кредитування (30 днів відповідно до п.1.4. Кредитного договору та 90 днів автопролонгації кредитного договору відповідно до п. 4.3.1. кредитного договору), що разом становить 49 200 гривень. В решті позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 виникли кредитні правовідносини, за якими кредитор виконав свої зобов`язання за кредитним договором належним чином, надавши відповідачу кредитні кошти, проте відповідач, в порушення взятих на себе зобов`язань, суму боргу по кредиту не повернув, належних та допустимих доказів на спростування факту укладення договору не надав. Враховуючи, що ТОВ «Авентус Україна» відступило право вимоги ТОВ «УМ Факторинг» за кредитним договором до боржника ОСОБА_1 , у позивача наявне право на пред`явлення позову про стягнення заборгованості за цим договором. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо стягнення упущеної вигоди, суд першої інстанції виходив з того, що з наявних в матеріалах справи акта повернення права вимоги підписаного ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «УМ Факторинг» (без зазначення дати) та витягу із реєстру прав вимоги № 14 від 03 серпня 2021 року (завірений оригінал якого не містить відбитків печатки та підписів) не можливо встановити період, за який у позивача було право вимоги, тому враховуючи, що звіт про грошову оцінку грошового збитку зроблений з періоду планового повернення, відсутні докази того, що позивач дійсно отримав би дохід у сумі 1 932,26 грн. Короткий зміст вимог апеляційної скарги У лютому 2023 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Рух справи в суді апеляційної інстанції Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 03 лютого 2023 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Оніщук В. В., судді: Копаничук С. Г., Медвецький С. К. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 08 лютого 2023 відкрито апеляційне провадження у справі, надано відповідачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали цивільної справи з місцевого суду. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 16 лютого 2023 року справу призначено до розгляду на 09 березня 2023 року в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами, в подальшому розгляд справи відкладено на 16.03.2023 року. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачем не доведено належними доказами укладення кредитного договору № 3570026 від 27 січня 2021 року між ТОВ «Авентус Україна» та відповідачем, перерахування ТОВ «Авентус Україна» відповідачу коштів у позику за кредитним договором та відступлення ТОВ «Авентус Україна» на користь ТОВ «УМ Факториг» права вимоги до відповідача за договором факторингу № 1 від 06 вересня 2019 року. Указує, що наявність будь-якої заборгованості перед позивачем жодним доказом не підтверджено. До позовної заяви позивачем не було надано жодного первинного банківського документа, яким має підтверджуватися заборгованість за кредитом, як і доказів видачі кредиту, а наданий позивачем розрахунок за кредитом не є випискою із банківського рахунку та не є первинним банківським документом. Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає про безпідставність доводів апеляційної скарги та обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Фактичні обставини справи, встановлені судом Судом установлено, що 27 січня 2021 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 3570026 про надання споживчого кредиту, відповідно до умов якого відповідач отримав позику у розмірі 15 000 грн строком на 30 днів шляхом переказу коштів на його платіжну картку (а. с. 45-48). Графіком платежів до договору про надання споживчого кредиту № 3570026 визначено: кількість платежів/періодичність внесення один/одноразово; дата повернення кредиту та сплати нарахованих процентів 26 лютого 2021 року; сума кредиту 15 000 грн; сума нарахованих процентів 6 412,50 грн; разом до сплати 21 412,50 грн (зворот а. с. 49). Згідно з паспортом споживчого кредиту ТОВ «Авентус Україна» надало кредит у розмірі 15 000 грн; строк кредитування 30 днів; мета отримання кредиту: споживчі (особисті) потреби; спосіб та строк надання кредиту: шляхом перерахування кредитодавцем грошових коштів за реквізитами платіжної картки зазначеної споживачем не пізніше трьох календарних днів від дати підписання договору; періодичність внесення платежів: одноразово, сума кожного платежу становить 21 412,50 грн; штрафи 720 грн на 4 (четвертий) день невиконання та/або неналежного виконання зобов`язань з повернення кредиту та/або процентів за користування кредитом та 165 грн починаючи з 5 (п`ятого) дня за кожен день невиконання та/або неналежного виконання зобов`язань з повернення кредиту та/або процентів за користування кредитом; процентна ставка (% річних), яка застосовується при невиконанні зобов`язань щодо повернення кредиту, в період пролонгації та автопролонгації 693,50 річних (1,90% в день), процентна ставка (% річних), яка застосовується протягом початкового строку кредиту (до дати пролонгації) 520,13% річних (1,425% в день) (а. с. 49-50). З листа ТОВ ФК «Вей Фор Пей» № 171022-3 від 17 жовтня 2022 року слідує, що ТОВ ФК «Вей Фор Пей» є фінансовою компанією, яка надає послуги з організації переказів грошових коштів на підставі Ліцензії НБУ на переказ коштів без відкриття рахунків № 35 від 31 грудня 2015 року. На підставі договорів про організацію переказу грошових коштів, з рахунку ТОВ ФК «Вей Фор Пей» здійснюються перекази коштів на картки фізичних осіб, в тому числі на виконання договорів позик чи видачі кредиту, укладених, відповідно, між кредитними установами та фізичними особами. Крім того, в листі повідомлено повний номер банківської картки відповідача - № НОМЕР_2 , банк-емітент даної картки АТ КБ «ПриватБанк». Зазначено, що виплати за договорами про організацію переказів грошових коштів їхньою організацією здійснюється без платіжних доручень (а. с. 133). З наданої АТ КБ «Приватбанк» виписки по рахунку за карткою № НОМЕР_2 , IBAN НОМЕР_3 , встановлено, що вказана картка належить ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ), а також те, що 27 січня 2021 року о 13:00 год відбулося зарахування переказу коштів на його картку у розмірі 15 000 грн (п`ятнадцять тисяч гривень) (зворот а. с. 145). За договором факторингу № 1 від 06 вересня 2019 року ТОВ «Авентус Україна» відступило право вимоги ТОВ «УМ Факторинг» за кредитними договорами, 03 серпня 2021 року вказаними особами підписано реєстр прав вимог № 14, за яким відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором № 3570026 від 27 січня 2021 року, де боржником є ОСОБА_1 , заборгованість по основному боргу становить 15 000 грн, заборгованість за відсотками 34 200 грн, загальна заборгованість 49 200 грн (а. с. 12,13, 24-26). Позиція суду апеляційної інстанції Апеляційна скарга на підставі статті 369 ЦПК України розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Згідно зі статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення 1 932,26 грн упущеної вигоди не оскаржується, а тому апеляційним судом не перевіряється. Суд, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного. Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає вищевказаним вимогам закону. Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до абзацу другого частини другої статті 639 ЦК України договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Відповідно до ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив зобов`язання, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. 30 вересня 2015 року набрав чинності Закон України «Про електронну комерцію» який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції. У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Відповідно до частини третьої статті 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (частина 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. За правилами частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України). Електронний договір має включати всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв`язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону. Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ. Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа. Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. З матеріалів справи слідує, що між сторонами у справі було укладено кредитний договір в електронному вигляді, яким передбачено передачу коштів в безготівковій формі шляхом їх зарахування на платіжну картку позичальника. Як передбачено договором, для отримання кредиту позичальник реєструється на сайті кредитодавця і заповнює на сайті заявку документ, який містить інформацію щодо наміру фізичної особи отримати кредит. При реєстрації на сайті кредитодавця позичальник зобов`язаний вказати повні точні та достовірні відомості, включаючи персональні дані. Без отримання листа на адресу електронної пошти та смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 не був би укладений. Отже, підписавши вищевказану угоду одноразовим електронним ідентифікатором С957347, ОСОБА_1 добровільно погодився у письмовому вигляді на умови кредитування, зокрема, розмір кредиту, порядок його надання та відсотки за користування кредитом. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що правовідносини, що виникли між сторонами, є зобов`язальними, ТОВ «Авентус Україна» виконало свої зобов`язання за кредитним договором належним чином, надавши відповідачу кредитні кошти, проте відповідач, отримавши кредитні кошти, в порушення взятих на себе зобов`язань, суму боргу по кредиту не повернув. Статтею 1077 ЦК України встановлено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Отже, враховуючи, що ТОВ «Авентус Україна» відступило право вимоги ТОВ «УМ Факторинг» за кредитним договором до боржника ОСОБА_1 , у позивача наявне право на пред`явлення позову про стягнення заборгованості за цим договором. Згідно зі статтею 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, що відповідатиме встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи. Вимогами цивільного процесуального законодавства передбачено, що суд зобов`язаний установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. У свою чергу учасники справи мають передбачені процесуальним законом права і обов`язки. Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову. У випадку невиконання учасником справи його обов`язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами, такий учасник має це усвідомлювати та несе ризик відповідних наслідків. За змістом частин другої, третьої статті 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. У постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц (провадження №61-517св18) зроблено правовий висновок про те, що: «доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з вказаною нормою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Таким чином, виписка по картковому рахунку, що міститься в матеріалах справи, може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, яка повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 (провадження № 61-9618св19), від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц (провадження № 61-3689св21), від 26 травня 2021 року у справі № 204/2972/20 (провадження № 61-168св21), від 13 жовтня 2021 року у справі № 209/3046/20 (провадження № 61-9207св21), від 01 грудня 2021 року у справі № 752/14554/15-ц (провадження № 61-14046св21), від 01 червня 2022 року у справі № 175/35/16-ц (провадження № 61-648св21). Дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Отже, спростувати розрахунок боргу за кредитом можливо лише в призмі оцінки доводів сторони, яка заперечує такий розрахунок. Колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відповідач не надав належних та допустимих доказів на спростування факту отримання кредитних коштів, а також обставин та доказів наданих позивачем. Таким чином, з урахуванням вищенаведеного та наявних в матеріалах справи доказів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за порушення грошового зобов`язання. Також, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо стягнення заборгованості по процентам за строк користування кредитом, оскільки такі умови передбачені укладеною між сторонами угодою. Доводи апеляційної скарги про залишення поза увагою суду того, що до позовної заяви позивачем не було надано жодного первинного банківського документа, яким має підтверджуватися заборгованість за кредитом, як і доказів видачі кредиту, а наданий розрахунок за кредитом не є випискою із банківського рахунку та не є первинним банківським документом, не заслуговують на увагу, оскільки надані позивачем при зверненні до суду докази є достатніми, допустимими і достовірними на підтвердження факту отримання відповідачем коштів від ТОВ «Авентус Україна». З наданої АТ КБ «Приватбанк» виписки по рахунку за карткою № НОМЕР_2 , IBAN НОМЕР_3 , встановлено, що вказана картка належить ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ), а також те, що 27 січня 2021 року о 13:00 год відбулося зарахування переказу коштів на його картку у розмірі 15 000 грн. Указаним доказом спростовується позиція відповідача щодо неотримання ним кредитних коштів від ТОВ «Авентус Україна», через ТОВ ФК «Вей Фор Пей», оскільки останнє своїм листом від 17 жовтня 2022 підтвердило перерахування коштів на банківську картку відповідача № НОМЕР_2 , емітентом якої є АТ КБ «ПриватБанк». Виписка по банківському рахунку фізичної особи в розумінні ст. ст. 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є первинним фінансовим документом, який підтверджує здійснення відповідної господарської операції (за досліджуваних обставин операції з зарахування коштів), а тому доводи відповідача в частині неналежності, недопустимості та недостовірності вказаного доказу є безпідставними та до уваги судом апеляційної інстанції не приймаються. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення процесуального права або неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, тому судові витрати понесені у зв`язку з апеляційним переглядом справи слід залишити за особою, яка звернулась із апеляційною скаргою. Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 05 січня 2023 року залишити без змін. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції залишити за відповідачем. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Суддя-доповідач В. В. Оніщук Судді: С. Г. Копаничук С. К. Медвецький