Постанова Одеський апеляційний суд № 521/22128/18

Номер провадження: 22-ц/813/550/23 Справа № 521/22128/18 Головуючий у першій інстанції Маркарова С.В. Доповідач Драгомерецький М. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21.02.2023 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Драгомерецького М.М., суддів колегії: Громіка Р.Д., Дришлюка А.І., при секретарі: Нечитайло А.Ю., переглянув у судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Одеської міської ради на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 11 лютого 2020 року по справі за позовом Одеської міської ради до ОСОБА_1 , державного реєстратора Одеського міського управління юстиції Одеської області Антоненко Оксани Сергіївни, третя особа Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» про приведення об`єкта самочинного будівництва, скасування свідоцтва про право власності та рішення державного реєстратора, - В С Т А Н О В И В: 29 грудня 2018 року Одеська міська рада (далі ОМР) звернулась до суду із позовом до ОСОБА_1 , державного реєстратора Одеського міського управління юстиції Одеської області Антоненко О.С., третя особа АТ «Райффайзен Банк Аваль» про приведення об`єкта самочинного будівництва, скасування свідоцтва про право власності та рішення державного реєстратора. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем ОСОБА_1 здійснені будівельні роботи з реконструкції нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом прибудови приміщень на фундаменті у рівні першого поверху, а також приміщень другого поверху, чим збільшено площу об`єкта нерухомості з 358,5 кв.м до 1 041,9 кв.м, та зареєстровано право власності на такий об`єкт як на нежитлову будівлю. При цьому, ОМР стверджувала, що земельна ділянка, на якій частково знаходиться самочинно реконструйований об`єкт нерухомості, відповідачу у власність чи в користування ОМР не надавалась, відповідно, будівництво містить ознаки, визначені статтею 376 ЦК України як самочинне. На підставі викладених обставин ОМР звернулась із позовом та просила суд: - зобов`язати ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом приведення об`єкта нерухомості нежитлової будівлі до попереднього стану відповідно до технічної документації, а саме технічного паспорту від 29.12.2005, виготовленого КП «ОМБТІ та РОН» на нежиле приміщення склад пального №4, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ; - скасувати свідоцтво про право власності від 18.09.2014, серія та номер: НОМЕР_1 , видане Реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції Одеської області на нежитлове приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ; - скасувати рішення державного реєстратора реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Одеської області Антоненко О.С. від 18.09.2014 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на нежитлову будівлю загальною площею 1 041,9 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 09 січня 2019 року задоволено заяву Одеської міської ради про забезпечення позову по справі. Заборонено державним реєстраторам речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень вносити будь - які зміни до Реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень щодо нерухомого майна, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 11 лютого 2020 року в задоволенні позову ОМР відмовлено. Захід забезпечення позову, обраний ухвалою суду від 09.01.2019 скасовано. В апеляційній скарзі ОМР просить скасувати рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 11 лютого 2020 року та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. Учасники справи про дату, час та місце судового розгляду повідомлені належним чином та завчасно, про що свідчать рекомендовані повідомлення про отримання судових повісток, явка сторін не визнавалась апеляційним судом обов`язковою, клопотань про проведення судового засідання в режимі відеоконференції не надходило. 21 лютого 2023 року від ОМР надійшла заява про проведення судового засіданні за відсутності уповноваженої особи ОМР, також просили задовольнити апеляційну скаргу в повному обсязі. 20 лютого 2023 року від представника ОСОБА_1 адвоката Гуленка О.М. надійшла заява про відкладення розгляду справи на іншу дату, у зв`язку із зайнятістю адвоката в іншому судовому засіданні в м. Києві Однак, розглянувши вищезазначену заяву про відкладення розгляду справи, колегія суддів приходить до висновку про недоцільність відкладення розгляду справи та вважає, що у задоволенні заяви слід відмовити, оскільки на її підтвердження не надано жодного доказу. Відповідно до приписів ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги. Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Крім того, Верховний Суд в постанові від 01 жовтня 2020 року по справі №361/8331/18 висловився, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду. Крім того, відповідно до ст. ст. 13, 43 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми процесуальними правами на власний розсуд. Особи, які беруть участь у справі, зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права та виконувати процесуальні обов`язки. На осіб, які беруть участь у справі, також покладається обов`язок не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи. В рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому едобросовісним користування процесуальними правами вважається, зокрема, заявлення численних необґрунтованих відводів суддям, нез`явлення представників учасників судового процесу в судові засідання без поважних причин та без повідомлення причин, подання необґрунтованих клопотань про вчинення судом процесуальних дій, подання зустрічних позовів без дотримання вимог ЦПК, одночасного оскарження судових рішень в різних видах проваджень, подання апеляційних та касаційних скарг на судові акти, які не можуть бути оскаржені тощо. Подібна практика, спрямована на свідоме невиправдане затягування судового процесу, порушує права інших учасників судового процесу та суперечить вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку. Апеляційний суд звертає увагу, що вказана цивільна справа перебуває в провадженні Одеського апеляційного суду з жовтня 2020 року, а тому ОСОБА_1 мав достатньо часу, в разі необхідності, надати суду докази, клопотання, пояснення із доведенням свої позиції по справі, та в повній мірі реалізувати свої процесуальні права. Таким чином, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому розгляді справи, усвідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, та те, що сама по собі неможливість брати участь у судовому засіданні не є безумовною перешкодою для відкладення судового засідання, колегія суддів керуючись вимогами ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважає можливим розглянути справу за відсутності належним чином повідомлених про дату судового засідання учасників справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, за наступних підстав. Право на доступ до суду, передбачено пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає таке: «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру». Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України). Конституцією України передбачено захист права власності. Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 09.03.2006, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Пачевою І.І., зареєстрованого в реєстрі №1647 набув у власність нежитлове приміщення, а саме склад пального №4, за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 358,5 кв.м (т. 1 а.с. 50-51). 18 вересня 2014 року на підставі рішення державного реєстратора реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Одеської області Антоненком О.С. (індексний номер 26973863) за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на нежитлове приміщення загальною площею 1 041,9 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 . Вказане також підтверджується інформацією з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власностія (т. 1 а.с. 67-69, 131). Згідно документів з реєстраційної справи №456553451101, щодо об`єкта нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , наданих Відділом документального та інформаційного забезпечення Управлінням державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради, підставою для прийняття рішення про державну реєстрацію прав стали подані ОСОБА_1 документи, а саме - договір купівлі продажу від 09.03.2006 нежитлового приміщення; - договір оренди земельної ділянки від 01.08.1998, укладений між ВАТ «Завод «КИНАП» про передачу у володіння та користування земельної ділянки площею 2 929 кв.м для розміщення і експлуатації будівель та промислових підприємств за спірною адресою строком на 25 років; -технічний паспорт ПП «Універсальне агентство нерухомості «Адмірал» від 04.06.2014 на нежитлові приміщення; - декларація про готовність об`єкта до експлуатації щодо реконструкції нежитлового приміщення без змін геометричних розмірів за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1 041,9 кв.м, затверджена ДАБК в Одеській області 09.10.2013 (т. 1 а.с. 122-149). 24 травня 2018 року на підставі рішення про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державного реєстратора комунального підприємства «Регіональний центр державної реєстрації речових прав на нерухоме майно» Копила В.Ю. №41259853 проведена державна реєстрація змін до об`єкта нерухомого майна за адресою АДРЕСА_1 , а саме нежитлове приміщення змінено на нежитлову будівлю (т. 1 а.с. 150-156). Підставою для прийняття вище зазначеного рішення стали свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 від 18.09.2014, витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №26974146 реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Одеської області, технічний паспорт від 15.05.2018 року, довідка від 10.05.2018, видавник ФОП ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 151, 157-166). Як вірно вказано судом першої інстанції, подача таких документів передбачена Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127. Відповідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру права власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 13.12.2018 №149298439, за відповідачем ОСОБА_1 зареєстровано право власності на нежитлову будівлю, загальною площею 1 041,9 за адресою : АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 21-23). Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції вірно виходив із того, що оскільки відповідач набув право власності на склад пального №4, за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 358,5 кв.м на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 09.03.2006, користується спірною земельною ділянкою за договором оренди від 01.09.1989, отримав у встановленому законом порядку декларацією про готовність об`єкта до експлуатації, надані договори та дозвільний документ є чинними, та ніким не оспорені, вимоги Одеської міської ради про застосування до виниклих правовідносин статті 376 ЦК України є безпідставними. Окрім того, при прийняті рішення щодо реєстрації права власності та видачі свідоцтва про право власності від 18.09.2014, серії №26973863, яке просить скасувати Одеська міська рада, державному реєстратору був наданий повний пакет документів, передбачений Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127 та Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Статтями 263-264 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, тобто ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, тощо. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 11 лютого 2020 року є законним, обґрунтованим, ухвалене відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог. Апеляційний суд визнає не обґрунтованими та відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції неповно встановив обставини справи та дійшов до хибного висновку про те, що до спірних правовідносин не застосовується ст. 376 ЦПК України, з огляду на наступне. За змістом статей 316, 317, 321, 391 ЦК України право власності це право особи володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на свій розсуд, але в межах, передбачених законом. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Гарантуючи захист права власності, закон надає право власнику вимагати усунення будь-яких порушень його права хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами статей 16, 386, 391 ЦК України. Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом. Згідно із частиною другою статтею 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Згідно зі ст. ст. 2, 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року №1952 (у редакції, чинній на час проведення державної реєстрації), державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Державна реєстрація прав є обов`язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав. Держава гарантує достовірність зареєстрованих прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Державна реєстрація прав є публічною, проводиться органом державної реєстрації прав, який зобов`язаний надавати інформацію про зареєстровані права та їх обтяження в порядку, встановленому цим Законом. Державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в порядку черговості надходження заяв. Відповідно до ч. ч. 2, 4 ст. 9, ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на час проведення державної реєстрації), державний реєстратор: 1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов`язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав; 2) приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав; 3) відкриває і закриває розділи Державного реєстру прав, вносить до них відповідні записи; 4) веде реєстраційні справи щодо об`єктів нерухомого майна; 5) присвоює реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна під час проведення державної реєстрації; 6) видає свідоцтво про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; 7) надає інформацію з Державного реєстру прав або відмовляє у її наданні у випадках, передбачених цим Законом; 8) у разі потреби вимагає подання передбачених законодавством додаткових документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень; Державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмову в такій реєстрації . Відомості, що містяться у Державному реєстрі прав, мають відповідати даним реєстраційної справи, яка містить документовані записи щодо прав на нерухоме майно та їх обтяжень. У разі їх невідповідності пріоритет мають дані реєстраційної справи. Статтею 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на час проведення державної реєстрації), встановлено порядок державної реєстрації прав та їх обтяжень: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру прав; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; 6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження. Відповідно до статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на час проведення державної реєстрації) у відповідній редакції передбачено, що державна реєстрація прав проводиться на підставі: 1) договорів, укладених у порядку, встановленому законом; 2) свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону; 3) свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді; 4) державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом; 5) рішень судів, що набрали законної сили; 6) інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою. В державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено, зокрема, у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують (п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на час проведення державної реєстрації)). Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 №868 (у редакції, чинній на час проведення державної реєстрації), визначає процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав. Так, відповідно до пункту 49 вищевказаного Порядку (у редакції, чинній на час проведення державної реєстрації), для проведення державної реєстрації права власності з видачею свідоцтва на реконструйований об`єкт нерухомого майна (в тому числі в результаті переведення об`єкта нерухомого майна з житлового у нежитловий або навпаки) заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає: документ, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на земельну ділянку (крім випадків реконструкції об`єктів нерухомого майна без зміни зовнішніх геометричних розмірів їх фундаментів у плані); документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта; технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна; документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси (в разі коли в результаті реконструкції об`єкта нерухомого майна змінилася його адреса). Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року №461, прийняття в експлуатацію об`єктів, що належать до I-III категорії складності, та об`єктів, будівництво яких здійснено на підставі будівельного паспорта, проводиться шляхом реєстрації Державною архітектурно-будівельною інспекцією та її територіальними органами поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації. Отже, декларація про готовність об`єкта до експлуатації, зареєстрована в установленому порядку інспекцією (щодо об`єктів I-III категорії складності), є документом, який підтверджує відповідність закінченого будівництвом об`єкта проектній документації, державним будівельним нормам, стандартам і правилам, та мають подаватися для оформлення права власності з видачею рішення про право власності на новозбудовані, реконструйовані об`єкти нерухомого майна. Згідно реєстраційної справи №456553451101, щодо об`єкта нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , яка надана Відділом документального та інформаційного забезпечення Управлінням державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради, підставою для прийняття рішення про державну реєстрацію прав стали подані ОСОБА_1 документи, а саме: - договір купівлі продажу від 09.03.2006 нежилого приміщення, а саме складу пального №4, що розташований в АДРЕСА_1 , загальною площею 358,5 кв.м; - договір оренди земельної ділянки від 01.08.1998, укладений між ВАТ «Завод «КИНАП» про передачу в строкове платне у володіння та користування земельної ділянки площею 2 929 кв.м для розміщення і експлуатації будівель та промислових підприємств за адресою: АДРЕСА_1 , строком на 25 років; -технічний паспорт ПП «Універсальне агентство нерухомості «Адмірал» від 04.06.2014 на нежитлові приміщення, площею 1 041,9 кв.м, в будинку АДРЕСА_1 . Замовник технічної інвентаризації ОСОБА_1 ; - план приміщень будівлі АДРЕСА_2 , 2 поверхи; - експлікація нежитлових приміщень до плану будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 1 041,9 кв.м; - декларація про готовність об`єкта до експлуатації щодо реконструкції нежитлового приміщення без змін геометричних розмірів за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1 041,9 кв.м, 1220.9, ІІІ категорія складності, затверджена інспекцією ДАБК в Одеській області 09.10.2013 за №ОД142132820011. Яким засвідчено закінчення будівництва, об`єкт готовий до експлуатації (т. 1 а.с. 134-149). Таким чином, ОСОБА_3 надав необхідні документи для державної реєстрації права власності на нежитлове приміщення загальною площею 1 041,9 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , передбачені Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 №868 (у редакції, чинній на час проведення державної реєстрації). З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем не доведено, що реєстрація права власності на спірне нерухоме майно за відповідачем порушила право ОМР, а тому відповідно до статей 15, 16 ЦК України право позивача не підлягає захисту судом. Аргументи позивача про те, що нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , є самочинним будівництвом, апеляційний суд відхиляє, оскільки позивачем не доведено належним доказами, що спірне нежитлове приміщення є самочинним будівництвом, яка підлягає приведенню у первісний стан. Водночас матеріалами справи спростовуються доводи позивача про самочинність проведеної реконструкції приміщення та підтверджено, що реєстрація права власності на реконструйований об`єкт нерухомості на підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації проведена відповідно до вимог чинного законодавства й відповідач правомірно набув право власності на вказане майно. Доводи про те, що реконструкція нежитлового приміщення проведена на земельній ділянці, яка не надавалася відповідачем для забудови її власником Одеською міською радою, а отже, є самочинним будівництвом, по суті зводяться до непогодження зі встановленими судом першої інстанцій обставинами справи та переоцінки доказів, оскільки відповідач набув право власності на склад пального №4, за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 358,5 кв.м на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 09.03.2006, користується спірною земельною ділянкою за договором оренди земельної ділянки від 01.08.1998, отримав у встановленому законом порядку декларацією про готовність об`єкта до експлуатації, зазначені договори та дозвільний документ є чинними, ніким не оспорені. Врахувавши фактичні обставини справи, поведінку відповідача, який використав право на реконструкцію нежитлового приміщення, суд першої інстанції вірно встановив, що відповідач самовільно не займав земельної ділянки для проведення реконструкції приміщення, а державні органи у межах своїх повноважень посвідчили правильність поданих відповідачем документів на легалізацію проведеної реконструкції. У зв`язку із чим вимоги ОМР про застосування до виниклих правовідносин статті 376 ЦК України є безпідставними. Виникненню у відповідача права власності на майно, виходячи з національної системи регулювання підстав та порядку набуття такого права на новостворене (реконструйоване) нерухоме майно, слугувала та передувала активна участь в такому процесі держави в особі відповідних органів архітектурно-будівельного контролю, які погодилися із готовністю до експлуатації закінченого після реконструкції об`єкта. У зв`язку з цим, враховуючи, що право власності на нежитлове приміщення було набуте відповідачем в результаті проведення державними органами законодавчо встановлених процедур, то відповідальність за вказані процедури не може покладатися на останнього, який розраховував на їх належність та легітимність. Вказане узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеної в постанові від 16 листопада 2022 року, справа №522/11277/18. Задоволення вимог ОМР призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод, оскільки в такому випадку втручання держави у мирне володіння майном відповідачами є непропорційним. За своєю юридичною природою позов це матеріально-правова вимога до суду заінтересованої особи (позивача) про здійснення правосуддя в цивільній справі на захист прав, свобод чи інтересів, порушених чи оспорюваних іншого особою (відповідачем). Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Захист цивільних прав це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відтак зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликане поведінкою іншої особи. Таким чином, підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту є порушення, невизнання або оспорення відповідного права. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. А також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або держави та суспільні інтереси. У абзаці 2 п. 11 постанови №14 Пленуму «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року Верховний Суд України роз`яснив, що, оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це. Таким чином, суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи та інтереси цих осіб, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. За таких підстав, колегія суддів дійшла висновку про те, що позивачем, ОМР, не доведено належним чином те, що реєстрація за відповідачем права власності на спірне нерухоме майно порушують права ОМР, а тому у відповідності до статей 15, 16 ЦК України право вказаного позивача не підлягає захисту судом. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 03 вересня 2014 року у справі №6-84цс14. Доводи наведені у апеляційні скарзі суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильність застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, фактично зводяться до незгоди із мотивами судового рішення. Згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті. У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, як дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, перевіривши доводи позивача, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності та надавши їм належну оцінку у відповідності до вимог ст. ст. 12, 80-89 ЦПК України, оцінивши баланс інтересів сторін, дослідивши питання звільнення земельної ділянки та приведення будівлі до попереднього стану на предмет пропорційності переслідуваній легітимній меті, що є необхідним та справедливим у демократичному суспільстві, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Одеської міської ради залишити без задоволення, рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 11 лютого 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст судового рішення складено: 08 березня 2023 року. Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький А.І. Дришлюк Р.Д. Громік