Постанова 4811 № 458/1254/16-ц

Справа № 458/1254/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Строни Т.Г. Провадження № 22-ц/811/3147/22 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 березня 2023 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Шеремети Н.О. суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на заочне рішення Турківського районного суду Львівської області від 18 січня 2017 року, - ВСТАНОВИВ: у листопаді 2016 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що між Публічним акціонерним товариством Комерціний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», та ОСОБА_1 укладено договір№ б/н від 20 березня 2012 року, за умовами якого відповідачу відповідач отримав кредит в розмірі 4100 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами в розмірі 30.00 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Стверджує, що позичальник підтвердив свою згоду на те, що кредитний договір складають підписана ним заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами банку», які викладені на сайті www.privatbank.ua. Зазначає, що банк свої зобов`язання за вищезазначеним договором виконав в повному обсязі та надав ОСОБА_1 кредит у розмірі, встановленому договором. Вважає, що позичальник при укладенні кредитного договору надав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку. Вказує, що ОСОБА_1 порушив зобов`язання за кредитним договором внаслідок чого станом на 30 вересня 2016 року у нього виникла заборгованість в розмірі 38807.92 грн., яка складається із: заборгованості за кредитом в розмірі 3562.91 грн., заборгованості за процентами за користування кредитом в розмірі 29630 грн., заборгованості за пенею та комісією в розмірі 3290 грн., заборгованості за штрафами відповідно до п. 2.1.1.7.6 «Умов та правил надання банківських послуг» в розмірі 500 грн. (фіксована частина) та 1824.19 грн. (процентна складова). Звертає увагу, що відповідач ухиляється від виконання зобов`язання та не погашає заборгованість за кредитним договором, порушуючи вимоги законодавства та умови кредитного договору. З наведених підстав просить стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 20 березня 2012 року в розмірі 38807.92 грн. Заочним рішенням Турківського районного суду Львівської області від 18 січня 2017 року позов Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 38 807.92 грн. та відшкодування судових витрат в сумі 1378 грн., а всього 40185.92 грн. Рішення суду оскаржив представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 , в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи. Апелянт стверджує, що в анкеті-заяві про приєднання до «Умов та правил надання банківських послуг» від 20 березня 2012 року не визначено порядку нарахування та сплати процентів, пені та штрафів, не погоджено процентну ставку саме у розмірі 30.00 %, як вказує позивач, а також відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки за порушення зобов`язання. Зазначає, що «Умови та правила надання банківських послуг», що розміщені на офіційному сайті позивача неодноразово змінювалися самим банком в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду з даним позовом, тобто, кредитор міг додати до позовної заяви витяг з «Умови та правила надання банківських послуг» та витяг з «Тарифів банку» у будь-яких редакціях, що є найбільш сприятливими для задоволення позову, тому безпідставно взяті судом до уваги. Вказує, що «Умови та правила надання банківських послуг», «Тарифи банку» та довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», які подані позивачем в якості доказів, не містять підпису ОСОБА_1 , тому не можуть розцінюватися як частина кредитного договору, укладеного між ним та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», 20 березня 2012 року шляхом підписання анкети-заяви. Вважає, що відсутні підстави вважати, що при укладенні договору банк дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження із позивачем саме цих умов, які банк вважав узгодженими. Наголошує, що право кредитора на звернення до суду з вимогою про стягнення пені позивач міг реалізувати лише протягом одного року з моменту порушення зобов`язання зі сплати кредиту, а відтак, банком пропущено строк позовної давності щодо вимог про стягнення пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом. З наведених підстав просить заочне рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю. Ухвалою Львівського апеляційного суду від 19 грудня 2022 року про відкриття апеляційного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на заочне рішення Турківського районного суду Львівської області від 18 січня 2017 року вирішено розглядати без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Частиною 4 ст. 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Оскільки текст постанови складено 15 березня 2023 року, то незважаючи на те, що розгляд справи призначено на 13 березня 2023 року, датою ухвалення постанови є саме 15 березня 2023 року. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з огляду на таке. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч. 1 ст. 13 ЦПК України). Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України). Задовольняючи позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконав своїх зобов`язань за кредитним договором № б/н від 20 березня 2012 року, внаслідок чого у нього виникла заборгованість в розмірі 38 807.92 грн., яка підлягає стягненню на користь позивача. Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК Україниістотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно з ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець, взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Згідно зі ст. 634 ЦК Українидоговором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно зі ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Судом встановлено, що 20 березня 2012 року між ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № б/н, за умовами якого відповідач отримав кредит в розмірі 4100 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до «Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку» з кінцевим терміном повернення кредиту, що відповідає строку дії картки. В матеріалах справи міститься копія анкети-заяви про приєднання до «Умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку» з підписом ОСОБА_1 із зазначенням її анкетних даних (а.с. 7). Відповідач анкеті-заяві підтвердив свою згоду на те, що дана заява разом з «Пам`яткою клієнта», «Умовами та правилами надання банківських послуг» і «Тарифами Банку», які викладені на офіційному сайті банку www.privatbank.ua? складають між ним і банком договір про надання банківських послуг. Ствердив, що ознайомився та згідний з «Умовами та правилами надання банківських послуг», а також підтвердив, що зобов`язується їх виконувати та регулярно ознайомлюватися з їх змінами на сайті банку. З долученого до матеріалів справи розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за договором № б/н від 20 березня 2012 року, укладеним між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , станом на 30 вересня 2016 року, вбачається, що така становить 38807.92 грн., яка складається із: заборгованості за кредитом в розмірі 3562.91 грн., заборгованості за процентами в розмірі 29 630.82 грн., заборгованості за комісією в розмірі 3290 грн., заборгованості за штрафами в розмірі 2324.19 грн. (а.с. 5-6). Враховуючи те, що кредитні кошти фактично отримані та використовувалися відповідачем, яким, всупереч ч. 1 ст. 81 ЦПК України, не надано належних та допустимих доказів погашення заборгованості за кредитним договором, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ ПриватБанк» заборгованості за кредитом в розмірі 3562.91 грн., оскільки такі кошти фактично отримані відповідачем. Пред`являючи вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором, банк просив, крім заборгованості за кредитом, стягнути заборгованість за процентами в розмірі 29 630.82 грн., яка в тому числі складається із заборгованості за несплаченими процентами на поточну заборгованість в розмірі 145,62 грн. та заборгованості за несплаченими процентами на прострочену заборгованість в розмірі 29485.20 грн., а також заборгованість за комісією в розмірі 3290 грн. та заборгованість за штрафами відповідно до п. 2.1.1.7.6 «Умов та правил надання банківських послуг» в розмірі 500 грн. (фіксована частина) та 1824.19 грн. (процентна складова). Обґрунтовуючи право вимоги в частині стягнення заборгованості за процентами, комісією та штрафами позивач, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором № б/н від 20 березня 2012 року, укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , посилався на довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», витяг з «Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку» та витяг з «Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» як невід`ємні частини кредитного договору. В довідці про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» зазначена базова процентна ставка в розмірі 2,5% за місяць, яка нараховується на залишок заборгованості, виходячи з розрахунку 360 днів в рік. Крім того, довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» містить умови щодо стягнення штрафу при порушенні строків платежів за будь-яким з грошових зобов`язань, передбачених договором, більше ніж на 120 днів в розмірі, який складається з фіксованої частини в розмірі 500 грн. та процентної складової в розмірі 5 % від суми позову. Однак довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» не містить підпису відповідача, а, відтак, не можна вважати, що умови, які передбачені довідкою, погоджені сторонами, що свідчить про те, що вищезазначена довідка не може бути частиною кредитного договору № б/н від 20 березня 2012 року. У витягу з «Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витягу з «Умов та правил надання банківських послуг в «ПриватБанку», що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, комісія за обслуговування кредиту, відповідальність сторін, за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме з цим витягом з «Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку» та витягом з «Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» відповідач ознайомився та погодився з ними, а також те, що вказані документи станом на 20.03.2012 року містили умови, зокрема, й щодо нарахування відсотків, комісії та штрафів зазначені в цих документах, що додані банком до позовної заяви. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, провадження № 14-131цс19, висловила правову позицію про те, що роздруківка із сайту позивача не може бути належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу «Умови та правила банківських послуг», відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком витяг з «Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку» та витяг з «Тарифів Банку» не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена щодо укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції щодо підставності позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за процентами, комісією, а також штрафами, є безпідставними. Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» підлягають до задоволення лише в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитом у розмірі 3562.91 грн., оскільки такі кошти фактично отримані відповідачем, а в частині решти позовних вимог, колегія суддів вважає, що такі задоволенню не підлягають. Частина 13 ст. 141 ЦПК України передбачає, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. У зв`язку з тим, що колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» в частині стягнення з ОСОБА_1 на його користь 3562.91 грн., що становить 9.18 % позовних вимог, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 126.50 грн. судового збору за подання позову, що пропорційно до задоволених позовних вимог. У зв`язку з тим, що колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та відмову у задоволенні позовних вимог на 90.82 %, то з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 1877.25 грн. судового збору за подання апеляційної скарги. Відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Враховуючи наведене, з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 1750.75 грн. судового збору. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Згідно з п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 задовольнити частково. Заочне рішення Турківського районного суду Львівської області від 18 січня 2017 року скасувати та ухвалити постанову, якою позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 20 березня 2012 року в розмірі 3562.91 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовити. Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 1750.75 грн. судового збору. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення постанови. Постанова складена 15.03.2023 року. Головуючий: Н.О. Шеремета Судді: О.М. Ванівський Р.П. Цяцяк