Постанова 4811 № 461/750/22

Справа № 461/750/22 Головуючий у 1 інстанції: Стрельбицький В.В. Провадження № 22-ц/811/2959/22 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 березня 2023 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Шеремети Н.О. суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П. секретаря: Назар Х.Б. з участю: з участю: представника АТ «Укрзалізниця» - Петрів Л.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львовіцивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Галицького районного суду м. Львова від 06 жовтня 2022 року,- ВСТАНОВИВ: в січні 2022 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися в суд з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи. В обгрунтування позовних вимог покликаються на те, що 30 жовтня 2020 року о 17 годині 00 хвилин на пішохідному переході залізничної колії на станції «Задвір`я» Буського району Львівської області, на 1444 км пікет-5, швидкісний потяг №110 сполученням Львів-Херсон, скоїв наїзд на їх батька, ОСОБА_3 , 1940 року народження, який внаслідок отриманих травм помер. Зазначають, що за результатами вищевказаної події проведено досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020140170000259 від 30 жовтня 2020 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 276 Кримінального кодексу України, яка постановою слідчого Золочівського районного відділу поліції ГУНП у Львівській області від 02.03.2021 року кримінальне провадження закрито. Стверджують, що між наїздом на ОСОБА_3 та його смертю наявний причинно-наслідковий зв`язок. Вказують, що під час вищевказаної події, машиніст тепловоза, ОСОБА_4 , перебував у трудових відносинах з Регіональною філією «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», що є відокремленим підрозділом Акціонерного товариства «Українська залізниця», тому за завдану шкоду джерелом підвищеної небезпеки повинен відповідати працедавець, тобто Акціонерне товариство «Українська залізниця». Зазначають, що для них найважче сприймати той факт, що батько помер не природньою смертю, а внаслідок наїзду потяга, внаслідок чого вони потсійно відчувають сум, душевну біль та переживання. Вважають, що страждання, пов`язані з смертю батька відрізняються від інших життєвих переживань своєю глибиною. З наведених підстав просять стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 150 000 гривень відшкодування моральної шкоди, завданої смертю батька та на користь ОСОБА_2 150 000 гривень відшкодування моральної шкоди. Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 06 жовтня 2022 року позов задоволено. Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 150 000 гривень 00 копійок. Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_2 150 000 гривень 00 копійок. Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір в розмірі 3 000 гривень 00 копійок. Рішення суду оскаржило Акціонерне товариство «Українська залізниця», в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи. Зазначає, що в постанові про закриття кримінального провадження вказано, що в діях поїзної бригади швидкісного потягу відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 276 КК України, а локомотивна бригада діяла згідно вимог п.п.16.38 та 16.39 Правил технічної експлуатації залізниць України. Вказує, що потяг почав екстренне гальмування на 1445 км 3 пк по станції Задвір`я з розрядкою гальмівної магістралі до 0кгс/см2, що означає максимальне використання гальмівних можливостей електровоза, а ОСОБА_3 був травмований на 1444 км 5 пікет. Звертає увагу, що потяг, яким був смертельно травмований ОСОБА_3 , на станції Задвір`я Буського району Львівської області не зупиняється, а тому ОСОБА_3 загинув внаслідок грубої необережності та порушення ним Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 19.02.1998 року №54. Стверджує, що судом під час прийняття оскаржуваного рішення не враховано Постанову Пленуму Верховного Суду України №6 від 27.03.1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» в якій зазначено, що якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого, коли іншого не встановлено законом, розмір належного з володільця джерела підвищеної небезпеки відшкодування має бути зменшений або у відшкодуванні шкоди має бути відмовлено. Також вважає, що поза увагою суду залишились роз`яснення абз.3-4 п.7 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» №4 від 01.03.2013 року де зазначено, що питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою у кожному конкретному випадку має вирішуватись з врахуванням фактичних обставин справи. Положення ст. 1193 ЦК України про зменшення розміру відшкодування з врахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються і в інших випадках завдання шкоди майну, а також фізичній особі, однак у кожному разі підставою для цього може бути груба необережність потерпілого (перебування в нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо). Вважає, що рішення суду не містить жодних мотивів, з яких виходив суд першої інстанції, визначаючи моральну шкоду в розмірі 150 000 гривень кожному з позивачів. Зазначає, що судом не взято до уваги доводи відповідача щодо необхідності визначення у рішенні суду порядку його виконання з огляду на обов`язок відповідача щодо сплати податків при здійсненні відповідних виплат, оскільки сума відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи, в розмірі, що перевищує чотирикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом, підлягає оподаткуванню. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника АТ «Укрзалізниця» - Петрів Л.П. на підтримання доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України). Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України). Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, будучи володільцем джерела підвищеної небезпеки, зобов`язаний відшкодувати позивачам моральну шкоду, завдану смертю батька в розмірі по 150 000 грн. кожному, що відповідатиме принципам розумності та справедливості, оскільки сам факт загибелі батька внаслідок наїзду потягу свідчить про глибину та тривалість моральних страждань та душевних переживань позивачів. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено, що 30 жовтня 2020 року о 17 годині 00 хвилин на пішохідному переході залізничної колії на станції «Задвір`я» Буського району Львівської області, на 1444 км пікет-5, швидкісний потяг №110 сполученням Львів-Херсон, скоїв наїзд на ОСОБА_3 , 1940 року народження, який внаслідок отриманих травм помер. За результатами вищевказаної події, розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020140172222259 від 30 жовтня 2020 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 276 Кримінального кодексу України, яке постановою слідчого Золочівського районного відділу поліції ГУНП у Львівській області від 02.03.2021 року закрито у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 276 КК України. Згідно з висновком експерта №66/2020 від 30.10.2020 року причиною смерті ОСОБА_3 є тупа травма голови у вигляді множинних переломів кісток основи та склепіння черепа із дефектами кісткових фрагментів, розмізченням головного мозку та відсутністю його частини. Всі ушкодження утворилися від контакту з твердими тупими предметами, якими могли бути виступаючі частини залізничного транспорту та частини залізничного полотна і всі ушкодження виникли в швидкій послідовності один за одним, прижиттєво, могли утворитися при вказаній в постанові залізно-дорожній події і являються в прямому причинному зв`язку зі смертю. Згідно лікарського свідоцтва про смерть №66/20 від 31.10.2020 року місце смерті ОСОБА_3 - пішохідний перехід залізничної колії. Відповідно до довідки про причину смерті, причиною смерті ОСОБА_3 є розтрощення голови. Відтак, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що між наїздом на ОСОБА_3 (тобто дією джерела підвищеної небезпеки в розумінні ст. 1187 ЦК України) та смертю останнього наявний прямий причинно-наслідковий зв`язок. Свідоцтвами про народження серії НОМЕР_1 та НОМЕР_2 підтверджується, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є дочкою та сином ОСОБА_3 , який загинув 30 жовтня 2020 року під час події, яка мала місце 30 жовтня 2020 року на пішохідному переході залізничної колії на станції «Задвір`я» Буського району Львівської області. Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням майна, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. Відповідно до частини другої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю. Згідно з ч. 1 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. У п. 4 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» судам роз`яснено, що з огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (ч. 2 ст. 1166 ЦК України) відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (ч. 5 ст.1187 ЦК України, п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України). Відповідно до роз`яснень п. 7 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» при завданні шкоди джерелом підвищеної небезпеки на особу, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не може бути покладено обов`язок з її відшкодування, якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (ч.5 ст. 1187 ЦК України). Під непереборною силою слід розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події. (п.1 ч. ст. 263 ЦК), тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого слід розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату (наприклад, суїцид). Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володільця небезпечного об`єкта буде зобов`язано відшкодувати шкоду незалежно від вини цієї особи. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки. Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого. Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними. Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди. Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю (ч. 2 ст. 1168 ЦК України). Як вбачається з матеріалів справи, володільцем потяга, який скоїв наїзд на ОСОБА_3 , є АТ «Українська залізниця», а ОСОБА_4 , який керував цим потягом на момент описаної вище події, працював у виробничому структурному підрозділі «Локомотивне депо Львів-Захід» РФ «Львівська залізниця» AT «Укрзалізниця» на посаді машиніста з 12 вересня 2005 року, що підтверджується листом-відповіддю на адвокатський запит від 20.12.2021 року № ЦЦТЕХ-08/432. Відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків. Оскільки, працівником Акціонерного товариства «Українська залізниця» під час виконання ним своїх трудових обов`язків, керуючи потягом, володільцем якого є Акціонерне товариство «Українська залізниця», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 смертю їх батька завдано моральну шкоду, відшкодування такої підлягає стягненню саме з Акціонерного товариства «Українська залізниця». Згідно з п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до абз. 1 п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом (ч. 2 ст. 1193 ЦК України). На думку колегії суддів, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що сам факт трагічної загибелі ОСОБА_5 спричинив моральні страждання та переживання його дітям, які, усвідомлюючи втрату батька, розуміючи те, що, втративши його назавжди, позбавлені можливості отримувати батьківську любов та підтримку загиблого, зазнали моральних страждань та переживань. Враховуючи глибину моральних переживань та душевних страждань, яких зазнали діти загиблого, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , у зв`язку зі смертю свого батька, зважаючи на обставини загибелі ОСОБА_3 , ступінь вини загиблого, який загинув на пішохідному переході, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що грошова компенсація моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивачів в розмірі по 150 000 грн. кожному відповідатиме вимогам розумності, виваженості та справедливості. Доводи апеляційної скарги про те, що у відшкодуванні моральної шкоди має бути відмовлено в повному обсязі у зв`язку з тим, що виникненню шкоди, яка полягала у заподіянні смерті ОСОБА_3 , сприяла груба необережність потерпілого, а саме: порушення ним Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України, чим він створив небезпеку, яка унеможливила відвернення негативних наслідків у вигляді заподіяння йому смерті, не заслуговують на увагу, оскільки наявність в його діях вини у вигляді грубої необережності є підставою для зменшення розміру відшкодування моральної шкоди, що було враховано судом першої інстанції, однак не може бути підставою для звільнення відповідача від обов`язку відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки в повному обсязі. Твердження апелянта про те, що судом не взято до уваги доводи відповідача щодо необхідності визначення у рішенні суду порядку його виконання з огляду на обов`язок відповідача щодо сплати податків при здійсненні відповідних виплат не заслуговують на увагу з огляду на таке. Згідно з підпунктом 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу. У пункті 163.1 статті 163 ПК України передбачено, що об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України. Базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. Загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом (пункт 164.1 статті 164 ПК України та підпункт 164.1.1 цього пункту). Відповідно до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом. У попередній редакції зазначена норма права передбачала, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю. Тобто, з 23 травня 2020 року пункт «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України доповнено словами «а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом». Граматичне та системне тлумачення зазначеного пункту ПК України у чинній редакції дозволяє зробити висновок, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються: 1) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди; 2) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування шкоди життю та здоров`ю; 3) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом. Отже, як до 23 травня 2020 року, так і чинним податковим законодавством передбачається, що стягнуті за рішенням суду суми на відшкодування шкоди життю та здоров`ю не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, що узгоджується з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 180/377/20 (провадження № 61-1св21). Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів вважає, що згідно з положеннями цивільного законодавства шкода, завдана життю та здоров`ю фізичної особи, може мати майновий характер (зокрема, відшкодування потерпілому заробітку (доходу), втраченого ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодування додаткових витрат, викликаних необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо (стаття 1195 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України); відшкодування витрат на лікування, протезування, постійний догляд, посилене харчування тощо малолітньої дитини (стаття 1199 ЦК України); відшкодування шкоди непрацездатним особам, які були на утриманні загиблого або мали на день смерті право на одержання від загиблого утримання, а також дитині потерпілого, народженій після його смерті (стаття 1200 ЦК України)) та немайновий характер (моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я та моральна шкода, завдана смертю фізичної особи (стаття 1168 ЦК України)). Отже, до спірних правовідносин не підлягають застосуванню доповнення до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України, внесені Законом України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року. Такого ж висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 07 листопада 2022 року у справі № 161/16011/20. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, які достатньо мотивовані. Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23). Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» - залишити без задоволення. Рішення Галицького районного суду м. Львова від 06 жовтня 2022 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 14.03.2023 року. Головуючий: Н.О. Шеремета Судді: О.М. Ванівський Р.П. Цяцяк