Постанова Черкаський апеляційний суд № 705/1087/20

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/414/23Головуючий по 1 інстанції Справа №705/1087/20 Категорія: на ухвалу Піньковський Р. В. Доповідач в апеляційній інстанції Фетісова Т. Л. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 березня 2023 року м. Черкаси Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати: суддя-доповідачФетісова Т.Л. суддіСіренко Ю.В., Гончар Н.І. секретар Зінченко Ю.О. учасники справи: скаржник - ОСОБА_1 , виконавець - державний виконавець Уманського МВ ДВС Кравченко М.В., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 12.01.2023 (повний текст складено 12.01.2023, суддя в суді першої інстанції Піньковський Р.В.) у цивільній справі за скаргою ОСОБА_1 на неправомірні дії державного виконавця Кравченко Марини Василівни, в с т а н о в и в : 22.08.2022 ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою, якою просив визнати дії державного виконавця Кравченко М.В. про не зняття арешту з майна ОСОБА_1 у ВП 65480922 від 19.05.2021 незаконними та повідомити у повноваженні органи про вчинені державним виконавцем кримінальні правопорушення. В обґрунтування скарги зазначено, що державний виконавець Кравченко М.В. 19.05.2021 винесла постанову про відкриття виконавчого провадження № 65480922 по виконавчому листу № 705/1087/21 2/705/1194/21 про стягнення з нього, ОСОБА_1 , на користь ОСОБА_2 320400,00 грн. заподіяних збитків і одночасно винесла постанову про арешт рухомого і нерухомого майна. Згідно норм арешт застосовується для збереження майна і передачу стягувачу та включає поетапну процедуру - встановлення відсутності майна, неможливості стягнення, виявлення різних видів майна, перевірки правового і технічного стану, опис, арешт і зняття арешту, що не було виконано і безконтрольно в склад арештованого майна включено майно, яке не підлягає стягненню та спільне майно з іншими особами, межі яких не установлені в натурі. Додаткове стягнення було передбачено 16.06.2021 за рахунок пенсії скаржника, що виключає подвійне стягнення з іншого майна і потребує зняття арешту. Але Кравченко М.В. , в інтересах агентури Міжнародного благодійного фонду ім. Рабі Нахмана, відмовляється добровільно вчинити необхідні виконавчі дії і порушує вимоги ст.ст. 13, 59 Закону України «Про виконавче провадження», чим наносить шкоду майновим правам скаржника. Ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 12.01.2023 у задоволенні скарги ОСОБА_1 на неправомірні дії державного виконавця відмовлено з посиланням на те, що скаржником не доведено порушення його прав діями державного виконавця, та взагалі незрозуміло, які дії державного виконавця ставить під сумнів скаржник, скаржником не надано достатніх та належних доказів в підтвердження скарги. Не погоджуючись з такою ухвалою суду першої інстанції, скаржник подав 06.02.2023 апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить поновити строк апеляційного оскарження через ненадання ухвали в строк; визнати відвід судді Піньковському Р.В., а склад суду неповноважним; скасувати ухвалу Уманського міськрайонного суду від 12.01.2023 і направити справу на новий розгляд в іншому складі. Зазначає, що постановою Черкаського апеляційного суду від 22.11.2022 ухвалу Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 22.09.2022 про залишення без розгляду було скасовано і направлено для продовження розгляду, судді заявлено відвід про недопустимість повторної участі, яку проігнорував суддя Піньковський Р.В. й розглянув справу по суті. Вказує, що позиція головуючого сприяє проведенню фальшивого виконавчого провадження за фіктивним виконавчим листом у справі про привласнення його будинку за борги в інтересах паломників-хасидів і політичним впливом Міжнародного благодійного фонду ім. Рабі Нахмана. Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків. Статтею 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення. Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції». Згідно ст.1 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб), - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Статтею 5 ЗУ «Про виконавче провадження» визначено органи та особи, які здійснюють примусове виконання рішень, зокрема, згідно частини першої вказаної статті, примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються ЗУ «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Відповідно до п.1 ч.2 ст.18 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Згідно ст.10 ЗУ «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом. Частина 2 статті 18 ЗУ «Про виконавче провадження» передбачає, що виконавець зобов`язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки. Статтею 26 ЗУ «Про виконавче провадження» визначено обов`язок виконавця розпочати примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа. Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Згідно ст. 449 ЦПК України скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом. У даній справі ОСОБА_1 оскаржує дії державного виконавця про не зняття арешту, тобто фактично оскаржує бездіяльність державного виконавця Кравченко М.В. щодо не зняття арешту з його майна у ВП 65480922 від 19.05.2021 про стягнення з ОСОБА_1 коштів на користь ОСОБА_2 . Отже предметом оскарження є бездіяльність державного виконавця щодо зняття арешту з майна ОСОБА_1 , який, однак, не вказує які саме підстави наявні для таких рішень державного виконавця, та не зазначає, що він подавав йому відповідні заяви, які залишені без задоволення. Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Відповідно до п.27 Постанови Пленуму ВСУ «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення. Пунктом 6 вказаної постанови Пленуму ВСУ визначено, що, враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції в цій справі про те, що не надання позивачем належних та допустимих доказів обставин, на які посилається ОСОБА_1 , зокрема, у скарзі не вказує в чому полягають неправомірні дії державного виконавця чи бездіяльність останнього, не зазначає, що він звертався до державного виконавця із відповідними заявами, які залишені без задоволення. Виходячи з наявних у справі та досліджених в судовому засіданні доказів, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивач не довів тих обставин, на які він посилається в підтвердження своєї скарги. При цьому, в апеляційній скарзі скаржник підставою для скасування вважає розгляд справи неповноважним складом суду через те, що заявлений відвід судді був ним проігнорований. Як вбачається з матеріалів справи 06.12.2022 ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про відвід судді Піньковського Р.В., обґрунтовуючи недопустимістю повторної участі судді, зазначаючи про скасування постановою Черкаського апеляційного суду від 22.11.2022 ухвали Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 22.09.2022. Згаданою постановою апеляційного суду було скасовано ухвалу Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 22.09.2022, постановлену під головуванням судді Піньковського Р.В., якою було залишено без розгляду скаргу ОСОБА_1 на неправомірні дії державного виконавця Уманського МВ ДВС, а матеріали даної справи направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду. Відповідно до ст. 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо: 1) він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі; 3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; 4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи; 5) є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді. Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 цього Кодексу. До складу суду не можуть входити особи, які є членами сім`ї, родичами між собою чи родичами подружжя. Незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу. Статтею 37 ЦПК України визначено недопустимість повторної участі судді в розгляді справи. Так, суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді першої інстанції, не може брати участі в розгляді цієї самої справи в судах апеляційної і касаційної інстанцій, а так само у новому розгляді справи судом першої інстанції після скасування рішення суду або ухвали про закриття провадження у справі; суддя, який брав участь у врегулюванні спору у справі за участю судді, не може брати участі в розгляді цієї справи по суті або перегляді будь-якого ухваленого в ній судового рішення; суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді апеляційної інстанції, не може брати участі у розгляді цієї самої справи в судах касаційної або першої інстанції, а також у новому розгляді справи після скасування ухвали чи рішення суду апеляційної інстанції; суддя, який брав участь у перегляді справи в суді касаційної інстанції, не може брати участі в розгляді цієї справи в суді першої чи апеляційної інстанції, а також у новому її розгляді після скасування ухвали чи рішення суду касаційної інстанції; суддя, який брав участь у вирішенні справи, рішення в якій було в подальшому скасовано судом вищої інстанції, не може брати участі у розгляді заяви про перегляд за нововиявленими обставинами рішення суду у цій справі; суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді першої, апеляційної, касаційної інстанцій, не може брати участі у розгляді заяви про перегляд судового рішення у зв`язку з виключними обставинами у цій справі. Отже підстави для відводу, на які посилається скаржник у своїй заяві від 06.12.2022 відсутні, а сама заява ОСОБА_1 про відвід була вирішена ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 19.12.2022 у відповідності до вимог ст. 40 ЦПК України. Інших доводів, які б свідчили про не вірне вирішення скарги ОСОБА_1 на неправомірні дії державного виконавця судом першої інстанції, апеляційна скарга не містить. Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Отже ухвалу Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 12.01.2023 у даній справі належить залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в : апеляційну скаргу - залишити без задоволення. Ухвалу Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 12.01.2023 у цивільній справі за скаргою ОСОБА_1 на неправомірні дії державного виконавця Кравченко Марини Василівни- залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством. Повну постанову складено 14.03.2023. Суддя-доповідач Судді