Постанова Дніпровський апеляційний суд № 210/2000/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1420/23 Справа № 210/2000/19 Суддя у 1-й інстанції - Ткаченко А. В. Суддя у 2-й інстанції - Корчиста О. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 березня 2023 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого судді Корчистої О.І. суддів: Агєєва О.В., Кішкіної І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в місті Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу № 210/2000/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СІТІСЕРВІС-КР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «СІТІСЕРВІС-КР», на рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 вересня 2022 року, встановив: У квітні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «СІТІСЕРВІС-КР» (далі за текстом ТОВ «СІТІСЕРВІС-КР») звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги. Позов обґрунтовано тим, що з 01 січня 2015 року ТОВ «СІТІСЕРВІС-КР» розпочало виконання функцій управителя багатоквартирними будинками по Металургійному району в м. Кривому Розі Дніпропетровської області на підставі договору, укладеного з Управлінням благоустрою та житлової політики виконкому Криворізької міської ради. У період з 01 січня 2015 року по 01 квітня 2019 року позивач надавав послуги з утримання будинку та прибудинкової території за адресою: АДРЕСА_1 , де основним наймачем житлового приміщення та відповідно споживачем послуг був ОСОБА_1 . У зв`язку з неналежним виконанням споживачем своїх зобов`язань виникла заборгованість в сумі 13 674,59 гривень. За заявою ТОВ «СІТІСЕРВІС-КР» 14 липня 2017 року Дзержинським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області було видано судовий наказ про стягнення з боржника ОСОБА_1 заборгованості. Судовий наказ стягувачем подано для примусового виконання до Металургійного відділу ДВС м. Кривого Рогу ГТУЮ у Дніпропетровській області. У рамках виконавчого провадження № 57616654 із заробітної плати ОСОБА_1 утримано грошові кошти в сумі 2 850,71 гривень на погашення заборгованості. У подальшому за заявою боржника судовий наказ ухвалою Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 31 січня 2019 року було скасовано. У зв`язку з частковим погашенням споживачем боргу ТОВ «СІТІСЕРВІС-КР», уточнивши позовні вимоги (а.с. 138-142) просило стягнути з ОСОБА_1 борг за житлово-комунальні послуги у сумі 10 469,99 гривень, а також нараховані в порядку ст. 625 ЦК України збитки у вигляді інфляційних втрат 3 314,18 гривень та 3% річних 647,37 гривень. Рішенням Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 вересня 2022 року у задоволенні позовних вимог ТОВ «СІТІСЕРВІС-КР» відмовлено. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням ТОВ «СІТІСЕРВІС-КР» в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати рішення Саксаганського районного суду Дніпропетровської області від 21 вересня 2022 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Апеляційна скарга мотивована тим, що під час ухвалення оскаржуваного рішення суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач зобов`язаний був сплачувати за житлово-комунальні послуги відповідно до норм законодавства. Проте, зазначивши, що хоча судові рішення в рамках примусового виконання яких із заробітку ОСОБА_1 утримано кошти, наразі скасовані, заочне рішення суду від 22 листопада 2019 року фактично виконане у повному обсязі, поворот їх виконання не вчинявся, суд прийшов до висновку про відсутність станом на момент ухвалення рішення порушення майнового права та інтересу позивача, яке б підлягало захисту судом. Вважає такий висновок суду неправомірним, оскільки сам факт примусового виконання скасованих рішень жодним чином не впливає на правову позицію щодо безпосереднього обв`язку відповідача сплачувати за спожиті житлово-комунальні послуги позивачу. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга ТОВ «СІТІСЕРВІС-КР» підлягає задоволенню з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено, що з 01 січня 2015 року ТОВ «СІТІСЕРВІС-КР» виконує функції управителя багатоквартирними будинками Металургійного (до перейменування Дзержинського) району в м. Кривому Розі Дніпропетровської області. На підставі Договору про надання послуг з управління будинком, спорудою або групою будинків і споруд по житловим будинкам Дзержинського району (на теперішній час Металургійного) м. Кривого Рогу від 27 грудня 2013 року, укладеного між Управлінням благоустрою та житлової політики виконкому Криворізької міської ради як «замовником» та ТОВ «СІТІСЕРВІС-КР» як «управителем», останній наділений функціями з управління та надання послуг з утримання будинку, споруди або групи будинків і споруд та об`єктів благоустрою, що розташовані на прибудинкових територіях, для забезпечення їх сталого функціонування відповідно до цільового призначення, збереження його споживчих властивостей та організації потреби власників, співвласників, наймачів, орендарів окремих житлових і нежитлових приміщень у своєчасному отриманні житлово-комунальних послуг відповідної якості. Замовник надає право управителю відраховувати належну йому плату від загальної суми оплати за житлово-комунальні послуги, а також відшкодовувати здійснені ним необхідні витрати, пов`язані з управлінням об`єктом у разі, коли управитель отримав на такі витрати письмову згоду замовника. (а.с.9-11) Згідно з п. 4.1 цього Договору, договір набуває чинності з моменту підписання та діє протягом 1 року. Функції з управління та надання послуг з утримання будинку, споруди або групи будинків і споруд та об`єктів благоустрою, що розташовані на прибудинкових територіях розпочинають здійснювати з 01 квітня 2014 року. Даний договір може бути пролонговано за згодою сторін на той самий термін. Якщо одна із сторін має намір розірвати договір, вона повинна попередити про свій намір не менш як за місяць до його розірвання. Згідно п. 4.4. цього Договору, він припиняє свою дію у випадку підписання нового договору, який відповідає новим нормативним актам і Законам України. У разі припинення дії цього Договору об`єкт передається замовникові із складанням акту прийняття-передачі, про що зазначено у п.6.6 Договору. Отже, ТОВ «СІТІСЕРВІС-КР» є суб`єктом господарської діяльності, який здійснює надання населенню за плату житлово-комунальних послуг, є управителем частини будинків Дзержинського (Металургійного) району м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, та надає мешканцям району послуги з утримання будинків і прибудинкової території, в тому числі за адресою: АДРЕСА_1 . Зважаючи на відсутність в Договорі про надання послуг з управління будинком, спорудою та прибудинковою територією у Дзержинському (на теперішній час Металургійному) районі м. Кривого Рогу від 27 грудня 2013 року застереження про обов`язковість надання письмової згоди сторін при його пролонгації та відсутності в матеріалах справи жодних відомостей про припинення цього Договору у порядку, визначеному в п.п. 4.4 та 4.4 Договору, цей Договір є чинним, а ТОВ «СІТІСЕРВІС-КР» є управителем будинку АДРЕСА_2 . Визначаючи характер спірних правовідносин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вони склались у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їх виробником (виконавцем) і споживачем, а тому регулюються положеннями ЦК України та Законом України «Про житлово-комунальні послуги», який визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки. Суб`єктами правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: орган державної влади та органи місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг; учасники - споживачі (індивідуальні та колективні); управитель; виконавці комунальних послуг. Виконавцями комунальних послуг з постачання теплової енергії є теплопостачальна організація (ст. 4, 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»). За визначенням, наданим у ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», житлово-комунальні послуги це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживачем комунальних послуг є фізична особа, яка отримує житлово-комунальну послугу. Згідно з ч. 3 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг. Отже, відповідно до зазначеної норми та за змістом Закону України «Про житлово-комунальні послуги», проживаючі та/або зареєстровані у квартирі споживачі комунальних послуг зобов`язані вносити плату за їх використання. Судом встановлено, що споживачем послуг, що надавалися ТОВ «СІТІСЕРВІС-КР» за адресою: АДРЕСА_1 за період з 01 січня 2015 року по 01 січня 2019 року був ОСОБА_1 , який був зареєстрований за вказаною адресою з 09 вересня 2011 року по 14 січня 2019 року. Вказане підтверджується відповідними відмітками в паспорті відповідача (а.с.65, 65-зворот) та не оспорювалось ним під час розгляду справи. Наявність реєстрації місця проживання осіб в житловому приміщенні зобов`язує, зокрема, по його утриманню та нести відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг незалежно від місця фактичного проживання. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2019 року у справі №756/10344/14. Судом встановлено, що в період з 14 квітня 2017 року по 08 листопада 2017 року ОСОБА_1 працював в ЗАТ «Артіль старателів «Вітім» на посаді слюсаря чергового і з ремонту обладнання. Підприємство знаходиться в м. Бодайбо Іркутської області, Російська Федерація. У період трудової діяльності ОСОБА_1 знаходився поза місцем свого постійного проживання (а.с.81). Відповідний запис про його трудову діяльність в ЗАТ «Артіль старателів «Вітім» є на стор.17 трудової книжки, виданої на його ім`я (а.с.78). Під час розгляду справи судом першої інстанції судом встановлено, що ОСОБА_1 управляючу компанію не повідомляв про не проживання за місцем реєстрації, як і не звертався із заявою та підтверджуючими документами щодо не проживання за адресою реєстрації та проханням (заявою) щодо обмеження або припинення надання послуг. Оскільки відповідач цей факт також не оспорював, що суд розцінив це як невиконання ним обов`язку, визначеного п. 11 ч.1 ст.7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» стосовно інформування управителя та виконавця комунальних послуг щодо осіб, які фактично проживають в приміщенні, наймачем якого на той момент він був. З огляду на вказане, суд дійшов вірного висновку, що, хоча й факт тимчасової відсутності відповідача за адресою зареєстрованого місця проживання з поважних причин є доведеним, однак, з огляду на відсутність його звернень з приводу проведення перерахунку нарахувань з підтвердженням його відсутності, зупинення таких нарахувань, направлення претензій щодо порушення порядку надання житлово-комунальних послуг ТОВ «СІТІСЕРВІС-КР», зміни їхніх споживчих властивостей, перевищення строків проведення аварійно-відновних робіт, складання та підпису відповідних актів-претензій у зв`язку з цим, свідчить про те, що нарахування ТОВ «СІТІСЕРВІС-КР» проводилися відповідно до чинного законодавства, оскільки відповідач був зареєстрований протягом всього періоду за який виникла заборгованість за вищевказаною адресою та є належним відповідачем по даній справі. Факт відсутності відповідача не позбавляв його права користуватись житловим приміщенням, де він значиться зареєстрованим, а відтак і не звільняв його від обов`язку оплачувати житлово-комунальні послуги. Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право: одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів; без додаткової оплати одержувати від виконавця житлово-комунальних послуг інформацію про ціни/тарифи, загальну вартість місячного платежу, структуру ціни/тарифу, норми споживання та порядок надання відповідної послуги, а також про її споживчі властивості; на зменшення у встановленому законодавством порядку розміру плати за житлово-комунальні послуги у разі їх ненадання, надання не в повному обсязі або зниження їхньої якості. В пункті 5 ч. 2 ст. 7 Закону передбачено, що такому праву споживача прямо відповідає обов`язок оплачувати надані йому житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. У відповідності до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Договір про надання послуг з утримання будинку та прибудинкової території за адресою: АДРЕСА_1 та відповідачем не укладався, але житлово-комунальні послуги надавались, тобто між сторонами наявні фактичні договірні відносини. Відтак, відсутність укладеного договору не виключає обов`язок відповідача оплачувати житлово-комунальні послуги, а у випадку ухилення від виконання такого обов`язку нести відповідальність в порядку, встановленому законом. Відповідна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, Постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц, провадження № 61-11107св18, Постанові Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16, провадження № 61-26204св18. Згідно виписки з особового рахунку № НОМЕР_1 , оформленого на ім`я ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , за період з 01 січня 2015 року по 31 березня 2019 року мається заборгованість в сумі 13 674,59 гривень (а.с.5-7). Жодних погашень облікованої заборгованості та поточних нарахувань відповідачем не відображено. Надаючи оцінку наявним розрахункам заборгованості за житлово-комунальні послуги, проведеним позивачем, перевіривши обґрунтованість та правильність нарахованої суми боргу суд встановив, що сума заборгованості за період з 01 січня 2015 року по 01 січня 2019 року розрахована вірно і складає 10 469,99 гривень, інфляційні втрати 3314,18 гривень, 3% річних 647,37 гривень, а загалом 14 431,54 гривень, що підтверджується наданими позивачем розрахунками, і вказане не спростовано відповідачем. Натомість, врахувавши, що виконавче провадження з виконання заочного рішення від 22 листопада 2019 року завершене у зв`язку з його повним виконанням, поворот його виконання не вчинявся, суд дійшов висновку про відсутність станом на момент ухвалення рішення порушеного майнового права та інтересу позивача та відмовив у задоволенні позову ТОВ «СІТІСЕРВІС-КР». З висновком суду в цій частині колегія суддів апеляційного суду погодитися не може з огляду на наступне. Заперечуючи проти пред`явлених позовних вимог про стягнення заборгованості, відповідач у наданому відзиві на позовну заяву посилається на те, що станом на січень 2022 року з нього за виконавчими листами Дзержинського та Саксаганського судів міста Кривого Рогу Дніпропетровської області безпідставно стягнута заборгованість за комунальні послуги на користь ТОВ «СІТІСЕРВІС-КР» на загальну суму 24 226,70 гривень, з огляду на що наполягає на відсутності заборгованості за житлово-комунальні послуги. Матеріалами справи підтверджено, що згідно судового наказу Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 липня 2017 року у справі №210/2905/17 з ОСОБА_1 на користь ТОВ «СІТІСЕРВІС-КР» було стягнуто заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги в сумі 7077,94 гривень, інфляційні втрати 892,38 гривень, 3% річних 190,97 гривень та 800 гривень судового збору. Ухвалою Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 31 січня 2019 року за заявою боржника ОСОБА_1 судовий наказ скасовано (а.с.12). У рамках виконавчого провадження № 57616654 з примусового виконання судового наказу Металургійним відділом ДВС м. Кривий Ріг ГТУЮ в Дніпропетровській області на підставі постанови від 27 листопада 2018 року із заробітної плати ОСОБА_1 було утримано 2850,71 гривень, які були враховані позивачем в заяві про зменшення позовних вимог (а.с. 138-142). Матеріали цивільної справи також містять довідки, видані ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» про утримання Саксаганським відділом ДВС у місті Кривому Розі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) із заробітної плати відповідача ОСОБА_1 заборгованості згідно постанови б/р від 06 травня 2021 року до погашення суми боргу у розмірі 18 257,87 гривень (а.с. 151, 152). Натомість належних доказів про зарахування вказаних у довідках коштів на погашення заборгованості за особовим рахунком відповідача за спірний період матеріали справи не містять. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно з ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставина, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 81 ЦПК України) Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Верховний суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони Одночасно це принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Отже, висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на вказане є передчасним, оскільки , вирішуючи спір у даній справі, суд першої інстанції не врахував вищезазначеного та ухвалив рішення про відмову у задоволенні позовних вимог дійшовши помилкового висновку про відсутність заборгованості у відповідача перед позивачем за спірний період, тобто за період з 01 січня 2015 року по 01 січня 2019 року, у розмірі 10 469,99 гривень, інфляційні втрати 3314,18 гривень, 3% річних 647,37 гривень, а загалом 14 431,54 гривень. Відповідно до п. 4 ч. 1, п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушенням норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. На підставі викладеного колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового про задоволення позовних вимог ТОВ «СІТІСЕРВІС-КР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Відповідно до ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки апеляційна скарга підлягає задоволенню, то, в порядку ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «СІТІСЕРВІС-КР» підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги у загальному розмірі 4 802,50 гривень (1921+2881,50). Керуючись ст. 374, 376, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СІТІСЕРВІС-КР» задовольнити. Рішення Саксаганського районного суду міста Кривогу Рогу Дніпропетровської області від 21 вересня 2022 року скасувати. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СІТІСЕРВІС-КР» заборгованість за житлово-комунальні послуги за період з 01 січня 2015 року по 01 січня 2019 року в розмірі 10 469,99 гривень, інфляційні втрати в сумі 3 314,18 гривень, 3% річних в сумі 647,37 гривень, а всього 14 431,54 гривень. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СІТІСЕРВІС-КР» витрати по сплаті судового збору, понесені у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції та переглядом у суді апеляційної інстанції в сумі 4 802,50 гривень. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Судді: Повний текст постанови складено 14 березня 2023 року. Головуючий О.І. Корчиста