Постанова 4855 № 756/5861/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 756/5861/22 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції: Жук М.В. ПОСТАНОВА Іменем України 14 березня 2023 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Сорочка Є.О., суддів Федотова І.В., Коротких А.Ю., за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 11.10.2022 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, заступника командира роти капітана поліції Управління патрульної поліції в м. Києві 2 батальйону 3 роти Марченка Олександра Сергійовича про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив скасувати постанову серії ЕАР № 2632189 від 19.07.2022. Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 11.10.2022 у задоволенні позову відмовлено. Позивач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що притягнення позивача до адміністративної відповідальності є неправомірним. Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що постановою по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАР № 5632189 від 19.07.2022 року, винесеною заступником командира роти капітана поліції Управління патрульної поліції в м. Києві 2 батальйону 3 роти Марченком О.С., ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності відповідно до частини третьої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КУпАП). Згідно вказаної постанови, ОСОБА_1 ,19.07.2022, керуючи транспортним засобом BMW X6, д.н.з. НОМЕР_1 , здійснив рух на смузі для маршрутних ТЗ, позначеної дорожнім знаком 5.11, чим порушив п. 17.1 (а) ПДР - на дорозі із смугою для маршрутних транспортних засобів, позначеній дорожнім знаком 5.8 або 5.11 забороняються рух і зупинка інших транспортних засобів (крім таксі та велосипедистів) на цій смузі Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом. Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про встановлення та доведення у даній справі факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою 122 КУпАП, яке в даному випадку дійсно мало місце, та, зважаючи на дійсні обставини, вина позивача у його вчиненні є повністю доведена, а дії відповідача заступника командира роти капітана поліції батальйону 3 роти Управління патрульної поліції в м. Києві Марченка О.С. 2 відповідають вимогам чинного законодавства. Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого. Відповідно до частини першої статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності. Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов`язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб`єкта владних повноважень, зокрема, поліцейського, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчення якого передбачена чинним законодавством. Відповідно до частини першої статті 276 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення. Частиною другою статті 258 КУпАП передбачено, що протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі. Відповідно до статті 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, частини перша, друга, третя, п`ята і шоста статті 122 . Таким чином, працівники підрозділів Національної поліції мають право виносити постанови у справах про адміністративні правопорушення з порушення ПДР (стаття 122 КУпАП) на місці вчинення такого правопорушення. При цьому, положення КУпАП, що стосуються розгляду справи про адміністративне правопорушення (зокрема статті 268 КУпАП), на спірні правовідносини не розповсюджуються, оскільки у даному випадку КУпАП передбачає спеціальну, спрощену процедуру притягнення особи до адміністративної відповідальності - винесення постанови на місці вчинення правопорушення. Як зазначалося, оскаржуваною постановою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 122 КУпАП. Відповідно до частини першої статті 126 КУпАП порушення правил руху і зупинки на смузі для маршрутних транспортних засобів, а так само порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Згідно пункту 17.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (далі - ПДР) на дорозі із смугою для маршрутних транспортних засобів, позначеній дорожнім знаком 5.8 або 5.11 забороняються рух і зупинка інших транспортних засобів (крім таксі та велосипедистів) на цій смузі. Таким чином, порушення учасником дорожнього руху вимог пункту 17.1 ПДР тягне за собою відповідальність, передбачену частиною третьою статті 122 КУпАП. Водночас, звертаючись до суду із позовом, а також в апеляційній скарзі, позивач наполягає на тому, що ним здійснювався поворот праворуч, а тому у відповідності до пункту 17.2 ПДР він мав право використовувати смугу для маршрутних транспортних засобів. Так, дійсно, пункт 17.2 ПДР містить виняток із встановленої пунктом 17.1 ПДР заборони, зокрема, водій, який повертає праворуч на дорозі із смугою для маршрутних транспортних засобів, що відокремлена переривчастою лінією дорожньої розмітки, може виконувати поворот з цієї смуги. У таких місцях дозволяється також заїжджати на неї під час виїзду на дорогу і для посадки чи висадки пасажирів біля правого краю проїзної частини. Відтак, рух смугою для маршрутних транспортних засобів можливий у випадку здійснення повороту праворуч та за умови виїзду на цю смугу у місцях, що відокремлена переривчастою лінією дорожньої розмітки. Проте, колегія суддів наголошує на тому, що будь-яких доказів того, що позивач здійснював поворот праворуч та здійснював заїзд на смугу для маршрутних транспортних засобів у місці, що відокремлене переривчастою лінією дорожньої розмітки, матеріали справи не мітять. Також суд апеляційної інстанції вважає, що враховуючи зафіксовані в оскаржуваній постанові та наданому відеозаписі з нагрудної камери поліцейського місце правопорушення, місце зупинки транспортного засобу та напрямок руху, зважаючи на дорожню обстановку, що має місце на цій ділянці дороги, посилання на те, що позивачем здійснювався поворот праворуч із дотриманням пункту 17.2 ПДР, не може бути визнане судом достовірним. За таких обставин, посилання позивача на пункт 17.2 ПДР як підстави для звільнення його від адміністративної відповідальності, є необґрунтованим. Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Посилання скаржника на порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо строків розгляду справи, роз`яснення порядку та строків оскарження рішення, тощо колегія суддів відхиляє, оскільки наведене не спричинило неправильне вирішення судом справи, а тому не є підставою для скасування оскаржуваного рішення. Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про відмову у задоволенні позову. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Інші доводи учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини. Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС. Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Керуючись статтями 34, 243, 311, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Оболонського районного суду міста Києва від 11.10.2022 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та не підлягає касаційному оскарженню. Суддя-доповідач Є.О. Сорочко Суддя І.В. Федотов Суддя А.Ю. Коротких