Постанова 4854 № 420/2170/22

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 14 березня 2023 р.м.ОдесаСправа № 420/2170/22 Головуючий в 1 інстанції: Корой С.М. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Джабурія О.В. суддів - Вербицької Н.В. - Кравченка К.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2022 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради (Управління соціального захисту населення в Приморському районі м. Одеси) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди, - ПОЗОВНІ ВИМОГИ ТА НАСЛІДКИ ВИРІШЕННЯ ПОЗОВУ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ 28 січня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради (Управління соціального захисту населення в Приморському районі м. Одеси), в якому просив суд: - визнати дії Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради (Управління соціального захисту населення в приморському районі м. Одеси) щодо недоплаченої ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021р. протиправними; - стягнути з Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради (Управління соціального захисту населення в приморському районі м. Одеси) на користь ОСОБА_1 недоплачену щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2021р. та по день винесення рішення по справі з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, та 3 % річних, в сумі 13104 грн 27 коп.; - стягнути з Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради (Управління соціального захисту населення в приморському районі м. Одеси) в користь ОСОБА_1 моральну шкоду в грошовому еквіваленті в сумі - 48210 грн; - зобов`язати Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради (Управління соціального захисту населення в приморському районі м. Одеси) сплачувати щорічну разову грошову допомогу до 5 травня як передбачено частиною 5 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у розмірі: вісім мінімальних пенсій за віком. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2022 року позов ОСОБА_1 до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради (Управління соціального захисту населення в приморському районі м. Одеси) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди задоволено частково. Визнано протиправними дії Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 року як особі з інвалідністю 2 групи внаслідок війни, у розмірі, меншому ніж передбачено частиною 4 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Зобов`язано Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену суму щорічної грошової допомоги до 5 травня, як особі з інвалідністю 2 групи внаслідок війни у розмірі 10246 грн., з урахуванням раніше виплачених сум. У задоволенні решти вимог відмовлено. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування судового рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо моральної шкоди та 3% інфляції на борг та ухвалення нового рішенні в цій частині про їх задоволення. В свою чергу, Департаментом праці та соціальної політики Одеської міської ради було подано апеляційну скаргу на рішення Одеського окружного адміністративного суду, з якої вбачається, що судом першої інстанції при розгляді справи були порушені норми процесуального права, а висновки суду, викладені у рішенні, не відповідають нормам матеріального права. Згідно до вимог ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав. КОЛЕГІЯ СУДДІВ ВСТАНОВИЛА Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 від 22.12.2014 року позивач має право на пільги, встановлені законодавством України як особа з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи (а.с.5). На виконання вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 08.04.2021 року №325 «Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», позивачу як особі з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи була виплачена щорічна разова грошова допомога до 5 травня за 2021 рік у розмірі 3906,00 грн. Позивач звернувся до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради із вимогою виплатити недоплачу грошову допомогу до 5 травня за 2021 року у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком. Листом Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради 10.12.2021 року позивачу було зазначено про відсутність підстав для виплатити недоплаченої грошової допомоги до 5 травня за 2021 року у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком. Не погоджуючись з розміром виплаченої грошової допомоги до 5 травня за 2021 року, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом. Вирішуючи дану справу в апеляційному провадженні, колегія суддів приходить до наступних висновків. ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційна, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень. За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Нормами частини першої статті 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Відповідно до ч.4 ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 №367-XIV) щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком. Статтею 17-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон №3551-XII) передбачено, що щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, здійснюють органи праці та соціального захисту населення через відділення зв`язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання. Особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги. Законом України від 28.12.2014 №79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин», який набув чинності 01.01.2015, розділ VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України доповнено п. 26, яким встановлено, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. На виконання зазначених приписів, Бюджетного кодексу України Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 19.02.2020 №112 «Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» (далі - грошова допомога), згідно з якою виплату до 5 травня разової грошової допомоги проводить Міністерство соціальної політики шляхом перерахування коштів на зазначені цілі структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій (далі - регіональні органи соціального захисту населення), які розподіляють їх між структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - районні органи соціального захисту населення), центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, що відповідають вимогам п. 47 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України (далі - центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат). Районні органи соціального захисту населення, центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат перераховують кошти через відділення зв`язку або установи банків на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання) у таких розмірах: учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув`язнення не виповнилося 18 років) в`язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися у зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1390 гривень. Рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 року у справі 1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України окреме положення п.26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Конституційний Суд України прийшов до висновку, що встановлення пунктом 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України іншого, ніж у статтях 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551-XII, законодавчого регулювання відносин у сфері надання пільг ветеранам війни спричиняє юридичну невизначеність при застосуванні зазначених норм Кодексу та Закону №3551-XII, що суперечить принципу верховенства права, встановленому ст. 8 Конституції України. За юридичною позицією Конституційного Суду України «встановлення пільг ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону №3551-XII, є одним із засобів реалізації державою конституційного обов`язку щодо забезпечення соціального захисту осіб, які захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність, та членів їхніх сімей. Держава не може в односторонньому порядку відмовитися від зобов`язання щодо соціального захисту осіб, які вже виконали свій обов`язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності. Невиконання державою соціальних зобов`язань щодо ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону №3551-XII, підриває довіру до держави. Соціальний захист ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону №3551-XII, спрямований на забезпечення їм достатнього життєвого рівня. Обмеження або скасування пільг для ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону №3551-XII, без рівноцінної їх заміни чи компенсації є порушенням зобов`язань держави щодо соціального захисту осіб, які захищали Вітчизну, та членів їхніх сімей. У разі зміни правового регулювання набуті вказаними особами пільги чи інші гарантії соціального захисту повинні бути збережені із забезпеченням можливості їх реалізації. Обмеження або скасування таких пільг, інших гарантій соціального захисту можливе лише у разі запровадження рівноцінних або більш сприятливих умов соціального захисту» (абзаци 2 та 3 п. 5 мотивувальної частини Рішення від 18.02.2018 №12-р/2018). Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Таким чином з 27.02.2020 приписи п.26 р.VI Бюджетного кодексу України у частині дії ст.12-16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», об`єктивно не можуть запроваджувати правил призначення та виплати допомоги до 5 травня особам з інвалідністю внаслідок війни. При цьому, норми будь-яких підзаконних нормативно-правових актів, у тому числі і постанов Кабінету Міністрів України, на які посилається відповідач, не можуть змінювати приписів Закону №3551-ХІІ, з огляду на рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 у справі 1-247/2018(3393/18). Отже, з 27.02.2020 року у позивача виникло право на соціальне забезпечення у порядку редакції Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 №367-XlV, яка передбачала розмір допомоги до 5 травня для осіб з інвалідністю 2 групи у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком. З огляду на викладені обставини, з урахуванням наведених норм права, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо протиправності дій відповідача по виплаті позивачу у 2021 році одноразової грошової допомоги до 5 травня в меншому розмірі, ніж передбачено ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни гарантії їх соціального захисту» та про наявність підстав для зобов`язання відповідача здійснити перерахунок, нарахувати і виплатити позивачу щорічну разову грошову допомогу до 5 травня як особі з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи за 2021 рік відповідно до ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни гарантії їх соціального захисту» у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплачених сум. В частині доводів апелянта, що він не є уповноваженим органом на перерахунок відповідної допомоги, колегія суддів зауважує, що в силу статті 17-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» саме органи праці та соціального захисту населення (до яких належить відповідач) здійснюють виплату допомоги до 5 травня, а розмір такої допомоги прямо визначений у ст.13 наведеного Закону. Порядок фінансування відповідних виплат жодним чином не звільняє відповідача від обов`язку її виплати у встановленому законодавством розмірі. Інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, при цьому колегія суддів звертає увагу на ті обставини, що відповідно до правил п.41 «Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 щодо виплати моральної шкоди, колегія суддів зазначає наступне. Згідно ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої суб`єктом владних повноважень, сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 року справі № 464/3789/17. Верховний Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п. 52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56). Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано. У розвиток цих положень у постанові від 27.11.2019 року у справі № 750/6330/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір (п. 51). У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (п. 53). З огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб`єкта владних повноважень-відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем (п. 54). Застосовуючи ці правові висновки в контексті обставин справи, що розглядається, колегія суддів звертає увагу на те, що позивач не довів і суд не встановив, що його негативні емоції досягли рівня страждань або приниження, які є моральною шкодою, позивачем не доведено, в чому вона полягає, не доведено причинного зв`язку між неправомірними діями відповідача та настанням будь-яких негативних наслідків для позивача, а також позивачем нічим не підтверджено заявлену співмірність. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення моральної шкоди у розмірі 48210 грн. Висновки суду відповідають також правовим позиціям Верховного Суду, які викладені, зокрема, в постановах від 21 лютого 2020 року у справі № 628/3028/16-а, від 09 червня 2021 року у справі № 280/5216/19, від 21 вересня 2022 року у справі № 132/3447/15-а, від 22 липня 2022 року у справі № П/811/4240/14. Відносно позовних вимог позивача щодо виплати щорічної разової грошової допомогу до 5 травня з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, та 3 % річних, колегія суддів зазначає наступне. Ключовим правовим питанням у справі, щодо якого фактично виник спір, є право позивача на недоплачену суму щорічної грошової допомоги до 5 травня, як особі з інвалідністю 2 групи внаслідок війни у розмірі 10246 грн. Відповідно питання щодо інфляції та виплати 3 % річних є похідними і повинне вирішуватись після вирішення питання про наявність відповідного права на перерахунок. Колегія суддів зазначає, що відповідач у відповідь на заяву позивача відмовив йому у виплаті недоплаченої грошової допомоги до 5 травня за 2021 року у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком у зв`язку з відсутністю підстав для виплатити недоплаченої грошової допомоги до 5 травня за 2021 року у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком. Відтак спору щодо індексу інфляції за весь час прострочення, та 3 % річних на час звернення позивача у цій справі до суду не існувало. Також, відповідач ще не ухвалював рішення щодо виплати щорічної грошової допомоги до 5 травня, як особі з інвалідністю 2 групи внаслідок війни у розмірі 10246 грн, а тому відсутні підстави вважати, що права позивача у зазначеній частині при здійсненні такої виплати будуть порушені. Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, у задоволенні цих позовних вимог суду першої інстанції слід було відмовити. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.05.2021 у справі №420/2884/20 та від 17.09.2021 у справі № 580/1285/20. Враховуючи викладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанцій дійшов вірного висновку щодо відмови у задоволені позовної вимоги щодо виплати щорічної разової грошової допомогу до 5 травня з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, та 3 % річних. Суд апеляційної інстанції наголошує, що оскільки визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі, а тому суд під час розгляду справи повинен створювати необхідні умови для всебічного, повного й об`єктивного дослідження справи, однак не зобов`язаний підміняти собою учасників процесу, шукаючи докази виключно за власною ініціативою. Статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Згідно із ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права. Згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що доводи апелянтів не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються. Відповідно до ч.1-3 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. За таких обставин колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст.2, 7, 8, 9, 10, 73, 74, 77 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційних скаргах про те, що рішення підлягає скасуванню. Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційних скаргах доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційні скарги задоволенню не підлягають. Керуючись ст.ст.308; 311; 315; 316; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, ПОСТАНОВИВ : Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2022 року - без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України. Головуючий суддя Джабурія О.В. Судді Кравченко К.В. Вербицька Н. В.