Постанова 4803 № 203/4638/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/189/23 Справа № 203/4638/20 Суддя у 1-й інстанції - Єдаменко С. В. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 березня 2023 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справах Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого Лаченкової О.В. суддів Городничої В.С., Петешенкової М.Ю. при секретарі Піменовій М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 17 грудня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , треті особи без самостійних вимог приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Батова Людмила Григорівна, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кейтельгіссер Олександра Михайлівна, про визнання недійними договорів, зняття арешту з майна, витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування державної реєстрації та визнання права власності в порядку спадкування, - ВСТАНОВИЛА: В грудні 2020 року до Кіровського районного суду м.Дніпропетровська надійшов позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , треті особи без самостійних вимог приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Батова Л.Г., приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кейтельгіссер О.М. про визнання недійними договорів, зняття арешту з майна, витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування державної реєстрації та визнання права власності в порядку спадкування. В обґрунтування уточненого позову ОСОБА_2 зазначав, що він є онуком ОСОБА_5 померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , що мешкала та була зареєстрована на день своєї смерті за адресою: АДРЕСА_1 . Після її смерті відкрилася спадщина на спірну квартиру. Після смерті ОСОБА_5 єдиною спадкоємицею за законом та за заповітом була її донька ОСОБА_6 , яка вирішила не приймати спадщину і передати її позивачу для чого відмовилась від прийняття спадщини на користь позивача, якому відповідно до ст.1220,1268 ЦПК України належить спадщина. Позивач після смерті бабусі звернувся до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Батової Л.Г. із заявою про прийняття спадщини за законом, у зв`язку з чим нотаріусом було заведено спадкову справу №7/2017. В успадкованій квартирі у травні 2018р позивач почав робити ремонт, в черговий приїзд в квартиру потрапити не зміг, бо там вже мешкали невідомі особи. У зв`язку з вищевказаним, позивач звернувся до поліції, заведено кримінальну справу №12018040030001505 від 25.06.2018р за ознаками кримінальних правопорушень передбачених ч.1. ст.190 КК України. В ході досудового розслідування встановлено наявність шахрайських дій, щодо спірної квартири, підробку підпису ОСОБА_5 , ОСОБА_7 та особи, що посвідчила договір на біржі. З дати начебто укладення договору до моменту смерті спадкодавців ніхто будь яких які б свідчили про пред`явлення прав на спірну квартиру не вчиняв. Тобто більше 16р ніхто на квартиру не претендував. Лише у 2018р відповідач 1 - ОСОБА_3 звернувся до третьої особи 1 приватного нотаріуса Кейтельгіссер О.М., яка зареєструвала 16.05.2018р договір купівлі-продажу від 11.11.2002р. Відразу після реєстрації, а саме через 15 днів 30.05.2018р відповідач 1- ОСОБА_3 продав спірну квартиру відповідачу 2 по справі - ОСОБА_4 . Вказаний договір посвідчено також третьою особою 1 приватним нотаріусом Кейтельгіссер О.М. та зареєстровано в реєстрі за №557. Того ж дня, 30.05.2018р відповідачем 2 було укладено договір іпотеки на спірну квартиру з відповідачем 3 ОСОБА_1 . Вказаний договір посвідчено третьою особою 1 приватним нотаріусом Кейтельгіссер О.М. При проведені досудового слідства за ухвалою від 23.11.2018р слідчого судді Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська Литвиненко І.Ю. Дніпропетровським науководослідницьким інститутом судових експертиз (надалі ДНІСЕ) було проведено комплексну судову почеркознавчу та технічну експертизу документів по кримінальному провадженню №12018040030001505. Відповідно до висновку ДНІСЕ №6334/6335-18 від 17.12.2018р підписи та рукописні записи в графі «Продавець» - « ОСОБА_8 и ОСОБА_7 » виконані не ОСОБА_5 та ОСОБА_7 , а іншою особою. Зображення підпису, розташоване в графі «Керуючий справами» на зворотній стороні договору купівлі-продажу нерухомості від 11.11.2002р (реєстраційний номер 375184) не є підписом, виконаним рукописним способом пишучим приладом, а являє собою відтиск, що нанесений рельєфним кліше - факсиміле. На підставі висновку експертизи позивач вважає договір купівлі-продажу від 11.11.2002р спірної квартири ОСОБА_3 недійсним і породжує жодних правових наслідків по всіх документах, які в подальшому складались ОСОБА_9 та іншими особами сторонами по цій справі, щодо відчуження квартири. Враховуючи вищевикладене та те, що іншим шляхом вирішити питання права власності на спірну квартиру неможливо, позивач змушений звернутися до суду та просив: Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , укладений ОСОБА_3 з ОСОБА_5 та ОСОБА_7 , посвідчений 11 листопада 2002 року, реєстровий №376484 посвідченого Українською товарною біржою та скасувати його державну реєстрацію; Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , укладений ОСОБА_3 з ОСОБА_4 посвідчений 30 травня 2018 року та скасувати його державну реєстрацію; Визнати недійсним договір іпотеки серія та номер: 559, квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , укладений ОСОБА_4 з ОСОБА_1 , посвідчений 30.05.2018р. та скасувати його державну реєстрацію; Зняти заборону - арешт з нерухомого майна, скасувавши запис про обтяження з квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_1 який накладено на підставі договору іпотеки, серія та номер 559, виданого 30.05.2018р.; Витребувати у відповідача 2 - ОСОБА_4 з чужого незаконного володіння квартиру розташовану за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_2 ; Визнати за позивачем ОСОБА_2 в цілому право власності на квартиру за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 56,1 кв.м., житловою 40,9 кв.м., яка складається з:1- коридор 5,5 кв.м., 2- вбиральня 0,9 кв.м., 3- ванна 2,0 кв.м., 4- кухня 5,0 кв.м., 5- житлова 17,6 кв.м., 6- житлова 10,8 кв.м., 7- комора 1,0 кв.м., 8-житлова 12,5 кв.м., I- балкон 0,8 кв.м. в порядку спадкування за законом після смерті бабусі ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Судові витрати стягнути з відповідачів. Рішенням Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 17 грудня 2021 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про визнання недійними договорів, зняття арешту з майна, витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування державної реєстрації та визнання права власності в порядку спадкування задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу нерухомості між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , посвідчений 11 листопада 2002 року Українською товарною біржою за реєстровим №376584, з продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер нерухомого майна 1559507012101) та скасовано запис № 26281523 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності на підставі цього договору. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 , між ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_2 ), посвідчений 30 травня 2020 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кейтельгіссер Олександрою Михайлівною за реєстром №557 та скасовано запис №26382912 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності на підставі цього договору. Визнано недійсним договір іпотеки квартири за адресою: АДРЕСА_1 , між ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_2 ) та ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ), посвідчений 30 травня 2020 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кейтельгіссер Олександрою Михайлівною за реєстром №559 та скасовано запис №26384574 в Державному реєстрі іпотек про державну реєстрацію іпотеки на підставі цього договору. Знято заборону на відчуження квартири за адресою: АДРЕСА_1 , між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , накладену 30 травня 2020 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кейтельгіссер Олександрою Михайлівною за реєстром №562 та скасувати запис №26384832 в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна на підставі цієї заборони. Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_2 ) квартиру за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , зареєстрований: АДРЕСА_2 ). Визнано за ОСОБА_2 право приватної власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 56.01 кв.м., житловою площею 40.9 кв.м., яка в цілому складається з: 1 коридор площею 5.5 кв.м., 2 вбиральня площею 0,9 кв.м., 3 ванна площею 2,0 кв.м., 4 кухня площею 5,0 кв.м., 5 житлова площею 17,6 кв.м., 6 житлова площею 10,8 кв.м., 7 комора площею 1,0 кв.м., 8 житлова площею 12.5 кв.м., І балкон площею 0,8 кв.м., в порядку спадкування за законом після смерті бабусі ОСОБА_5 , 1924 р.н., яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 . Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 1 261 грн. 20 копійок. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 8 296 грн. 65 копійок. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 840 грн. 80 копійок. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 17 грудня 2021 року просить скасувати рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 17 грудня 2021 року та ухвалити нове, яким відмовити ОСОБА_2 у задоволенні позову. У відзиві ОСОБА_2 на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 17 грудня 2021 року, ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу відхилити, а рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 17 грудня 2021 року залишити без змін. Відзиви на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 17 грудня 2021 року від інших учасників справи до апеляційного суду не надходили. Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_7 відповідно до свідоцтво про право власності від 14.02.1995 р. належала кв. АДРЕСА_1 , що також підтверджується відповіддю КП ДМБТІ ДОР № 3321 від 11.03.2019р. (а.с.20). ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_7 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_5 від 24.12.2012 року (а.с.80). Згідно інформаційних довідок зі спадкового реєстру та з копії спадкової справи ОСОБА_5 - спадкова справа після смерті ОСОБА_7 не заводилась та заповіти останнім за життя не складалися (а.с. а.с.28, 29). ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_6 від 12.09.2016 року (а.с. 13). Рішенням Ленінського районного суду м.Дніпропетровська №205/10274/19 від 10.03.2020 р. встановлено факт родинних відносин та спільного проживання за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_7 померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 з матір`ю ОСОБА_5 , померлою ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. а.с.47-48). Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області №175/2891/20-ц від 30.11.2020 р встановлено факт родинних відносин, що ОСОБА_6 є донькою ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.а.с.91-92). За життя ОСОБА_5 було складено заповіт, яким вона все належне їй майно, де б воно не було та з чого б не складалася, заповіла своїй доньці ОСОБА_6 , яка подала заяву про відмову від спадщини на користь свого сина ОСОБА_2 . Так, нотаріусом заведена спадкова справа за №7/2017, зареєстрована у Спадковому реєстрі за №60336066 (а.с.а.с.71-87). У червні 2018р Дніпровським відділом поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області за заявою ОСОБА_2 за фактом незаконного заволодіння квартирою за адресою: АДРЕСА_1 заведено кримінальну справу №12018040030001505 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.190 КК України. (а.с.27). 17 жовтня 2019 року приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Батова Л.Г. відмовила позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті бабусі ОСОБА_5 , оскільки відсутнє документальне підтвердження факту родинних відносин ОСОБА_7 та ОСОБА_10 (матері позивача) з ОСОБА_5 . Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, встановлено по спірній квартирі наступне: 16.05.2018 р приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кейтельгіссер О.М. зареєстровано договір купівлі-продажу, реєстраційний №376484 від 11.11.2002 р посвідчений Українською товарною біржою укладений між ОСОБА_5 , ОСОБА_7 та ОСОБА_3 (а.с.23). 30.05.2018 р приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кейтельгіссер О.М. зареєстровано договір купівлі-продажу від 30.05.2018р, зареєстрований в реєстрі за №557, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а.с.24). 30.05.2018 р. приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кейтельгіссер О.М. зареєстровано договір іпотеки на суму 130 000грн, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , зареєстровано в реєстрі за №559. З реєстрацією обтяження майна. (а.с.а.с.25-26). 17.12.2018 р Дніпропетровським науково-дослідницьким інститутом судових експертиз (ДНІСЕ) за ухвалою Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 10.07.2018 р. проведено комплексну судову почеркознавчу та технічну експертизу документів по кримінальному провадженню №12018040030001505. (а.с.а.с.31-46). Відповідно до висновку ДНІСЕ №6334/6335-18 від 17.12.2018 р підписи та рукописні записи в графі «Продавець» - « ОСОБА_8 и ОСОБА_7 » виконані НЕ ОСОБА_5 та ОСОБА_7 , а іншою особою. Зображення підпису, розташоване в графі «Керуючий справами» на зворотній стороні договору купівлі-продажу нерухомості від 11.11.2002 р. (реєстраційний номер 375184) не є підписом, виконаним рукописним способом пишучим приладом, а являє собою відтиск, що нанесений рельєфним кліше - факсиміле. Досліджені в судовому засіданні обставини дають суду підстави стверджувати про відсутність волі власників ОСОБА_7 та ОСОБА_5 на відчуження належного їм нерухомого майна квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою ст.203 цього Кодексу. При цьому, відповідно до вимог ч.ч.1-3, 5, 6 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до абз.5 п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року №9 (далі - Постанова) відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Як роз`яснено у п.10 зазначеної Постанови, не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Пунктом 26 Постанови Пленуму ВССУ №5 від 07.02.2014р «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» встановлено, що оскільки відповідно до статті 1218 ЦК до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, право на витребування майна від добросовісного набувача, передбачене статтею 388 ЦК, переходить до спадкоємців власника. Згідно з приписами частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. За змістом пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, зокрема, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Частиною третьою зазначеної статті визначено, що якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках. Стаття 330 ЦК України чітко розмежовує випадки, в яких належним способом захисту порушеного права є визнання правочину недійсним та застосування наслідків його недійсності, від випадків, коли має заявлятися позов про витребування майна з чужого незаконного володіння. Якщо майно передане власником за правочином, який є нікчемним або оспорюваним, то позов про визнання правочину недійсним та (або) про застосування наслідків недійсності правочину має пред`являтися тоді, коли майно залишається у набувача. Тобто, якщо вчинений один правочин і повернути майно можна шляхом застосування реституції, то ефективним способом захисту буде визнання правочину недійсним. Якщо ж набувач, який набув майно за недійсним правочином, надалі відчужив таке майно іншій особі, потрібно звертатися з віндикаційним позовом. Відповідно до правової позиції Верховного Суду викладеної у постанові Великої палати від 26.11.2019 року у справі №914/3224/16 право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (п.3 ч.1 ст.388 ЦК України). Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача. За змістом ч.1 ст.388 ЦК України добросовісним має вважатися той набувач, який не знав і не повинен був знати, що набуває майно у особи, яка не має право його відчужувати, а недобросовісним володільцем є та особа, яка знала або повинна була знати, що її володіння незаконне. Витребування майна від добросовісного набувача (особи, яка не знала і не повинна була знати про те, що особа, у якої річ придбана, не має права її відчужувати) можливе у всіх випадках, коли майно придбане безоплатно у особи, яка не мала права відчужувати річ. Якщо ж добросовісний набувач придбав річ за плату, власник вправі витребувати таку річ тільки у випадках, якщо вона вибула з володіння поза його (або особи, якій річ була передана власником) волею, зокрема загублена власником або іншою особою, якій річ була передана власником, або була викрадена у власника чи такої особи. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач має право на витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння на підставі положень статті 388 ЦК України, оскільки наявними у справі доказами встановлений факт вибуття нерухомого майна з володіння померлих ОСОБА_7 та ОСОБА_5 , не з їх волі, так як перереєстрацію права власності на спірну квартиру здійснено з порушенням вимог законодавства. У Постанові від 22.01.2020 року у справі №910/1809/18 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна. У пункті 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17 звернуто увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 17 грудня 2014 року у справі №6-140цс14, захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України). Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (п.9 ч.1 ст.27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша-третя статті 388 ЦК України). Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Такі правові висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 (провадження № 14-208цс18). У відповідності до вимог п.4 ст.264 ЦПК при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду. Отже, враховуючи вищенаведені норми закону, оцінюючи зібрані по справі докази, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що у даній справі ефективним способом захисту прав позивачів є віндикаційний позов, а відтак позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі. Щодо позовних вимог про визнання за ОСОБА_2 право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після бабусі ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідно до ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків від фізичної особи, яка померла до інших осіб-спадкоємців. Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття, право на спадкування за законом, як зазначено у ст.1223 ЦК України, одержують спадкоємці з першої по п`яту чергу. З копії спадкової справи заведеної після смерті ОСОБА_5 вбачається, що єдиним спадкоємцем є її онук ОСОБА_2 . Статтею 1258 ЦК України передбачено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. За змістом ст.1261 ЦК України у другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як зі сторони батька, так і зі сторони матері. Частиною першою статті 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Частиною 5 ст.1268 ЦК України передбачено, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Згідно ч.1 ст.1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Однак, відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України). Отже, системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку. Відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухому майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном. У відповідності до ст.1299 ЦК України якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, спадкоємець зобов`язаний зареєструвати право на спадщину в органах, які здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна (стаття 182 цього Кодексу). Право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації цього майна. Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Згідно ст.392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Пунктом 26 Постанови Пленуму ВССУ № 5 від 07.02.2014р «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» встановлено, що оскільки відповідно до статті 1218 ЦК до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, право на витребування майна від добросовісного набувача, передбачене статтею 388 ЦК, переходить до спадкоємців власника. Недійсність правочину, на виконання якого передано майно, сама по собі не свідчить про його вибуття із володіння особи, яка передала це майно, не з її волі. При цьому суд має встановити, чи була воля власника на передачу права володіння іншій особі. Зважаючи на те, що позивач є єдиними спадкоємцем після смерті власника спадкової квартири та її волевиявлення на передачу спадкового майна іншим особам не було, останній має право на витребування спадкового майна з чужого незаконного володіння відповідно до ст.388 ЦК України. Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Приписами п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків … має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Зокрема, у п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. У п. 26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та п.23 рішення ЄСПЛ у справі «Гурепка проти України» наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом. Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони гуртуються. Міра, до якої суд має виконати обв`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Справа «Серявін та інші проти України» №4909/04 §58 ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Таким чином, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з`ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог, оцінивши належним чином зібрані по справі докази кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв`язок у сукупності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , що суд безпідставно застосував положення ч.3 ст.1268 ЦК України про фактичне прийняття спадщини позивачем, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки рішенням Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 10 березня 2020 року у справі №205/10274/19 (а.с.47-48, т.1), яке постановою Верховного Суду від 18 липня 2022 року(а.с.110-115 т.2) залишено без змін, встановлено факт родинних відносин, а саме: що ОСОБА_7 , померлий ІНФОРМАЦІЯ_5 , є сином ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 . Крім того,цим же рішенням встановлено, що ОСОБА_7 , померлий ІНФОРМАЦІЯ_5 , постійно проживав за адресою: АДРЕСА_1 , разом із ОСОБА_5 , померлою ІНФОРМАЦІЯ_3 , приймав участь у приватизації квартири спільно з померлою ОСОБА_5 як член її сім`ї. Мати ОСОБА_2 - ОСОБА_10 була зареєстрована за іншою адресою на час відкриття спадщини, від прийняття спадщини відмовилася на користь ОСОБА_2 , проти задоволення заяви не заперечувала. Таким чином, ОСОБА_2 , на час відкриття спадщини вважається таким, що прийняв спадщину. Доводи апеляційної скарги, що суд не врахував останню практику Верховного Суду щодо витребування майна у добросовісного набувача, колегія суддів вважає необґрунтованими та безпідставними, оскільки досліджені в судовому засіданні обставини, а саме: висновок ДНІСЕ №6334/6335-18 від 17.12.2018 р, підтверджують відсутність волі власників ОСОБА_7 та ОСОБА_5 на відчуження належного їм нерухомого майна квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , отже зазначене майно вибуло з володіння власників не з їхньої волі, що є підставою для витребування власником належного йому майна від особи, яка є останнім його набувачем , незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 26.11.2019 у справі №914/3224/16, від 22.01.2020 у справі №910/1809/18. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, якими з`ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені, їм дана належна оцінка, а доводи скаржника зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та до переоцінки доказів, що не дає суду апеляційної інстанції підстав для задоволення вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат. Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 -залишити без задоволення. Рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 17 грудня 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий суддя О.В.Лаченкова Судді В.С.Городнича М.Ю.Петешенкова