Постанова 4807 № 333/2317/21

Дата документу 13.03.2023 Справа № 333/2317/21 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 333/2317/21 Провадження №22-ц/807/567/23 Провадження №22-ц/807/567/23-2 Головуючий в 1-й інстанції - Тучков С.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 березня 2023 року місто Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В., суддів:Крилової О.В., Полякова О.З., розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 28 вересня 2022 року, ухвалене у м. Запоріжжі (повний текст рішення складено 28 вересня 2022 року) та на додаткове рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 19 грудня 2022 року, ухвалене у м. Запоріжжі (повний текст рішення складено 19 грудня 2022 року) у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- В С Т А Н О В И В: У квітні 2021 року позивач Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитом в сумі 33522,73 гривень та судові витрати, посилаючись на те, що відповідно до кредитного договору № б/н від 05.11.2010 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк", яке було перейменовано 14.06.2018 року на Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк", і відповідачем, останній було відкрито кредитний рахунок і встановлено початковий кредитний ліміт, який у подальшому збільшено до 24000,00 гривень, що підтверджується Довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку. Для користування кредитним картковим рахунком відповідач отримала кредитну картку. ОСОБА_1 при підписанні анкети-заяви підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з "Умовами та правилами надання банківських послуг" та "Тарифами Банку", складає між нею та банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Відповідач зобов`язалася повернути кредит і сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлені цим договором. Однак, відповідач порушує вимоги кредитного договору, в зв`язку з чим станом на 21.03.2021 року у неї утворилась заборгованість у розмірі 33522,73 гривень. Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 28 вересня 2022 року, У задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовлено повністю. Додатковим рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя, вимоги ОСОБА_1 про стягнення судових витрат на правову допомогу по цивільній справі №333/2317/21 за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд.50, ЄДРПОУ - 14360570) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) витрати з розгляду справи, пов`язані із наданням професійної правничої допомоги у розмірі 5 402 (п`ять тисяч чотириста дві) гривні 00 копійок. Не погоджуючись з рішенням та додатковим рішенням суду, Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду від 28 вересня 2022 року та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог і відповідно відмовити у стягненні судових витрат на правничу допомогу. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами надання банківських послуг, правилами користування платіжною карткою складає між ним та Банком Договір, що підтверджується підписом у анкеті-заяві. Враховуючи отримання відповідачем кредитних коштів та їх використання певний період відмова у стягненні фактично отриманої суми кредиту та відсотків за користування кредитом не відповідає суті кредитних правовідносин. Правила нарахування відсотків та штрафних санкцій передбачена Довідкою про умови кредитування, яка підписана відповідачем, тому суд безпідставно відмовив у стягненні відсотків. Сума витрат на правничу допомогу стягнута за додатковим рішенням є неспівмірною зі складністю справи та переліком робіт здійснених адвокатом. В силу вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 1 січня 2023 року це 268400,00 грн. (відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2023 рік» з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 2684,00 грн. (2684,00 грн. Х 100 = 268 400 грн.), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1, ч. 2 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України. Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішень суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що 05.11.2010 року ОСОБА_1 підписала анкету-заявку про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку, на підставі якої вона отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, який 19.10.2017 року було збільшено до 24000,00 гривень, а 01.06.2020 року зменшено до 0,00 гривень, що підтверджується Довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку. З Анкети-заяви позичальника вбачається, що остання надала свою згоду на те, що ця заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає між нею та банком договір про надання банківських послуг. З Умов та правил надання банківських послуг вбачається, що для надання послуг Банк відкриває Клієнту картрахунки, надає картки, вид та строк дії яких визначений у заяві та у Пам`ятці клієнта, підписанням якої Клієнт та Банк укладають договір про надання банківських послуг. Позивачем до позовної заяви додаються умови та правила за кредитним договором №б/н від 05.11.2010 року, які не містять підпису відповідача, у зв`язку з чим неможливо встановити, які конкретно умови та правила були погоджені відповідачем. Анкета-заява не містить інформації про суму кредитного ліміту, процентну ставку платіжної картки, умов договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів), строк повернення кредиту. Позивачем було надано розрахунок заборгованості за кредитним договором за період з 14.07.2011 р. по 21.03.2021 р. Вказаний розрахунок не містить інформацію про посадову особу чи представника банку, яка підписала розрахунок, а також відсутня печатка банку. Натомість на розрахунку наявний лише підпис невідомої особи. Позивачем суду було надано довідку про умови кредитування №0507030600231873571 від 13.07.2011 р. до кредитного договору SAMDN50000047583960. Водночас анкета-заява від 05.11.2010 року має номер 0507131500181146025, що свідчить про те, що вказана довідка не є частиною договору від 05.11.2010 р. З розрахунку, наданого позивачем, вбачається, що ОСОБА_1 нараховувалися відсотки та пеня за договором згідно з тарифами, зазначеними в довідці від 13.07.2011 р., яка не має відношення до договору від 05.11.2010 р., оскільки містить відмінну від договору дату та номер. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що, позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що 05.11.2010 року між сторонами дійсно був укладений договір про надання банківських послуг на умовах, які відображені у Витягу з Умов та Правил надання банківських послуг, в тому числі з правом банку нараховувати відсотки на неустойку за кредитом. На підставі викладеного, відсутні правові підстави для нарахування банком заборгованості з процентів та пені за кредитним договором. З наданої представником відповідача контррозрахунку вбачається, що всього позичальником було знято коштів за період 16.07.2011 р. по 23.04.2020 р.: в сумі 193645,77 гривень, а повернуто позичальником коштів за період 16.07.2011 р. по 23.04.2020 р. на суму 215067,40 гривень (а.с.11-115), тобто на 21421,63 гривень більше, що свідчить про відсутність заборгованості за кредитом на момент звернення банку до суду. Дослідивши матеріали заяви про винесення додаткового рішення, копії документів якими представник відповідача обґрунтовував суму судових витрат на правову допомогу, заперечення представника позивача, враховуючи кількість судових засідань, в яких брав участь представник відповідача, складність справи, її типовість з огляду на склад відповідних правовідносин, суд першої інстанції дійшов до висновку про часткове задоволення вимог відповідача при ухваленні додаткового рішення, а саме в сумі 5 402 (п`ять тисяч чотириста дві) гривні. З яких 2 000 гривень підлягають стягненню з позивача на користь відповідачки за складання заяви про перегляд заочного рішення. З гонорару, який складає 6 704,55 гривень, суд виходячи з критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та порядку розподілу судових витрат, вважає за справедливо стягнути з позивача на користь відповідачки судові витрати пов`язані з оплатою гонорару адвокату за виконану роботу в сумі, яка складає 50% від суми погодженого гонорару за послуги адвоката - 3 402 (три тисячі чотириста дві) гривні. З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погоджується, виходячи з наступного. ОСОБА_1 звернулась до ПАТ КБ «Приватбанк» з метою отримання кредитних послуг, у зв`язку з чим 05.11.2010 підписала Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку (т.1 а.с.20). У заяві-анкеті зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. До кредитного договору банк додав Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/ (т.1 а.с.25-48) та Довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» (а.с.21-24). Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ "ПриватБанк"). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). В анкеті-заяві відсотки за користування кредитними коштам не зазначені. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив стягнути заборгованість за простроченим тілом кредиту та простроченими відсотками. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/як невід`ємні частини спірного договору та Довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду». При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред`явив. У довідці про умови кредитування, наданої позивачем, умови розрахунку прострочених відсотків, а також їх нарахування при відсутності заборгованості за поточним тілом кредиту, не передбачено, а відповідно їх розмір заявлений до стягнення є недоведеним. Отже, вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за відсотками є безпідставними, оскільки позивачем не доведено укладення договору на таких умовах. Крім того, безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним). Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ "ПриватБанк" не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, в зв`язку з чим в даному випадку не має підстав для застосування строку позовної давності. Такі висновки суду першої інстанції, узгоджуються з правовою позицією викладеною в Постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №14-131цс19 від 03 липня 2019 року. Відповідачем у справі не спростовано доводів позивача щодо отримання, використання, в тому числі і погашення кредитних коштів, між тим з розрахунку заборгованості наданого до суду, вбачається, що позивач не має заборгованості за тілом кредиту, при цьому з системного аналізу положень Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку наданих до позову та ч.1 ст.1054 ЦК України слідує, що за своєю суттю прострочене тіло кредиту, яке просить стягнути позивач у своїй позовній заяві, є завуальованими відсотками за користування кредитними коштами, адже до нього входить плата за користування кредитом, а не, власне, надані позичальнику в користування кошти. Враховуючи, що в підписаних відповідачем документах (анкеті-заяві та Довідці про умови кредитування) відсутня регламентація складових частин поняття "прострочене тіло кредиту", колегія суддів вважає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що прострочене тіло кредиту є складовою частиною саме фактично отриманих відповідачем кредитних коштів, а тому заборгованість за простроченим тілом кредиту до стягнення не підлягає. Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню. Що стосується законності та обґрунтованості ухваленого додаткового рішення, то слід зазначити наступне. Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмови в позові - на позивача. Частинами 1, 3 ст. 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Сторона відповідача не приймала участі у розгляді справи, у зв`язку із чим було ухвалене заочне рішення, в заяві про перегляд заочного рішення, представником відповідача - адвокатом Працевитим Г.О. вказано про наявність судових витрат пов`язаних із наданням правничої допомоги в сумі 9704,55 грн., які останній просив стягнути з позивача. Договором про надання правової допомоги від 09.08.2021 року і додатковим договором від 09.08.2021 року до договору про надання правової допомоги від 09.08.2021 року, укладеними між відповідачкою і Адвокатським бюро "Юрконсалт" Геннадія Працевитого", закріплені повноваження останнього на представництво інтересів відповідача у даній справі. Відповідно до рахунку на оплату №1423 від 09.08.2021 року за адвокатські послуги і Акту №1423 від 09.08.2021 року, грошова винагорода за написання заяви про перегляд заочного рішення суду складає 3 000 гривень. Також, відповідно до рахунку №1424 від 30.09.2022 року за адвокатські послуги і Акту №1424 від 30.09.2022 року сторони погодили гонорар за ведення справи в суді узгодивши його розмір в сумі 6704,55 гривні. Дана сума вирахувана згідно п.3.1. Додаткового договору від 09.08.2021 року до договору про надання правової допомоги від 09.08.2021 року, за яким гонорар адвоката за договором становить 20% від суми позовних вимог, що будуть відхилені судом по справі №333/2317/21. Відповідно до договору про надання правової (правничої) допомоги на ведення справи від 09.08.2021 року Адвокатським бюро "Юрконсалт" Геннадія Працевитого" ведення справи було доручено адвокату Працевитому Г.О. і адвокату Горпиненко В.В. Останніми було надано суду ордера на надання правничої (правової) допомоги. Згідно ст.137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята, шоста статті 137 ЦПК України). Банком до суду було надано обґрунтоване клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, про яку було заявлено відповідачем у справі і вказане клопотання враховано судом першої інстанції, який зменшив розмір витрат, на правничу допомогу, про який просив відповідач. Колегія суддів апеляційного суду погоджується з розміром витрат на професійну правничу допомогу, який стягнуто за рішенням суду першої інстанції, оскільки розмір цих витрат є співмірним зі складністю справи, доведений належними та допустимими доказами, не спростованими у повному обсязі позивачем у справі, у зв`язку з чим відсутні підстави стверджувати про наявність підстав для скасування додаткового рішення у справі. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та додаткового рішення суду та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення. Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 28 вересня 2022 року у цій справі залишити без змін. Додаткове рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 19 грудня 2022 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Повна постанова складена 13 березня 2023 року. Судді: С. В. Кухар О.В. Крилова О. З. Поляков