Постанова Одеський апеляційний суд № 495/11680/18

Номер провадження: 22-ц/813/2057/23 Справа № 495/11680/18 Головуючий у першій інстанції Шевчук Ю. В. Доповідач Громік Р. Д. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06.03.2023 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого Громіка Р.Д., суддів Драгомерецького М.М., Дришлюка А.І., за участю секретаря Сидоренко А.О., розглянувши у спрощеному порядку за відсутністю учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 30 вересня 2021 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна спільним майном подружжя та його поділ, ВСТАНОВИВ: 1.

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовної заяви. До суду з позовною заявою звернулася позивачка ОСОБА_2 з позовними вимогами про визнання майна спільним майном подружжя та його поділ. В обґрунтування позовних вимог позивачка посилається на те, що між нею та ОСОБА_3 28 жовтня 2003 року було укладено шлюб, який було зареєстровано Відділом реєстрації актів громадянського стану Білгород-Дністровського міського управління юстиції, що підтверджується копією свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 від 28.10.2003. Відповідно до договору дарування від 01.08.2003 ОСОБА_3 став власником житлового будинку АДРЕСА_1 . На момент придбання вказаного будинку ОСОБА_2 та ОСОБА_3 проживали разом вже тривалий час, а саме більше ніж два роки, вели спільне господарство та насправді купили даний будинок на кошти, що були отримані від продажу будинку, що раніше належав покійним батькам ОСОБА_2 та квартири, що належала дочці ОСОБА_2 . ОСОБА_4 . У квартирі, що належала дочці позивача сторони проживали разом протягом тривалого часу ще до вступу у шлюб поки не знайшли будинок по АДРЕСА_1 , який і придбали на виручені кошти від продажу квартири та будинку батьків позивача. Під час проживання у будинку за час знаходження у шлюбі було практично перебудовано будинок, а саме знято покрівлю, піднято стіни на 0,5 м., здійснено переобладнання всередині будинку, проведено водопостачання та водовідведення, облаштовано централізоване опалення будинку. Крім того, на території двору збудовано гараж, замощено подвір`я тротуарною плиткою та замінено ворота. Тобто, за час спільного проживання із ОСОБА_3 майно, яке йому належить було значно збільшилось у вартості, а отже стало спільним сумісним майном подружжя. Також за час сумісного проживання було придбано електробойлер «Atlantic» вартістю 2000,00 (дві тисячі гривень), пральну машину «SAMSUNG», вартістю 1770,00 (одна тисяча сімсот сімдесят) грн., телевізор «JVC», вартістю 1080,00 (одна тисяча вісімдесят) грн. та пилосос «LG», вартістю 300 (триста) грн. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 30 вересня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна спільним майном подружжя та його поділ задоволено. Визнано житловий будинок АДРЕСА_1 - спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину електробойлеру «Atlantic» (квитанція від 15.12.2011 року); на 1/2 частину пральної машини «LG» (квитанція від 28.01.2005 року); на 1/2 частину телевізору «JVC» (квитанція від 28.01.2005 року); на 1/2 пилососу «LG» (квитанція від 28.01.2005 року). Стягнено з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 сплачений нею судовий збір у сумі 704, 80 гривень та витрати на проведення експертизи у сумі 10 000,00 гривень (квитанції від 09.08.2019 року та від 23.08.2019 року). Короткий зміст та доводи апеляційної скарги. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що: 1)факт придбання за час перебування у шлюбі електробойлера «Atlantic», пральної машини «SAMSUNG», телевізора «JVC» та пилососа «LG» підтверджуються відповідними квитанціями, проте вказані обставини не мають ніякого відношення до вирішення вказаної справи, вони не є предметом спору; 2)скаржник вважає, що експерте дослідження є тенденційним, адже у ньому навмисно занижена вартість будинку станом на час придбання та завищена станом на час проведення дослідження. Сповіщення сторін. Про судове засідання, призначене на 15 лютого 2023 року, сторони були належним чином сповіщені про дату, час та місце слухання справи. Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Згідно із ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Відповідно до ч. 7 ст. 268 ЦПК України рішення суду (повне або скорочене) підписується всім складом суду у день його складення і додається до справи. Головуючий суддя Громік Р.Д. перебував у відпустці з 27 лютого по 03 березня 2023 року, що підтверджується довідкою відділу кадрової роботи та управління персоналом. Повний текст судового рішення виготовлено 06 березня 2023 року, про що зазначено у вступній частині постанови Одеського апеляційного суду. 2.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція апеляційного суду Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом першої інстанції правильно встановлено, що між сторонами 28 жовтня 2003 року було укладено шлюб, який було зареєстровано Відділом реєстрації актів громадянського стану Білгород-Дністровського міського управління юстиції, що підтверджується копією свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 від 28.10.2003, актовий запис №373 (а.с.8). Згідно із Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №1642111 від 03.10.2003 року, який міститься в матеріалах інвентаризаційної справи, власником будинку за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_3 , на підставі договору дарування від 01.08.2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Чухрай Т.Ю. Суд першої інстанції правильно прийняв до уваги покази свідків, які в судовому засіданні по суті розгляду справи заявили наступне. ОСОБА_5 заявила, що знає сторін по справі більше 20 років, оспорюваний будинок було придбано сторонами поки вони не перебували у шлюбі, але жили разом. Потім сторони зареєстрували шлюб, будинок було повністю перебудовано, ремонтні роботи з переобладнання будинку були проведені під час перебування сторін у шлюбі. Свідок ОСОБА_6 заявила, що вже давно знає сторін по справі, спочатку вони жили в квартирі позивача, потім вони придбали оспорюваний будинок, який повністю переоблаштували, допомагали у цьому батьки позивача. Відповідач зловживав алкогольними напоями, піднімав руку на позивачку. Під час проведення ремонтних робіт, позивачка працювала на двох роботах (в с. Шабо та в с. Сергіївка), натомість відповідач був на пенсії. Оскільки будинок був не придатний для проживання, усі зароблені кошти позивачка вкладувала в будинок. Свідок ОСОБА_7 заявила, що відповідач по справі є братом її чоловіка. Він завжди був агресивним, 20 років тому сторони придбали будинок, який був не придатний для життя, всі зароблені кошти позивачка вкладувала в ремонт будинку, натомість відповідач всю свою пенсію програвав в гральних автоматах. Батьки позивача допомагали переоблаштовувати будинок. Згідно із висновку судової будівельно-технічної експертизи №09/05 від 25.10.2019р. ринкова вартість житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , з 2003 року по теперішній час збільшилась на 537 268,00 грн. Збільшення ринкової вартості житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , з 2003 року по теперішній час сталося за рахунок ремонтно-будівельних робіт по здійсненню невід`ємних поліпшень, які призвели до поліпшення об`ємно-планувальних показників та поліпшення фізичного (технічного) стану житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: - заміна дерев`яних конструкцій даху та покрівлі з азбестоцементних листів; -заміна дерев`яного перекриття; - підняття зовнішніх стін на 0,5 м; - зовнішнє оздоблення фасаду; - влаштування нової електропроводки та установка електроприладів; - підведення мереж водопостачання і каналізації та установка сан-технічних приборів: ванної, унітазу, умивальника, мийки, бойлера, кондиціонера; - заміна опалювальних приборів (демонтаж чавунних і установка алюмінієвих батарей); - замощення подвір`я тротуарною плиткою; - заміна вхідних воріт та металевих воріт в гаражі; - ремонтно-будівельні роботи по внутрішньому переплануванню та переобладнанню приміщень з влаштуванням коридору, двох житлових кімнат, санвузолу та кухні; - ремонтно-будівельні роботи по внутрішньому оздобленню приміщень (стіни обштукатурені, прошпакльовані, обклеєні шпалерами, в санвузлі - облицьовані керамічною плиткою; стеля підшита гипсокартонними листами по металевому каркасу, прошпакльована та забарвлена водоемульсійною фарбою, підшита пенополістіроловими плитками, по периметру встановлений полістироловий багет; підлога - влаштування цементної стяжки, покриття лінолеумом, ламінатом, в коридорі і санвузлі - покриття керамічною плиткою, по периметру встановлений пластиковий плинтус; замінені дверні дерев`яні та віконні дерев`яні блоки). Факт придбання сторонами за час перебування у шлюбі побутової техніки підтверджується відповідними товарними чеками, копії яких є в матеріалах справи, а саме: електробойлеру «Atlantic» (квитанція від 15.12.2011 року), пральної машини «LG» (квитанція від 28.01.2005 року), телевізору «JVC» (квитанція від 28.01.2005 року), пилососу «LG» (квитанція від 28.01.2005 року). Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України та ч. 3 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям під час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України, дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Відповідно до ст. 71 СК України, спір про порядок поділу спільного сумісного майна подружжя може бути вирішений судом. Неподільне майно присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначене домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема, на квартиру, допускається лише за його згодою. Згідно із п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України" №16 від 12.06.1998р., вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Як зазначено у правовій позиції у справі №6-79цс13, із змісту нормативних положень глав 7 та 8 СК України, власність у сім`ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя, залежно від якого регулюється питання розпорядження таким майном. Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які складають підстави виникнення права спільної сумісної власності на майно подружжя) визначені в ст. 60 СК України. За змістом цієї норми майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності. Таким чином, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Тобто, застосовуючи цю норму права (ст. 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя Відповідно до правової позиції (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 03 червня 2015р. № 6-38цс15), належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи статтю 60 Сімейного кодексу України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тобто критеріями, які дозволяють надати спірному набутому майну режим спільного майна є: 1) час набуття такого майна, 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття), 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий режим спільної власності подружжя. Тільки в разі встановлення цих фактів і визначення критеріїв норма статті 60 Сімейного кодексу України вважається правильно застосованою. Згідно із пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007р. № 11, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Як вказується у правовій позиції у справі №6-612цс15, норми СК України у статтях 57, 60 встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя з приводу належного їм майна, згідно з якими: 1) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної власності; 2) майно, набуте кожним із подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них. Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Придбавши побутову техніку під час перебування в шлюбі, позивач та її чоловік - відповідач набули право спільної сумісної власності на спірне майно відповідно до зазначених положень та її право на рівну частку в майні презюмується. Положення п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.12.2007р. №11 визначає, що вирішуючи спори про поділ майна подружжя, суди повинні врахувати, що само по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу. Таким чином, придбана під час перебування сторін у шлюбі побутова техніка є об`єктом спільної сумісної власності сторін і будь-яких доказів щодо належності її лише відповідачу суду не надано. Щодо визнання оспорювананого будинку спільною сумісною власністю сторін суд першої інстанції правильно зазначив наступне. Відповідно до ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу. Згідно з правовими позиціями Верховного Суду України, викладеними у постановах від 12 грудня 2012 року №6-148 цс12, 08 червня 2016 року №6-2253 цс 15, ст. 74 СК України поширюється на правовідносини між чоловіком та жінкою, які проживають у фактичних шлюбних відносин, спільною сумісною власністю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім`ї. Частиною 4 ст. 368 ЦК України встановлено, що майно набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним в письмовій формі. Отже, особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти. Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності. Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначено ст. 16 ЦК України. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Позивачкою надані до суду достатні, належні і допустимі докази існування обставин, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог, натомість відповідач не надав до суду відзив або заперечення щодо цих доказів. Таким чином, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено факт збільшення ринкової вартості будинку за рахунок коштів позивача, що підтверджується висновком судової будівельно-технічної експертизи та показами свідків, позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягали задоволенню. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Скаржник не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надав. Щодо доводів апеляційної скарги стосовно факту придбання за час перебування у шлюбі електробойлера «Atlantic», пральної машини «SAMSUNG», телевізора «JVC» та пилососа «LG» та того, що вказані обставини не мають ніякого відношення до вирішення вказаної справи, вони не є предметом спору, то колегія суддів зазначає таке. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову. У позовній заяві ОСОБА_2 у прохальній частині просила визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 . Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину електробойлеру «Atlantic» (квитанція від 15.12.2011 року); на 1/2 частину пральної машини «LG» (квитанція від 28.01.2005 року); на 1/2 частину телевізору «JVC» (квитанція від 28.01.2005 року); на 1/2 пилососу «LG» (квитанція від 28.01.2005 року). Таким чином, доводи апеляційної скарги є неспроможними. Щодо доводів апеляційної скарги стосовно експертного дослідження, то судова колегія зазначає таке. Так, фактично з апеляційної скарги вбачається незгода з висновками, яких дійшов судовий експерт у судовій будівельно-технічній експертизі №09/05 від 25.10.2019р, однак жодних належних та допустимих доказів, що даний висновок є необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, скаржником не надано. Крім того, іншого висновку та жодних доказів на спростування вказаних обставин ОСОБА_1 не надав. Враховуючи вищевикладене, в колегії суддів відсутні підстави вважати вищезазначений висновок необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності. Наведені в апеляційній скарзі інші доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Твердження скаржника в апеляційній скарзі про те, що судом першої інстанції порушено норми процесуального закону, не є такими, що порушують розгляд справи по суті. Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги. Справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 30 вересня 2021 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 06 березня 2023 року. Головуючий Р.Д. Громік Судді: М.М. Драгомерецький А.І. Дришлюк