Ухвала КАС ВС № 540/3344/21

УХВАЛА 09 березня 2023 року м. Київ справа № 540/3344/21 адміністративне провадження № К/990/7530/23 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2021 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2022 року у справі №540/3344/21 за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Генічеської міської ради про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом до Виконавчого комітету Генічеської міської ради (далі - відповідач), в якому просила: - визнати протиправним та скасувати розпорядження Генічеського міського голови від 16 грудня 2020 року №126 «Про припинення повноважень секретаря виконкому Новоолексіївської селищної ради ОСОБА_1 »; - поновити позивачку на посаді секретаря виконавчого комітету Новоолексіївської селищної ради або відновити на рівнозначній посаді; - стягнути з виконкому Генічеської міської ради на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16 грудня 2020 року до дня поновлення на роботі, який на день пред`явлення позову становить 6 місяців та 23 дні. Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2021 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2022 року, у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, позивачка звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою. Разом з касаційною скаргою скаржниця просить поновити строк на касаційне оскарження обґрунтовуючи тим, що вперше подану касаційну скаргу ухвалою Верховного Суду від 10 серпня 2022 року було повернуто скаржнику на підставі пункту 1 частини п`ятої статті 332 КАС України. Вдруге та втретє подані касаційні скарги ухвалами Верховного Суду від 31 серпня 2022 року та 28 лютого 2023 року повернуто скаржниці на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України, роз`яснивши, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду. Крім того скаржниця зазначає, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ з 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан. Зауважує, що починаючи з 24 лютого 2022 року і до тепер, Херсонська область, в тому числі і Генічеський район, в якому проживає позивачка, знаходиться під окупацією військ Російської Федерації. Крім того, скаржниця посилається на те, що на території де вона проживає часто відсутній зв`язок, як мобільний, так і інтернет, а поштові відділення взагалі не працюють. Враховуючи зазначене просить поновити строк на касаційне оскарження. Вирішуючи клопотання скаржника про поновлення строку на касаційне оскарження суд виходить з наступного. Згідно приписів частини першої статті 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Відповідно до частини другої статті 329 КАС України учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Частина третя статті 329 КАС України зазначає, що строк на подання касаційної скарги також може бути поновлений у разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною п`ятою статті 333 цього Кодексу. Розглянувши клопотання скаржниці про поновлення строку на касаційне оскарження, колегія суддів дійшла висновку про поважність причин такого пропуску та наявність підстав, передбачених частиною третьою статті 329 КАС України для його поновлення. Під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що доводи касаційної скарги викладені у спосіб, який унеможливлює встановити по якій саме підставі оскаржується судові рішення в касаційному порядку. З 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду. Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках. За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами. У касаційній скарзі скаржник в обґрунтування підстав касаційного оскарження посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що судами попередніх інстанцій під час ухвалення судових рішень не було ураховано висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 16 квітня 2020 року у справі № 495/5105/17. Однак скаржник не зазначає яку саме норму права судом першої та апеляційної інстанцій застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у вищевказаній постанові Верховного Суду та не указує щодо застосування якої саме норми права в ній викладено висновок. Водночас, обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Обов`язковим є взаємозв`язок усіх чотирьох умов між собою. При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду. Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду на які посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів. У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів. Так, у справі № 495/5105/17, на яку покликається скаржниця, предмет позову стосувався правомірності прийняття міською радою рішення про дострокове припинення повноважень секретаря цієї ради (на підставі підставі пункту 4 частини першої статті 26, частини третьої статті 59 та частини п`ятої статті 50 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»), а підстави позову і фактичні обставини стосувалися, зокрема, порушення процедури прийняття оскаржуваного рішення. При цьому, при розгляді цієї справи до спірних правовідносин судами попередніх інстанцій затосовувалася положення Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" в редакції чинній на момент винекнення спору у справі № 495/5105/17, тобто в редакції липня 2017 року. Натомість у цій справі підставою позовних вимог було, на думку позивачки, протиправне її звільнення із займаної посади відповідно до частини першої статті 51 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (в редакції чинній станом на грудень 2020 року), у зв`язку із закінченням строку повноважень виконавчого комітету ради. Вирішуючи спір у цій справі, суди попередніх інстанцій наголосили, що питання припинення повноважень сільських, селищних, міських рад, обраних розформованими територіальними громадами, їхніх виконавчих комітетів врегульовано пунктами 6-1 Розділу V «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» згідно із підпунктом 2 якого визначено: « 2) після припинення повноважень сільських, селищних, міських рад, обраних розформованими територіальними громадами (далі - ради, що припиняються), їхні виконавчі комітети продовжують здійснювати свої повноваження до затвердження сільською, селищною, міською радою, обраною сформованою територіальною громадою (далі - новообрана рада), персонального складу її виконавчого комітету. Протягом зазначеного строку сільський, селищний, міський голова, обраний сформованою територіальною громадою, очолює такі виконавчі комітети та входить до їх персонального складу». Так, у розділ V "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» були внесені зміни шляхом його доповнення, зокрема пунктами 6-1, на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо впорядкування окремих питань організації та діяльності органів місцевого самоврядування і районних державних адміністрацій" від 17 листопада 2020 року № 1009-IX. На підставі зазначеного, суди попередніх інстанцій констатували, що Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» чітко визначено, що підставою для припинення повноважень є саме затвердження сільською, селищною, міською новообраною радою, персонального складу її виконавчого комітету. У випадку, що розглядається, підставою для припинення повноважень секретаря виконавчого комітету Новоолексіївської селищної ради Грохольської Т.М. стало прийняття рішення міської ради від 16 грудня 2020 року №39 «Про створення та затвердження кількісного та персонального складу виконавчого комітету Генічеської міської ради». З огляду на викладене, Суд дійшов висновку про те, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду у справі №495/5105/17, про яку зазначає заявник, стосуються інших фактичних обставин справи, установлених судами, а також ґрунтуються на відмінному нормативно-правовому врегулюванні, а тому посилання скаржниці на те, що судові рішення у цій справі ухвалені без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у вказаній постанові Верховного Суду, є безпідставними. Верховний Суд уважає необхідним указати, що результат вирішення у кожній справі зумовлений конкретними обставинами та оцінкою доказів. Аналіз висновків судів попередніх інстанцій у цій справі та наведеним скаржником судовим рішенням суду касаційної інстанції, свідчить про те, що вони ґрунтуються на різних фактичних обставинах справи, що зумовило різне правозастосування норм, що регулюють спірні правовідносини, а отже й різні висновки, яких дійшли суди. Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту. Посилання на приписи статті 242 КАС України не підміняє визначення таких підстав касаційного оскарження. Посилання скаржника у касаційній скарзі на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновками судів першої та попередніх інстанцій щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України. При цьому, суд касаційної інстанції звертає увагу, що в попередніх ухвалах Верховного Суду від 31 серпня 2022 року та 28 лютого 2023 року про повернення касаційних скарг скаржнику надавалися вичерпні роз`яснення щодо зазначення підстав касаційного оскарження та умов за яких подається касаційна скарга на підставі визначених частиною четвертою статті 328 КАС України пунктів. Однак при поданні цієї касаційної скарги скаржником не взято до уваги роз`яснення щодо вимог, яким має відповідати касаційна скарга в частині визначення підстав касаційного оскарження, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України. Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України). Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала. Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи. Ураховуючи викладене та керуючись статтею 332 Кодексу адміністративного судочинства України, УХВАЛИВ: Задовольнити заяву ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2021 року та постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2022 року у справі №540/3344/21. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2021 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2022 року у справі №540/3344/21 за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Генічеської міської ради про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - повернути особі, яка її подала. Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами у спосіб її надсилання до суду. Роз`яснити заявникові, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. СуддяЛ.О. Єресько