Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 460/22974/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 березня 2023 рокуЛьвівСправа № 460/22974/22 пров. № А/857/15385/22 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Святецького В.В. суддів Гудима Л.Я., Довгополова О.М., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2022 року в справі №460/22974/22 (головуюча суддя Нор У.М., м. Рівне) за позовом Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,- В С Т А Н О В И В: У липні 2022 року Фізична особа підприємець ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління ДПС у Рівненській області, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення від 27.07.2021 №690317000705. Мотивуючи вимоги позову позивач зазначав, що надавав документи на підтвердження обліку товарів під час перевірки, проте такі документи в акті не описані та до уваги відповідачем не взяті. Крім того, вказує, що для проведення перевірки контролюючому органу необхідно отримати в установленому порядку інформацію про порушення вимог законодавства та послатися в наказі про призначення перевірки на конкретні фактичні порушення, чого зроблено не було. Таким чином, ГУ ДПС у Рівненській області не доведено наявність підстав, у контексті пп. 80.2.2, пп. 80.2.5 п. 8.2 ст. 80 ПК України, для проведення фактичної перевірки скаржника. Рішенням від 21 вересня 2021 року Рівненський окружний адміністративний суд позов задовольнив повністю. Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 27.07.2021 №690317000705. Також суд стягнув на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1049,00 грн. Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДПС у Рівненській області подало апеляційну скаргу, оскільки вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи. В обґрунтування апеляційної скарги скаржник вказує на те, що наказ на перевірку виданий з дотриманням всіх вимог ПК України, а тому висновки суду першої інстанції про те, що контролюючий орган не довів наявність підстав у контексті пп. 80.2.2, пп. 80.2.5 п. 80.2 ст.80 ПК України для проведення фактичної перевірки позивача є помилковими. Вказує, що підставою для фактичної перевірки стало здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, що передбачено підпунктом 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України. Зазначення в наказі будь-яких додаткових відомостей та фактичних обставин, що стали передумовою для призначення перевірки, зокрема на підставі пп. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 ПК України, приписи пп. 81.1 ст. 81 ПК України не вимагають. До того ж, у ГУ ДПС у Рівненській області була наявна інформація про те, що через реєстратор розрахункових операцій, фіскальний №3000789771, який зареєстровано на позивача, проведено операції з реалізації алкогольних напоїв без використання режиму попереднього програмування коду УКТ ЗЕД для підакцизних товарів. Щодо суті виявлених порушень Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», то такі доведено належними доказами. З огляду на викладене, відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Позивач подав письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому спростовує її вимоги за їх безпідставністю та просить залишити рішення суду першої інстанції без змін. На підставі пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Суд встановив та матеріалами справи підтверджується, що в період з 06.07.2021 по 09.07.2021 працівниками Головного управління ДПС у Рівненській області була проведена фактична перевірка господарської одиниці піцерії « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , суб`єкта господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 . За результатами такої перевірки складений акт №4453/17-00-07-05-13/2549207579 від 09.07.2021, згідно з висновками якого перевіркою встановлено порушення вимог п. п. 11,12 ст. 3 Закону України від 06.07.1995 року №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (із змінами та доповненнями), а саме: - не забезпечено режиму попереднього програмування підакцизного товару із зазначенням коду товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД; - реалізація товарів, які не обліковані у встановленому законом порядку, на загальну суму 49 900 грн. Відповідальність передбачена ст. 20 Закону України від 06.07.1995 року №265/95-ВР, а саме: застосовується фінансова санкція у розмірі подвійної вартості не облікованих товарів за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; п. 7 ст. 17 Закону України від 06.07.1995 року №265/95-ВР, а саме: застосовується фінансова санкція у розмірі триста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі проведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій без використання режиму попереднього програмування найменування кожного підакцизного товару із зазначенням коду товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД, ціни товару та обліку його кількості. Сума штрафних (фінансових) санкцій становить: 5 100 грн. = (17,00 x 300) - п. 11 ст. 3 Закону України від 06.07.1995 року №265/95-ВР; 99 800,00 грн. = (49 900,00 х 2) - п. 12 ст. 3 Закону України від 06.07.1995 року №265/95-ВР. На підставі таких висновків акта фактичної перевірки ГУ ДПС у Рівненській області прийняло податкове повідомлення-рішення №690317000705 від 27.07.2021, яким застосувало до позивача штрафні санкції в сумі 104 900 грн. Вважаючи вказане податкове повідомлення рішення протиправним, позивач оскаржив його до суду. Задовольняючи повністю адміністративний позов, суд першої керувався тим, що фактична перевірка поведена без наявності підстав, передбачених пп. 80.2.2, пп. 80.2.5 п.80.2 ст. 80 ПК України, а наявність виявлених порушень не відповідає фактичним обставинам справи та не підтверджується належними й допустимими доказами. Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, враховуючи межі перегляду, передбачені ст. 308 КАС України, апеляційний суд зазначає наступне. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України від 02.12.2010 року №2755-17 (далі - ПК України). Відповідно до п. 75.1 ст. 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Згідно з пп. 75.1.3 п. 75.1 ст. 75 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами). Підстави призначення, обставини та порядок проведення фактичної перевірки визначено положеннями статті 80 ПК України. Так, відповідно до пп. 80.2.2. п. 80.2 ст. 80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема, у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів. Окрім того, пп. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 ПК України визначено як підставу для проведення перевірки наявність та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального. З аналізу наведених вище норм можна дійти висновку, підставою для проведення такого виду перевірки відповідно до пп.80.2.2 п. 80.2 ст. 80 ПК України є наявність та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства. Підставами ж для проведення фактичної перевірки у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального (пп. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 ПК України) є: (1) отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства, а також (2) здійснення контролюючим органом функцій, визначених законодавством у цій сфері. Тобто підпункт 80.2.5 передбачає альтернативні підстави проведення фактичної перевірки, які можуть застосовуватися як у сукупності, так і кожна окремо. Запроваджене законодавцем правове регулювання у цій нормі зумовлює і певні особливості її застосування контролюючим органом, оскільки пунктом 81.1 статті 81 ПК України закріплено вимоги до змісту наказу про проведення перевірки, в тому числі необхідність відображення підстави для її проведення, визначеної цим Кодексом. З врахуванням згаданих особливостей підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України, на переконання колегії суддів, можна точно констатувати, що наведення в наказі про проведення перевірки лише цієї юридичної підстави не дає можливості ані платнику податків при вирішенні питання про допуск до фактичної перевірки, ані суду, під час розгляду спору щодо правомірності проведення перевірки, ідентифікувати, яка саме із двох самостійних передбачених цим підпунктом підстав була обрана податковим органом під час прийняття цього рішення. За таких обставин перевірка судом наявності фактичних підстав позбавлена сенсу, оскільки відсутність в наказі посилання на конкретну юридичну підставу унеможливлює перевірку юридичної кваліфікації фактичної підстави як такої, що стала підставою для призначення перевірки. Подібний підхід до оцінки правомірності наказу про проведення фактичної перевірки був застосований Верховним Судом, зокрема у постанові від 11.06.2019 у справі №1440/2045/18. У вказаній справі Суд погодився з доводом касаційної скарги, що з аналізу спірного наказу неможливо встановити, що саме необхідно перевірити в межах цієї фактичної перевірки та що слугувало підставою для призначення такої перевірки. Отже, можна зробити висновок, що, приймаючи рішення про проведення фактичної перевірки та оформлюючи відповідний наказ, контролюючий орган для належного визначення юридичної підстави, разом із відображенням підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України, зобов`язаний також вказати відповідну фактичну підставу (або отримання інформації про порушення, або здійснення визначених законодавством функцій, або за наявності сукупності підстав вказати обидві). Проте з аналізу змісту наказу начальника ГУ ДПС у Рівненській області від 05.07.2021 №1259-п «Про проведення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 » колегія суддів вбачає, що такий не містить фактичної підстави проведення перевірки на підставі пп. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 ПК України, як і не містить жодного посилання на наявну чи отриману контролюючим органом в установленому законодавством порядку інформацію від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення позивачем законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, для проведення перевірки на підставі пп.80.2.2 п. 80.2 ст. 80 ПК України. Колегія суддів вважає, що контролюючий орган формально підійшов до оформлення наведеного вище наказу, не зазначивши у ньому належним чином підстави проведення фактичної перевірки платника податків, що вказує на недоведеність законних підстав для проведення такої. Наведені висновки відповідають висновкам Верховного Суду, сформульованим у постановах від 15 травня 2020 року у справі №816/3238/15, від 04 вересня 2020 року у справі № 821/1274/18, від 10 листопада 2022 року у справі №440/1074/21 та ін. Верховний Суд неодноразово в своїх рішенням висловлював позицію, що оскаржуючи наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства. Оскільки суд першої інстанції не обмежився аналізом наявності законних підстав для проведення фактичної перевірки, а й провів перевірку підстав позову щодо виявлених контролюючим органом порушень за наслідками проведеної перевірки, колегія суддів вважає за необхідне надати правову оцінку висновкам суду першої інстанції в цій частині рішення. Так, відповідальність за реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому законом порядку, передбачена ст. 20 Закону України від 06.07.1995 №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», яка встановлює, що до суб`єктів господарювання, що здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, та/або не надали під час проведення перевірки документи, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті), за рішенням контролюючих органів застосовується фінансова санкція у розмірі подвійної вартості таких товарів, які не обліковані у встановленому порядку, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. При цьому, відповідно до правових висновків, наведених у постановах Верховного Суду від 7 серпня 2018 року у справі №825/10/17, від 4 вересня 2020 року у справі № 2а-12445/11/2670, від 4 листопада 2020 року у справі №400/2733/18, сама по собі відсутність на момент перевірки контролюючим органом первинних документів за місцем реалізації чи зберігання товарів, за умови, що ці товари належним чином обліковані відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», не є підставою для застосування до платника фінансової санкції, передбаченої статтею 20 Закону №265/95-ВР. Суд першої інстанції ретельно дослідив надані сторонами докази та встановив, що у позивача були наявні документи на підтвердження обліку товарів, які подавалися останнім до скарги в ДПС України та до матеріалів справи, проте такі, як слідує з пояснень позивача, а акті перевірки не описані та не взяті до уваги, оскільки уповноважені особи контролюючого органу вже оформили акт зняття залишків. Крім того, суд першої інстанції доречно відхилив твердження представників контролюючого органу про ненадання відповідних документів під час перевірки, оскільки, як вказав Верховний Суд у постанові від 25.05.2021 у справі №815/5615/15, відсутність акта, який засвідчує факт відмови надати первинні документи (товарно-транспортні накладні, видаткові накладні, податкові накладні, змінні звіти) свідчить про неповноту та необ`єктивність перевірки, здійсненої посадовими особами податкового органу, що призвело до неправомірних висновків та прийняття неправомірного податкового повідомлення-рішення. Суди також звертають увагу на те, що для визначення обставини реалізації не облікованого товару мала б бути встановлена розбіжність між даними обліку платника податків та фактичними залишками товару у закладі харчування, чого податковим органом зроблено не було. Наведене дає підстави вважати, що висновок контролюючого органу про порушення пункту 12 статті 3 Закону України від 06.07.1995 року №265/95-ВР не підтверджений належними доказами, відтак, є необґрунтованим. Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом за подібних правовідносин у постанові від 21.05.2020 у справі №809/597/16. Крім того, Верховний Суд в постанові від 21.01.2021 у справі №826/12449/17 звертає увагу, що специфіка штрафної санкції за порушення пункту 12 статті 3 Закону №265/95-ВР полягає в тому, що у відповідності до статті 20 вказаного Закону, вона визначається в залежності від вартості не облікованих товарів, а обов`язковою умовою застосування штрафних санкцій, передбачених цією статтею, є реалізація (продаж) не облікованих товарів. Аналогічно вказана норма застосована Верховним Судом у постановах від 05.03.2019 у справі №806/2402/16, від 24.12.2020 у справі №808/8767/15. Проте факту реалізації товарів від час перевірки податковим органом не встановлено, доказів протилежного до матеріалів справи не надано. За вказаних обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність контролюючим органом вчинення позивачем порушення вимог Закону №265/95-ВР, що має наслідком застосування до порушника санкцій, передбачених ст. 20 цього ж Закону. Щодо застосування штрафних санкцій у відповідності до пункту 11 статті 3 Закону №265/95-ВР суд зазначає таке. Так, відповідно до пункту 11 статті 3 Закону №265/95-ВР суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для виконання платіжної операції зобов`язані проводити розрахункові операції через реєстратори розрахункових операцій та/або через програмні реєстратори розрахункових операцій для підакцизних товарів із використанням режиму програмування із зазначенням коду товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД, найменування товарів, цін товарів та обліку їх кількості. Застосовуючи штрафні санкції за порушення, що полягає у проведенні розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій без використання режиму попереднього програмування найменування для підакцизних товарів із зазначенням коду товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД, податковий орган керувався відомостями з АІС «Податковий блок», згідно з якими позивачем здійснено реалізацію алкогольних напоїв через реєстратор розрахункових операцій по чеку від 22.08.2020. Водночас, згідно з пунктом 2 статті 3 цього ж Закону суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов`язані: надавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів (послуг) в обов`язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми та змісту на повну суму проведеної операції, створений в паперовій та/або електронній формі (у тому числі, але не виключно, з відтворюванням на дисплеї реєстратора розрахункових операцій чи дисплеї пристрою, на якому встановлений програмний реєстратор розрахункових операцій QR-коду, який дозволяє особі здійснювати його зчитування та ідентифікацію із розрахунковим документом за структурою даних, що в ньому міститься, та/або надсиланням електронного розрахункового документа на наданий такою особою абонентський номер або адресу електронної пошти). Отже, саме розрахунковий документ є доказом, що підтверджує факт продажу товару, а не роздруківка з ІТС "Податковий блок", та саме такий документ контролюючий орган повинен брати до уваги. Відтак, оскільки факт продажу товарів без забезпечення режиму попереднього програмування підакцизного товару із зазначенням коду товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД не підтверджено належними доказами, застосування до позивача відповідних санкцій є протиправним. Підсумовуючи вказані вище обставини, беручи до уваги недоведеність вчинення позивачем зазначених в акті фактичної перевірки порушень, податкове повідомлення рішення від 27.07.2021 №690317000705, яким визначено штрафні (фінансові) санкції за такі порушення, суд першої інстанції підставно визнав протиправним та скасував його, задовольнивши при цьому заявлені позовні вимоги. Наведені обставини спростовують доводи апеляційної скарги про невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам, а тому апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги. Інші, зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає. Керуючись статтями 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 329 КАС України, суд,- ПОСТАНОВИВ : апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2022 року в справі №460/22974/22 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених частиною 4 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя В. В. Святецький судді Л. Я. Гудим О. М. Довгополов Повне судове рішення складено 09.03.2023.