Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/11365/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 березня 2023 рокуЛьвівСправа № 380/11365/22 пров. № А/857/16524/22 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії: Головуючого судді Ніколіна В.В., суддів Гінди О.М., Пліша М.А., розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2022 року (суддя Мартинюк В.Я., м. Львів) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправною та скасування вимоги,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 у серпні 2022 року звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Львівській області (далі ГУДПС у Львівській області), в якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу №Ф-4643-51 У від 08.02.2021. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 15.08.2022 з інформаційної системи «Дія» йому стало відомо про відкриття виконавчого провадження №68475067. Вказує, що 16.08.2022 року звернувся з заявою до Франківського ВДВС у м. Львові про ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження за результатами яких дізнався про існування вимоги №Ф-4643-51 У від 08.02.2021 року. Оскаржувану вимогу вважає незаконною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки ФОП, який отримав свідоцтво про державну реєстрацію як суб`єкт підприємницької діяльності до 2004 року але не надав реєстраційну картку для внесення відомостей до ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб (що зумовлено зміною законодавства), не повинен платити єдиний соціальний внесок. Відповідний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 липня 2020 року у справі №260/81/19. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2022 року позов задоволено. Не погодившись з ухваленим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що законодавець розмежовує платників податків єдиного внеску на роботодавців та фізичних осіб-підприємців. Вказує, що позивач з 1998 року перебуває на обліку в ГУДПС у Львівській області як фізична особа-підприємець Відповідно до Цивільного кодексу України фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до ЄДРЮОФОПГФ запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця. Відтак вважає, що вимога про сплату боргу (недоїмки) сформовано правомірно. Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що ОСОБА_1 , відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи внесено до Державного реєстру і фізичних осіб платників податків та інших обов`язкових платежів 27.03.1998 року за номером запису 1754, дата реєстрації 08.04.1998 року. У листі (відповіді) №2902-вих-45309 від 08.07.2022 Управління державної реєстрації Юридичного департаменту Львівської міської ради на заяву позивача, зазначено в тому числі, що відповідно до відомостей єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань ОСОБА_2 , включений до відомостей з відміткою про те, що свідоцтво вважається недійсним (номер реєстраційної дії 24151750000062483 від 08.01.2014), відомості про припинення підприємницької діяльності в ЄДР і в Управлінні державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради відсутні. Згідно інтегрованої картки платника податків, сума заборгованості позивача зі сплати ЄСВ виникла за період з 2017 рік по 2020 рік. Відповідно до витягу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, який наявний в матеріалах справи, у період з січня 2017 року по грудень 2020 року Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Сканія Україна» за позивача сплачувались страхові внески. ГУ ДПС у Львівській області відповідно до ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та на підставі даних інформаційної системи податкових органів прийнято вимогу про сплату позивачем боргу (недоїмки) №Ф-4643-51 У від 08.02.2021 року, відповідно до якої загальна сума боргу позивача як платника єдиного внеску станом на 08.02.2021 року становить 37 788 грн. 74 коп. 02.02.2022 року старшим державним виконавцем Франківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Костів О.І. відкрито виконавче провадження №68475067 про стягнення з позивача заборгованості у розмірі 37788,74 грн. на підставі вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4643-51 У від 08.02.2021 та, з яким ознайомився позивач 16.08.2022 року, підтвердженням чого є його заява яка знаходиться в матеріалах справи. Не погодившись з вимогою про сплату боргу (недоїмки) позивач звернувся з позовом до адміністративного суду. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позивач не має ознак суб`єкта господарювання, у зв`язку з не проходженням реєстраційних процедур у порядку, визначеному законом, та те, що внески за позивача сплачувались Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Сканія Україна», суд першої інстанції вважав, що контролюючий орган без достатніх на те правових підстав прийняв спірну вимогу. В силу вимог частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VI). Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Як передбачено в абзаці першому пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток). Згідно із абзацом третім пункту 1 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців). Абзацом другим цієї ж норми встановлено, що у разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному періоді або окремому місяці звітного періоду, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом є недоїмкою (пункт 6 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI). Відповідно до частини 5 статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. Аналіз вищенаведених норм права вказує, що необхідною умовою для сплати фізичною особою-підприємцем єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є здійснення такою особою підприємницької діяльності, при цьому, неотримання доходу від такої діяльності, у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI, не дає підстав для звільнення від сплати єдиного внеску. Таким чином, визначення наявності у особи статусу фізичної-особи підприємця має першочергове значення для вирішення питання щодо наявності обов`язку сплати єдиного внеску. 01.07.2004 набув чинності Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (у подальшому змінено назву на Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» від 15 травня 2003 року № 755-IV (далі Закон № 755-IV). Відповідно до частини 1 статті 4 вказаного Закону (в редакції від 15.05.2003) державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру. Згідно з частиною 1 статті 7 Закону № 755-IV Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру. Апелянт вважає, що оскільки позивач перебуває на обліку в ГУДПС у Львівській області як фізична особа підприємець, та відсутній запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця, тому у ОСОБА_1 наявний обов`язок сплачувати єдиний внесок. Як встановлено матеріалами справи, позивач набув статус суб`єкта підприємницької діяльності та отримав відповідне свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи до 1 липня 2004 року, тобто до набрання чинності Законом № 755-IV. При цьому в матеріалах справи відсутні докази, що позивач звертався до державного реєстратора з реєстраційною карткою про включення відомостей про неї до ЄДР відповідно до вимог цього Закону. Верховний Суд в постанові від 01 липня 2020 рокуу справі №260/81/19 висловив правову позицію, що «статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, підтвердженого у визначенні державою цього права за новими умовами нормативно-правового регулювання після 2004 року, виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01 липня 2004 року ознак суб`єкта господарювання, остання особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.». Верховний Суд у вказаній постанові, також дійшов висновку, що «офіційно підтверджено в ОСОБА_1 статус ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом № 755-IV, що виключає можливість законного здійснення юридичної діяльності та отримання відповідних доходів, за доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.». З листа №2902-вих-45309 від 08.07.2022 Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради (а.с. 16) вбачається, зокрема, що позивач відповідно до відомостей єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань включений до відомостей з відміткою про те, що свідоцтво вважається недійсним (номер реєстраційної дії 24151750000062483 від 08.01.2014). З аналізу вищевикладеного вбачається, що статус фізичної особи-підприємця - це юридичний статус, який засвідчує право особи на заняття підприємницькою діяльністю, а саме: самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Виключно фізична-особа підприємець, зареєстрована в установленому порядку, яка має право здійснювати підприємницьку діяльність і перебуває на загальній або спрощеній системі оподаткування, вважається платником єдиного внеску і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу (за умови, що така особа не є найманим працівником). Таким чином, у зв`язку з не проходженням позивачем реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом № 755-IV, це виключає можливість формальної та фактичної участі позивача в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом, а тому контролюючий орган протиправно прийняв спірну вимогу. Більше того, колегія суддів звертає увагу на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 04 грудня 2019 року у справі №440/2149/19, відповідно до якого «особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.». Як вже зазначалось вище, відповідно до витягу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, у період з січня 2017 року по грудень 2020 року внески за позивача сплачувались Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Сканія Україна» (код страхувальника 30107866), у зв`язку із перебуванням останнього у трудових відносинах. З копії трудової книжки НОМЕР_1 , яка міститься в матеріалах справи вбачається, що позивач 01.06.2015 був прийнятий до Львівської філії ТОВ «Сканія Україна» на посаду техніка. Таким чином, внески за позивача сплачувались Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Сканія Україна», що також вказує на протиправність прийняття контролюючим органом спірної вимоги. Отже, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення прозадоволення адміністративного позову. В підсумку, апеляційний суд переглянув оскаржуване рішення суду і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове. Міркування і твердження відповідача не спростовують правильності правових висновків цього рішення, у зв`язку з чим його апеляційна скарга на рішення суду не підлягає задоволенню. Згідно із статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги колегією суддів не встановлено. Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними. Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2022 року в справі №380/11365/22- без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя В. В. Ніколін судді О. М. Гінда М. А. Пліш