Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 480/12994/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 березня 2023 р. Справа № 480/12994/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Подобайло З.Г., Суддів: Григорова А.М. , Бартош Н.С. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 20.04.2022, головуючий суддя І інстанції: С.М. Гелета, м. Суми, повний текст складено 20.04.22 по справі № 480/12994/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України в Сумській області про стягнення середнього заробітку, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції України в Сумській області, в якому просить суд стягнути з Головного управління Національної поліції України в Сумській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 27.10.2016 по 07.10.2021, шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення 230,0 грн. на 1805 календарних днів затримки виплати у розмірі 415150,00 грн. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 20.04.2022 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Сумській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 409,65 грн. У задоволенні інших вимог відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 20.04.2020 та прийняти нове, яким вимогу про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку (середнє грошове забезпечення) за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 27.10.2016 до 07.10.2021 шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення 230,0 грн на 1805 календарних днів затримки виплати у розмірі 415150,00 грн. задовольнити у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача коштів - середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за несвоєчасний розрахунок при звільненні 409,65 грн., а не у розмірі, зазначеному у позові, 415150,00 грн. Вказує, що суд першої інстанції застосував критерії зменшення розміру відшкодування, вказавши, що сума до стягнення значно перевищує суму компенсації, не зазначаючи жодної норми права, якими закріплені ці критерії зменшення розміру відшкодування, коли та ким затверджені певні розрахунки. Стверджує, що з таким рішенням суду першої інстанції в частині розміру коштів за затримку розрахунку при звільненні погодитись неможна, оскільки рішення суду першої інстанції не узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у справах №808/2122/18, №825/598/17, №826/9793/18, №823/615/16. Відповідач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст.304 КАС України. Відповідно до п.п. 1, 3 ч.1 ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Оскільки оскаржуване рішення суду першої інстанції було розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи і сторонами не заявлялись клопотання про розгляд справи за їх участі, колегія суддів вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Учасникам по даній справі було направлено судом апеляційної інстанції та отримано останніми копії ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження, у т.ч. копію апеляційної скарги, що підтверджується наявними в матеріалах справи поштовим повідомленням про вручення та довідками про доставку електронного листа. Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №2102-IX від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. З огляду на вищевикладене, з урахуванням запровадженого на території України воєнного стану та активними бойовими діями на території Харківської області та безпосередньо у м. Харків, апеляційна скарга була розглянута 06.03.2023 року. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що наказом Головного управління Нацполіції в Сумській області №314 о/с По особовому складу від 27.10.2016 позивача звільнено зі служби у Національній поліції. Дані обставини не заперечуються сторонами. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 22.06.2021 у справі №480/601/21 визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Сумській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 27.10.2016 та зобов`язано Головне управління Національної поліції в Сумській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 27.10.2016. На виконання рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 22.06.2021 у справі №480/601/21, відповідачем 07.10.2021 було нараховано 409,65 грн. (а.с.29), а з урахуванням суми військового збору перераховані позивачу кошти в сумі 403,51 грн., що підтверджується відповідною довідкою банківської установи (а.с. 30). У зв`язку з тим, що відповідачем не було здійснено нарахування та виплату позивачу середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні, позивач ініціював даний спір. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач протиправно не нарахував та не виплатив позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. У зв`язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 409,65 грн. Відмовляючи в задоволенні решти позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позову, з огляду на наступне. Згідно зі ст.43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Статтею 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу. Відповідно до ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Приписами ч.2 ст.116 КЗпП України передбачено, що у разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Відповідно до ст.117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Отже, на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Відповідно до правової позиції, сформованої у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці», середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати. Наведені вище висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012р. № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. За обставинами справи, ОСОБА_1 звільнено зі служби у Національній поліції з 27.10.2016 року, що підтверджується наказом Головного управління Нацполіції в Сумській області №314 о/с По особовому складу від 27.10.2016 року. Матеріалами даної справи підтверджується факт того, що при звільненні позивача зі служби з останнім не було проведено повний розрахунок, а саме не було виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 07.11.2015 року по 27.10.2016 року. При цьому, така індексація грошового забезпечення була виплачена позивачу лише 07.10.2021 року на виконання рішення суду у справі №480/601/21, тобто в порушення приписів ст.116 КЗпП України. Таким чином, відповідачем було порушено вимоги ст.116 КЗпП України, якою передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення, а саме в частині нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 року по 27.10.2016 року. З огляду на те, що відповідачем по справі не було здійснено повного розрахунку з позивачем у визначені ст.116 КЗпП України строки з вини останнього, зазначене є правовою підставою для його відповідальності згідно зі ст.117 КЗпП України. Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі по тексту Порядок №100). Відповідно до пункту 2 Порядку №100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Пунктом 5 Порядку №100 передбачено, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника. Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. В свою чергу, колегія суддів зауважує, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (п. 71 постанови від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17 вказала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Також вказано, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц. Крім того, у вищевказаній постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27.04.2016 року у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Водночас, виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: 1. розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; 2. період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; 3. ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; 4. інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. З урахуванням приписів ч.5 ст.242 КАС України, колегія суддів вважає за необхідне врахувати наведені вище правові позиції Верховного Суду (Великої Палати Верховного Суду) та застосувати в даній справі критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст.117 КЗпП України, виходячи з середнього заробітку за час затримки виплати належної індексації грошового забезпечення при звільненні, з огляду на таке. Як зазначалося, у день звільнення позивача зі служби 27.10.2016 року, відповідачем не було виплачено всі суми, що підлягали виплаті при звільненні, а саме індексації грошового забезпечення у розмірі 409,65 грн. (за рішенням СОАС у справі №480/601/21). З огляду на матеріали справи, двома попередніми місяцями перед звільненням є серпень та вересень 2016 року. Згідно з довідкою відповідача №29/955 від 24.12.2021 року середньоденне грошове забезпечення складає 157,38 грн. Щодо питання періоду, за який підлягають захисту права позивача, то колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на тому, що як вже зазначалося вище, позивача з 27.10.2016 року звільнено зі служби у Національній поліції, проте останній з вимогами про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 27.10.2016, звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з відповідним позовом лише в січні 2021 року (ухвала Сумського окружного адміністративного суду від 25.01.2021 року про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі №480/601/21, тобто більш ніж через чотири роки (4 роки 2 місяці) з моменту звільнення зі служби. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач тривалий час (більше ніж 4 роки) не звертався до суду за захистом порушеного права, та вважає, що в даному випадку права позивача підлягають захисту з моменту його звернення з адміністративним позовом до суду у справі №480/601/21, оскільки не пропорційним буде неврахування вказаних обставин, по день фактичного розрахунку. Разом з тим, колегія суддів враховує, що у межах спірних правовідносин по даній справі розмір виплачених на виконання рішення суду грошових коштів склав 409,65 грн. Враховуючи матеріали даної справи, розмір простроченої заборгованості відповідача, співвідношення такого розміру з належною до виплати позивачу при звільненні сумою, терміну не звернення позивача до суду щодо захисту своїх прав у зв`язку з неповним розрахунком з ним відповідачем, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що справедливою, пропорційною і такою, що відповідатиме обставинам цієї справи та наведеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 критеріям визначення розміру відповідальності відповідача суму у розмірі 409,65 грн., яка дорівнює розміру недоплати позивачу. Посилання апелянта на безпідставність застосування при обрахунку середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні критеріїв зменшення розміру відшкодування, колегія суддів вважає помилковими, оскільки не пропорційним буде неврахування розміру простроченої заборгованості відповідача та терміну не звернення позивача до суду щодо захисту своїх прав у зв`язку з неповним розрахунком з ним відповідачем. Стосовно посилання позивача на правові позиції Верховного Суду, викладені у справах №808/2122/18, №825/598/17, №826/9793/18, №823/615/16, то колегія суддів вважає, що враховуючи приписи ч.5 ст.242 КАС України врахуванню у спірних правовідносинах підлягають наведені вже вище судом у даній справі правові позиції цього суду (Верховного Суду), зокрема правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 26.06.2019 року по справі №761/9584/15-ц. За цим, доводи апелянта про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 27.10.2016 по 07.10.2021, шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення 230,0 грн. на 1805 календарних днів затримки виплати у розмірі 415150,00 грн., є необґрунтованими. Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. Згідно із ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29). Згідно з приписами ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції. Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції. В апеляційній скарзі також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведених аргументів. Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу залишити без задоволення. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 20.04.2022 по справі № 480/12994/21 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло Судді(підпис) (підпис) А.М. Григоров Н.С. Бартош