Постанова 4824 № 367/4684/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний номер справи: 367/4684/20 Головуючий у суді першої інстанції: Волчко А.Я. Номер провадження: 22-ц/824/5091/2022 Доповідач у суді апеляційної інстанції: Коцюрба О.П. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 22 грудня 2022 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Коцюрби О.П., суддів: Білич І.М., Слюсар Т.А., при секретарі - Качалабі О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «СУШИЯ», в інтересах якого діє адвокат Антонова Ганна Ігорівна, на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 грудня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «СУШИЯ» про стягнення заборгованості по заробітній платі, - В С Т А Н О В И В: У липні 2020 року до суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «СУШИЯ» (далі - ТОВ «Сушия», відповідач) про стягнення заборгованості по заробітній платі. Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що вона була прийнята на роботу відповідно до наказу СЯ859 від 15 червня 2013 року на посаду офіціант ресторану АДРЕСА_1 ТОВ «СУШИЯ». Згідно наказу № 0715 від 15 липня 2019 року її переведено на посаду - адміністратор залу до ресторану № 1706, м. Київ пр-т. Палладіна (РЕСТОРАН 1706) з 16 липня 2020 року. Вказала, що у зв`язку з порушенням законодавства про правцю з боку ТОВ «СУШИЯ» у період її роботи у ресторані № 1706, зокрема, не нарахування «нічних», «святкових», «надурочних», не виплата в повному обсязі заробітної плати та інше, вона була змушена написати заяву про звільнення у зв`язку з невиконанням законодавства про працю за ч. 3 ст. 38 КЗпП України. Наказом ТОВ «СУШИЯ» № 0702 від 02 липня 2020 року, її звільнено із займаної посади за власним бажанням у зв`язку з невиконанням законодавство про працю (ч. 3 ст.38 КЗпП України). Під час роботи в РЕСТОРАНІ 1706 ТОВ «СУШИЯ», з 16 липня 2019 року по 02 липня 2020 року, ТОВ «СУШИЯ» повинно виплатити їй заробітну плату, премії тощо, у сумі 213 160,56 грн. Як вказує позивач у позовній заяві, відповідно до даних програмного забезпечення «1С» ТОВ «СУШИЯ» нарахувала їй заробітну плату за спірний період всього 134 136,77 грн. Відповідно до Індивідуальних відомостей про застраховану особу - ОСОБА_1 , які надані ПФУ та Виписки по картковому рахунку на ім`я ОСОБА_1 , ТОВ «СУШИЯ», як роботодавець, виплатило позивачу лише 62 239,99 грн. у зв`язку з чим утворилась заборгованість по оплаті заробітної платі у сумі 150 920,57 грн., яка підлягає стягненню на її користь. На підставі викладеного, ОСОБА_1 просила суд стягнути із ТОВ «СУШИЯ» на її користь заборгованість по заробітній платі у розмірі 150 920,57 грн. Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати, але не більше ніж за один місяць у сумі 16 408,45 грн. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 грудня 2021 року позов ОСОБА_1 до ТОВ «СУШИЯ» про стягнення заборгованості по заробітній платі задоволено. Стягнуто з ТОВ «СУШИЯ» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 150 920,57 грн. Допущено негайне виконання рішення у частині стягнення заробітної плати, але не більше ніж за один місяць у розмірі 16 408,45 грн. Стягнуто з ТОВ «СУШИЯ» на користь держави судовий збір в сумі 840,80 грн. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ТОВ «СУШИЯ» оскаржило його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі, посилаючись на необґрунтованість рішення суду першої інстанції, невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просило рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 грудня 2021 року скасувати та ухвалити у справі нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги обґрунтовувало тим, що надані позивачем розрахунки та інші докази не відповідають встановленим законом вимогам та містять суперечливу інформацію. Товариство вказало, що надана позивачем фотографія монітора комп`ютера не є електронним доказом, тому ця інформація не може враховуватися судами, оскільки вказані документи не засвідчені належним чином. Відповідач ставить під сумнів їх походження та достовірність, та вважає, що інформація, надана позивачем, не була ним доведена у встановленому законом порядку. У відзиві на апеляційну скаргу, представник позивача - ОСОБА_2 доводи апеляційної скарги заперечив, вважає їх безпідставними, а рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим. Суд апеляційної інстанції, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено, що 15 червня 2013 року, на підставі Наказу № СЯ000000859, ОСОБА_3 була прийнята на посаду «офіціант у підрозділ ресторан «Сушия» у м. Київ, по вул. Городецького, з погодинною оплатою праці з окладом 6 грн. 88 коп. На підставі Наказу № 100/2-з від 01 грудня 2014 року та повідомлення від 01 грудня 2014 року про зміну істотних умов праці, ОСОБА_3 в той же день повідомила про свою згоду на роботу за зміненими умовами: на умовах неповного робочого часу з оплатою пропорційно відпрацьованому часу з 01 лютого 2015 року з місячною нормою робочих годин для офіціантів, офіціантів-інструкторів та адміністраторів залу 90 годин на місяць. Відповідно до заяви ОСОБА_3 від 07 липня 2015 року, на підставі Наказу № СЯ000000874 13 липня 2015 року. ОСОБА_3 переведено до підрозділу ресторан «Сушия» у м. Київ, по вул. Б.Хмельницького з погодинним окладом в розмірі 7,30 грн. На підставі Наказу № СЯ000000125 від 16 січня 2017 року, ОСОБА_3 , переведено на посаду офіціант-інструктор з погодинним окладом в розмірі 19,34 грн. Згідно Наказу № 0121/14-к/тр від 21 січня 2019 року, ОСОБА_3 з 29 січня 2019 року переведено до підрозділу ресторан «Сушия» у м. Київ просп. Перемоги, 3 на таку саму посаду на 0,25 ставки з окладом 4 173,00 грн. з оплатою пропорційно відпрацьованого часу. В подальшому, на підставі Наказу № 0319/15-к/тр від 19 березня 2019 року, ОСОБА_3 за заявою останньої від 19 березня 2019 року переведено до підрозділу ресторан «Сушия» у м. Київ, вул. Берковецька, 6Д на тих самих умовах праці. Судом також встановлено, що 15 липня 2019 року, на підставі Наказу № 0715/27-к/тр ОСОБА_3 переведено з 16 липня 2019 року до підрозділу ресторан «Сушия» у м. Київ, просп. Паладіна на посаду адміністратор зміни на 0,5 ставки з окладом 4 340,00 грн., з оплатою пропорційно відпрацьованого часу. З копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 виданого 03 березня 2020 року Святошинським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) вбачається, що ОСОБА_4 , укладено шлюб з ОСОБА_2 та змінено прізвище на ОСОБА_5 (том 1 а.с. 96). Наказом № 0702/1-к/тр від 02 липня 2020 року в.о. генерального директора ТОВ «СУШИЯ», ОСОБА_6 звільнено із займаної посади за власним бажанням у зв`язку з невиконанням законодавства про працю (ч. 3 ст.38 КЗпП України). Як вбачається з копії розрахункових листків за червень 2020 року та липень 2020 року, ОСОБА_6 у квітні 2020 року відпрацювала 191,64 години, тарифна ставка позивача складала 60,5 грн/год. Під час перебування у трудових відносинах з ТОВ «СУШИЯ», за період з 16 липня 2019 року по 02 липень 2020 року, згідно програмного забезпечення «1С» ТОВ «СУШИЯ», відповідачем було нараховано позивачу заробітну плату, у розмірі 213 160,56 грн. Відповідно до Індивідуальних відомостей про застраховану особу - ОСОБА_1 , які надані ПФУ та Виписки по картковому рахунку ОСОБА_1 , ТОВ «СУШИЯ», як роботодавець, виплатило позивачу тільки 62 239,99 грн. (том 1 а.с. 93, 94-95). У ч. 1 ст. 3 КЗпП України вказано, що до трудових відносин належать відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть різнитися залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 указаної Конвенції, може бути визначене тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00, пункт 23). При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму (ст. 116 КЗпП України). Отже, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку, настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас, у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця. Відповідно до ч. 1 ст. 9 ЦК України, положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин. Аналогічні правові позиції викладені Верховний Суд України, зокрема у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 234/7936/14-ц (провадження № 6-2159цс15), від 31 травня 2017 року у справі № 759/7662/15-ц (провадження № 6-1185цс16). Пунктом 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України передбачено, що загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутися до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас, у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи своє право, що вимагає, зокрема частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до ч. 1 ст. 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому ст. 117 КЗпП України. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків у момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності, тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; у разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. В даному випадку між сторонами виник спір щодо розміру виплати усіх сум які має виплатити роботодавець при звільненні працівника. З матеріалів справи вбачається, що позивачем надано розрахунок про наявність заборгованості по заробітній платі у розмірі 150 920,57 грн. Даний розрахунок належними та допустимими доказами відповідачем не спростовано, тому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем не спростовано наявність заборгованості перед позивачем з врахуванням бухгалтерських даних та індивідуальних відомостей про застраховану особу. За таких обставин, колегія суддів вважає, що висновок Києво-Святошинського районного суду Київської області про задоволення позовних вимог ґрунтується на вимогах закону та підтверджується матеріалами справи. Доводи апеляційної скарги про те, що надані позивачем розрахунки та інші докази не відповідають встановленим законом вимогам та містять суперечливу інформацію, а також посилання апелянта не те, що надана позивачем фотографія монітора комп`ютера не є електронним доказом та ця інформація не може враховуватися судами, оскільки вказані документи не засвідчені належним чином, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на наступне. Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. У ст. 81 ЦПК України вказано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Так, надані позивачем докази у їх сукупності, дають підставу колегії суддів дійти висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та таким, що підлягають до задоволення у повному обсязі. Доказів на спростування наданих позивачем доказів матеріали справи не містять. Доводи апеляційної скарги про необгрунтованість рішення суду, невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права колегією суддів до уваги не приймаються, так як не спростовують висновків суду і не впливають на законність і обгрунтованість оскаржуваного рішення суду. Аналізуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про відмову ТОВ «СУШИЯ» в задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін рішення суду першої інстанції. Керуючись ст. 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СУШИЯ», в інтересах якого діє адвокат Антонова Ганна Ігорівна,залишити без задоволення. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 грудня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.. Головуючий: О.П. Коцюрба Судді: І.М. Білич Т.А. Слюсар