Постанова 4856 № 560/9343/22

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/9343/22 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Тарновецький І.І. Суддя-доповідач - Курко О. П. 06 березня 2023 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Курка О. П. суддів: Боровицького О. А. Шидловського В.Б. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 січня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : в вересні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 січня 2022 року позов задоволено, а саме: - визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №221950002029 від 03.02.2022; - зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період її роботи з 25.06.1991 по 29.03.1993 на посаді вихователя дитячого садочка в колгоспі « 40-річчя Жовтня»; - стягнуто на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) гривні 40 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Відповідач зазначив, що відповідно до пункту «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти за наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується порядком, який визначається Кабінету Міністрів України, незалежно від віку. Вказує, що згідно наданих для призначення пенсії документів станом на 11.10.2017 спеціальний стаж роботи позивача становить 25 років 4 місяці 6 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за вислугу років (26 років 6 місяців). Відповідачем не зараховано до спеціального стажу період роботи позивача на посаді вихователя дитячого садочка з 25.06.1991 року - 29.03.1996 в колгоспі "40-річчя Жовтня", оскільки відсутні записи про відпрацьовані вихододні. Зазначає, що вказаний період може бути зарахований лише після надання довідки про встановлений та відпрацьований мінімум трудоднів. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 працювала: з 01.08.1990 по 01.04.1993 на посаді вихователя в дитячому садку колгоспу "40- річчя Жовтня". Спірний період роботи позивача також підтверджується довідкою №90 від 15.02.2017, виданою Управлінням освіти, молоді та спорту Ярмолинецької районної державної адміністрації Хмельницької області. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 25.01.2022 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області з заявою щодо призначення пенсії за вислугу років як працівнику освіти. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №221950002029 від 03.02.2022 позивачці відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років, у зв`язку з відсутністю необхідного спеціального стажу роботи не менше 26 років 6 місяців. Також, в рішенні зазначено про те, що страховий стаж позивача становить 34 роки 11 місяців. Спеціальний стаж, визначений пунктом «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення, становить 25 років 4 місяці 6 днів. До спеціального стажу не зараховано період роботи з 25.06.1991 по 29.03.1993 на посаді вихователя дитячого садочка в колгоспі «40-річчя Жовтня», оскільки не вказано час роботи за фактичною тривалістю (відпрацьовані трудодні). Для зарахування періоду роботи з 25.06.1991 по 29.03.1993 до спеціального стажу, необхідно надати уточнюючу довідку про встановлений мінімум трудової участі в громадському господарстві та час роботи за фактичною тривалістю (відпрацьовані трудодні) або уточнюючу довідку, видану на підставі первинних документів, яка підтверджуватиме роботу заявниці на посаді вихователя дитячого садочка с. Савринівці. Про прийняте рішення відповідач повідомив ОСОБА_1 листом Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області № 2200-0304-8/15967 від 18.02.2022. Не погодившись із зазначеним рішенням, позивач звернувся до суду з цим позовом. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що стаж роботи позивача в період з 25.06.1991 по 29.03.1993 безпідставно не зарахований відповідачем до стажу працівника освіти, що дає право на призначення пенсії за вислугу років та підлягає зарахуванню. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного. Відповідно до пункту "е" статті 55 Закону № 1788-XII, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати, з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців. При цьому, рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 року № 2-р/2019, визнано неконституційними положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року № 911-VIII. Конституційний Суд України у цьому рішенні зазначив, що втрата професійної працездатності або придатності не пов`язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років. Мета призначення пенсії за вислугу років - забезпечити потрібні умови життя особам, робота яких пов`язана зі швидкою втратою професійних навичок (працездатності), що може настати до досягнення цими особами віку, потрібного для набуття права на пенсію за віком. Призначення пенсії за вислугу років є додатковою соціальною гарантією для осіб, які в особливих умовах виконували певні професійні функції. Конституційний Суд України вважає, що при запровадженні юридичного регулювання, за яким окремим працівникам освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення встановлено додатковий віковий критерій виходу на пенсію - 50 та 55 років, як додаткову умову для призначення пенсії за вислугу років, законодавець не мав об`єктивних підстав. Конституційний Суд України визнав зміни внесені до статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII Законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, та "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року № 911-VIII - неконституційними. Ці норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення № 2-р/2019, тобто з 04.06.2019 року. Отже, починаючи з 05 червня 2019 року положення пункту "е" статті 55 Закону України № 1788-XII діють в первісній редакції, чинній до внесення змін Законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року № 911-VIII. Суд зазначає, що на день звернення позивача до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області із заявою про призначення пенсії за вислугу років, пунктом "е" статті 55 Закону України № 1788-XII було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати, з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців. Разом з тим, призначення і виплата пенсії в Україні здійснюється згідно із Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення. Якщо міжнародним договором України встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору. Згідно з п. 16 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України № 1058-IV до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Відповідно до п. 2-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України № 1058-IV особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення". Закон України від 03.10.2017 року № 2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" набрав чинності 11 жовтня 2017 року. Тобто, пенсію за вислугу років згідно із нормами Закону України "Про пенсійне забезпечення" призначаються за умови наявності у особи станом на 11.10.2017 визначеного Законом України "Про пенсійне забезпечення" страхового і спеціального стажу. Як встановлено судом, страховий стаж позивача становить 34 роки 11 місяців. Спеціальний стаж, визначений пунктом «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення, становить 25 років 4 місяці 6 днів. Відповідач відмовив у зарахуванні до спеціального стажу періоду роботи позивача з 25.06.1991 по 29.03.1993 на посаді вихователя дитячого садочка в колгоспі «40-річчя Жовтня», оскільки не вказано час роботи за фактичною тривалістю (відпрацьовані трудодні), а в довідці від 15.02.2017 № 90 відсутня підстава видачі. Визначаючись щодо спірного питання про зарахування періоду до спеціального стажу, суд керується наступним. На підтвердження спеціального трудового стажу позивачем до суду надано, зокрема: - трудову книжку колгоспника серії НОМЕР_1 від 01.08.1990, з якої вбачається, що позивач 01.08.1990 прийнята на роботу в колгосп "40- річчя Жовтня" на посаду вихователя дитячого садка, а 01.04.1993 - переведена на посаду вчителя початкових класів Косогірської школи І-ІІ ступенів згідно наказу Ярмолинецької державної адміністрації від 30.03.1993 №118; - довідку від 15.02.2017 № 90, видану Управлінням освіти, молоді та спорту Ярмолинецької РДА Хмельницької області, яка підтверджує те, що позивач працювала вихователем дитячого садочка с. Савинці з 01.08.1990 по 01.04.1993; - довідки видані СВК "Поляна" с. Савинці (правонаступник колгоспу "40-річчя Жовтня") № 67 від 03.07.2019, № 68 від 03.07.2019, № 3 від 08.01.2019 про те, що ОСОБА_1 дійсно працювала в господарстві вихователькою дитячого садочку в 1990-1991 рр. Відповідно до статей 16, 18 Закону Української PCP "Про народну освіту" від 28 червня 1974 року, з метою створення найсприятливіших умов для виховання дітей дошкільного віку і подання необхідної допомоги сім`ї створюються дитячі ясла, дитячі садки, дитячі ясла-садки загального і спеціального призначення та інші дитячі дошкільні заклади. Влаштування дітей у дитячі дошкільні заклади провадиться за бажанням батьків або осіб, які їх замінюють. Дитячі дошкільні заклади організовувались виконавчими комітетами районних, міських, селищних і сільських Рад народних депутатів, а також з їх дозволу державними підприємствами, установами та організаціями, колгоспами, іншими кооперативними та іншими громадськими організаціями. З наведеного слідує, що в період трудової діяльності позивача, дошкільні навчальні заклади організовувались колгоспами. При цьому, суд враховує, що згідно ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Пунктом 2 постанови Ради Міністрів СРСР від 21.04.75 № 310 "Про трудові книжки колгоспників" (чинної на час внесення записів до трудової книжки позивача до 1991 року) установлено, що трудова книжка колгоспника являється основним документом про трудову діяльність членів колгоспу. Відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.74 № 162, Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 № 58 та Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Мінпраці та соцполітики 259/34/5 від 08.06.2001 року, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок ведення (внесення записів) до трудових книжок врегульовано Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.93 № 58 (далі - Інструкція № 58). Відповідно до п. 2.4 Інструкції № 58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. Відповідно до п. 2.6 Інструкції, у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу. У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (п. 4.1 Інструкції № 58). Судом першої інстанції правильно зазначено, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням. Більше того, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.93 "Про трудові книжки працівників" № 301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність. Згідно з правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії. А тому, судом першої інстанції обґрунтовано зазначено, що наявність у трудовій книжці позивача записів про період її роботи в колгоспі "40- річчя Жовтня" вихователем дитячого садка з 01.08.1990 по 01.04.1993 є належним та допустимим доказом підтвердження спеціального стажу, оскільки відсутність відомостей про час роботи за фактичною тривалістю (відпрацьовані трудодні) не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії. При цьому, суд враховує, що доказів які б спростовували спірний період трудової діяльності позивача відповідач не надав. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що стаж роботи позивача в період з 25.06.1991 по 29.03.1993 безпідставно не зарахований відповідачем до стажу працівника освіти, що дає право на призначення пенсії за вислугу років та підлягає зарахуванню. З огляду на викладене рішення відповідача за №221950002029 від 03.02.2022 є протиправним та підлягає скасуванню. Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про можливість задоволення позовних вимог позивача шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №221950002029 від 03.02.2022 та зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період її роботи з 25.06.1991 по 29.03.1993 на посаді вихователя дитячого садочка в колгоспі «40-річчя Жовтня». Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 січня 2022 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Курко О. П. Судді Боровицький О. А. Шидловський В.Б.