Постанова Львівський апеляційний суд № 462/2220/21

Справа № 462/2220/21 Головуючий у 1 інстанції: Іванюк І.Д. Провадження № 22-ц/811/4600/21 Доповідач в 2-й інстанції: Крайник Н. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 лютого 2023 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ в складі: головуючої: Н. П. Крайник суддів: Я.А. Левика, М.М. Шандри при секретарі: О.О. Гай розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 30 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Франківська районна адміністрація Львівської міської ради про позбавлення батьківських прав, - В С Т А Н О В И В: 06.04.2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом, в якому просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Свої вимоги мотивувала тим, що ОСОБА_2 є батьком малолітнього ОСОБА_3 , однак ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини. Син зареєстрований та проживає з нею за адресою: АДРЕСА_1 , його утриманням та вихованням займається лише вона. ОСОБА_4 .З востаннє бачив сина, коли йому було 3 роки та з того часу не цікавиться ним, не бере участі в його вихованні, коштів на утримання сина не дає, не піклується про його фізичний та духовний розвиток. Син хворіє вродженою лактозною недостатністю, страждає на розлади, пов'язані з глютеном, атопічний дерматит, оперований правобічний крипторхізм, у зв`язку з цим вона змушена постійно проходити з дитиною медичні обстеження, купувати ліки для надання необхідної медичної допомоги, спеціальні продукти харчування. Відповідачу достовірно відомо про проблеми дитини зі здоров`ям, однак він самоусунувся від їх вирішення і залишив її саму з дитиною та існуючими проблемами. Згідно з рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 25.12.2012 року у справі №1309/10122/12 ОСОБА_2 має обов`язок сплачувати аліменти на утримання сина, однак як вбачається з відповіді Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові станом на 23.03.2021 року заборгованість ОСОБА_2 зі сплати аліментів становить 28 995 грн. 50 коп. З врахуванням поведінки ОСОБА_2 та зважаючи на інтереси дитини просить вказаний позов задоволити. Оскаржуваним рішенням в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Франківська районна адміністрація Львівської міської ради відносно неповнолітнього сина ОСОБА_3 - відмовлено. Попереджено ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , поклавши контроль за виконанням ним батьківських обов`язків на орган опіки та піклування Франківської районної адміністрації Львівської міської ради. Рішення суду оскаржила ОСОБА_1 . Вважає рішення суду безпідставним. Зазначає, що ОСОБА_2 не цікавиться дитиною і не сплачує аліменти, які зобов`язаний платити згідно рішення суду. Син хворіє вродженою лактозою недостатністю, непереносимістю глютену, атопічним дерматитом, правобічним крипторхізмом. Про проблеми сина ОСОБА_2 відомо, однак він самоусунувся від їх вирішення і залишив її саму з дитиною. Вважає, що ОСОБА_2 повинен бути позбавлений батьківських прав, оскільки змінити поведінку батька у кращу сторону неможливо, і він мав та має можливість спілкуватися з дитиною, займатися його розвитком та приймати активну участь у житті сина, однак він не хоче. Зазначає, що ОСОБА_2 не піклується про фізичний і духовний розвиток сина, самоусунувся від його матеріального забезпечення, останній раз бачив сина, коли йому було 3 роки. Просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким позов задовольнити повністю. У засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_4 .З проти апеляційної скарги заперечив. Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 та ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримали з мотивів викладених у скарзі. Заслухавши суддю-доповідача, ОСОБА_2 , представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних мотивів. Відповідно до вимог ст.ст. 12, 13 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Судом встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є сином сторін у справі, що підтверджується свідоцтвом про народження. Згідно з довідкою ЛКП «Південне» №839 від 01.03.2021 року, син зареєстрований та проживає з ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 в квартирі яка складається з трьох кімнат і є її власністю. Згідно з довідкою № 16 від 22.02.2021 року, виданою директором ліцею №66, ОСОБА_3 навчається в 3-Б класі ліцею №66 м. Львова, в період з 01.09.2018 року по даний час, батько учня ОСОБА_6 жодного разу не брав участі у шкільних заходах та батьківських зборах. З психолого - педагогічної характеристики ОСОБА_3 , вбачається, що він характеризується позитивно, а його рідний батько ОСОБА_2 упродовж 1-3 класів навчання жодного разу не відвідав ліцею, не цікавиться успішністю сина, не знайомий з класним керівником, навіть заочно, не зареєстрований в батьківських вайбер групах. Згідно з посвідченням серії НОМЕР_1 , ОСОБА_3 є дитиною з інвалідністю. Згідно з випискою № 312 із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого, ОСОБА_3 хворіє вродженою лактозною недостатністю, страждає на розлади, пов`язані з глютеном, атопічний дерматит, оперований правобічний крипторхізм. З розрахунку заборгованості по аліментах від 23.03.2021 року ВП № 36330960, здійсненого державним виконавцем Залізничного ВДВС у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Фіялкович Д.І., вбачається, що ОСОБА_2 допустив заборгованість із сплати аліментів у сумі 28 995,50 грн. Водночас вбачається, що заборгованість виникла у період з червня 2018 року та частково погашалась. Відповідно до висновку Франківської районної адміністрації Львівської міської ради від 04.08.2021 року № 260001. вих. 69128, з метою захисту прав та законних інтересів дітей, враховуючи рекомендації комісії з питань захисту прав дитини, орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно його неповнолітнього сина ОСОБА_3 . При цьому ОСОБА_2 був присутній на засіданні комісії, заперечував проти позбавлення його батьківських прав відносно сина, мотивував це тим, що ОСОБА_1 чинить йому перешкоди у спілкуванні з дитиною. Також судом встановлено та не оспорюється сторонами, що 24.12.2012 року ОСОБА_2 звертався до Сихівського районного суду м. Львова із позовною заявою про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною і її вихованні та ухвалою суду дану позовну заяву було залишено без розгляду за заявою ОСОБА_2 . Відповідно до висновку Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради від 21.02.2013 року № 11, ОСОБА_2 визначено час зустрічей з його сином ОСОБА_3 . У судовому засіданні була з`ясована думка малолітнього ОСОБА_3 щодо позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно нього. При цьому ОСОБА_3 повідомив, що проживає разом із матір`ю та її чоловіком ОСОБА_8 , свого батька не пам`ятає, востаннє бачив дуже давно, він його не навідує, не бере участі у його вихованні, матеріально не забезпечує, не вітає із святами і Днем народження, тому просить позбавити його батьківських прав, оскільки має більший емоційний зв`язок із ОСОБА_8 . Відповідно до ст. 150 СК України передбачено обов`язок батьків щодо виховання та розвитку дитини. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько, можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини. Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Відповідно до ст. 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років. Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» (надалі - Закон) виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (ч. 2 ст. 15 Закону). Пунктами 15, 16, 18 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз`яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Зазначений висновок узгоджується з правовим висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, який міститься у постанові від 13 березня 2019 року в справі № 631/2406/15-ц. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного суду від 27 лютого 2023 року в справі № 443/643/21. З урахуванням викладеного суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_1 не довела та не надала суду доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов`язків. ОСОБА_2 заперечує проти позбавлення його батьківських прав відносно сина, наголошує на тому, що намагається відновити спілкування з ним, саме ж виникнення заборгованості по аліментах, яка періодично погашається, не є безумовним свідченням небажання батька дитини приймати участі у його утриманні і вихованні. Безумовно, думка дитина у вирішенні спору про позбавлення батьківських прав є важливою, проте, враховуючи обставини її формування, вона не може бути визначальною і не є свідченням того, що позбавлення батьківських прав у спірному випадку має на меті забезпечення якнайкращих інтересів дитини. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, про те, що в задоволенні позову слід відмовити та попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання малолітнього сина ОСОБА_3 , поклавши на орган опіки та піклування Франківської районної адміністрації Львівської міської ради контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом і допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо. Висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 який оцінено судом першої інстанції у сукупності та взаємозв`язку з іншими доказами, не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які б свідчили про свідоме нехтування ОСОБА_2 своїми обов`язками, та які б були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення його батьківських прав. Відтак, суд першої інстанції обґрунтовано не погодився з вказаним висновком органу опіки та піклування, що відповідає положенням ч. 6 ст. 19 СК України. Отже, з урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції вважає, що відмова суду у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , який бажає виправити свою поведінку, брати участь у вихованні та відновити спілкування з малолітнім сином, відповідає якнайкращим інтересам дитини, що спростовує доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 . Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Також, відповідно до практики ЄСПЛ, зокрема у справі «Гарсіа Руіз проти Іспанії (Garcia Ruiz v. Spain) від 21.01.1999 року (заява 30544/96), п. 26: «…при відхиленні скарги апеляційний суд може в принципі просто схвалити обґрунтування рішення суду нижчого суду…». Зважаючи на вказане колегія суддів вважає за можливе в цілому схвалити мотиви суду першої інстанції щодо розгляду усіх позовних вимог, викладені в оскаржуваному рішенні, вважаючи такі належними та відповідними до встановлених обставин справи, без додаткового дублювання. Судом правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, ухвалено справедливе рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає. Доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують. Підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає. Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення - без змін. Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 381, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 30 листопада 2021 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 03 березня 2023 року. Головуючий: Н.П. Крайник Судді: Я.А. Левик М.М. Шандра