Постанова 4813 № 522/13565/23

Номер провадження: 22-ц/813/5048/24 Справа № 522/13565/23 Головуючий у першій інстанції Бондар В.Я. Доповідач Сєвєрова Є. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04.07.2024 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії: головуючого судді Сєвєрової Є.С., суддів: Вадовської Л.М., Комлевої О.С., за участю секретаря Малюти Ю.С., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Відділ забезпечення діяльності органу опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, про позбавлення батьківських прав, розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 березня 2024 року у складі судді Бондара В.Я., встановив: У липні 2023 року, ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Відділ забезпечення діяльності органу опіки та піклування Приморської районної адміністрації ОМР. про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання у розмірі частки всіх видів доходів. В обґрунтування позову зазначила, ОСОБА_1 є бабусею малолітнього ОСОБА_3 . Батьками ОСОБА_4 є ОСОБА_5 та ОСОБА_2 . Фактично з моменту народження дитини вихованням, фізичним та духовним розвитком сина займалася лише мати ОСОБА_4 ОСОБА_5 та бабуся ОСОБА_1 . Батько ОСОБА_4 ОСОБА_2 . участь у вихованні та розвитку дитини не брав ніякої. ОСОБА_2 09.02.2010 надав нотаріально посвідчену заяву згідно якої не визнавав себе батьком ОСОБА_4 та дав згоду на скасування реєстрації актового запису щодо нього як батька дитини. ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати дитини ОСОБА_5 . З моменту смерті матері ОСОБА_4 всіма питаннями виховання та забезпечення дитини займається позивачка. ОСОБА_2 покладених на нього обов`язків як на батька дитини не виконує, про дитину не піклується, не проявляє заінтересованості щодо життя дитини. Бабуся вимушена звернутися до суду, адже після смерті матері ОСОБА_4 , дитини, фактично, залишилася без батьківського піклування. Для встановлення опіки над дитиною, ОСОБА_4 необхідно отримати статус дитини, позбавленої батьківського піклування. ОСОБА_1 має право на подання даного позову, оскільки малолітній ОСОБА_3 проживає в сім`ї ОСОБА_1 . Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 20 березня 2024 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення. Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, суд першої інстанції не надав об`єктивної та належної оцінки поведінці відповідача, який всі 14 років життя свого сина самоусунувся від його виконання і не приймав жодної участі ані в його фізичному, ані в духовному розвитку, та який не надавав жодної матеріальної допомоги. З моменту смерті матері ОСОБА_4 , всіма питаннями виховання та матеріальним забезпеченням дитини займається бабуся ОСОБА_1 . Факт самоусунення відповідача від участі у вихованні сина з лютого 2010 року був вірно встановлений судом першої інстанції, проте суд безпідставно встановив, що у відповідача є бажання спілкуватись із сином та його дії з пошуку сина, оскільки сам по собі лист поліції про прийняття до розгляду звернення ОСОБА_2 щодо пошуку сина не містить реальної мети, а є лише формальним зверненням. Також зазначає, факт невиконання ОСОБА_2 своїх батьківських обов`язків також підтверджена його власною заявою. Всупереч інтересам дитини, яка не бажає з ним спілкуватись, суд безпідставно надав шанс відповідачу налагодити відносини з батьком. Судом першої інстанції також безпідставно було відхилено висновок органу опіки та піклування без зазначення в чому саме він є недостатньо обґрунтованим або в чому він суперечить інтересам дитини. Суд встановивши, що ОСОБА_2 ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, фактично відмовив у задоволенні позову лише з підстави, що батько дитини заперечував проти його задоволення. Судом інстанції також не було враховано ту обставину, що позбавлення батьківських прав не тягне за собою невідворотних наслідків, оскільки це не позбавляє таку особу на спілкування з дитиною і побачення з нею, а також на право звернутися до суду із позовом про поновлення батьківських прав, у випадку зміни своєї поведінки. На адресу апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_2 не надходив, однак відповідно до положень ч.3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. В судовому засіданні представник ОСОБА_1 адвокат Томашевський Р.М. апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити. ОСОБА_2 та представник відділу забезпечення діяльності органу опіки та піклування Приморської районної адміністрації ОМР в судове не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені в установленому законом порядку. Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведенні в апеляційній скарзі, пояснення представника апелянта, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд приходить до наступних висновків. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду зазначеним вимогам відповідає з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено, що батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 є ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 та свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , яке було видане повторно 18.03.2022. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 07.10.2010 розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , який укладений 30.09.2008. 09.02.2010 ОСОБА_2 складено нотаріально посвідчену заяву про те, що він не визнає себе батьком ОСОБА_3 та дає згоду на скасування реєстрації актового запису щодо нього як батька дитини, яка зареєстрована в реєстрі за №345 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Осінцевою В.М. ОСОБА_1 є бабусею ОСОБА_3 , що підтверджується листом Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м. Одесі від 02.08.2023, згідно якого ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_5 . Мати ОСОБА_3 - ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 у віці 35 років, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 . З висновку органу опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 09.10.2023 № 01-11/1337/1вих вбачається, що орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства»). Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікованої Постановою ВР України від 27.02.1991 року, батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17,від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Вказані висновки викладені в постановах Верховного Суду від 06.05.2020 у справі № 753/2025/19, від 06.05.2020 у справі № 641/2867/17-ц Практика Європейського суду з прав людини (справа «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року) свідчить про те, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості відповідача та його поведінці. Факт оскарження відповідачем заяви про позбавлення батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини. Позбавлення батьківських прав має бути виправдане інтересами дитини, і тоді інтереси повинні мати переважний характер над інтересами батьків, між інтересами дитини та інтересами батьків має існувати справедлива рівновага. Також у своїй практиці, зокрема у справі «М.С. проти України» Європейський суд з прав людини наголосив, що на сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним. Судом першої інстанції правильно встановлено, що ОСОБА_2 фактично не здійснював своїх батьківських обов`язків щодо сина ОСОБА_4 з лютого 2010 року, однак з 2022 року вчиняє активні дії для встановлення зв`язку з ОСОБА_4 , шляхом звернення до поліції та до школи у якій навчається хлопець. У судових засіданнях в суді першої інстанції, ОСОБА_2 активно приймав участь та виявляв бажання відновити і зберегти родинні зв`язки з його рідним сином. Факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення її батьківських прав свідчить про його інтерес до дитини, бажання налагодити зв`язок з сином та відновити родинні стосунки. Статтею 19 СК України передбачено, що при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Судом першої інстанції не взято до уваги висновок органу опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 09.10.2023 № 01-11/1337/1, зважаючи на те, що він складений без врахування доказів наданих батьком дитини ОСОБА_2 , який не був опитаний під час складення такого висновку. Апеляційний суд погоджується з таким висновком, оскільки зазначений висновок фактично обґрунтований лише письмовими поясненнями ОСОБА_1 та наявністю нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_2 від 09.02.2010, в якій він зазначив, що не визнає себе батьком малолітнього ОСОБА_3 та дає згоду на скасування реєстрації актового запису, щодо нього, як до батька. Тобто, такий висновок не містить обставин, які б вказували на наявність підстав, передбачених ч. 1 ст. 164 СК України, для застосування відносно відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав. Позивач не надала до суду, доказів, які б свідчили про наявність виключних підстав для позбавлення відповідача батьківських прав та доказів неможливості змінити поведінку батька, який намагається встановити контакт з дитиною та готовий виконувати свої батьківські обов`язки по вихованню свого сина. ОСОБА_1 , також не обґрунтувала в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення ОСОБА_2 відносно неповнолітнього ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 . В матеріалах справи також відсутні докази застосування до відповідача будь-яких заходів впливу з боку органів внутрішніх справ, бесіди, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування, що свідчить про законослухняну поведінку відповідача. Крім того, колегія суддів зауважує, що переривання відносин дитини з біологічним батьком, за обставини того, що матір ОСОБА_2 померла, тягне за собою правові наслідки для дитини - втрата прав, заснованих на спорідненості, розірвання сімейних зв`язків, що означає позбавлення дитини її коріння та за викладених обставин є невиправданим, та таким, що буде суперечити інтересам дитини. Щодо доводів апеляційної скарги, що факт невиконання ОСОБА_2 своїх батьківських обов`язків також підтверджений його нотаріально посвідченою заявою ОСОБА_2 від 09.02.2010, апеляційний суд зазначає наступне. Як слідує зі змісту вказаної заяви, ОСОБА_2 , не визнає себе батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та дає згоду на скасування реєстрації актового запису щодо нього як батька дитини. Разом з тим, суд зауважує, що відмова відповідача від батьківських прав та його згода на скасування реєстрації актового запису, викладена у вищевказаній письмовій заяві, не може слугувати достатньою підставою для позбавлення його батьківських прав відносно сина, оскільки виключний перелік підстав для позбавлення батьківських прав визначено у ч. 1 ст. 164 СК України. При цьому суд зазначає, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом. Тому відмова батька від батьківських прав на дитину є нікчемною, оскільки відмовитися від батьківських прав особа добровільно не може. Позбавлення батьківських прав можливе лише за рішенням суду і тільки при наявності підстав передбачених Сімейним кодексом України. Позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено, тому з урахуванням якнайкращих інтересів дитини, колегія суддів відхиляє зазначені доводи. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції всупереч інтересам дитини, яка не бажає з спілкуватись з батьком та безпідставно надав шанс відповідачу налагодити відносини з сином, суд відхиляє, оскільки висловлена думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав, думка не завжди може відповідати її інтересам, та може бути висловлена під впливом певних зовнішніх чи внутрішніх факторів. Таким чином, суд першої інстанції з урахуванням якнайкращих інтересів дитини дійшов правильного висновку про відсутність безумовних підстав для задоволення позову про позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, а поведінка батька свідчить про бажання виправитися, взяти активну участь у вихованні дитини та налагодити родинні відносини з сином. Згідно ст. 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років. З довідки директора школи ОСОБА_6 від 21.03.2023 та довідки лікаря ОСОБА_7 від 29.06.2023, вбачається що ОСОБА_3 з серпня 2012 року навчається в Одеському приватному закладі освіти «Тіква-Ор Самеах». Судом також встановлено та не оспорюється сторонами, те, що ОСОБА_3 на постійній основі проживає в зазначеному закладі та знаходиться на його утриманні. ОСОБА_1 не набула в установленому законом порядку статусу опікуна відносно малолітнього ОСОБА_4 , та дитина з серпня 2012 року не проживає з нею, відтак доводи позовної заяви щодо доцільності позбавлення відвідача батьківських прав з огляду на такі обставини є непереконливими. Оскільки підстави для позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відсутні, а дитина на постійній основі проживає та знаходиться на утриманні в Одеському приватному закладі освіти «Тіква-Ор Самеах», суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволені про стягнення аліментів на користь ОСОБА_1 на утримання ОСОБА_3 . З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не надають підстав для висновку про неправильність застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, тому підстави для скасування рішення суду відсутні. У відповідності ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 березня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 12.07.2024 Головуючий Є.С. Сєвєрова Судді: Л.М. Вадовська О.С. Комлева