Постанова Полтавський апеляційний суд № 643/19041/13-ц

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 643/19041/13-ц Номер провадження 22-ц/814/601/23Головуючий у 1-й інстанції Сиротников Р. Є. Доповідач ап. інст. Пилипчук Л. І. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 лютого 2023 року м.Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий суддя Пилипчук Л.І., судді Дряниця Ю.В.,Чумак О.В., секретар Владіміров Р.В., з участю представника Харківської міської ради - Буряковської О.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції у м.Полтава цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою в його інтересах адвокатом Дерев`янко Дмитром Володимировичем, на рішення Московського районного суду м.Харкова від 11 травня 2018 року, постановлене суддею Сиротников Р.Є., по справі за позовом прокурора Московського району м.Харкова, який діє в інтересах держави в особі Харківської міської ради, до ОСОБА_1 про стягнення збитків у вигляді неодержаного доходу від використання земельної ділянки, в с т а н о в и в: У березні 2013 року прокурор Московського району міста Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради звернувся до суду із позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, до ОСОБА_1 про стягнення збитків у вигляді неодержаного доходу від використання останнім земельної ділянки. В обґрунтування підстав позову зазначає, що прокуратурою проведено перевірку додержання земельного законодавства на території Московського району міста Харкова та встановлено, що на підставі рішення Харківської міської ради від 23.10.2008 №283/08 ОСОБА_1 надано в оренду дві земельні ділянки площею 0,0744 га та 0,1256 га по АДРЕСА_1 , для обслуговування нежитлової будівлі строком до 01.10.2013. Із 01.01.2010 по 01.12.2012 відповідач використовував указані земельні ділянки для обслуговування лазні-сауни та автомайстерні без оформлення документів, які посвідчують право користування земельною ділянкою, чим заподіяв Харківській міській раді збитки у вигляді неодержаного доходу в розмірі 371 251,11 грн., про що комісією для визначення збитків власникам землі та землекористувачам Харківської міської ради складено акт від 07.12.2012 №313, затверджений рішенням Харківської міської ради від 12.12.2012 №810. Враховуючи викладене, прокурор Московського району міста Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради просив стягнути із ОСОБА_1 на користь Харківської міської ради збитки в розмірі 371 252,11 грн. Рішенням Московського районного суду міста Харкова від 11.05.2018 позов прокурора Московського району м.Харкова, який діє в інтересах держави в особі Харківської міської ради, - задоволено. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь Харківської міської ради збитки у вигляді неодержаного Харківською міською радою доходу в сумі 371 252,11 грн. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь держави судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 3 441,00 грн. Рішення районного суду мотивоване тим, що обов`язковою умовою для використання земельної ділянки є наявність в особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку. Відповідно до п.5 рішення Харківської міської ради від 23.10.2008 №283/08 ОСОБА_1 повинен був вжити заходів щодо оформлення договору оренди землі, однак не зробив цього, внаслідок чого міська рада не отримала доходи в розмірі 371 252,11 грн., що підтверджується рішенням Харківської міської ради від 12.12.2012 №810. Тобто Харківській міській раді, як власнику землі, завдано збитків, які мають бути стягнуті з відповідача. Відповідач ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Дерев`янко Д.В. , оскаржив рішення районного суду в апеляційному порядку. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду встановленим обставинам, просить рішення скасувати й ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову. Зазначає, що починаючи із 21.09.2011 у відповідача припинилося, а до ОСОБА_3 , як до набувача, перейшло право користування земельною ділянкою, на якій розміщені нежитлові приміщення - лазні-сауни літ «Г-1» площею 115,4кв. м. та павільйону літ «В-1» площею 107,1кв.м., розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Вважає, що суд першої інстанції помилково не врахував зазначені обставини зміни власника нежитлових будівель та зміни фактичного землекористувача. Крім того, вважає, що підстави для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди власником земельних ділянок відсутні, оскільки до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Для кондикційних зобов`язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна особою за рахунок іншої. Зазначає, що не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розміщене це нерухоме майно. Із підстав наведеного вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, а саме, статті 22, 1166 ЦК України та безпідставно стягнув із відповідача збитки у вигляді неодержаного Харківською міською радою доходу в сумі 371 252,11 грн. Постановою Харківського апеляційного суду від 20.06.2019 апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі його представника Дерев`янка Д.В. , - задоволено. Рішення Московського районного суду міста Харкова від 11.05.2018 - скасовано. Ухвалено нове рішення, яким позов прокурора Московського району міста Харкова, який діє в інтересах держави в особі Харківської міської ради, до ОСОБА_1 про стягнення збитків у вигляді неодержаного доходу від використання земельної ділянки - залишено без задоволення. Судове рішення апеляційної інстанції мотивоване тим, що позовні вимоги є недоведеними, а платником земельного податку та користувачем земельної ділянки по АДРЕСА_1 є ВАТ «Турбоатом», що підтверджується рішенням Московського районного суду м.Харкова від 26.01.2012, рішенням апеляційного суду Харківської області від 25.04.2012 та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08.06.2012 у справі №2-6253/2011 за позовом ВАТ «Турбоатом» до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_3 , про стягнення заборгованості зі сплати податку на землю. Постановою Верховного Суду від 24.03.2021 касаційну скаргу Харківської міської ради задоволено та скасовано постанову Харківського апеляційного суду від 20.06.2019, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвалою Харківського апеляційного суду від 12.04.2021 призначено справу до апеляційного розгляду. Ухвалами Харківського апеляційного суду від 27.07.2021 та 31.01.2022 зупинено провадження у вказаній справі до розгляду Об`єднаною Палатою Верховного Суду цивільної справи №646/4738/19 та оприлюднення повного тексту судового рішення ухваленого за результатами такого розгляду. Постановою Верховного Суду від 14.02.2022 справу №646/4738/19, до розгляду якої зупинялося апеляційне провадження в цій справі, скасовано постанову Харківського апеляційного суду від 29.10.2020 та справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції Розпорядженням Верховного Суду від 25.03.2022 №14/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану» змінено територіальну підсудність справ Харківського апеляційного суду - Полтавському апеляційному суду. Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 05.08.2022 справу прийнято до свого провадження, закінчено підготовчі дії та призначено до розгляду із повідомленням учасників судового процесу. У суді апеляційної інстанції представник Харківської міської ради - Буряковська О.Ю. заперечила проти задоволення апеляційної скарги, просила залишити рішення суду першої інстанції без змін. Пояснила, що заявлена до стягнення з відповідача на користь міської ради сума збитків є сумою неодержаного доходу - орендної плати, яку мав сплатити відповідач у вказаний період, однак, не оформивши договір оренди земельних ділянок, використовував їх. Зазначений в розрахунку збитків розмір орендної плати визначався згідно Положення про порядок визначення розмірів орендної плати при укладенні договорів оренди землі в м.Харкові, затвердженого рішенням Харківської міської ради від 27.02.2008 №41/08, з урахуванням нормативної грошової оцінки земельних ділянок на той час. Інші учасники судового процесу в судове засідання не з`явилися, будучи повідомленими про день та час розгляду справи в порядку ч.13 ст.128 ЦПК України, що з огляду на положення ч.2 ст.372 цього Кодексу, не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності. Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача, вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд встановив такі обставини. Рішенням Харківської міської ради від 23.10.2008 №283/08 ОСОБА_1 надано в оренду строком до 01.12.2013 земельні ділянки площею 0,1256 га та 0,0744 га по АДРЕСА_1 , для обслуговування нежитлових будівель (пункти 37,38)./а.с.23-24 т.1/ Згідно пункту 5 вказаного рішення Харківської міської ради особам, яким земельні ділянки надані в оренду, не пізніше ніж у місячний термін з дня прийняття цього рішення звернутися до управління земельних відносин Департаменту містобудування, архітектури та земельних відносин Харківської міської ради для оформлення договорів оренди землі; у 4-місячний термін з дня прийняття цього рішення оформити договори оренди землі. Актом від 29.11.2012 №3874/12 обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки по АДРЕСА_1 , затвердженим заступником директора Департаменту - начальником Управління земельних відносин Харківської міської ради 20.11.2012, встановлено, що ОСОБА_1 не оформив документи на право користування земельними ділянками площею 0,1256 га в районі стадіону « Турбоатомівець », яка використовується для обслуговування автомайстерні, та площею 0,0744 га, яка використовується для обслуговування нежитлової будівлі лазні-сауни літ. «Г-1» загальною площею 115,4 кв. м. /а.с.4-5 т.1/ Згідно розрахунку розміру збитків за використання ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,2 га (ділянка 1 - 0,0744 га, ділянка 2 - 0,1256 га) за адресою: АДРЕСА_1 для обслуговування нежитлових будівель сума збитків складає за період з 01.01.2010 по 01.12.2012 у розмірі 371 252,11 грн./а.с.21 т.1/ Актом від 07.12.2012 №313 про визначення збитків, затвердженим рішенням Харківської міської ради від 12.12.2012 №810, визначено збитки в сумі 371 252,11 грн., які заподіяні ОСОБА_1 міській раді за використання земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 без оформлення документів, що посвідчують право на земельну ділянку відповідно до закону./а.с.6 т.1/ Задовольняючи позов та стягуючи заявлену суму збитків, районний суд виходив з того, що відповідач, використовуючи земельні ділянки без правовстановлюючих документів (без оформлення договорів оренди), не платив за користування землею, тоді як згідно ст.206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Внаслідок неправомірних дій відповідач заподіяв міській раді збитків, які з урахуванням положень ст.ст.22,1166 ЦК України підлягають стягненню на користь власника земельних ділянок у заявленому розмірі. Апеляційний суд такі висновки визнає хибними, оскільки вони постановлені з порушенням норм матеріального та процесуального права. При цьому колегія суддів враховує таке. У справі, яка переглядається, обґрунтовуючи позовні вимоги про стягнення збитків у вигляді неодержаного доходу від використання земельної ділянки, прокурор Московського району міста Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради посилався на те, що ОСОБА_1 використовував земельні ділянки площею 0,0744 га та 0,1256 га по АДРЕСА_1 , на яких знаходяться належні йому об`єкти нерухомого майна, без правовстановлюючих документів, орендну плату за землю не сплачував. Таким чином, предметом позову в цій справі є стягнення з власника об`єктів нерухомого майна коштів за фактичне користування земельними ділянками, на яких ці об`єкти розміщено. Відповідно до положень ст.80 ЗК України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування. За змістом статей 122, 123,124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Згідно зі ст.206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням частини першої статті 21 Закону України «Про оренду землі» визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом «д» частини першої статті 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки. Пунктом 2 частини другої статті 22 ЦК України передбачено, що збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Отже, за змістом указаних приписів Цивільного та Земельного кодексів України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки. Частина перша статті 1166 ЦК України встановлює, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина друга статті 1166 ЦК України). Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України. За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна. Частиною першою статті 93 ЗК України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату. Отже немає підстав для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок, оскільки до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Для кондикційних зобов`язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212-1214 ЦК України). Тому відповідач, як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України. Такі висновки відповідають правовій позиції, сформульованій у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц (провадження №14-77цс18), від 20.11.2018 у справі №922/3412/17 (провадження № 12-182гс18). З огляду на викладене правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є за своїм змістом кондикційними, а не деліктними, тому підстави для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок відсутні. Збитки за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів та безпідставно набуте майно мають різну правову природу і підпадають під різне нормативно-правове регулювання. Втім, на відміну від збитків, для стягнення яких підлягає доведенню наявність складу правопорушення, для висновків про наявність підстав для повернення безпідставно набутих коштів є встановлення обставин набуття або збереження майна за рахунок іншої особи (потерпілого) та те, що набуття або збереження цього майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. Отже, у разі коли особа користувалася земельною ділянкою без достатньої правової підстави, у зв`язку з чим зберегла кошти, вона зобов`язана повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України. Така правова позиція відповідає висновкам, викладеним в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.01.2019 у справі №912/1188/17, від 21.01.2019 у справі №902/794/17, від 06.02.2019 у справі №922/587/18, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в постановах від 03.04.2019 у справі №686/18993/17-ц, від 05.11.2020 у справі №345/1215/18, від 23.12.2020 у справі №184/2049/16-ц, від 17.02.2021 у справі №686/12328/18 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Відповідно до частин першої, другої, четвертої, десятої статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини. Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Для правильного вирішення спору та захисту порушеного права позивача суд повинен визначитися з предметом й підставою позову. Відповідно до частини першої статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Згідно з пунктами 4, 5 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини. Викладені норми процесуального права вказують про те, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови в позові. Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо безоплатного користування земельною ділянкою та відшкодування коштів, пов`язаних з її використанням без належного оформлення правовстановлюючих документів на неї (вказану правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) та від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19)). При цьому суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)). Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту. Такі правові висновки наведено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17 (провадження № 12-161гс19). З огляду на викладене, незважаючи на те, що позивачем заявлена вимога про стягнення збитків у вигляді неодержаного доходу від використання земельної ділянки на підставі статей 22, 1166 ЦК України, районний суд повинен був застосувати до спірних правовідносин приписи статті 1212 ЦК України. Отже, районний суд неправильно застосував норми матеріального права, що відповідно до п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення. Вирішуючи питання щодо розміру коштів, які відповідач незаконно зберіг у себе, які мав заплатити позивачу за користування земельною ділянкою,та які підлягають стягненню на підставі ст.1212 ЦК України апеляційний суд враховує наступне. Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують). У матеріалах справи наявний розрахунок розміру збитків, який містить дані щодо розміру орендної плати в місяць за період з 01.01.2010 по 01.12.2012 для двох земельних ділянок по АДРЕСА_1 . Зокрема, для земельної ділянки площею 0,0744 га - 1 272,82 грн., для земельної ділянки площею 0,1256 га - 8 094,59грн./а.с.21 т.1/ Як убачається зі змісту письмового обґрунтування позовної заяви, наданого Харківською міською радою до районного суду 19.09.13р, рішенням 19 сесії Харківської міської ради 5 скликання від 27.02.2008 №41/08 (зі змінами від 25.02.2009) затверджено Положення про порядок визначення розмірів орендної плати при укладанні договорів оренди землі у м.Харкові. Вказаним Положенням передбачено, що базою для обчислення орендної плати є нормативна грошова оцінка земель м.Харкова, яка проводиться у відповідності з чинним законодавством України і підлягає затвердженню Харківською міською радою. У суді апеляційної інстанції представник міської ради підтвердила факт обчислення орендної плати, зазначений у розрахунку, виходячи з нормативної грошової оцінки земель. Оскільки вказаний розрахунок містить дані про розмір орендної плати у спірний період, апеляційний суд визначає розмір безпідставно збережених відповідачем коштів, що підлягають стягненню на користь позивача, виходячи із розміру орендної плати, без застосування коефіцієнтів, які дорівнюють подвійній обліковій ставці Національного банку України, які актуальні для визначення збитків. При цьому апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги щодо відсутності підстав для стягнення коштів за весь зазначений у позові період до 01.12.2012, оскільки він, відповідач, із 21.09.2011 не є власником нежитлових будівель по АДРЕСА_1 . Як убачається із доданої до апеляційної скарги копії договору, укладеного між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 , сторони визначили частки кожного по 1/2 праві власності на вказані нежитлові будівлі, придбані у період шлюбу, та ОСОБА_1 подарував ОСОБА_3 свою частку, та як наслідок, остання набула право особистої власності на ці нежитлові будівлі./а.с.241-243 т.1/ Однак державна реєстрація переходу права власності на підставі вказаного договору проведена 11.12.2012, тобто поза межами періоду нарахування, а тому ці обставини не впливають на висновки апеляційного суду щодо обчислення суми коштів за період з 01.01.2010 по 01.12.2012, тобто за 35 місяців та складає за першу ділянку (0,0744га): 1 272,82 грн. х 35міс. = 44 548,70 грн.; за другу ділянку (0,1256 га): 8 094,59 х 35 міс. = 283 310,65 грн., а всього 327 859,35грн. (44 548,70 грн. + 283 310,65 грн.). Вказана сума підлягає стягненню з відповідача на користь Харківської міської ради. На підставі викладеного, апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та постановлення нового про часткове задоволення позову. Доводи представника відповідача адвоката Дерев`янка Д.В., викладені у додаткових письмових поясненнях, наданих до Харківського апеляційного суду 16.07.2021 щодо відсутності у прокурора підстав для представництва інтересів держави в особі Харківської міської ради апеляційний суд до уваги не приймає, оскільки на час звернення прокурора в суд з цим позовом у березні 2013 року такі підстави були наявні та не оспорювалися, тоді як вимоги, заявлені прокурором, Харківська міська рада підтримала, самостійно оскаржуючи судові рішення. Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Згідно ст.141 ЦПК України із ОСОБА_1 на користь держави підлягає стягненню 3 278,59грн. судового збору. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, ст.376 ч.1 п.п.3,4,ст.ст.381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , поданою в його інтересах адвокатом Дерев`янко Дмитром Володимировичем, - задовольнити частково. Рішення Московського районного суду м.Харкова від 11 травня 2018 року - скасувати. Ухвалити нове рішення, яким позов прокурора Московського району м.Харкова, який діє в інтересах держави в особі Харківської міської ради, до ОСОБА_1 про стягнення збитків у вигляді неодержаного доходу від використання земельної ділянки - задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Харківської міської ради 327 859,35грн. (триста двадцять сім тисяч вісімсот п`ятдесят дев`ять грн. 35 коп.) безпідставно збережених коштів. Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави 3 278,59 грн. судового збору. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 01.03.2022. Головуючий суддя Л.І.Пилипчук Судді Ю.В. Дряниця О.В. Чумак