Постанова Одеський апеляційний суд № 522/20812/19

Номер провадження: 22-ц/813/2192/23 Справа № 522/20812/19 Головуючий у першій інстанції Абухін Р. Д. Доповідач Князюк О. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23.02.2023 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії: головуючого - Князюка О. В., суддів: Заїкіна А.П., Таварткіладзе О.М., за участю секретаря Власенко С.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та державного нотаріуса Приморської державної нотаріальної контори Чорної Світлани Георгіївни на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 жовтня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Приморської державної нотаріальної контори, державного нотаріуса Приморської державної нотаріальної контори Чорної Світлани Георгіївни про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним та визнання права власності на монографію, - ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог ОСОБА_2 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси із позовом, який в подальшому був уточнений, по якому просила суд: - визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 24.01.2017, яке видане на ім`я ОСОБА_1 ; - скасувати реєстраційний запис в Спадковому реєстрі про реєстрацію видачі свідоцтва про право на спадщину від 24.01.2017 стосовно авторських прав на твір Монографія « ІНФОРМАЦІЯ_1 »; - визнати за ОСОБА_2 авторські права на твір Монографія «Архитектура. Хроноэволюция архитектурных форм, конструкций и материалов». Заявлені вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_2 є законною дружиною автора Монографії, яка в установлений термін звернулась до державного нотаріуса щодо отримання свідоцтва про право на спадщину за законом, однак свідоцтво про право на спадщину в частині авторських прав отримано не було, оскільки відповідачем по справі ОСОБА_1 було отримано свідоцтво про право на спадщину за заповітом стосовно авторських прав на твір Монографія « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Позивач по справі вважає, що прийняттям відповідачем спадщини на авторські права на твір Монографія « ІНФОРМАЦІЯ_1 » порушені її права, що і стало підставою для звернення до суду. Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 12.02.2020 відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання та витребувано з Одеського державного нотаріального архіву належним чином завірену копію спадкової справи № 37/2016 заведену до майна ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 . 16.03.2020 року від ОСОБА_1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якої відповідач зазначає про свою незгоду з позовом та те, що ОСОБА_2 не було оскаржено заповіт, тому авторські права належать ОСОБА_1 31.03.2020 року на виконання ухвали суду від Одеського державного нотаріального архіву до суду надійшла копія спадкової справи №37/2016. 13.07.2020 року від представника Позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, яка прийнята до провадження, в якій, окрім іншого, також зазначено, що позивач по справі ОСОБА_2 на момент відкриття спадщини перебувала у зареєстрованому шлюбі із спадкодавцем та згідно зі ст. 1241 ЦК України мала обов`язкову частку в майні спадкодавця. 27.07.2020 року від Приморської державної нотаріальної контори надійшов лист з проханням слухати справу без участі її представників. 29.07.2020 року відповідачем ОСОБА_1 надано відзив на заяву про уточнення позовних вимог, в яких зазначила, що ОСОБА_2 не зверталась до суду з позовом про оскарження заповіту на підставі якого відповідач отримала свідоцтво про право на спадщину на майнові права на твір Монографія «Архитектура. Хроноэволюция архитектурных форм, конструкций и материалов». Крім того відповідач зазначила, що матеріали справи не містять посилань на причини, чому позивач не отримала свідоцтво про право на спадщину на майнові права на твір та те, що нотаріусом їй було відмовлено у вчиненні даної нотаріальної дії. Таким чином відповідач зазначає, що позивач не отримала свідоцтво про право на спадщину на майнові права на твір з власної вини. Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 04.02.2021 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду на 26.04.2021 року. 15.02.2021 року від представників Позивача надійшли пояснення, в яких зазначено, що спадкодавець працював над монографією протягом тривалого часу. Близько 12-14 років та позивач ОСОБА_2 надавала допомогу в написанні монографії, а саме здійснювала переклад книг з польської та німецької мов на підтвердження чого надала листи та дипломи фахівця в галузі архітектури, як докази. 19.02.2021 року від відповідача ОСОБА_1 надійшли заперечення щодо долучення пояснень із додатками до матеріалів справи у зв`язку із пропуском строків на їх подання. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 13 жовтня 2021 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Приморської державної нотаріальної контори, державного нотаріуса Приморської державної нотаріальної контори Чорної Світлани Георгіївни про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним та визнання права власності на монографію, - задоволено частково. Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 24.01.2017 року, видане на ім`я ОСОБА_1 . Скасовано реєстраційний запис в спадковому реєстрі про реєстрацію видачі свідоцтва про право на спадщину від 24.01.2017 року стосовно авторських прав на твір Монографія « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Визнано право власності за ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на 3/4 майнових прав на твір Монографія «Архитектура. Хроноэволюция архитектурных форм, конструкций и материалов». В задоволенні решти вимог - відмовлено. Короткий зміст вимог апеляційної скарги 11.11.2021 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу на вищевказане рішення суд, відповідно до вимог якої, апелянт просить суд скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 жовтня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Приморської державної нотаріальної контори, державного нотаріуса Приморської державної нотаріальної контори Чорної Світлани Георгіївни про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним та визнання права власності на монографію відмовити у повному обсязі. 07.02.2022 року заяву про приєднання до апеляційної скарги подала державний нотаріус Приморського нотаріальної контори - Чорна Світлана Георгіївна, відповідно до якої просить суд також скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 жовтня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Приморської державної нотаріальної контори, державного нотаріуса Приморської державної нотаріальної контори Чорної Світлани Георгіївни про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним та визнання права власності на монографію відмовити у повному обсязі. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу ОСОБА_4 вважає рішення суду першої інстанції невмотивованим, вказує, що судом було неналежно встановлені обставини та порушені норми матеріального права та інтереси апелянта. Відповідачка наполягає на невмотивованості та незаконності судового рішення, порушенні вимог процесуального закону та норм матеріального права, що вплинуло на неналежне встановлення судом наступних обставин та формального підходу до їх правового обґрунтування. Безпідставне та невмтотивановане поширення на твір Монографія «Архитектура, Хроноєволюция архитектурных форм, конструкций и материалов» режиму спільної сумісної власності подружжя. ОСОБА_1 заперечує проти такого формального та доказово не встановленого підхожу з наступним обґрунтуванням. Так, дослідивши надані по справі докази, апелянт наполягає, що позивачем та його представником не надано суду жодного доказу, який би підтверджував, що спірний об`єкт інтелектуальної власності створений спільними зусиллями позивачки та померлого ОСОБА_3 . Зазначені в позові доводи ґрунтуються лише на презумпції, закріпленій в ст. 60 СК України щодо належності придбаного у шлюбі майна. Однак, вказане твердження фактично спростовуються в ході судового розгляду, у зв`язку з фактичною недоведеністю факту спільного створення або участі у створенні монографії. Об`єкт інтелектуальної власності є результатом творчої діяльності ОСОБА_3 та створювався ним протягом багатьох років у період окремого проживання з позивачкою. У відповідності з доказами, наданими позивачкою, спільна участь («спільна праця подружжя») підтверджується виключно документами про освіту та участь у професійних спілках ОСОБА_2 . На думку, ОСОБА_1 вказані документи не стосуються предмета позову, а саме - питання спільної участі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у створенні об`єкта інтелектуальної власності. Жодних доказів на підтвердження залучення ОСОБА_2 до створення монографії (як приклад згадка автором ОСОБА_2 у вихідних даних монографії як співавтора, перекладача чи радника, або посилання на наукові твори ОСОБА_2 за проблемою монографії, а також квитанції, чеки про оплату послуг ОСОБА_2 за пересилання листів Укрпоштою, накладні, документи з бібліотек (архівів): а саме чеки, квитанції датовані періодом написання монографії) до суду надано не було. У свою чергу, рішення суду ґрунтується виключно на не доведених обставинах та припущенні, що професійні знання ОСОБА_2 могли бути використані при написанні твору. За недоведеності фактичної участі позивачки у процесі створення твору, неможливо встановити її законне право на розпорядження частиною майнових прав інтелектуальної власності. Тобто, поширення режиму спільної сумісної власності можливе виключно за умов встановлення сукупності обставин, зокрема спільної участі подружжя (коштами або працею) у його створенні або придбанні. Висновок суду про поширення на об`єкт режиму спільної сумісної власності подружжя не може бути заснований на тому факті, що по-перше, дружина померлого має диплом архітектора (а тема твору стосується саме цієї сфери); 2) на момент написання монографії автор перебував у зареєстрованому шлюбі з позивачкою. При цьому одночасно обставинами справи та поясненнями сторін встановлено, що позивачка за 14 років до початку написання монографії вже не займалась професійною діяльністю за фахом, подружжя протягом багатьох років постійно спільно не проживали та не підтримували близькі стосунки, а сам померлий ОСОБА_3 був у тривалих стосунках та спільно проживав з відповідачкою ОСОБА_1 , в тому числі і протягом часу написання монографії. Відповідачка наполягає на тому, що суд не може при вирішені обставин по суті, застосовувати надмірний формалізм, не з`ясовуючи всі обставини справи у своїй сукупності та не перевіривши їх доказами по справі та поясненнями сторін. За таких обставин, судове рішення не можна визначити як обґрунтоване та законне. Також ОСОБА_1 вважає, що судом задоволені позовні вимоги за відсутності норми матеріального права, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Крім того, рішенням суду першої інстанції скасовано реєстраційний запис в спадковому реєстрі про реєстрацію видачі свідоцтва про право на спадщину від 24.01.2017 року, за відсутності правової норми, яка регламентує такий порядок. Крім того, апелянт вказує, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права, а саме неправомірно під впливом збільшення розміру позовних вимог позивачем було висунуто нові вимоги, які не були зазначені у тексті позовної заяви. З огляду на зазначене, судом було постановлено рішення поза межами заявлених позивачем вимог, що на думку відповідача впливає на дотримання гарантій незалежності та безсторонності суду при провадженні правосуддя. Таким чином, відповідач ОСОБА_1 наполягає на безпідставному та самовільному виході суду за межі позовних вимог, не виконання ним процесуальних вимог для дотримання принципу змагальності та верховенства права під час судового розгляду, що потягло за собою постановлення незаконного судового рішення. З урахування викладеного, відповідачка наголошує, що вимоги позивачки вмотивовані виключно не виконання останньою установленого нормативно регламенту (порядку) прийняття спадщини, а «порушення» її прав не є наслідком дій ( або поведінки) відповідачки. Крім того, обраний ОСОБА_2 спосіб захисту її прав (шляхом визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 24.01.2017 року ОСОБА_1 та скасування реєстраційного запису про видачу свідоцтва про право на спадщину від 24.01.2017 року стосовно авторських прав на твір ОСОБА_5 не є виключним і вимушеним з точки зору нормативного врегулювання та має на меті винятково позбавлення прав щодо частини спадщини об`єкта права інтелектуальної власності ОСОБА_1 . Крім того, відповідачем неодноразово в суді першої інстанції було подано заяву про застосування строків позовної давності, про що відповідне мотивування щодо її відхилення в рішенні суду відсутнє. Із заяви державного нотаріуса Приморської державної нотаріальної контори Чорної С.Г. про приєднання до апеляційної скарги нотаріус зазначає, що рішення суду першої інстанції прийнято з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з огляду на наступне. Оскільки, ОСОБА_2 при відкритті спадщини не надавались відповідні документи для оформлення майнових прав на Монографію «Архитектура, Хроноєволюция архитектурных форм, конструкций и материалов» як на спільну сумісну власність подружжя, у неї відсутні підстави для отримання відповідних майнових прав. Крім того, нотаріус вказає, що вищезазначені питання виходять за межі предмету позову, не досліджувались під час судових засідань та не відображені в рішенні суду. Крім того, судом першої інстанції в порушення Положення про Спадковий реєстр ухвалено рішення про скасування реєстраційного запису про реєстрацію видачі свідоцтва про право на спадщину за відсутності правової норми, яка регламентує такий порядок. Узагальнені доводи інших учасників справи 03.03.2023 року ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу відповідно до якого, вважає апеляційну скаргу необґрунтованою, а також зазначає про свою незгоду з усіма обставинами, на яких вона ґрунтується. Вважає її безпідставними та такими, що не ґрунтуються на належних та допустимих доказах. Позивачка вказує, що законодавством встановлено той факт, що їй, як офіційній дружині на праві спільної сумісної власності належить все майно та майнові права яке набуте в період шлюбу. Більше того, відповідачем не спростовано презумпцію спільності права власності подружжя на спірні майнові права, не надано належних доказів на підтвердження своїх доводів про те, що майнові права, які є предметом спору не належать ОСОБА_2 ОСОБА_2 вказує, що законодавством не передбачено заборон щодо скасування записів в Спадковому реєстрі. Тому позовна вимога про скасування запису є правовірною та відповідає практиці Верховного Суду. Також, ОСОБА_2 зазначає, що визначення предмета та підстав спору є правом позивача, у той час, як встановлення обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення «Кутіч проти Хорватії», заява №48778/99). Щодо заява відповідача про застосування строків позовної давності, то позивач вважає, що закон не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушникам. Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції Ухвалою Одеського апеляційного суду від 25.11.2021 року провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 жовтня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Приморської державної нотаріальної контори, державного нотаріуса Приморської державної нотаріальної контори Чорної Світлани Георгіївни про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним та визнання права власності на монографіюбуло відкрито. Ухвалою від 25.11.2021 року справу було призначено до розгляду на 16.06.2022 року на 11:30 год. 16.06.2022 року розгляд справи було відкладено на 23.02.2023 року о 09:45 год, у зв`язку з призовом за мобілізацією в особливий період головуючого судді Князюка О.В. (довідка №113 д від 17.06.2022 року). Ухвалою Одеського апеляційного суду від 20.02.2023 року було задоволено заяву ОСОБА_6 про приєднання до апеляційної скарги. 22.02.2023 року представником ОСОБА_2 адвокатом Ільченко К.Р. було подано клопотання про розгляд справи в режимі відеоконференції поза межами приміщення Одеського апеляційного суду. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 28.02.2023 року у задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 адвокатом Ільченко К.Р. про розгляд справи в режимі відеоконференції було відмовлено, у зв`язку з порушенням строків на подання такого клопотання визначених ст. 212 ЦПК України, а саме за п`ять днів до судового засідання. 23.02.2023 року представником ОСОБА_2 адвокатом Ільченко К.Р. було подано клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, у зв`язку з тим, що за адресою проживання представника буде відсутнє електропостачання з 09:00 год по 12:00 год 23.02.2023 року. Апеляційний суд відхиляє подане клопотання представника про відкладення розгляду справи з огляду на його необґрунтованість, оскільки по-перше, клопотання було надіслано представником 23.02.2023 року о 09:18 год, на електронну адресу Одеського апеляційного суду. По-друге, у наданому суду скрині підтвердження графіку вимкнень електропостачання вказана адреса АДРЕСА_1 , в той час, як адреса, що зазначена як місце проживання адвоката К.Р. Ільченко в поданому клопотанні - АДРЕСА_2 . Колегія суддів, дійшла висновку, що надані суду підтвердження є такими, що не заслуговують на увагу. Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, причини неявки суду не повідомили, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Апеляційний суд розглядає цивільні справи, які не віднесені до справ, зазначених у ч. ч. 1, 2 ст. 369 ЦПК України, у відсутності учасників справи та осіб, які не залучалися до участі у справі судом першої інстанції, за наявності відомостей про їх повідомлення про дату, час і місце розгляду справи. У разі відсутності таких даних, а також у разі подання заяви (заяв) про бажання прийняти участь у справі особисто, суд відкладає судове засідання на іншу дату. Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у її якнайшвидшому розгляді, усвідомленість учасників справи про розгляд справи, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, наявності у справі достатніх матеріалів для її розгляду по суті, колегія суддів ухвалила справу розглянути за відсутності учасників справи. Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини. Судом встановлено, між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено шлюб 25.08.1978 року, який зареєстровано відділом реєстрації громадянського стану Центральної райадміністрації виконкому Одеської міської ради народних депутатів. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть Серія НОМЕР_2 , виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Одеського міського управління юстиції, актовий запис № 1055, внаслідок чого відкрилась спадщина до складу якої увійшла квартира під АДРЕСА_3 , яка належала спадкодавцю на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого Управлінням житлово-комунального господарства виконкому Одеської міської ради народних депутатів 11.09.1996 року за № 7-9826, зареєстрованого 18.06.1997 року Одеським міжміським бюро технічної інвентаризації в реєстровій книзі 207 пр, стр. 26,р.316 та авторські права на твір Монографія « ІНФОРМАЦІЯ_1 », право інтелектуальної власності на які зареєстровано за ОСОБА_3 відповідно до свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір № НОМЕР_3 від 25.07.2014. 12.07.2008 року ОСОБА_3 , складено заповіт на ім`я ОСОБА_1 . ОСОБА_2 після смерті чоловіка, 10.02.2016 року подано заяву про прийняття спадщини. В якій було зазначено, що на день смерті спадкодавця залишилось майно: квартира під АДРЕСА_3 , авторські права на твір монографія « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». 11.03.2016 року ОСОБА_1 подано заяву про прийняття спадщини, у якій зазначено, що на день смерті спадкодавця ОСОБА_3 залишилось майно: квартира під АДРЕСА_3 , яку вона приймає. 27.07.2016 року ОСОБА_2 видано свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 квартири під АДРЕСА_3 . 27.07.2016 року ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/2 квартири під АДРЕСА_3 . ОСОБА_1 було подано 27.07.2016 року заяву стосовно прийняття у спадщину авторських прав на твір Монографія « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». 24.01.2017 ОСОБА_1 було отримано свідоцтво про право на спадщину за заповітом стосовно авторських прав на твір Монографія « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Крім того відповідний запис стосовно авторського права ОСОБА_1 було зроблено в Спадковому реєстрі 24.01.2017.

Мотивувальна частина Застосовані норми права та висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла наступного висновку. За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом. Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено, між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено шлюб 25.08.1978 року, який зареєстровано відділом реєстрації громадянського стану Центральної райадміністрації виконкому Одеської міської ради народних депутатів. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть Серія НОМЕР_2 , виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Одеського міського управління юстиції, актовий запис № 1055, внаслідок чого відкрилась спадщина до складу якої увійшла квартира під АДРЕСА_3 , яка належала спадкодавцю на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого Управлінням житлово-комунального господарства виконкому Одеської міської ради народних депутатів 11.09.1996 року за № 7-9826, зареєстрованого 18.06.1997 року Одеським міжміським бюро технічної інвентаризації в реєстровій книзі 207 пр, стр. 26, р. 316 та авторські права на твір Монографія « ІНФОРМАЦІЯ_1 », право інтелектуальної власності на які зареєстровано за ОСОБА_3 відповідно до свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір № НОМЕР_3 від 25.07.2014. 12.07.2008 року ОСОБА_3 , складено заповіт на ім`я ОСОБА_1 . ОСОБА_2 після смерті чоловіка, 10.02.2016 року подано заяву про прийняття спадщини. В якій було зазначено, що на день смерті спадкодавця залишилось майно: квартира під АДРЕСА_3 , авторські права на твір монографія « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». 11.03.2016 року ОСОБА_1 подано заяву про прийняття спадщини, у якій зазначено, що на день смерті спадкодавця ОСОБА_3 залишилось майно: квартира під АДРЕСА_3 , яку вона приймає. 27.07.2016 року ОСОБА_2 видано свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 квартири під АДРЕСА_3 . 27.07.2016 року ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/2 квартири під АДРЕСА_3 . ОСОБА_1 було подано 27.07.2016 року заяву стосовно прийняття у спадщину авторських прав на твір Монографія « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». 24.01.2017 року ОСОБА_1 було отримано свідоцтво про право на спадщину за заповітом стосовно авторських прав на твір Монографія « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Крім того відповідний запис стосовно авторського права ОСОБА_1 було зроблено в Спадковому реєстрі 24.01.2017. Предметом позову є спадкування майнових прав на твір Монографію « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Відповідно до ст. 1216 Цивільному кодексі України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Статтею 1217 Цивільного кодексу України встановлено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Відповідно до ст. 1218 Цивільного кодексу України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою (ч. 1 ст. 1220 ЦК України). Часом відкриття спадщини є день смерті особи (ч. 2 ст. 1220 ЦК України). Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини (ч. 1 ст. 1222 ЦК України ). Тобто, з аналізу наведених норм встановлено, що часом відкриття права на спадщину є день смерті особи спадкодавця. У відповідності до ст. 1233 ЦК України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Згідно з ст. 1234 ЦК України, право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається. Як встановлено судом, ОСОБА_3 на ім`я ОСОБА_7 складено заповіт 12.07.2008 року, на все майно, на яке заповідач матиме право. Між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстровано шлюб 25.08.1978 року, який на день смерті ОСОБА_3 не було розірвано. Щодо визнання прав інтелектуальної власності на твір Монографія « ІНФОРМАЦІЯ_1 », зареєстровано за ОСОБА_3 25.07.2014 року відповідно до свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір № НОМЕР_3 спільною сумісною власністю подружжя, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне. Право інтелектуальної власності на твір Монографія «Архитектура. Хроноэволюция архитектурных форм, конструкций и материалов», зареєстровано за ОСОБА_3 25.07.2014 року відповідно до свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір № НОМЕР_3 , тобто в період перебування позивача та спадкодавця у зареєстрованому шлюбі. Згідно ст. ст. 424, 427 ЦК України майновими правами інтелектуальної власності є право на використання об`єкта права інтелектуальної власності; виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності; виключне право перешкоджати неправомірному використанню об`єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Майнові права інтелектуальної власності можуть бути передані відповідно до закону повністю або частково іншій особі. Умови передання майнових прав інтелектуальної власності можуть бути визначені договором, який укладається відповідно до цього Кодексу та іншого закону. Суб`єкти авторського права та суміжних прав, у залежності від участі у створенні об`єкта авторського права або суміжних прав, можуть бути як первинними, так і вторинними (стаття 435 Цивільного кодексу України, статті 11 та 37 Закону України "Про авторське право і суміжні права"). Первинним суб`єктом авторського права є його автор, тобто фізична особа, яка своєю творчою працею створила твір. Зазначена особа наділена комплексом немайнових та майнових виключних прав, які належать автору в силу створення об`єкта авторського права або суміжних прав. При цьому слід мати на увазі, що немайнові права автора є невідчужуваними та належать особі в силу створення об`єкта авторського права, позаяк виключні майнові права автора можуть бути відчужені іншій особі. У свою чергу, вторинними суб`єктами авторського права є фізичні та юридичні особи, які своєю творчою працею не брали участі у створенні відповідного об`єкта авторського права, проте набули певне коло майнових прав на нього в силу закону або договору. Таким чином, у вирішенні відповідних спорів для встановлення обсягу майнових та немайнових прав, якими наділена та якими може бути наділена особа, що звертається за їх захистом, важливим є встановлення, до якої групи суб`єктів авторського права така особа належить. Якщо ми звертаємося до положень Цивільного та Сімейного кодексів, то там чітко прописано: усе майно, набуте в шлюбі, є спільною сумісною власністю. До особистої приватної власності одного з подружжя належать окремі категорії майна (ст.57 СК), однак цей перелік не містить жодної інформації щодо об`єктів ІВ. Так само й перелік у ст.62 СК видів майна, які є спільною сумісною власністю подружжя, теж не містить жодного посилання на об`єкти ІВ. Нібито звідси випливає те, що такі об`єкти є сумісною власністю, але необхідно також переглянути норми ЦК та з`ясувати, чим же є права на об`єкти інтелектуальної власності. Згідно з кодексом вони включають в себе особисті немайнові права інтелектуальної власності та майнові права інтелектуальної власності. Тоді виходить, що немайнові права такі як право на авторство чи право на псевдонім є невідчужуваними правами творця й точно не можуть підлягати поділу при розірванні шлюбу. Особистою приватною власністю творця при цьому майно може бути в тому випадку, якщо воно не відповідає тим критеріям, які виокремив Верховний Суд, для його віднесення до спільної сумісної власності подружжя. Ідеться про три основні критерії: час набуття такого майна за період шлюбу; гроші, за які таке майно було набуте, тобто джерело походження спільна сумісна власність, а не особисті кошти одного з подружжя; мета придбання в інтересах сім`ї. Тобто, якщо творець якимось чином створив об`єкт інтелектуальної власності і він не підпадає під ці критерії, то в такому випадку майно можна буде визначити як особисту приватну власність. Стаття 63 СК України, розвиваючи закріплений в Конституції України базовий принцип сімейних відносин - рівність прав подружжя, передбачає рівні права чоловіка та жінки на володіння і розпорядження майном, належним їм на праві спільної сумісної власності. В разі, якщо подружжя не домовилось про інше. Таке законодавче застереження «якщо інше не встановлено домовленістю між ними», не можна вважати відступленням від принципу рівності сторін. Скоріш, це надає подружжю права на підставі взаємної згоди визначати порядок володіння, користування і розпорядження спільним майном. Згідно статті 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Незалежно від того, що один з них не мав самостійного заробітку з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо). Тобто кожна річ, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. У Постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію про те, що зазначені норми свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Згідно Постанови Верховного Суду від 13.01.2021 по справі №759/16026/14-ц, Верховний Суд приходить до наступних висновків: «…33. Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

34. Згідно із частиною першою статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

38. Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя є як предмети матеріального світу, так і майнові права та обов`язки…». Таким чином, авторське право на Монографію було зареєстровано в період перебування ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в офіційному шлюбі, отже до монографії можна застосувати режим, який передбаченим ст. 60 Сімейного кодексу України. Таким чином, законодавець презумує спільність майна, якщо воно було набуте за час шлюбу. Протилежне, тобто належність майна до роздільного майна подружжя, потребує доведення. З огляду на зазначене, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції в частині визначення режиму спільної сумісної власності подружжя на майнове право інтелектуальної власності на твір ОСОБА_5 « ІНФОРМАЦІЯ_1 », зареєстровано за ОСОБА_3 25.07.2014 року, тобто в період перебування позивача та спадкодавця у зареєстрованому шлюбі. Суд першої інстанції вірно критично віднісся до посилань позивача про те, що вона є співавтором даного твору, оскільки, в період створення монографії Позивач надавала допомогу своєму чоловікові ОСОБА_3 в створенні (написанні) Монографії «Архитектура. Хроноэволюция архитектурных форм, конструкций и материалов» шляхом здійснення перекладів з польської та німецької мов, підбору необхідної літератури, а також вибір потрібних статей, оскільки право інтелектуальної власності складається з особистих немайнових прав інтелектуальної власності та/ або майнових прав інтелектуальної власності. У вказаній частині, а саме частині відмови у задоволенні позовних вимог рішення суду першої інстанції не оскаржується. Проте вказані судом обставини було вірно взято до уваги в частині визначення режиму спільної сумісної власності подружжя на майнові права на ОСОБА_5 . Позов стосується також спадкування авторських прав на Монографію «Архитектура. Хроноэволюция архитектурных форм, конструкций и материалов». У ст. 7 Закону України «Про авторське права та суміжні права» зазначено, що суб`єктами авторського права є автори творів, зазначених у частині першій статті 8 цього Закону, їх спадкоємці та особи, яким автори чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права. Відповідно до ст. 8 Закону України «Про авторське права та суміжні права», зокрема, об`єктами авторського права є твори у галузі науки, літератури і мистецтва, а саме: літературні письмові твори белетристичного, публіцистичного, наукового, технічного або іншого характеру (книги, брошури, статті тощо). Згідно з ст. 29 Закону України «Про авторське права та суміжні права», майнові права авторів та інших осіб, які мають виключне авторське право, переходять у спадщину. Не переходять у спадщину особисті немайнові права автора. В той же час до немайнових прав належить: право зазначення авторства, право на ім`я, право на цілісність твору, та інші немайнові права, які визначені ст. 14 Закону України «Про авторське права та суміжні права». Перелік майнових прав зазначений в ст. 15 Закону України «Про авторське права та суміжні права». Відповідно до положень статті 32 Закону України «Про авторське право і суміжні права» майнові права на твір входять до складу спадщини. Особисті немайнові права автора не входять до складу спадщини. У разі спадкування майнових прав на твір за законом спадкоємець набуває такі права у повному складі разом з правом на одержання передбаченої законом справедливої винагороди за використання творів. У разі наявності декількох спадкоємців відповідної черги такі спадкоємці набувають майнові права на твір у повному складі спільно, разом з правом на одержання передбаченої законом справедливої винагороди за використання твору у рівних частках, якщо в договорі між такими спадкоємцями не зазначено інше. Враховуючи наведене вище, слід зазначити, що оскільки право інтелектуальної власності на твір зареєстровано у шлюбі, майнові права на нього є спільною сумісною власністю подружжя, тому до спадкової маси увійшла його частина, а решта частина належить ОСОБА_2 на праві власності, як частина спільного сумісного майна подружжя. Таким чином, при визначенні спадкової маси державним нотаріусом Приморської державної нотаріальної контори Чорною С.Г. вказане не було взято до уваги, що можливим є спадкування лише 1/2 майнових прав на Монографію «Архитектура. Хроноэволюция архитектурных форм, конструкций и материалов», оскільки, 1/2 майнових прав на Монографію «Архитектура. Хроноэволюция архитектурных форм, конструкций и материалов» належать ОСОБА_2 як дружині. Спадкуванню підлягає 1/2 майнових прав на Монографію «Архитектура. Хроноэволюция архитектурных форм, конструкций и материалов». Крім того, згідно з ст. 1241 ЦК України, встановлено, що малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка). У відповідності до ст. 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. ОСОБА_2 є непрацездатною особою, оскільки з 1990 року перебуває на пенсії. Тобто, на момент смерті спадкодавця ОСОБА_2 була непрацездатною вдовою. При поданні заяви до державного нотаріуса Приморської державної нотаріальної контори, Маркевич С.П. було зазначено, що вона спадкує майно у порядку ст. 1241 ЦК України. Сторонами вказаний факт, що ОСОБА_2 має право на обов`язкову частку в майні спадкодавця не оспорюється. Таким чином, судом встановлено що ОСОБА_1 є спадкоємцем за заповітом, а ОСОБА_2 є спадкоємцем за законом. Судом встановлено, що 27.07.2016 року ОСОБА_2 видано свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частки квартири під АДРЕСА_3 . Тобто, як встановлено судом і не заперечується Відповідачем ОСОБА_1 , Позивач має право на обов`язкову частку в майні спадкодавця. 27.07.2016 року ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/2 частки квартири під АДРЕСА_3 . В той же час, 27.07.2016 не видано будь-якого свідоцтва на право на спадщину щодо майнових прав на Монографію «Архитектура. Хроноэволюция архитектурных форм, конструкций и материалов». Суд не приймає до уваги доводи позивача про те, що в заяві про прийняття спадщини ОСОБА_1 , яку подано до державного нотаріуса 11.03.2016, зазначено лише про квартиру під АДРЕСА_3 , яку вона приймає у спадщину, а заяву про прийняття спадщини на майнові права монографію подано із пропуском строку, оскільки спадкоємець не вправі прийняти частину спадщини, а від іншої відмовитись. Спадкоємець, який прийняв частину спадщини, вважається таким, що прийняв усю спадщину. У відповідності до ст. 1267 ЦК України, частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними. Згідно правової позиції, яка викладена в Постанові Верховного Суду від 09.12.2020 по справі № 761/24381/14-ц, а саме: «… Право на обов`язкову частку у спадщині має особистий характер у тому розумінні, що цим правом наділяється виключно певне вичерпне коло спадкоємців першої черги, які є найбільш уразливими у задоволенні їх майнових інтересів (стаття 1241 ЦК України)…». ОСОБА_2 є спадкоємцем першої черги та пенсіонером, тому у відповідності до ст. 1241 ЦК України, має право на обов`язкову частку у майні спадкодавця, однак державним нотаріусом Чорна С.Г. не видано свідоцтво про право на спадщину за законом щодо майнових прав на Монографію «Архитектура. Хроноэволюция архитектурных форм, конструкций и материалов». В той же час, згідно ст. 1296 ЦК України, відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. Як встановлено судом, та не заперечується Відповідачем, ОСОБА_1 було подано 27.07.2016 року заяву стосовно прийняття у спадщину авторські права на твір Монографія «Архитектура. Хроноэволюция архитектурных форм, конструкций и материалов». 24.01.2017 року ОСОБА_1 було отримано свідоцтво про право на спадщину за заповітом стосовно авторських прав на твір Монографія « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Крім того відповідний запис стосовно авторського права ОСОБА_1 було зроблено в Спадковому реєстрі 24.01.2017 рлку. Згідно з ч. 1 ст. 1261 ЦК України, Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. У відповідності до ч. 1 ст. 1270 ЦК України, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. У відповідності до ст. 1220 ЦК України, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу). Враховуючи наведене вище, оскільки право інтелектуальної власності на твір зареєстровано у шлюбі, майнові права на нього є спільною сумісною власністю подружжя, тому до спадкової маси увійшла його частина, а решта частина належить ОСОБА_2 на праві власності, як частина спільного сумісного майна подружжя. Таким чином, при визначенні спадкової маси державним нотаріусом Приморської державної нотаріальної контори Чорною С.Г. вказане не було взято до уваги, що можливим є спадкування лише 1/2 майнових прав на Монографію «Архитектура. Хроноэволюция архитектурных форм, конструкций и материалов», оскільки, 1/2 майнових прав на Монографію «Архитектура. Хроноэволюция архитектурных форм, конструкций и материалов» належать ОСОБА_2 як дружині. Спадкуванню підлягає 1/2 майнових прав на Монографію «Архитектура. Хроноэволюция архитектурных форм, конструкций и материалов». Отже, спадщина відкрилася лише на 1/2 майнових прав на ОСОБА_5 . Таким чином, після смерті ОСОБА_3 , 1/2 частки майнових прав на твір Монографія « ІНФОРМАЦІЯ_1 » підлягають спадкуванню в рівних частинах між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , тобто по 1/4 частки. У відповідності до п. 3.2. Розділу 3 Методичних рекомендацій щодо вчинення нотаріальних дій, пов`язаних із вжиттям заходів щодо охорони спадкового майна, видачею свідоцтв про право на спадщину та свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя, які схвалено Рішення Науково-експертної ради з питань нотаріату при Міністерстві юстиції України 29.01.2009, майнові права авторів та інших осіб, які мають виключне авторське право, переходять у спадщину. Не переходять у спадщину особисті немайнові права автора. Згідно п.3.3. Розділу 3 Методичних рекомендацій щодо вчинення нотаріальних дій, пов`язаних із вжиттям заходів щодо охорони спадкового майна, видачею свідоцтв про право на спадщину та свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя Для одержання інформації щодо належності спадкодавцеві авторського права необхідно подати запити до Державного департаменту інтелектуальної власності щодо отримання інформації з Державного реєстру свідоцтв про реєстрацію авторського права на твір (для встановлення факту реєстрації свого права спадкодавцем) та до Державного реєстру договорів, які стосуються прав автора на твір (для встановлення наявності чи відсутності факту передачі майнових прав на зареєстрований твір іншим особам). У відповідності до п. 6.4 Рекомендацій щодо оформлення спадкування авторського права й суміжних прав та іншого переходу прав у порядку правонаступництва Державної служби інтелектуальної власності України (далі Рекомендації), Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається на ім`я кожного з них із зазначенням імені та частки авторського права і (або) суміжних прав у спадщині інших спадкоємців (стаття 1297 Кодексу). Згідно п. 6.6. Рекомендацій, якщо спадкоємців декілька, то у свідоцтві зазначається частка авторського права і суміжних прав, а не перераховуються конкретні об`єкти, за виключенням, якщо майнові права належать на конкретні об`єкти, поділені між собою спадкоємцями або за заповітом, коли, наприклад, спадкодавець наділив одного спадкоємця майновими правами на конкретні об`єкти авторського права і (або) суміжних прав. У відповідності до п. 6.10 Рекомендацій, спадкоємці, які прийняли спадщину і оформили свої права стають правонаступниками спадкодавця носіями речових, майнових, зобов`язальних прав та інших прав. Вважається, що коли спадкоємець прийняв спадщину, у тому числі майнові права на об`єкти авторського права і суміжних прав, він фактично вступив у володіння спадкоємними правами. Це означає, що спадкоємець до спливу строку чинності майнових прав може розпоряджатися майновими правами на об`єкт авторського права і (або) суміжних прав за власним розсудом, зокрема надавати дозвіл використовувати об`єкт іншим особам на підставі договору, а також перешкоджати неправомірному використанню, в тому числі забороняти таке використання. Тобто, державний нотаріус при прийнятті спадщини спадкоємцями, мав здійснити заходи щодо видачі свідоцтва про право на спадщину в частках на майнові права, що зроблено не було. Таким чином, судом першої інстанції вірно зазначено, що спадкова маса в частині майнових прав на монографію належить ОСОБА_2 у розмірі 1/4 частки та ОСОБА_1 1/4 частки. Фактично ОСОБА_2 , є власником 3/4 частки (1/2 як дружині ОСОБА_3 та 1/4 частки у порядку спадкування) на майнові права на твір Монографія «Архитектура. Хроноэволюция архитектурных форм, конструкций и материалов». При видачі державним нотаріусом Чорною С.Г. свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 27.01.2017 року було позбавлено ОСОБА_2 права на повноправне розпорядження, володіння та відчуження своєї частки на майнові права. Щодо позовних вимог в частині скасування реєстраційного запису в Спадковому реєстрі про реєстрацію видачі свідоцтва про право на спадщину від 24.01.2017 стосовно авторських прав на твір Монографія «Архитектура. Хроноэволюция архитектурных форм, конструкций и материалов» апеляційний суд зазначає наступнею Запис стосовно авторського права ОСОБА_1 було зроблено в Спадковому реєстрі 24.01.2017. У відповідності до підпункту. 2.2.3 пункту 2 Положення про Спадковий реєстр, який затверджено наказом Міністерства юстиції України №1810/05 від 07.07.2011, реєстратором до Спадкового реєстру вносяться відомості про заведену спадкову справу щодо: Видачі свідоцтва про право на спадщину. Згідно з підпунктом 2.2.4 пункту 2 Положення про Спадковий реєстр, який затверджено наказом Міністерства юстиції України №1810/05 від 07.07.2011, реєстратором до Спадкового реєстру вносяться відомості про заведену спадкову справу щодо: визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним (вид, дата та номер документа, на підставі якого свідоцтво про право на спадщину визнане недійсним, найменування суду (видавець)). В той же час, судом першої інстанції зазначено, що рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. Тому належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права (пункт 5.17 постанови Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18); пункт 5.17 постанови Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18 (провадження № 12-184гс18); пункт 28.3 постанови Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 813/1462/17 (провадження № 11-997апп18); постанова Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження 11-474апп19). Застосовуючи аналогію права та закону, суд дійшов висновку про можливість внесення змін в реєстри шляхом скасування запису. Апеляційний суд не погоджується з вищезазначеним, та приймає до уваги доводи апеляційної скарги державного нотаріуса Приморської державної нотаріальної контори Чорної С.Г., а саме, в тій частині, що серед зазначеної інформації яка підлягає внесенню у Спадковий реєстр відсутня інформація про скасування запису у спадковому реєстрі про реєстрацію видачі свідоцтва про право на спадщину. Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором, та є ефективним. При цьому під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо. У постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі N 338/180/17 (провадження N 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі N 905/1926/16 (провадження N 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі N 569/17272/15-ц (провадження N 14-338цс18) та інших звернуто увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18) зроблено висновок, що якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Реєстру. Вказаним положенням не регламентований порядок скасування такого запису, з огляду на що, внесення відомостей про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним є достатнім та належним способом захисту права особи. Таким чином, рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимог про скасування запису в спадковому реєстрі про видачу свідоцтва підлягає скасуванню, з ухваленням нового в даній частині про відмову у задоволенні вказаної позовної вимоги. Щодо доводів апеляційної скарги державного нотаріуса Приморської державної нотаріальної контори Чорної С.Г. в частині неналежного способу захисту, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що законодавством не обмежено будь-яку особу в зверненні до суду щодо захисту свого права/або інтересу, та позивач вправі самостійно обирати спосіб поновлення свого права, в тому числі при зверненні до суду. Верховний суд у постанові по справі №422/4037/12 від 04.11.2021 року дійшов наступних висновків: «Відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом. У постановах Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11 (провадження № 61-12290св18), від 14 травня 2018 року у справі № 296/10637/15-ц (провадження № 61-2448св18) та від 23 вересня 2020 року у справі № 742/740/17 (провадження № 61-23св18) викладено правові висновки, відповідно до яких свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо. Відповідно до частини 1 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений в його здійсненні.» Такі ж правові висновки містяться у постанові Верховного суду по справі №461/5735/20 від 14.12.2021 року та постанові Верховного суду по справі №369/8608/18 від 18.11.2021 року. Таким чином, будь-яка особа, в тому числі позивач має право звернутись до суду щодо визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним у випадку коли було порушено його права та інтереси. Щодо визнання судом першої інстанції за ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на 3/4 майнових прав на твір Монографія «Архитектура. Хроноэволюция архитектурных форм, конструкций и материалов», апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до ч. 1 статті 66 Закону України «Про нотаріат» на майно, що переходить за правом спадкоємства до спадкоємців нотаріусом за місцем відкриття спадщини видається свідоцтво про право на спадщину. Згідно п. 4.10 Глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, ніяким строком не обмежене. По-перше, ОСОБА_2 не зверталась до суду із вказаними позовними вимогами щодо визнання саме права всланості на майнові права на твір Монографія «Архитектура. Хроноэволюция архитектурных форм, конструкций и материалов» в порядку спадкування, та не обмежена звернутись дл нотаріуса за із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину на такі права, та на даний момент їй не перешкоджають жодні обставини це здійснити у будь-який час у позасудовому порядку. Таким чином, з огляду на те, що судом встановлено, що після смерті ОСОБА_3 , 1/2 частки майнових прав на твір Монографія «Архитектура. Хроноэволюция архитектурных форм, конструкций и материалов» підлягають спадкуванню в рівних частинах між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , тобто по 1/4 частки. У відповідності до п. 6.4 Рекомендацій щодо оформлення спадкування авторського права й суміжних прав та іншого переходу прав у порядку правонаступництва Державної служби інтелектуальної власності України (далі Рекомендації), Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається на ім`я кожного з них із зазначенням імені та частки авторського права і (або) суміжних прав у спадщині інших спадкоємців (стаття 1297 Кодексу). Тобто, державний нотаріус при прийнятті спадщини спадкоємцями, на звернення спадкоємців з заявами про видачу свідоцтва, повинен здійснити заходи щодо видачі свідоцтва про право на спадщину в частках на майнові права. З огляду на зазначене, рішення у вказаній частині також підлягає скасуванню. Щодо перебігу позовної давності та заявленою стороною відповідача заяви про застосування таких строків колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Положеннями глави 19 ЦК України встановлено загальне правило про поширення позовної давності на всі цивільно-правові вимоги, окрім тих, що як виняток зазначені у статті 268 ЦК України. У частині першій статті 268 ЦК України законодавець визначив, на які позовні вимоги не поширюється позовна давність. У частині другій статті 268 ЦК України закріплено, що законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність. Серед переліку вимог, на які відповідно до закону позовна давність не поширюється, немає вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину. Факт видачі спадкоємцю свідоцтва про право власності в порядку спадкування на спадкове майно, право на яке має інший спадкоємець, або видача свідоцтва особі, яка не має прав на спадщину, доводить порушення прав та інтересів особи і саме тому перебіг позовної давності необхідно пов`язувати із фактом видачі свідоцтва про право на спадщину другому із спадкоємців (чи особі, яка не є спадкоємцем), а у разі якщо особа, права та інтереси якої порушені видачою такого свідоцтва, доведе, що про існування такого свідоцтва, яким порушуються його права, йому стало відомо пізніше, то перебіг позовної давності варто пов`язувати саме з таким моментом. Факт неотримання позивачем свідоцтва про право на спадщину та невизначення законодавцем строку, протягом якого спадкоємець має оформити свої спадкові права, не може підтверджувати, що у такого спадкоємця не виникло право на позов, оскільки видача свідоцтва про право на спадщину іншому із спадкоємців (чи особі, яка не є спадкоємцем) перешкоджає завершенню оформлення своїх спадкових прав другому із спадкоємців, який не отримав свідоцтва про право на спадщину, а отже обґрунтовує виникнення у цього спадкоємця права на позов у матеріально-правовому аспекті. Вказані висновки викладені в постанові Верховного суду у справі № 385/321/20 від 05.09.2022 року. Позивачем оскаржується свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 24.01.2017 року, позов до суду було подано 06.12.2019 року, тобто в межах строків встановлених законом. З огляду на вказане, колегія суддів відхиляє доводи апеляційних скарг щодо застосування до позовних вимог строку позовної давності. Так, у рішенні ЄСПЛ у справах «Кобець проти України», «Авшар проти Туреччини» сформовано принцип «поза розумним сумнівом», відповідно до якого, доказування має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом. При цьому, розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення. Тобто, позовні вимоги ОСОБА_2 щодо визнання свідоцтва про право на спадщину від 24.01.2017 року стосовно авторських прав на твір Монографія « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та визнання за ОСОБА_2 майнових прав як спільної сумісної власності одного із подружжя на твір Монографія « ІНФОРМАЦІЯ_1 » в певній частині є правомірними. Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32). Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може гуртуватися на припущеннях. Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. ' Висновки суду не в повній мірі відповідають вимогам норм права, на які посилається суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, з огляду на що, рішення суду першої інстанції підлягає скасування в частині вирішення позовних вимог щодо скасування реєстраційний запису в спадковому реєстрі про реєстрацію видачі свідоцтва про право на спадщину від 24.01.2017 стосовно авторських прав на твір Монографія «Архитектура. Хроноэволюция архитектурных форм, конструкций и материалов» та визнання право власності за ОСОБА_2 ( РНОКПП НОМЕР_1 ) на 3/4 майнових прав на твір Монографія «Архитектура. Хроноэволюция архитектурных форм, конструкций и материалов, з ухваленням в даній частині нового рішення про відмову у задоволенні таких вимог, в іншій частині рішення суду першої інстануції підлягає залишенню без змін. РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА Керуючись ст. ст. 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та державного нотаріуса Приморської державної нотаріальної контори Чорної Світлани Георгіївни задовольнити частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 жовтня 2021 року в частині задоволення позовних вимог щодо скасування реєстраційного запису в спадковому реєстрі про реєстрацію видачі свідоцтва про право на спадщину від 24.01.2017 стосовно авторських прав на твір Монографія « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та визнання право власності за ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на 3/4 майнових прав на твір Монографія «Архитектура. Хроноэволюция архитектурных форм, конструкций и материалов» - скасувати. У задоволенні зазначених вимог ОСОБА_2 відмовити. В іншій частині рішення залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення. Повний текст судового рішення складено 02.03.2023 року. Головуючий: О. В. Князюк Судді: А.П. Заїкін О.М. Таварткіладзе