Постанова 4801 № 127/22299/22

Справа № 127/22299/22 Провадження № 22-ц/801/340/2023 Категорія: 70 Головуючий у суді 1-ї інстанції Волошин С. В. Доповідач:Береговий О. Ю. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 березня 2023 рокуСправа № 127/22299/22м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Берегового О. Ю. (суддя-доповідач), суддів: Панасюка О. С., Шемети Т. М., учасники справи: позивач: ОСОБА_1 , відповідач: ОСОБА_2 , розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 адвоката Чернілевської Руслани Віталіївни на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01 грудня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Волошина С.В., дата складення повного тексту рішення 06 грудня 2022 року, встановив: Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування. В жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини. Позовні вимоги мотивовані тим, що з 14 липня 1996 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі який розірвано рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 16 травня 2022 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 у подружжя народився син ОСОБА_3 . Після розірвання шлюбу батьків, син ОСОБА_3 залишився проживати разом з матір`ю, дитина перебуває на утриманні позивача. В досудовому порядку подружжя домовленості про утримання дитини не досягло. Відповідач офіційно працевлаштований, отримує значний дохід, інших дітей чи осіб на утриманні не має, має матеріальну змогу сплачувати аліменти на утримання дитини, однак добровільно матеріальну допомогу у повному, визначеному законом обсязі, на утримання сина не надає. Дитина, в свою чергу, потребує матеріальної допомоги батька. Крім того позивач, на підставі ч.2 ст.191 СК України, просила стягнути з відповідача аліменти за минулий період з 20 вересня 2022 року по 03 жовтня 2022 року включно, оскільки саме 20 вересня 2022 року нею було подано до суду заяву про видачу судового наказу про стягнення аліментів, в видачі якого судом було відмовлено у зв`язку з неможливістю встановити зареєстроване місце проживання відповідача. Вважає, що з 20 вересня 2022 року у неї виникло право на стягнення з відповідача аліментів в розмірі 1/4 частки від усіх видів заробітку (доходу). Викладені обставини стали підставою для звернення позивача до суду із вказаним позовом, в якому вона просила стягнути із ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_3 , в розмірі 1/4 частки від усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, починаючи стягнення з 04 жовтня 2022 року і до досягнення дитиною повноліття; стягнути з ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частки від усіх видів заробітку (доходу) відповідача за минулий період з 20 вересня 2022 року по 03 жовтня 2022 року, включно. Короткий зміст рішення суду першої інстанції. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 01 грудня 2022 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , аліменти на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/20 частини всіх видів заробітку (доходів) відповідача, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня подачі позову, тобто з 04 жовтня 2022 року, і до досягнення дитиною повноліття. В задоволенні решти вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в дохід держави судовий збір у розмірі 992,40 гривень. Рішення в частині стягнення аліментів допущено до негайного виконання. Обґрунтовуючи мотиви прийнятого рішення місцевий суд врахував обставини, визначені ст. 182 СК України. При цьому, не встановив підстав для стягнення з відповідача аліментів за минулий час в контексті ст.191 СК України, а саме з 20 вересня 2022 року по 03 жовтня 2022 року, оскільки ухилення відповідача від сплати аліментів у вказаний період позивачем не доведено. Доводи апеляційної скарги. Частково не погоджуючись з рішенням суду представник позивача ОСОБА_1 адвокат Чернілевська Р.В. подала апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права та невідповідність висновків суду першої інстанції дійсним обставинам справи просила змінити оскаржуване рішення в частині визначення розміру стягнення аліментів з 1/20 на 1/10 частини від усіх видів заробітку (доходів). Апеляційна скарга мотивована тим, що на думку заявника суд першої інстанції хоч і прийшов до вірного висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення аліментів, проте безпідставно стягнув не 1/10 частину доходів, як просила позивач, а 1/20, не надавши оцінки майновому стану відповідача та позивача. Вважає, що дитина звикла до рівня життя, яке забезпечувалось з доходу батька до розірвання шлюбу між сторонами. Вказує, що позивач не мала і не має значний дохід для забезпечення дитині належного та звичного для нього рівня життя. На переконання заявника, оренда великої трикімнатної квартири для однієї особи не є необхідною для задоволення особистих житлових потреб відповідача. Поряд з цим зазначає, що на час подання апеляційної скарги витрати відповідача зменшились, а тому останній спроможний платити аліменти в визначеному позивачем розмірі. 16 січня 2023 року від ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він заперечив аргументи позивача викладені в апеляційній скарзі вказавши, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог. Поряд з цим зазначає, що доводи апеляційної скарги не обґрунтовують необхідність сплати аліментів в розмірі про який просить позивач. Крім того, доводи апеляційної скарги спрямовані на дослідження періоду після ухвалення оскаржуваного рішення. Позиція суду апеляційної інстанції. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Згідно положень ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищенаведені норми, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до роз`яснень, які містяться в абзаці першому пункту 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року №12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» та частини 1 статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У третьому абзаці пункту 15 названої постанови Пленуму зазначено, що у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується. Оскільки рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині визначення розміру стягнення аліментів, тому в іншій частині рішення суду в силу ст. 367 ЦПК України апеляційним судом не переглядається. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та заперечення викладені у відзиві на апеляційну скаргу, законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з огляду на наступне. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення суду першої інстанції відповідає таким вимогам. Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 14 липня 1996 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 16 травня 2022 року (справа №127/7149/22) (а.с.7). ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією Свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 29 вересня 2009 року (а.с.8). Позивач зареєстрована та фактично проживає разом з сином ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.9-10). Відповідач ОСОБА_2 працює в Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду, що вбачається з копії довідки №525/КАС від 02 листопада 2022 року (а.с.60). З цієї ж довідки вбачається, що відповідачу за період з січня 2022 року по жовтень 2022 року включно, нараховано суддівську винагороду та інші виплати в розмірі 3 829 614,65 гривень, на підтримку ЗСУ (на підставі Наказу №30/0/8-22 Верховного Суду від 11 березня 2022 року) перераховано 1 472 656,73 гривень, всього отримано суддівську винагороду та інші виплати 1 610 183,09 гривень (а.с.60). З березня 2022 року по жовтень 2022 року отримана середньомісячна заробітна плата відповідача склала 126 030,50 гривень. Відповідач щомісячно несе витрати на орендну плату за квартиру АДРЕСА_2 , яка, згідно договору найму (оренди) нерухомого майна від 15 березня 2021 року складає 1 000 доларів США (а.с.61-63). Згідно п.3.2 цього договору оплата комунальних послуг проводиться наймачем. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до ч. 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Частиною 1 ст. 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Статтею 51 Конституції України та статтею 180 СК України передбачено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. У ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Відповідно до ч. 2 ст. 122 СК України дитина, яка народжена до спливу десяти місяців після припинення шлюбу або визнання його недійсним, походить від подружжя. Положеннями ст. 141 СК України визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Згідно з ч. 2 ст. 150 СК України батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини (ч. ч. 1, 2 ст. 155 СК України). За умовами ч. ч. 1, 2 ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Згідно із ст. ст. 180, 191 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову. Частинами 1, 3 ст. 181 СК України передбачено, що способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними; за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі; за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі. Відповідно до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Частиною 2 ст. 182 СК України встановлено, що мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. За положеннями ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Суд першої інстанції, враховуючи рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини, у тому числі й щодо її утримання, дотримавшись принципу диспозитивності цивільного судочинства, встановивши вказані обставини, зокрема, що дитина сторін у справі проживає разом із позивачкою, враховуючи матеріальне становище відповідача, зокрема, значний матеріальний дохід, а також, що будь-яких доказів на підтвердження поганого стану здоров`я відповідача чи наявності в нього на утриманні інших малолітніх, неповнолітніх дітей, або ж непрацездатних членів сім`ї матеріали справи не містять, прийшов до вірного висновку, що справедливими, розумними та достатніми є аліменти в розмірі 1/20 частки від всіх доходів (заробітку) відповідача, яка становитиме більше 15000,00 грн. Доводи апеляційної скарги про те, що дитина звикла до рівня життя, яке забезпечувалось з доходу батька до розірвання шлюбу між сторонами, а також відсутність у позивача значного доходу для забезпечення дитині належного та звичного для нього рівня життя, не заслуговують на увагу, оскільки вказане не спростовує висновків місцевого суду, щодо достатності аліментів для утримання дитини ОСОБА_3 , зокрема, у розмірі визначеному в оскаржуваному рішенні суду. Поряд з цим, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що стороною позивача в апеляційній скарзі взагалі не обґрунтовано необхідність стягнення аліментів в розмірі про який просить позивач, зокрема, 1/10 частки від всіх доходів (заробітку) відповідача, що становитиме більше 30000,00 грн. Покликання в апеляційній скарзі на те, що оренда великої трикімнатної квартири для однієї особи не є необхідною для задоволення особистих житлових потреб відповідача не є спроможними, оскільки доцільність чи недоцільність оренди відповідачем наведеної квартири не є предметом спору у цій справі, суд зобов`язаний лише перевірити реальний майновий стан відповідача відповідно до підтверджених належними доказами доходів та витрат для визначення розміру аліментів про що, вірно звернено увагу місцевим судом. Доводи апеляційної скарги про те, що на час подання апеляційної скарги доходи відповідача збільшились, а витрати зменшились, в зв`язку з чим останній спроможний платити аліменти в визначеному позивачем розмірі не заслуговують на увагу, оскільки вказані обставини не доведені будь-якими належними, допустимими і достатніми доказами, у розумінні ст.ст. 77-80 ЦПК України. Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що вказані доводи апеляційної скарги спрямовані на дослідження періоду після ухвалення оскаржуваного рішення. Ураховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що розглядаючи зазначений спір, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно із положеннями ЦПК України, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. З огляду на зазначене, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, наданою судом. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32). Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41). Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд, постановив: Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 адвоката Чернілевської Руслани Віталіївни залишити без задоволення. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01 грудня 2022 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Головуючий О. Ю. Береговий Судді: О. С. Панасюк Т. М. Шемета