Постанова 4813 № 520/16715/18

Номер провадження: 22-ц/813/820/23 Справа № 520/16715/18 Головуючий у першій інстанції Васильків О. В. Доповідач Князюк О. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23.02.2023 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії: головуючого Князюка О. В., суддів: Таварткіладзе О. М., Заїкіна А.П., за участю секретаря Власенко С.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 24 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , Публічне акціонерне товариство "Український Будівельно-Інвестиційний Банк", про визнання договору купівлі-продажу та визнання права власності, визнання договорів недійсними, витребування майна із чужого незаконного володіння та вилучення записів, - ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог 01.11.2018 року позивач ОСОБА_1 звернулась до Київського районного суду м. Одеси з позовом, в якому просила визнати договір про укладення договору купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кобзарем О.Ю., зареєстрований в реєстрі за №1023 договором купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладеним між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 від 29.08.2016 року, а також визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 77,0 кв.м., з 29.08.2016 року. В своїх позовних вимогах позивач посилалася на те, що 29.08.2016 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір про укладання договору купівлі-продажу об`єктом якого стала квартира за адресою АДРЕСА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кобзарем О.Ю., зареєстрований під №1023. Позивач зазначає, що відповідач ОСОБА_2 пояснив, що основний договір буде укладено після введення будинку в експлуатацію. Відповідач ухилився від оформлення договору купівлі-продажу, наполягав на укладанні нових попередніх договорів де встановлювались нові строки. В уточненій позовній заяві позивач зазначила, що їй 11.11.2016 року стало відомо, що ОСОБА_2 уклав договір купівлі-продажу вищезазначеної квартири з відповідачем ОСОБА_3 , який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Запольською О.В., реєстраційний №1578. В подальшому 06.03.2017 року ОСОБА_3 уклав договір купівлі-продажу спірної квартири з ОСОБА_5 , який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Диким С.П., який зареєстрований №327. ОСОБА_5 , до позивача не звертався, квартиру купував на осліп, був обізнаний про те, що у квартирі мешкає позивач зі своїм чоловіком. 07.12.2017 року ОСОБА_5 та ОСОБА_4 укладають договір купівлі-продажу вказаної квартири посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Петровською О.В., зареєстрований №1100. ОСОБА_4 під час укладання договору була обізнана, що у квартирі проживає позивач зі своєю сім`єю, приховала цей факт та 21.12.2017 року підписала іпотечний договір, в якому іпотекодавцем виступає ПАТ «Український будівельно-інвестиційний банк», хоча не виступає боржником, боржником є донька відповідача ОСОБА_2 . Окрім того, позивач підтримала вимоги щодо витребування квартири у ОСОБА_6 , та скасування запису про іпотеку на підставі договору, укладеного між ОСОБА_6 та ПАТ «Український будівельно-інвестиційний банк», на підставі викладеного позивач звертається до суду за захистом своїх прав. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 24 грудня 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 було відмовлено у повному обсязі. Рішення суду першої інстанції вмотивовано тим, що положеннями ЦК України, іншими актами цивільного законодавства, прямо не передбачено такий правовий наслідок невиконання попереднього договору, як відшкодування збитків у спосіб визнання права власності на річ, що мала бути придбана в майбутньому за договором купівлі-продажу. Інша сторона попереднього договору може претендувати на відшкодування збитків відповідно до частини другої статті 635 ЦК України. Стосовно вимог сторони позивача про визнання договорів купівлі-продажу квартири за адресою АДРЕСА_2 , судом зазначено що, як вбачається з досліджених судом матеріалів реєстраційної справи №172001551101, приватними нотаріусами Одеського міського нотаріального округу було додержано всіх вимог для реєстрації права власності на спірний об`єкт квартиру за адресою АДРЕСА_2 . Вимоги щодо визнання недійсним іпотечного договору, відповідно до умов якого, іпотекодавець ОСОБА_4 , яка є майновим поручителем ОСОБА_7 за кредитним договором №KR/F/03-1-0232 від 05.12.2017 року, передала іпотекодержателю в іпотеку нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1 /т.1 а.с.188-198/, а також вимоги про вилучення з Державного реєстру іпотек записів є похідними від основних вимог, заявлених до ОСОБА_6 , тому також не підлягають задоволенню. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Не погоджуючись з рішенням суду, апеляційну скаргу подала ОСОБА_1 , в якій з посиланням на незаконність та необґрунтованість рішення, прийнятим з порушення норм матеріального права, без встановлення всіх обставин по справі, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу та узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи Апеляційну скаргу ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним та постановлене з численним порушенням норм матеріального та процесуального права, а отже підлягає скасуванню. При цьому вказує, що судом першої інстанції було зроблено невірний висновок, стосовно того, що положеннями ЦК України, іншими актами цивільного законодавства, прямо не передбачено такий правовий наслідок невиконання попереднього договору, як відшкодування збитків у спосіб визнання права власності на річ, що мала бути придбана в майбутньому за договором купівлі-продажу. Апелянт наголошує, що нею було сплачено всю суму на виконання договору купівлі-продажу квартири, тобто всі умови договору купівлі-продажу нерухомого майна було виконано. Також зазначає, що судом першої інстанції було проігноровано наявні в матеріалах справи докази, що свідчать про обізнаність сторін наступних договорів купівлі-продажу про проживання позивача у спірній квартирі. 08 червня 2021 року на адресу Одеського апеляційного суду від Публічного акціонерного товариства "Український Будівельно-Інвестиційний Банк" надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. При цьому посилаючись на необґрунтованість апеляційної скарги та її невідповідність нормам законодавства. Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції Ухвалою Одеського апеляційного суду від 08.02.2021 року було відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 24 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , Публічне акціонерне товариство "Український Будівельно-Інвестиційний Банк", про визнання договору купівлі-продажу та визнання права власності, визнання договорів недійсними, витребування майна із чужого незаконного володіння та вилучення записів. Ухвалою від 08 лютого 2021 року вказану цивільну справу було призначено до розгляду. Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини. Відповідно до договору про укладання договору купівлі-продажу від 09.08.2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кобзарем О.Ю., ОСОБА_2 з одного боку та ОСОБА_1 з іншого уклали попередній договір про наступне, що сторони зобов`язуються у майбутньому в строк до 30.03.2017 року укласти договір купівлі-продажу нерухомого майна у нотаріальній формі на умовах визначених попереднім договором, об`єктом купівлі-продажу за основним договором є квартира за адресою АДРЕСА_2 /т.1 а.с.9/. 15.09.2017 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кобзарем О.Ю. було укладено договір про укладання договору купівлі-продажу, де ОСОБА_2 з одного боку та ОСОБА_1 з іншого уклали попередній договір про наступне, що сторони зобов`язуються у майбутньому в строк до 28.12.2017 року укласти договір купівлі-продажу нерухомого майна у нотаріальній формі на умовах визначених попереднім договором, об`єктом купівлі-продажу за основним договором є квартира за адресою АДРЕСА_2 /т.1 а.с.26/. 08.02.2018 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кобзарем О.Ю. було укладено договір про укладання договору купівлі-продажу, де ОСОБА_2 з одного боку та ОСОБА_1 з іншого уклали попередній договір про наступне, що сторони зобов`язуються у майбутньому в строк до 31.12.2018 року укласти договір купівлі-продажу нерухомого майна у нотаріальній формі на умовах визначених попереднім договором, об`єктом купівлі-продажу за основним договором є квартира за адресою АДРЕСА_2 /т.1а.с.28/. Судом досліджено копії квитанцій наданих стороною позивача про оплату комунальних послуг, ремонтних робіт/а.с.30-58/. Як вбачається з договору купівлі-продажу від 11.11.2016 року ОСОБА_2 передав у власність ОСОБА_3 квартиру за адресою АДРЕСА_2 , вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Запольською О.В., №1578 /т.1 а.с.130-132/. Згідно договору купівлі - продажу квартири від 06.03.2017 року ОСОБА_3 передав у власність, а ОСОБА_5 прийняв у власність квартиру за адресою АДРЕСА_2 , цей договір посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Диким С.П., №328 /т.1 а.с.124-125/. Згідно довідки №18/17 від 01.03.2017 року, виданої ТОВ «Ремстрой-Україна» зазначається, що станом на 01.03.2017 року інформація про осіб, зареєстрованих в квартирі за адресою АДРЕСА_2 , відсутня /т.1 а.с.137/. Згідно договору купівлі-продажу від 07.12.2017 року ОСОБА_5 передав у власність ОСОБА_4 квартиру за адресою АДРЕСА_2 , вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, №1100 /т.1 а.с.211-216/. 21 грудня 2017 року між Публічним акціонерним товариством «Український будівельно-інвестиційний банк», як іпотекодержателем та ОСОБА_4 , як іпотекодавцем, був укладений іпотечний договір, посвідчений приватнім нотаріусом Одеського міського нотаріального округу м. Одеси Бєлостоцькою М.Л., зареєстрований в реєстрі за № 1572, відповідно до умов якого, іпотекодавець ОСОБА_4 , яка є майновим поручителем ОСОБА_7 за кредитним договором №KR/F/03-1-0232 від 05.12.2017 року, передала іпотекодержателю в іпотеку нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1 /т.1 а.с.188-198/. Судом також досліджено Реєстраційну справу №172001551101 том 1 на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 /т.3 а.с.1-260/, та том 2/т.2 а.с.225-249/.

Мотивувальна частина застосовані норми права та висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом. Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За правилами, передбаченими п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що положеннями ЦК України, іншими актами цивільного законодавства, прямо не передбачено такий правовий наслідок невиконання попереднього договору, як відшкодування збитків у спосіб визнання права власності на річ, що мала бути придбана в майбутньому за договором купівлі-продажу. Інша сторона попереднього договору може претендувати на відшкодування збитків відповідно до частини другої статті 635 ЦК України. Стосовно вимог сторони позивача про визнання договорів купівлі-продажу квартири за адресою АДРЕСА_2 , судом зазначено що, як вбачається з досліджених судом матеріалів реєстраційної справи №172001551101, приватними нотаріусами Одеського міського нотаріального округу було додержано всіх вимог для реєстрації права власності на спірний об`єкт квартиру за адресою АДРЕСА_2 . Вимоги щодо визнання недійсним іпотечного договору, відповідно до умов якого, іпотекодавець ОСОБА_4 , яка є майновим поручителем ОСОБА_7 за кредитним договором №KR/F/03-1-0232 від 05.12.2017 року, передала іпотекодержателю в іпотеку нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1 /т.1 а.с.188-198/, а також вимоги про вилучення з Державного реєстру іпотек записів є похідними від основних вимог, заявлених до ОСОБА_6 , тому також не підлягають задоволенню. Колегія погоджується із вказаним висновком виходячи з наступного. Згідно зі статтею 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Право на захист особа здійснює на свій розсуд (стаття 20 ЦК України). Відповідно до статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Підставами позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Відповідно до ст.635 ЦК України, попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі. Сторона, яка необгрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства. Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення. Договір про наміри (протокол про наміри тощо), якщо в ньому немає волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору, не вважається попереднім договором. Згідно ст. 657 ЦК України, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі, (із змінами і доповненнями, внесеними згідно із законами України від 02 грудня 2010 року № 2756-VI, від 11 лютого 2010 року №1878-VI). За змістом статті 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Отже, цивільним законодавством встановлено вимоги щодо форми і змісту попереднього договору. Матеріалами справи встановлено, що між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір про укладання договору купівлі-продажу від 29.08.2016 року. За цим договором сторони домовились в строк до 30.03.2017 року укласти договір купівлі-продажу нерухомого майна на спірну квартиру за адресою АДРЕСА_2 . В силу дії ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні (правовий висновок Верховнго Суду України № 6-84цс14 від 03 вересня 2014 року). Судом встановлено, що звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 просила на підставі ст.220 ЦК України визнати договір про укладення договору купівлі-продажу(попередній договір), дійсність якого фактично ніким не оспорюється та не ставиться під сумнів, договором купівлі-продажу. Відповідно до ст.220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається. Таким чином, однією з умов застосування ч. 2 ст. 220 ЦК України та визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин. В спірному ж випадку, мова йде про попередній договір. Зазначена норма не може бути застосована до даних правовідносин, оскільки вони мають інше правове регулювання визначене ст. 635 ЦК України. Фактичні обставини щодо існування домовленості сторін щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, наявність повного або часткового виконання договору, коли одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, в даному випадку відсутні, тому ст.220 ЦК України застосована бути не може. Суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що позивачем укладено попередній договір купівлі-продажу, який не є підставою для переходу права власності, а якщо сторона ухиляється від виконання зобов`язань за цим договором, інша сторона вправі звернутись до суду з вимогою про примушення укласти основні договори, на умовах визначених цим договором /п.5 договору про укладення договору купівлі - продажу/. Як передбачено статтею 635 ЦК України, ухилення сторони від укладення основного договору має конкретні правові наслідки і такими є відшкодування другій стороні збитків, завданих простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства. З цього приводу Верховний Суд України у постанові № 6-226цс14 від 02 вересня 2015 року зазначив, що положення частини другої статті 635 ЦК України містять спеціальну норму, якою передбачено перелік правових наслідків порушення попереднього договору. Цією нормою встановлено обов`язок сторони, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства. Припинення зобов`язання з попереднього договору внаслідок неукладення основного договору протягом встановленого попереднім договором строку унеможливлює спонукання до укладення основного договору в судовому порядку, виконання обов`язку в натурі чи виникнення основного договірного зобов`язання як правової підстави для виникнення в набувача права власності на майно. Враховуючи наведене, не є підставною і позовна вимога щодо визнання за ОСОБА_1 права власності на спірну квартиру. Відповідно до ст.ст.328, 334 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. ЦК україни передбачено випадки набуття права власності за рішенням суду лише у окремих випадках (ст.344, 376, 392 ЦК України), в інших випадках право власності набувається особами у порядку визначеному законом. У зв`язку з наведеним, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову. На виконання вимог статті 263 ЦПК України апеляційний суд врахував висновок Верховного Суду України у постанові від 02 вересня 2015 року (провадження 3 6-226цс14) про те, що положення частини другої статті 635 ЦК України містять спеціальну норму, якою передбачено перелік правових наслідків порушення попереднього договору. Виходячи із викладеного, суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів правильно застосував норми матеріального права та дійшов обгрунтованого висновку про відсутність визначених законом підстав для задоволення позовних вимог. Наведені в апеляційних скаргах доводи зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскаржуване рішення відповідає вимогам закону, ґрунтується на засадах верховенства права, принципах справедливості, добросовісності та розумності, підстави для його скасування відсутні. СУДОВІ ВИТРАТИ Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ст. 141 ч.1 ЦПК України). Оскільки колегія суддів відхилила апеляційну скаргу, судові витрати за подачу апеляційної скарги відшкодуванню не підлягають. РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 24 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , Публічне акціонерне товариство "Український Будівельно-Інвестиційний Банк", про визнання договору купівлі-продажу та визнання права власності, визнання договорів недійсними, витребування майна із чужого незаконного володіння та вилучення записів - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 27 лютого 2023 року. Головуючий: О. В. Князюк Судді: О. М. Таварткіладзе А. П. Заїкін