Постанова 4824 № 754/12399/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження № 22-ц/824/1758/2023 Справа № 754/12399/20 П О С Т А Н О В А Іменем України 22 лютого 2023 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Кашперської Т.Ц., суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А., за участю секретаря Мороз Н.В., розглянувши у судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м. Києва, ухвалене у складі судді Грегуля О.В. в м. Київ 10 листопада 2022 року у справі за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи Служба у справах дітей та сім?ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, Орган опіки та піклування Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації про усунення перешкод в користуванні власністю та визначення порядку користування житловим приміщенням, зустрічним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про припинення права власності на частку у спільному майні співвласників, заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, в с т а н о в и в : У вересні 2020 року позивач ОСОБА_3 в своїх інтересах та як законний представник неповнолітньої дочки ОСОБА_4 звернулася до суду із даним позовом, уточнивши в листопаді 2020 року позовні вимоги, просила встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 , виділивши їм в користування жилу кімнату пл. 12,3 кв.м, відповідачу ОСОБА_2 - жилу кімнату пл. 17,2 кв.м., відповідачу ОСОБА_1 - жилу кімнату пл. 12,4 кв.м., місця загального користування залишити в спільному користуванні, зобов`язати відповідачів усунути їм перешкоди в користуванні 5/24 частиною та 1/8 частиною квартири шляхом їх вселення. Позов мотивовано тим, що 23 квітня 2001 року ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_1 отримали у власність квартиру за вказаною адресою в рівних частках шляхом приватизації. В 2010 році позивач ОСОБА_3 познайомилась з ОСОБА_5 та почала спільно проживати з ним у спільній квартирі, а в подальшому уклала шлюб, під час якого народилася дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , незадовго до народження дитини їх сім`я змінила місце проживання в зв`язку з конфліктною ситуацією з матір`ю чоловіка - відповідачем ОСОБА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер, згідно його заповіту позивач ОСОБА_3 прийняла в спадщину 5/24 частину квартири, а неповнолітня ОСОБА_4 - 1/24 частину квартири. Після отримання частки у спірній квартирі відповідачі продовжують чинити перешкоди у користуванні ними власністю, не пускають до квартири, згоди щодо користування спільною частковою власністю не досягнуто. В лютому 2021 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися із зустрічним позовом, в якому просили відмовити в первісному позові та припинити право власності ОСОБА_3 на 5/24 частки в кв. АДРЕСА_1 , стягнути з депозитного рахунку суду на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію 256081 грн., що внесені ними за належні ОСОБА_3 5/24 частки в квартирі, визнати за ними в рівних частках право власності на 5/24 частки в квартирі, що належать ОСОБА_3 . Зустрічний позов мотивовано тим, що на час розгляду справи в суді частки співвласників спірної квартири складають: у ОСОБА_7 - 1/24, у ОСОБА_1 - 9/24, у ОСОБА_3 - 5/24, у ОСОБА_4 - 1/24, у ОСОБА_2 - 1/3. Спільна частка у квартирі позивачів складає 6/24, що відповідає 10,4 кв.м. від загальної жилої площі квартири 41,9 кв.м, і жилої кімнати, яка б відповідала спільній частці позивача та її доньки, в квартирі немає. Натомість ОСОБА_3 просить суд виділити їй в користування жилу кімнату пл. 12,3 кв.м., яка є значно більшою і перевищує спільну частку позивачів від загальної жилої площі квартири. Крім того, кімнатою, яку ОСОБА_3 , просить їй виділити, постійно користується ОСОБА_1 , у цій кімнаті знаходяться всі її речі і наявна лоджія, якою вона користується. Жилою кімнатою пл. 12,4 кв.м. користується син ОСОБА_2 , а кімнатою пл. 17,2 кв.м. - ОСОБА_2 , і такий порядок користування квартирою склався задовго до набуття позивачами права на частку в квартирі. При цьому ОСОБА_3 є власником іншої двохкімнатної квартирі в м. Києві, в зв`язку з чим позивачі за зустрічним позовом запропонували їй одержати грошову компенсацію ринкової вартості за належні їй 5/24 частки в позасудовому порядку, однак вона відмовилася. Проти збереження за дитиною ОСОБА_4 права на частку в квартирі вони не заперечують. Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 10 листопада 2022 року первісний позов ОСОБА_3 , ОСОБА_4 частково задоволено, визначено порядок користування квартирою АДРЕСА_1 , виділено ОСОБА_3 і ОСОБА_4 в окреме на двох користування жилу кімнату пл. 12,3 кв.м. з лоджією-балконом, виділено ОСОБА_1 і ОСОБА_2 в окреме на двох користування жилу кімнату пл. 17,3 кв.м. з лоджією-балконом і жилу кімнату пл. 12,4 кв.м., місця загального користування залишено в спільному користуванні ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 і ОСОБА_2 . У задоволенні решти вимог за первісним позовом та у зустрічному позові відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судовий збір по 280,27 грн. з кожної. Відповідачі (позивачі за зустрічним позовом) ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подали апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, просили скасувати рішення Деснянського районного суду м. Києва від 10 листопада 2022 року та ухвалити нове рішення, яким в первісному позові відмовити, а зустрічний задовольнити. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилалися на те, що співвласниками квартири на час ухвалення оскаржуваного рішення є: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - по 9/24 часток кожна, ОСОБА_3 - 5/24 частки, ОСОБА_4 - 1/24 частки. Постійним місцем проживання відповідача ОСОБА_3 та її доньки ОСОБА_4 є двокімнатна квартира по АДРЕСА_2 , належна ОСОБА_3 на праві власності. За змістом зустрічного позову вони не заперечували проти збереження права дитини на частку в квартирі, і навіть за умови припинення права власності ОСОБА_3 на частку в квартирі за нею продовжувалась зберігатися реєстрація та право користування квартирою. Вказували, що судом залишено поза увагою забезпеченість відповідачів окремим житлом у м. Києві ще до відкриття спадщини після смерті ОСОБА_5 і на даний час, і припинення права на частку з отриманням грошової компенсації не завдасть їй істотної шкоди. Сама ОСОБА_3 не приховувала, що наміру проживати в спірній квартирі в неї немає, а виділення окремої кімнати їй необхідно, щоб в подальшому її продати або здавати в оренду з метою отримання прибутку. При цьому суд, визнаючи належну ОСОБА_3 квартиру непридатною для проживання, не зазначив відомостей про її технічний та санітарний стан, відповідність чи невідповідність умовам населеного пункту - м. Києва, і обмежився поясненнями представника про непридатність квартири для проживання. Не погоджувалися з висновками суду, що малолітня дитина у випадку задоволення зустрічного позову не зможе без матері самостійно проживати в квартирі, оскільки в судових засіданнях вони наголошували, що у разі припинення права власності ОСОБА_3 на частку в квартирі її реєстрація та право користування квартирою будуть збережені і при бажанні вона проживатиме в спірній квартирі разом з донькою, задоволення зустрічного позову не призводить до розлучення дитини з матір`ю. В матеріалах справи є листи служби у справах дітей та органу опіки, в яких висловлена позиція, що за викладених обставин інтереси дитини не будуть порушені. Зазначали, що судом не враховано, що виділеною відповідачу кімнатою постійно користувалась ОСОБА_1 за погодженням зі всіма членами її сім`ї, їй 74 роки, в даній кімнаті знаходяться її речі та лоджія, яка необхідна їй за станом здоров`я. Спільне проживання за рішенням суду в жилих кімнатах розміром 12,4 кв.м. та 17,2 кв.м. разом з дорослою донькою ОСОБА_2 і її сином 14 років, який не є співвласником квартири, але користується нею, погіршить умови проживання ОСОБА_1 . Таким чином, суд безпідставно покращив умови проживання в квартирі відповідача та її доньки за рахунок погіршення умов ОСОБА_1 . Вказували, що суд не взяв до уваги їхнє заперечення на первісний позов про те, що у разі неприпинення за рішенням суду права власності ОСОБА_3 на належну їй частку в квартирі сторони можуть користуватися спірною квартирою без встановлення порядку користування нею і без виділення кожному з власників квартири окремих приміщень, і у разі задоволення позову ОСОБА_3 права та інтереси інших співвласників завідомо істотно порушаться. Наголошували, що оскаржуваним рішенням суд, збільшивши права відповідача та її дочки на частку у виділеній кімнаті, позбавив позивачів права користування 3,64 кв.м. житлової площі, і такий розмір є значним. Вказували, що за змістом первісного позову ОСОБА_3 просила виділити відповідачам в користування конкретні кімнати, проте судом виділено у спільне користування відповідачів дві жилі кімнати, про що ОСОБА_3 не просила і на що вони відзив не надавали, тобто суд вийшов за межі позовних вимог. Вказували, що судом не встановлено чинення ними перешкод в користуванні житлом ОСОБА_3 та її дитині та відмовлено в позові про вселення та усунення перешкод в користуванні власністю, тобто ОСОБА_3 не потребувала судового захисту. Незважаючи на це, суд дійшов помилкового висновку про необхідність визначення порядку користування жилим приміщенням з метою недопущення в майбутньому виникнення між сторонами конфліктної ситуації, тобто рішення ґрунтується на припущеннях. Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону в повній мірі не відповідає. Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 була передана у власність в рівних частках ОСОБА_1 , ОСОБА_6 та ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 23 квітня 2001 року, виданого відділом приватизації державного житлофонду Ватутінської районної ради (а. с. 6 т. 1). 24 листопада 2010 року ОСОБА_5 та позивач ОСОБА_3 зареєстрували шлюб, в якому народжено дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 14 - 15 т. 1). Позивач ОСОБА_3 набула права власності на 5/24 частин квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 14 липня 2020 року в порядку прийняття спадщини після смерті чоловіка ОСОБА_5 (а. с. 7 т. 1). 14 липня 2020 року видано свідоцтво про право на спадщину за законом у вигляді 1/8 частки від 1/3 частини квартири дочці померлого ОСОБА_5 - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі якого ОСОБА_4 є власником 1/24 частини квартири (а. с. 9 т. 1). Крім того, 14 липня 2020 року батьками померлого ОСОБА_5 - ОСОБА_7 та ОСОБА_1 отримані свідоцтва про право на спадщину за законом у вигляді 1/24 частини квартири (а. с. 93 - 97). ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (а. с. 101). 12 липня 2021 року ОСОБА_2 видано свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті батька ОСОБА_7 , на підставі якого нею набуто право власності на 1/24 частки квартири (а. с. 53 т. 1). Таким чином, станом на час розгляду справи співвласниками квартири є: ОСОБА_3 - 5/24 частки, ОСОБА_4 - 1/24 частки, ОСОБА_1 - 9/24 частки, ОСОБА_8 - 9/24 частки. Квартира АДРЕСА_1 має загальну площу 74,9 кв.м., житлову площу 41,9 кв.м., та складається з трьох житлових кімнат пл. 17,2 кв.м. з лоджією, пл. 12,4 кв.м. та пл. 12,3 кв.м. з лоджією, а також приміщень загального користування - кухні пл. 8,3 кв.м., ванної кімнати пл. 3,0 кв.м., вбиральні пл. 1,3 кв.м., коридору пл. 13,3 кв.м. (а. с. 12 - 13 т. 1). Згідно звіту про незалежну оцінку ринкової вартості, складеного суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «ЕСТІМАКС» станом на 15 січня 2021 року, ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 складає 1229192 грн. без ПДВ, в тому числі 5/24 частин квартири - 256081,67 грн. (а. с. 104 т. 1). На а. с. 144 - 147 т. 1 знаходиться копія договору купівлі-продажу квартири від 12 лютого 2021 року, на підставі якого ОСОБА_3 відчужено належну їй квартиру АДРЕСА_3 . Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 08 вересня 2021 року, за ОСОБА_3 зареєстроване право власності на квартиру АДРЕСА_4 пл. 54,1 кв.м. (а. с. 148 т. 1). Листом органу опіки та піклування Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації від 07 жовтня 2022 року на запит суду повідомлено, що виходячи з аналізу ст. 19 СК України подання органом опіки та піклування письмового висновку з питань щодо визначення порядку користування квартирою, усунення перешкоди в користуванні власністю не передбачено (а. с. 1 - 2 т. 2). Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами. Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частково задовольняючи позов ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , суд першої інстанції виходив із того, що сторони як співвласники не змогли в позасудовому порядку домовитись про порядок користування спірними кімнатами, відтак він встановлюється судом. Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову про припинення права власності ОСОБА_3 на частку в квартирі, суд першої інстанції виходив із недоведеності можливості на час вирішення судом спору припинити право власності ОСОБА_3 на 5/24 частин квартири без порушення житлових прав ОСОБА_3 та її дитини ОСОБА_4 , яка не зможе самостійно проживати в квартирі. Апеляційний суд в цілому погоджується із вказаними висновками, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону. Згідно з положеннями статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Частинами першою, другою статті 319 ЦК України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України). У статті 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17 (провадження № 12-180гс18) зроблено висновок, що відсутність конструкції («за наявності одночасно») в статті 365 ЦК України свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин (зокрема, в пунктах 1-3). Водночас необхідно зважати, що правова норма, закріплена пунктом 4 частини першої статті 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї). Припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі положень цієї статті можливе за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, а не за наявності всіх обставин, передбачених цією статтею, в їх сукупності. Тлумачення пункту 4 частини першої статті 365 ЦК України свідчить, що припинення права на частку має відбуватися, якщо таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Тобто можливе порушення інтересів як самого співвласника, так і членів його сім`ї виступатиме перешкодою для задоволення позову про припинення права на частку. Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, вирішується в кожному конкретному випадку, з урахуванням обставин справи та особливостей об`єкта, який є спільним майном. Ця умова спрямована на запобігання порушення інтересів співвласника та членів його сім`ї. Оскільки мається на увазі недопущення порушення прав інтересів співвласника, то суд при розгляді справи повинен перевіряти, чи не будуть порушені інтереси й заподіяна шкода (майнова або немайнова) внаслідок припинення права на частку (постанова Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року в справі № 750/11178/17, провадження № 61-42000св18). У постанові від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17 (провадження № 12-180гс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що правова норма, закріплена пунктом 4 частини першої статті 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї). Приписи пункту 4 частини першої статті 365 ЦК України («таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї») перш за все спрямовані на регулювання майнових відносин, учасниками яких є співвласники - фізичні особи. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Згідно з статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Вирішуючи спір, суд першої інстанції, належним чином дослідивши та давши оцінку поданим сторонами доказам, дійшов правильного висновку про те, що позивачами за зустрічним позовом не доведено наявність передбачених частиною першою статті 365 ЦК України підстав, які дають право на припинення права власності на частку відповідача у спільному майні шляхом компенсації її вартості. Крім того, позивач не довів, що припинення права власності на належну відповідачу 5/24 часток в спірній квартирі не завдасть останній істотної шкоди та не порушить принцип рівності прав співвласників, який забороняє обмеження прав одних співвласників за рахунок інших. Натомість частка відповідача у спірній квартирі не є незначною та припинення права власності на неї завдасть відповідачу та її дочці істотної шкоди, зважаючи на те, що неповнолітня дитина є власником 1/24 частини квартири, не може проживати окремо від матері і відповідно до ч. 4 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає. Доводи апеляційної скарги, що ОСОБА_3 забезпечена іншим житлом в м. Києві, а суд аргументи її представника щодо непридатності даної квартири для проживання не перевірив, і що за умови припинення права власності ОСОБА_3 на частку в спірній квартирі її реєстрація та право користування спірною квартирою продовжували б зберігатися, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції про необхідність дотримання інтересів малолітньої дитини, яка має право на частку в спірній квартирі, однак не зможе проживати в ній окремо від матері, та відхиляються апеляційним судом. При цьому доказів неможливості спільного володіння і користування майном, на що посилаються ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , матеріали справи не містять. Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина перша статті 356 ЦК України). Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. У постанові від 17 лютого 2016 року у справі № 6-1500цс15 Верховний Суд України дійшов висновку про те, що стаття 358 ЦК України свідчить про те, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд. При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників щодо спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном. Суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників. Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 363/928/16-ц (провадження № 61-24395св18), від 26 травня 2021 року у справі № 750/11539/18 (провадження № 61-15087св20), від 12 серпня 2021 року у справі № 644/5579/19 (провадження № 61-5255св20), від 08 вересня 2021 року у справі № 761/44705/19 (провадження № 61-10474св21), від 15 вересня 2021 року у справі № 719/637/20 (провадження № 61-11437св21). Апеляційний суд не може погодитись з доводами апеляційної скарги, що оскільки судом не встановлено обставин чинення відповідачами перешкод у користуванні квартирою ОСОБА_3 , то її право не потребувало судового захисту і суд першої інстанції безпідставно визначив порядок користування квартирою з метою недопущення виникнення конфліктної ситуації в майбутньому, виходячи з припущень. Апеляційний суд враховує, що відмова в позові про усунення перешкод в користуванні квартирою та вселення ОСОБА_3 та її дочки сама по собі не свідчить про відсутність підстав для задоволення іншої вимоги про встановлення порядку користування квартирою, оскільки така вимога є самостійною, а не похідною, і оскільки сторони у справі не можуть домовитись про порядок користування спільним майном, в зв`язку з чим виникла потреба у встановленні такого порядку судом, що підтверджується запереченнями ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо встановлення порядку користування житловим приміщенням. Таким чином, встановлення порядку користування квартирою з незначним відхиленням від ідеальних часток співвласників житлової площі, із урахуванням планування квартири, є єдиним оптимальним способом вирішення спору між співвласниками квартири, які не змогли за взаємною згодою, добровільно вирішити питання користування спірною квартирою. Разом із тим, вирішуючи спір щодо користування квартирою між її співвласниками, судом першої інстанції не враховано доводи ОСОБА_1 і ОСОБА_2 те, що між ними склався порядок користування квартирою до набуття ОСОБА_3 права на частку в квартирі, зокрема в користуванні ОСОБА_1 перебувала жила кімната з лоджією-балконом пл. 12,3 кв.м., а в користуванні ОСОБА_2 та членів її сім?ї - жила кімната з лоджією-балконом пл. 17,2 кв.м. Виходячи із вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов правильних в цілому висновків про визначення порядку користування квартирою, однак, виділяючи в окреме користування співвласникам квартири конкретні жилі кімнати, не врахував порядок користування квартирою, що склався між ними, а отже неповністю з`ясував обставини, що мають значення для справи, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для зміни рішення в частині визначення порядку користування житловими приміщеннями, виділивши в спільне користування ОСОБА_3 і ОСОБА_4 жилу кімнату пл. 12,4 кв.м., ОСОБА_1 і ОСОБА_2 в спільне користування жилу кімнату з лоджією-балконом пл. 17,2 кв.м. і жилу кімнату з лоджією-балконом пл. 12,3 кв.м. Суд відхиляє доводи апеляційної скарги про вихід за межі позову в зв`язку із виділенням в спільне користування співвласникам житлових приміщень, оскільки позивачем за первісним позовом заявлено вимогу про визначення порядку користування квартирою між її співвласниками і при такому визначенні порядку користування позов задовольняється частково. В іншій частині рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим та не підлягає зміні чи скасуванню з підстав, зазначених в апеляційній скарзі. Оскільки за наслідками апеляційного перегляду первісний позов ОСОБА_3 і ОСОБА_4 залишається задоволеним, а зустрічний позов ОСОБА_1 і ОСОБА_2 не задовольняється, перерозподілу судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України не здійснюється. Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 10 листопада 2022 року змінити в частині визначення порядку користування житловими приміщеннями в квартирі АДРЕСА_1 , виділивши в окреме користування спільно ОСОБА_3 і ОСОБА_4 жилу кімнату пл. 12,4 кв.м., ОСОБА_1 і ОСОБА_9 спільно в окреме користування жилу кімнату з лоджією-балконом пл. 17,2 кв.м. і жилу кімнату з лоджією-балконом пл. 12,3 кв.м. В іншій частині рішення Деснянського районного суду м. Києва від 10 листопада 2022 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складено 23 лютого 2023 року. Головуючий: Кашперська Т.Ц. Судді: Фінагеєв В.О. Яворський М.А.