Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 461/7089/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 лютого 2023 рокуЛьвівСправа № 461/7089/22 пров. № А/857/1140/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого-судді - Мікули О. І., суддів - Кушнерика М. П., Ніколіна В. В., з участю секретаря судового засідання - Рибачука А. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в залі суду апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області на рішення Галицького районного суду м. Львова від 09 січня 2023 року у справі №461/7089/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, суддя в 1-й інстанції Кротова О. Б., час ухвалення рішення 09.01.2023 року, місце ухвалення рішення м. Львів, дата складання повного тексту рішення 11.01.2023 року, в с т а н о в и в: Позивач ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Ворсуляк О.В., звернувся в суд з позовом до відповідача - Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області, в якому просив визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління державної міграційної служби України у Львівській області від 29 листопада 2022 року про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства громадянина Казахстану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 09 січня 2023 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення головного спеціаліста Головного управління державної міграційної служби України у Львівській області Р.Атаманюка, затверджене першим заступником начальника Головного управління державної міграційної служби України у Львівській області І.Іваночко, від 29 листопада 2022 року про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства громадянина Казахстану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що позивач за час свого перебування на території України перевищив дозволений строк перебування на території України- більше 90 днів протягом 180 днів, чим порушив п.2 Порядку продовження строку перебування та проживання або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого Постановою №150. Зазначає, що ОСОБА_1 перебуває на території України з порушенням ст.203 КУпАП, оскільки його дії порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства. Звертає увагу, що позивач порушив вимоги законодавства про правовий статус іноземців на території України, вчасно не продовживши строки свого перебування або не покинувши території України, перейшов у правовий статус нелегального мігранта, тому не може подати заяву на оформлення посвідки на тимчасове чи постійне проживання, або дозволу на імміграцію чи набуття громадянства України. Таким чином, оскаржуване рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства прийнято в межах повноважень, на підставі та на виконання законодавства України з питань законності перебування іноземців на території України та протидії нелегальній міграції, а тому підстави для його скасування відсутні. Крім того, звертає увагу, що матеріали справи не містять доказів, що життю, здоров`ю чи безпеці позивача на території Республіки Казахстан загрожує небезпека. Просить скасувати оскаржуване рішення, та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що складення протоколу про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.203 КУпАП і прийняття відповідної постанови не може бути достатньою правовою підставою для беззаперечного примусового повернення особи в іншу країну без з`ясування тих обставин, на які звертають увагу ЄСПЛ та Верховний Суд як на обов`язок міграційних органів, зокрема, перевіряти склад сім`ї іноземців, ступінь втручання у їх права внаслідок прийняття рішень. Вказує, що на його утриманні перебувають дружина і п`ятеро дітей, троє з яких навчаються у школі, а двоє є малолітніми (найменша дитина на грудному годуванні, підлягає реєстрації як громадянин України). Звертає увагу, що його дружині ОСОБА_2 ГУ ДМС України у Львівській області продовжено термін перебування в Україні до 30 квітня 2023 року, що підтверджується долученим до відзиву доказом. Крім того, зазначає, що наймолодша донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася в Україні і не набула громадянства батьків, підлягає реєстрації громадянином України. Таким чином, вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, а тому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін. Представники відповідача (апелянта) Пержола А. В., Горбань О. В. у судовому засіданні підтримали доводи, викладені в апеляційній скарзі, вважають висновки суду першої інстанції неправильними та необґрунтованими. Просять скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Позивач- ОСОБА_1 та представник позивача Ворсуляк О. В. у судовому засіданні не погодилися з доводами апеляційної скарги і вважають, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, просять залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін. Заслухавши суддю-доповідача та пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзив на апеляційну скаргу в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 29 листопада 2022 року о 11.32 год. за адресою: м.Львів, вул.Руданського, 3 встановлено ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування громадянином Казахстану ОСОБА_4 , у зв`язку з чим уповноваженою особою ГУ ДМС України у Львівській області складено протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МЛВ №001877 за ч.1 ст.203 КУпАП. Постановою про накладення адміністративного стягнення від 29 листопада 2022 року серії ПН МЛВ №001872 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.203 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 2601 грн. 30 листопада 2022 року ОСОБА_1 сплачено вказаний розмір штрафу, що підтверджується копією квитанції АТ КБ «ПриватБанк» №9289-8583-4443-3687. 29 листопада 2022 рокк головним спеціалістом Головного управління державної міграційної служби України у Львівській області Р.Атаманюком прийнято рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства громадянина Казахстану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Цим рішенням встановлено, що громадянин Республіки Казахстан ОСОБА_5 прибув на територію України 05 березня 2020 року через ПП «Львів», під час перебування на території України звернувся до ГУ ДМС України у Львівській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Після 02 серпня 2022 року законних підстав перебування на території України не було, однак він своєчасно не залишив її. Таким чином, на підставі ст.26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» вирішено примусово повернути позивача до країни походження або третьої країни та зобов`язати його покинути територію України у термін до 19 грудня 2022 року. Зі змісту пояснень позивача вбачається, що він проживає в Україні разом із дружиною та п`ятьма неповнолітніми дітьми, є єдиним утримувачем сім`ї. До матеріалів справи долучено свідоцтво про одруження, з якого вбачається, що із 29 липня 2000 року він перебуває у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2 , в якому у них народилось п`ятеро дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (свідоцтво про народження запис за № НОМЕР_1 ), ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (свідоцтво про народження запис за № НОМЕР_2 ), ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (свідоцтво про народження запис за № НОМЕР_3 ), ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_7 (свідоцтво про народження запис за № НОМЕР_4 ), які є громадянами Казахстану, найменша дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , народилась у м.Одесі (свідоцтво про народження серії НОМЕР_5 , видане 18 березня 2022 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів), актовий запис №302). Згідно із відомостями з Реєстру Львівської міської територіальної громади №005209-ШРА місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстровано з 06 вересня 2022 року за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до наданих позивачем довідок №315 та №316 від 14 грудня 2021 року, його діти: ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 навчаються у Гімназії №17 Дрогобицької міської ради Львівської області. Відповідно до листа ГУ ДМС України у Львівській області 46.01.6-203/46.23 від 05 січня 2023 року, адресованого адвокату О.Ворсуляку у відповідь на його запит, громадянка Республіки Казахстан ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , документована довідкою №013183 від 30 жовтня 2022 року, термін дії якої до 30 січня 2023 року. Таким чином, встановлено, що дружина позивача ОСОБА_2 та їх спільні діти законно перебувають на території України, а отже позивач має сім`ю та має тісні суспільні та сімейні зв`язки в Україні. Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції дійшов висновку про передчасність рішення уповноваженої особи ГУ ДМС України у Львівській області від 29 листопада 2022 року про примусове повернення до країни походження або третьої країни ОСОБА_1 , як такого, що прийнято без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення та без дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія). Даючи правову оцінку такому висновку суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Ч.2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України. Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України, визначає Закон України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства від 22 вересня 2011 року № 3773-VI. Відповідно до ст.1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в`їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні. Нелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України. Згідно з п.2 ст.25 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування в Україні або які не можуть виконати обов`язок виїзду з України, не пізніше дня закінчення відповідного строку їх перебування у зв`язку з відсутністю коштів або втратою паспортного документа можуть добровільно повернутися в країну походження або третю країну, у тому числі за сприяння міжнародних організацій. За змістом ч.1 ст.26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення. Ч.2 ст.26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачає, що рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в`їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в`їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення. Порядок виконання рішення про заборону щодо подальшого в`їзду в Україну визначає Кабінет Міністрів України. Відповідно до ч.3 ст.26 статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» один із примірників рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства видається іноземцю або особі без громадянства, стосовно яких воно прийнято. У рішенні зазначаються підстави його прийняття, порядок оскарження та наслідки невиконання. Форма рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства затверджується спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України. Як правильно зазначив суд першої інстанції, порядок дій посадових осіб територіальних органів, територіальних підрозділів Державної міграційної служби України під час прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, їх документування та здійснення заходів з безпосереднього примусового повернення та примусового видворення за межі України визначає Інструкція про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженанаказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23 квітня 2012 року № 353/271/150, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 21 травня 2012 року за № 806/21119 (далі - Інструкція). Згідно з п.5, 6 І розділу Інструкції підставами для прийняття рішення про примусове повернення іноземців до країни походження або третьої країни є: дії, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; дії, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку; якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; затримання іноземців органами охорони державного кордону у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України. Примусове повернення з підстав, передбачених пунктом 5 цього розділу, здійснюється за рішенням органів ДМС, органу охорони державного кордону (стосовно іноземців, затриманих ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), органу СБУ з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення, оформленням відповідних документів, доведенням цього рішення до іноземця та взяттям з нього зобов`язання про добровільний виїзд з України у визначений у рішенні строк, а також здійсненням подальшого контролю за фактичним виконанням іноземцем цього рішення З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 проживає на території України, має дружину ОСОБА_2 та п`ятеро дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , які є громадянами Казахстану і найменша дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , яка народилась у м.Одесі. Відповідно до наданих позивачем довідок №315 та №316 від 14 грудня 2021 року, його діти: ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , навчаються у Гімназії №17 Дрогобицької міської ради Львівської області. Крім того, до суду апеляційної інстанції надано довідку №252 від 26 вересня 2022 року про те, що син позивача ОСОБА_6 навчається у Ліцеї імені Юрія Дрогобича Дрогобицької міської ради Львівської області. Крім того, дружині позивача ОСОБА_2 ГУ ДМС України у Львівській області продовжено термін перебування в Україні до 30 квітня 2023 року, що підтверджується долученою до відзиву копією довідки про звернення за захистом в Україні ОСОБА_2 №013183. При цьому, термін легального перебування позивача на території України закінчився 02 серпня 2022 року, що підтверджує факт порушення ним законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, що є безумовною підставою, передбаченою статтею 26 Закону №3773-VI для повернення особи до країни походження. Разом з тим, ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. За змістом ч.2 ст.51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати своїх дітей до повноліття. Відповідно до ст.4 СК України кожна особа має право на проживання в сім`ї. Особа може бути примусово ізольована від сім`ї лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Кожна особа має право на повагу до свого сімейного життя. Держава охороняє сім`ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім`ї. Держава створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально і морально заохочує і підтримує материнство та батьківство. Держава забезпечує пріоритет сімейного виховання. Згідно з ч.1 ст.151 СК України батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. Ст.291 ЦК України передбачає, що фізична особа незалежно від віку та стану здоров`я має право на сім`ю. Вона не може бути проти власної волі розлучена з сім`єю, крім випадків, встановлених законом. Вона має право на підтримання зв`язків з членами своєї сім`ї та родичами незалежно від того, де вона перебуває. Ніхто не має права втручатися у сімейне життя фізичної особи, крім випадків, передбачених Конституцією України. З врахуванням наведеного вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що орган міграційної служби передчасно прийняв оскаржуване рішення, оскільки таким не враховано та не надано оцінки наявності у позивача малолітніх дітей, які живуть та навчаються на території України, наявність місця проживання на території України, відсутність даних про будь-які дії позивача, що б суперечили інтересам безпеки України чи охорони громадського порядку, здоров`я і захисту прав та інтересів громадян України, тому у спірних правовідносинах відсутні підстави, передбачені статтею 26 Закону №3773-VI, наявність яких закон пов`язує з можливістю повернення особи до країни походження. Крім того, колегія суддів зауважує, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо асоціальної чи протизаконної характеристики позивача. Враховуючи практику Європейського суду з прав людини, необхідно зазначити, що відносини позивача з членами його сім`ї, зокрема, дітьми та дружиною, складають «сімейне життя» для цілей застосування статті 8 Конвенції (пункт 65 постанови у справі «Нунез проти Норвегії» (Nunez v. Norway) від 28 червня 2011 року (заява №55597/09). Колегія суддів враховує, що втручання у право на повагу до сімейного життя, передбачене статтею 8 Конвенції, в контексті ухвалення рішення про примусове повернення в країну походження, не відповідає нормам законодавства, а отже, не може вважатися законним. Варто також зазначити, що таке втручання не є необхідним у демократичному суспільстві для досягнення легітимної мети - в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 червня 2020 року у справі №758/13408/18. Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки міграційна служба приймаючи оскаржуване рішення належним чином не з`ясувала факту наявності у позивача малолітніх дітей, які проживають, здобувають освіту в Україні, не взяла до уваги відсутність даних про будь-які дії позивача, що суперечили б інтересам безпеки України чи охорони громадського порядку, здоров`я і захисту прав та інтересів громадян України, та прийняла рішення непропорційно, зокрема, без дотримання необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія). Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Керуючись ст. 242, 243, 268, 271, 272, 288, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Галицького районного суду м. Львова від 09 січня 2023 року у справі №461/7089/22 - без змін. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя О. І. Мікула судді М. П. Кушнерик В. В. Ніколін Повне судове рішення складено 27 лютого 2023 року.