Постанова 4857 № 380/14089/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 лютого 2023 рокуЛьвівСправа № 380/14089/22 пров. № А/857/17546/22 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі : головуючого судді Большакової О.О., суддів ЗатолочногоВ.С., Качмара В.Я. з участю секретаря судового засідання Хомича О.Р. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) про зобов`язання вчинити дії за апеляційною скаргою Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2022 року (суддя Костецький Н.В., м. Львів, повний текст складено 15.11.2022), В С Т А Н О В И В : У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) про зобов`язання закінчити виконавче провадження № 60216155 щодо виконання постанови № 50379711 від 02 жовтня 2019 року про стягнення із ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 391805,56 грн.; Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2022 року позов було задоволено повністю. Зобов`язано Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) закінчити виконавче провадження № 60216155 щодо виконання постанови № 50379711 від 02.10.1019 про стягнення із ОСОБА_1 виконавчого збору у сумі 391805,56 грн. Судовий збір в розмірі 992,40 грн стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів). Із судовим рішенням не погодився відповідач та подав апеляційну скаргу. Просить скасувати рішення та постановити нове про відмову у задоволенні позову. Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, зазначив про відсутність правових підстав для винесення постанови про закінчення виконавчого провадження ВП №60216155, оскільки стягнення виконавчого збору відбувається безпосередньо в процесі примусового виконання рішення із внесенням відповідної постанови. Враховуючи, що добровільного виконання рішення не відбулось, державним виконавцем правомірно розпочато примусове виконання виконавчого документа та одночасно стягнуто виконавчий збір. Крім цього, вказав, що відповідно до матеріалів виконавчого провадження ВП №60216155 всі постанови скеровувались боржнику, однак листи повертались за закінченням терміну зберігання. У судовому засіданні представник відповідача Тарабан О.О. підтримав вимоги апеляційної скарги та надав пояснення, аналогічні викладеним в ній. Представник позивача Пащук А.І. заперечив вимоги апеляційної скарги. Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з таких мотивів. Судом першої інстанції встановлено і підтверджено матеріалами справи, що на виконанні у Відділі примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ЗМУЮ (м. Львів) перебувало виконавче провадження №50379711 з виконання виконавчого листа №1312/4315/12, виданого 29.10.2016 Личаківським районним судом м. Львова про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованості за кредитним договором № ML-601/26/2007 від 05.09.2007 року на загальну суму 3923943,28 грн. 01.10.2019 державним виконавцем було винесено постанову ВП №50379711 про повернення виконавчого документу стягувачу, оскільки ТзОВ «ОТП Факторинг Україна», як стягувач, у заяві просив повернути без виконання виконавчий лист з метою передання його на виконання приватному виконавцю Пиць А.А. 29.10.2019 приватним виконавцем Пиць А.А. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №60433872 з виконання виконавчого листа №1312/4315/12, виданого 29.10.2016 Личаківським районним судом м. Львова про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованості за кредитним договором № ML-601/26/2007 від 05.09.2007 року на загальну суму 3923943,28 грн. 29.10.2019 приватним виконавцем Пиць А.А. у межах виконавчого провадження винесено постанову ВП №60433872 про стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця 39394,32 грн. У зв`язку із отриманням позивачем інформації про те, що виконавче провадження щодо виконавчого листа від 29.10.2016 не закрито та проводяться стягнення, позивач звернулась до відповідача із заявою від 29.07.2022 про надання інформації щодо відкритих виконавчих проваджень та проведення стягнень на підставі виконавчого листа №1312/4315/12, виданого 29.10.2016 Личаківським районним судом м. Львова. Листом від 06.09.2022 №30436/В-4 відповідач повідомив позивача про те, що 04.10.2019 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №60216155 з виконання постанови №50379711 від 02.10.2019, виданої відділом примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області, про стягнення з ОСОБА_1 391805,56 грн, яку скеровану боржнику до відома та виконання за вихідним №14767. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що так як 02.10.2019 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області прийнято постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, а після цього приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Пиць А.А. 29.10.2019 винесено постанову ВП №60433872 про стягнення з ОСОБА_1 основної винагороди, тому у державного виконавця відсутні підстави для стягнення виконавчого збору в тому розмірі, який визначений в постанові про стягнення виконавчого збору, як наслідок, така постанова не відповідає вимогам ст.27 Закону №1404-VІІІ. Таким чином, на час розгляду даної справи наявні два виконавчі провадження предметом яких, окрім іншого, є стягнення з позивача виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця у зв`язку з примусовим виконанням виконавчого листа, виданого 29.01.2016 Личаківським районним судом м. Львова, що за своєю суттю є стягненням подвійної суми, що не передбачено чинним законодавством. Даючи правову оцінку такому висновку суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначено Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VІІІ (далі Закон №1404-VІІІ), статтею 1 якого передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до частини 1 статті 18 Закону № 1404-VІІІ виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. На виконання положень статті 26 Закону № 1404-VІІІ виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону. Згідно з п.п. 1, 5 ст. 3 Закону № 1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження. Відповідно до частин 1 та 2 статті 27 Закону № 1404-VІІІ, виконавчий збір це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. Отже, за змістом частини 2 статті 27 Закону № 1404-VIII сума виконавчого збору обчислюється саме від суми, що підлягає примусовому стягненню з боржника та передачі стягувачу за виконавчим документом. На виконання вимог частини 4 статті 27 Закону № 1404-VIII державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Тобто, стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв`язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання. У відповідності до частини 5 статті 27 Закону № 1404-VIII визначено перелік випадків, коли виконавчий збір не стягується, а саме: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень"; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом. Згідно з частиною 6 статті 27 Закону № 1404-VIII у разі наступних пред`явлень державному виконавцю до виконання виконавчого документа виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута під час попереднього виконання. Приписами статей 40, 42 Закону № 1404-VІІІ передбачено порядок винесення постанови про стягнення виконавчого збору. Так, вимогами частини 3 статті 40 Закону № 1404-VIII визначено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом. У силу приписів частини 4 статті 42 Закону № 1404-VІІІ на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження (до яких частина перша статті 42 Закону відносить також виконавчий збір) виконавцем виноситься постанова про їх стягнення. Однією з підстав, визначених частиною 3 статті 40 Закону України № 1404-VIII, за наявності якої державний виконавець приймає постанову про стягнення виконавчого збору, якщо виконавчий збір не стягнуто, є закінчення виконавчого провадження відповідно до пункту 1 частини 1 статті 39 Закону № 1404-VIII. Отже, стягнення виконавчого збору відбувається безпосередньо в процесі примусового виконання рішення. Виконавчий збір за своєю правовою природою не є санкцією, що застосовується за невиконання рішення суду, а є платою за вчинення дій, пов`язаних з примусовим виконанням виконавчого документу, що здійснюються органами державної виконавчої служби, тобто є державним збором (платою) за таку процедуру. При цьому стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов`язується з початком примусового виконання. Разом з цим, примусове виконання рішень, зазначених у статті 3 цього Закону, може здійснювати приватний виконавець, зокрема, за заявою стягувача. Під час примусового виконання рішень приватний виконавець може вчиняти заходи, визначені у статті 10 Закону № 1404-VIII. Основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору (частина 3 статті 45 Закону №1404-VІІІ). Основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус визначені в Законі України № 1403-VIII від 02.06.2016 «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (далі - Закон № 1403-VIII). Згідно зі статтею 31 Закону № 1403-VIII за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода. Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової. Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1)фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом. Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України. Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Основна винагорода, що встановлюється у вигляді фіксованої суми, стягується після повного виконання рішення (частина 6 статті 31 Закону № 1403-VIII). Приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) частина 7 статті 31 Закону № 1403-VIII. На виконання статті 31 Закону № 1403-VIII постановою Кабінету Міністрів України від 08 вересня 2016 року № 643 затверджено Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця. Пунктом 19 Порядку № 643 визначено, що приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом. Таким чином, основна винагорода це винагорода приватного виконавця за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи призвели до повного або часткового виконання рішення та стягується з боржника в розмірі, пропорційному до фактично стягнутої суми. Право на стягнення суми основної винагороди, визначеної у постанові про стягнення основної винагороди, залежить від того чи виконане рішення в повному або частковому обсязі внаслідок дій приватного виконавця. Отже, стягувачу надано право самостійно обирати спосіб виконання судового рішення крім випадків, встановлених законом, яке полягає, зокрема, у можливості стягувача самостійно, на власний розсуд або звернутись до державного виконавця, або обрати приватного виконавця та співпрацювати із ним відповідно до договірних умов. Наведене узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 29.01.2021 у справі № 640/13434/19. При цьому, слід зазначити, що у разі звернення стягувача до приватного виконавця для реалізації права на повторне пред`явлення виконавчого документу до виконання, передбаченого пунктом 5 статті 37 Закону № 1404-VIII, виникає ситуація, в якій боржник має сплатити і винагороду приватному виконавцю за постановою приватного виконавця про стягнення основної винагороди і виконавчий збір за постановою державного виконавця про стягнення виконавчого збору. Разом з цим, пунктом 1 частини 1статті 42 Закону № 1404-VІІІ передбачено, що кошти виконавчого провадження складаються з виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця. З аналізу наведеної норми слідує, що законодавець чітко передбачив можливість стягнення з боржника лише одного з видів коштів виконавчого провадження. Крім того, згідно пункту 5 статті 27 Закону № 1404-VIII у разі виконання рішення приватним виконавцем виконавчий збір не стягується. Розглядаючи питання подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа, Верховний Суд у постанові від 21.07.2022 у справі № 320/6215/19 зазначив про те, що Закон № 1404-VIII містить прогалину у правовому регулюванні процедури стягнення з боржників виконавчого збору і основної винагороди за виконання одного й того ж виконавчого документа. Так, з одного боку, Закон не визначає порядку, умов чи підстав для припинення стягнення виконавчого збору з боржників у випадку подальшого пред`явлення стягувачами виконавчого документа до виконання приватним виконавцям. Натомість з іншого боку, норми законодавства, що стосуються умов і підстав стягнення винагороди приватними виконавцями, не містять приписів, які б обмежували їхні права на отримання винагороди за вчинення виконавчих дій у разі, коли виконавчий лист попередньо перебував на виконанні в державного виконавця. Так, виконання судового рішення є складовою частиною судового розгляду і завершальною стадією судового провадження. Виконавче провадження, серед іншого, здійснюється з дотриманням такої засади як справедливість. Стягнення з боржника виконавчого збору й основної винагороди за виконання одного судового рішення тягне за собою додаткові витрати. Ця обставина може розглядатися як накладання непропорційного і надмірного тягаря на боржника, що зачіпає його право власності. Така невизначеність законодавчого регулювання окреслених правовідносин має наслідком потребу застосування аналогії закону (права). Отже, виконавче законодавство не ставить право приватного виконавця на отримання основної винагороди у залежність від тієї обставини, що на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби перебуває постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору. Це право залежить від того, чи виконане рішення в повному або частковому обсязі внаслідок дій приватного виконавця. На противагу цьому, виконавче законодавство містить норму, у якій обумовлений випадок, коли виконавчий збір не стягується або припиняється стягуватися у зв`язку із участю приватного виконавця у процедурі виконання того ж самого виконавчого документа. Так, частиною 8 статті 27 Закону № 1404-VIII встановлено, що під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі. У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає». Встановлено, що виконавче провадження №60216155 від 04.10.2019 відкрито з примусового виконання постанови відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області №50379711 від 02.10.2019 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 391805,56 грн. Разом з тим, у приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Пиць А.А. перебувало на виконанні виконавче провадження з виконання виконавчого листа №1312/4315/12, виданого 29.10.2016 Личаківським районним судом м. Львова. Постановою приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Пиць А.А. про стягнення з боржника основної винагороди ВП №60433872 від 29.10.2019 вирішено стягнути з боржника ОСОБА_1 основну винагороду у сумі 39394,32 грн. Стягувачем за даним виконавчим документом є приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Пиць А.А Водночас, у зв`язку із надходження заяви стягувача, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону № 1404-VIII головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області винесено постанову ВП №50379711 від 02.10.2019 про повернення виконавчого документа стягувачу. Відповідно до вказаної постанови, головний державний виконавець, зокрема, встановив: «Виконавчий документ виконано частково (стягнуто та перераховано стягувачу 5853,61 грн. заборгованості та в дохід державного бюджету 588,77 грн. виконавчого збору)». Разом з тим, як зазначено вище, приписами ч.8 ст.27 Закону № 1404-VIII передбачено, що під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі. У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає. Отже, встановивши факт передачі виконавчого документа приватному виконавцю, державний виконавець повинен дотримуватися вимог ч. 8 ст. 27 наведеного Закону. Оскільки, 02.10.2019 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області прийнято постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, а після цього приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Пиць А.А. 29.10.2019 винесено постанову ВП №60433872 про стягнення з ОСОБА_1 основної винагороди, тому у державного виконавця відсутні підстави для стягнення виконавчого збору в тому розмірі, який визначений в постанові про стягнення виконавчого збору, як наслідок, така постанова не відповідає вимогам ст.27 Закону №1404-VІІІ. Як правильно зауважив суд першої інстанції, виконавчий збір та основна винагорода приватного виконавця є одною й тою ж сумою коштів, що стягується у відповідному розмірі за примусове виконання рішення (10 відсотків), тобто коштами виконавчого провадження. При цьому, з урахуванням приписів ст.45 Закону № 1404-VIII стягненню з боржника підлягає лише або виконавчий збір або основна винагорода приватного виконавця; подвійне стягнення вказаних коштів виконавчого провадження не допускається. Встановлено, що на час винесення спірної постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №60216155 від 04.10.2019 з виконання постанови №50379711 від 02.10.2019 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 391805,56 грн., такий виконавчий документ, як постанова приватного виконавця ВП №60433872 від 29.10.2019 про стягнення основної винагороди з ОСОБА_1 ще до примусового виконання не пред`являлась, фактичне її виконання ще не здійснювалось, а тому наявність такої постанови свідчить про подвійне стягнення з боржника вищевказаних коштів виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №1312/4315/12, виданого 29.01.2016 Личаківським районним судом м. Львова. Отже, на час розгляду даної справи наявні два виконавчі провадження предметом яких, окрім іншого, є стягнення з позивача виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця у зв`язку з примусовим виконанням виконавчого листа, виданого 29.01.2016 Личаківським районним судом м. Львова, що за своєю суттю є стягненням подвійної суми, що не передбачено чинним законодавством. Водночас правовою основою для закінчення виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору у подібному випадку слід розглядати як загальні підстави, перелік яких наведений у частині першій статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», так і частину восьму статті 27 цього Закону, яка у таких обставинах має характер спеціальної підстави для закінчення виконавчого провадження. Зважаючи на вжиті у частині восьмій статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» часові маркери для її застосування: , , то застосування аналогії закону до правовідносин дозволяє виснувати, що право на захист виникає з дня відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження з виконання того самого документа, який раніше був на виконанні у державного виконавця. Окрім того строк на оскарження у такому випадку пов`язується не з винесенням постанови про стягнення виконавчого збору, а з діями державного виконавця щодо стягнення виконавчого збору, вчиненими після відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження з виконання того ж самого виконавчого листа. Отже, враховуючи положення частини восьмої статті 27, частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», до способів судового захисту у подібних ситуаціях можна віднести, серед іншого, визнання дій, бездіяльності протиправними; зобов`язання закінчити виконавче провадження зі стягнення виконавчого збору. Способи такого роду не суперечать закону, є адекватними обставинам і здатні забезпечити ефективний захист права боржника на припинення стягнення з нього виконавчого збору. Указаний підхід до правозастосування дає змогу подолати невизначеність законодавчого регулювання, не атакувавши конвенційні й конституційні права особи та знайшовши справедливий баланс прав й інтересів учасників виконавчого провадження на основі волі законодавця, закладеної у нормі, що регулює подібні суспільні правовідносини. Статтею 13 Конвенції про захист людських прав і основоположних свобод. (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003). Водночас під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Окрім цього, адміністративне судочинство спрямоване на захист порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин і задоволеними в адміністративному судочинстві можуть бути лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин. При зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який би міг відновити його становище і захистити порушене, на його думку, право. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних відносин (предмет і підстави позову), характер порушеного права позивача і можливість його захисту в обраний ним спосіб, зокрема, встановити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Таким чином, ефективним способом захисту, який забезпечить поновлення порушеного права позивача буде задоволення позовних вимог шляхом зобов`язання відповідача закінчити виконавче провадження № 60216155 щодо виконання постанови № 50379711 від 02.10.1019 про стягнення із ОСОБА_1 виконавчого збору у сумі 391805,56 грн. За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що суд першої інстанції вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, при цьому судом були повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки аргументам учасників справи, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Враховуючи, що апеляційний суд залишає в силі рішення суду першої інстанції, то в силу вимог частини шостої статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають. Керуючись ст.ст. 272, 287, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2022 року без змін. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя О. О. Большакова судді В. С. Затолочний В. Я. Качмар Повне судове рішення складено 23.02.2023.