Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 140/3530/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Головуючий суддя у першій інстанції: Волдінер Ф.А. 22 лютого 2023 рокуЛьвівСправа № 140/3530/19 пров. № А/857/8802/22 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії: головуючого судді: Бруновської Н.В. суддів: Хобор Р.Б., Шавеля Р.М. за участю секретаря судового засідання: Зінчук Ю.Р. представника відповідача: Мельничука Ю.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 17 травня 2022 року про роз`яснення судового рішення у справі № 140/3530/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, прокуратури Волинської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Головне управління Державної казначейської служби у Волинській області про поновлення на роботі та зобов`язання вчинити дії,- ВСТАНОВИВ: 02.12.2019р. ОСОБА_1 звернувся з позовом до Офісу Генерального прокурора, прокуратури Волинської області, в якому просив суд: -визнати протиправним та скасувати наказ №2086к від 23.12.2011р. «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності»: - поновити на посаді прокурора Ківерцівського району Волинської області з 24.12.2011р. або на рівноцінній посаді; - стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 24.12.2011р. до моменту фактичного поновлення на публічній службі. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 26.01.2021р. позов задоволено частково. Суд визнав протиправним та скасував наказ Генерального прокурора України від 23.12.2011р. № 2086к «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», яким прокурора Ківерцівського району Волинської області ОСОБА_1 звільнено із займаної посади із позбавленням класного чину старшого радника юстиції, присвоєного наказом Генерального прокурора України від 13.05.2003р. № 433к; ·Також, суд поновив ОСОБА_1 в системі прокуратури України на посаді рівнозначній посаді прокурора Ківерцівського району Волинської області з 26.12.2011р. та стягнув солідарно з Волинської обласної прокуратури та Офісу Генерального прокурора в користь позивача суму в розмірі 50000 гривень; Крім того, суд стягнув з Волинської обласної прокуратури в користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі визначеному відповідно до ст.27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995р. за період з 24 грудня 2011 року - 25 січня 2021 року включно; В задоволенні решти позовних вимог суд відмовив. Рішення суду в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць допущено до негайного виконання. 07.07.2021р. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду рішення Волинського окружного адміністративного суду від 26.01.2022 р. скасоване, а позов залишено без розгляду. Постановою Верховного суду від 03.12.2021р. скасовано постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07.07.2021р., а справу направлено на продовження розгляду до суду апеляційної інстанції. 22.02.2022р. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду - Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 26.01.2021р. залишене без змін. 19.04.2022р. Головне управління Державної казначейської служби України у Волинській області звернувся до суду із заявою про роз`яснення Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 26.01.2021р. у справі № 140/3530/19 в частині визначення суми стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць та суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 24 грудня 2011 року - 25 січня 2021 року включно. 17.05.2022р. Волинський окружний адміністративний суд вказану заяву задовольнив та роз`яснив рішення Волинського окружного адміністративного суду від 26.01.2021р. у справі №140/3530/19 у наступний спосіб: - середній заробіток за час вимушеного прогулу підлягає стягненню з Волинської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 в розмірі 988 121,22 грн; - стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць підлягає стягненню у розмірі 9 342,40 грн. Не погоджуючись із даним рішенням, апелянт ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом порушено норми матеріального та процесуального права. Апелянт просить суд, ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 17.05.2022р. змінити в частині наступних сум грошового забезпечення, а саме: -середньоденний заробіток становить - 645,76 грн; -середньомісячний заробіток становить - 13 883.84 грн.; -середній заробіток за час вимушеного прогулу підлягає стягненню з Волинської обласної прокуратури в розмірі 1 468 458,24 грн. Представник відповідача, Мельничук Ю.І. в судовому засіданні просив суд, апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Інші особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з`явились, хоча належним чином повідомленні про дату, час і місце розгляду справи в порядку ст.126 КАС України, що не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності відповідно до ст.313 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, учасника процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України за заявою учасника справи, державного виконавця суд роз`яснює ухвалене ним судове рішення, яке набрало законної сили, не змінюючи змісту судового рішення, шляхом постановлення ухвали. Подання заяви про роз`яснення судового рішення допускається, якщо воно ще не виконано або не закінчився строк, протягом якого судове рішення може бути подане для примусового виконання. Водночас, ясність судового рішення полягає у логічному, чіткому, переконливому і зрозумілому викладенні змісту рішення. Вимога логічності, зокрема, передбачає, що текст рішення має відображати причинно-наслідкові зв`язки у межах речення чи всього документу. Зокрема,

мотивувальна частина рішення має відповідати його резолютивній частині. Невизначеність судового рішення означає, що таке рішення містить положення, які викликають суперечки щодо його розуміння та під час виконання. Недотримання цих вимог може ускладнити або взагалі унеможливити виконання рішення суду, а тому роз`ясненню підлягають рішення суду у разі, якщо без такого роз`яснення їх важко виконати, оскільки високою є ймовірність неправильного виконання внаслідок неясності резолютивної частини рішення. Тобто, роз`яснення рішення суду це засіб виправлення недоліків судового акта, який полягає в усуненні неясності судового акта і викладенні рішення суду у більш ясній і зрозумілій формі. Таким чином, роз`яснення судового рішення є за своєю суттю одним із способів усунення його недоліків, зміна форми його викладення таким чином, щоб ті частини судового рішення, які викликають труднощі для розуміння, були висвітлені ясніше та зрозуміліше, однак без виправлення і постановлення додаткового рішення цим же судом. Тобто процесуальна процедура роз`яснення судового акта виключає можливість будь-яким чином змінювати зміст цього судового рішення. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 30 квітня 2020 року у справі №22а-11177/08 (ЄДРСРУ № 89013072). Ясність судового рішення полягає у логічному, чіткому, переконливому і зрозумілому викладенні змісту рішення. Недотримання цих вимог може ускладнити або взагалі унеможливити виконання рішення суду. Вимога логічності, зокрема, передбачає, що текст рішення має відображати причинно-наслідкові зв`язки у межах речення чи всього документу. Зокрема, мотивувальна частина рішення має відповідати його резолютивній частині. За загальними нормами права, роз`яснення судом ухваленого ним рішення здійснюється насамперед з метою усунення такого недоліку, як незрозумілість судового рішення (наприклад, можливість неоднакового тлумачення висновків суду), що перешкоджає його належному виконанню. Зрозумілість рішення полягає в тому, що його резолютивна частина не припускає кілька варіантів тлумачення. У заяві про роз`яснення рішення зазначається, що саме у рішенні є незрозумілим, в чому полягає неясність рішення, які припускаються варіанти тлумачення рішення, як це впливає на його виконання. Роз`яснення інших частин рішення (крім резолютивної) не має правового значення, оскільки вони не мають обов`язкового характеру. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 20 лютого 2019 року у справі № 814/907/16 (ЄДРСРУ № 79997761) При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що визначений ст.254 КАС України механізм не може використовуватись, якщо хтось із осіб, які беруть участь у справі, не розуміє, наприклад, мотивації судового рішення, чи не знає способу або порядку його виконання. Отже, суть роз`яснення судового рішення полягає в тому, що суд не повинен давати відповідь на нові та невирішені вимоги, він лише має роз`яснити положення постановленого ним рішення, які нечітко або незрозуміло ним сформульовані, що, в свою чергу, позбавляє можливості його виконання. Роз`яснення судового рішення зумовлено його нечіткістю, якщо воно є неясним та незрозумілим як для осіб, щодо яких воно постановлене, так і тих, що будуть здійснювати його виконання. Тобто, є дві умови, за яких роз`яснюється рішення: перша умова - це та, що не можна змінювати його зміст, а друга - якщо воно є незрозумілими для тих, кого зобов`язано його виконувати і орган, який буде його виконувати. Таким чином, роз`яснення рішення - це більш повний, чіткий, ясний, зрозумілий виклад рішення, як правило його резолютивної частини, розуміння та сприйняття яких викликає труднощі, однак шляхом постановлення ухвали про роз`яснення суд не вправі змінювати суть самого рішення. В п.19 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі» видно, що за правовою природою роз`яснення судового рішення є продовженням його ухвалення, а ухвала про роз`яснення є його складовою, тому заява про роз`яснення судового рішення розглядається у тому ж провадженні, в якому було ухвалене судове рішення, про роз`яснення якого ставиться питання. В ухвалі про роз`яснення судового рішення суд викладає більш повно та зрозуміло ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не змінюючи при цьому суть рішення і не торкаючись питань, які не були предметом судового розгляду. Висновки суду щодо способу, строків, порядку виконання рішення є факультативними елементами резолютивної частини рішення. Тому, вони можуть виступити предметом роз`яснення лише у тому разі, коли суд закріпив їх у рішенні. Якщо ж висновки суду щодо способу виконання у рішенні відсутні, то ухвала суду про їх роз`яснення фактично є додатковим рішенням і прямим порушенням ст.254 КАС України, що забороняє змінювати (в тому числі доповнювати) зміст такого рішення. Виходячи із змісту ст.254 КАС України, підстави для роз`яснення судового рішення існують лише тоді, коли судове рішення є незрозумілим, та без такого роз`яснення його складно виконати, оскільки, високою є ймовірність неправильного виконання внаслідок неясності резолютивної частини рішення. Тобто, метою роз`яснення судом ухваленого ним рішення є усунення такого недоліку, як незрозумілість судового рішення щодо неоднакового тлумачення висновків суду, що перешкоджає його належному виконанню. Суд апеляційної інстанції зауважує, що конкретного і вичерпного переліку критеріїв для визначення рішення таким, що підлягає роз`ясненню ст.254 КАС України не містить, а з її змісту вбачається, що їх має навести особа, яка звертається із заявою про роз`яснення судового рішення. При цьому, вказаною нормою не уповноважено суд роз`яснювати своє рішення в частині його виконання. Розділ ІV КАС України «Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах» також не містить норми, відповідно до якої суд роз`яснює судове рішення з приводу його виконання. В ст. 370 КАС України видно, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999р. № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», передбачено, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд здійснює розрахунки, з яких він виходив під час визначення сум, шо підлягають стягненню. Суд визначає таку суму без утримання податків та інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що в Рішенні Волинського окружного адміністративного суду від 26.01.2021р. не визначено сум, які підлягають стягненню, що унеможливлює виконання рішення органами Державного казначейства. Тому, заява про роз`яснення судового рішення в частині визначення сум, що підлягають стягненню, відповідає критеріям необхідності усунення недоліків даного судового рішення. Визначення чіткого розміру сум, що підлягають стягненню однозначно усуне невизначеність в рішенні суду та сприятиме його належному виконанню. При цьому, суд першої інстанції вірно звернув увагу сторін на те, що визначення чіткого розміру сум, що підлягають стягненню у даній справі жодним чином не змінює рішення від 26.01.2021р., а лише усуває його недоліки. ч.2 ст.235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. ч.1 ст. 27 Закону України від 24.03.1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці» (із змінами і доповненнями) визначено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Підпунктом «з» пункту 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі також - Порядок №100), встановлено, що вказаний Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадку вимушеного прогулу. В п.2,п.6,п.8 вказаного Порядку видно, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Із змісту довідки Волинської обласної прокуратури від 12.05.2022р. № 21-22вих22 визначено, що сума середньомісячної заробітної плати позивача за жовтень-листопад 2011 року складає - 9 342 грн. 40 коп., середньоденна заробітна плата - 434 грн. 53коп. Враховуючи ту обставину, що днем звільнення ОСОБА_2 є 23.12.2011р., справа вирішена по суті 26.01.2021р., тому період часу вимушеного прогулу позивача становить- 2274 робочих дні (період з 24.12.2011р. - 25.01.2021р.) При цьому, середній заробіток за час вимушеного прогулу складає 988121 грн.22 коп. (434 грн.53 коп. (середньоденний заробіток) *2274 днів) без відрахувань обов2язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів. Стосовно доводів апелянта про те, що довідка Волинської обласної прокуратури від 12.05.2022р. № 21-22вих22 є неналежним та недопустимим доказом, невідомий зміст довідки і суми, які зазначені в такій, колегія такі відхиляє з огляду на таке. З матеріалів справи видно, що в судовому засіданні 10.05.2022р. суд першої інстанції оголосив перерву з метою витребування з Волинської обласної прокуратури довідки про середній заробіток ОСОБА_1 за останні два місяці, що передували звільненню з вказанням розміру середньоденної заробітної плати. Отже, колегія суддів звертає увагу апелянта на те, що така довідка надана на виконання протокольної ухвали суду про витребування доказів, а отже є належним та допустимим доказом. Апелянт не надав жодного належного та допустимого доказу, що така довідка є відкликаною, недійсною чи скасованою, а тому судом першої інстанції здійснено вірний розрахунок з метою виконання судового рішення, що набрало законної сили. За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення заяви про роз`яснення судового рішення, оскільки в рішенні суду першої інстанції не визначено сум які підлягають стягненню, що унеможливлює його виконання. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також згідно п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією. В ст.242 КАС України видно, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції. В іншій частині судове рішення не оскаржується. Керуючись ст.ст.229,308,310,315,316,321,322,325,329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 17 травня 2022 року у справі № 140/3530/19 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках передбачених ч.4 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Н. В. Бруновська судді Р. Б. Хобор Р. М. Шавель Повне судове рішення складено 23.02.2023р.