Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 120/4473/22

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/4473/22 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Жданкіна Н.В. Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П. 22 лютого 2023 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Полотнянка Ю.П. суддів: Смілянця Е. С. Драчук Т. О. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Вінницької міської ради на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2022 року у справі за адміністративним позовом Вінницької міської ради до Державного підприємства "Дослідне господарство "Бохоницьке", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Інститут кормів та сільського господарства Поділля НААН України, Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : Вінницька міська рада звернулась до суду з позовом до Державного підприємства "Дослідне господарство "Бохоницьке", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Інститут кормів та сільського господарства Поділля НААН України, Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, в якому просила: - визнати таким, що втратив чинність державний акт на право постійного користування землею серія ВН №1853, виданий Бохоницькою сільською радою 12 червня 2000 року, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право користування землею за №10; - визнати недійсним державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серія ЯЯ №020295, виданий Вінницькою державною адміністрацією на підставі розпорядження Вінницької районної державної адміністрації №886 від 02.08.2012 року. Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 25.10.2022 провадження у справі №120/4473/22-а за позовом Вінницької міської ради до Державного підприємства "Дослідне господарство "Бохоницьке", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Інститут кормів та сільського господарства Поділля НААН України", Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії - закрито. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, Вінницька міська рада подала апеляційну скаргу, в якій просила ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 25.10.2022 скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на те, що висновки суду першої інстанції з приводу того, що позивач у спірних правовідносинах не має публічно-правових відносин із відповідачем, спірні правовідносини ж приватноправовими та відноситься до юрисдикції господарських судів, є передчасними і необгрунтованими. Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2023 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження. Приймаючи оскаржувану ухвалу та закриваючи провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України, суд першої інстанції дійшов висновку про приватноправовий характер даного спору, тому він має розглядатись за правилами господарського суду. Колегія суддів, за результатом апеляційного розгляду справи, погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. В свою чергу, як зазначено у пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Крім того, в рішенні від 12.10.1978 у справі «Занд проти Австрії» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це, не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом. Таким чином, для забезпечення права на справедливий суд, закріпленого у статті 6 Конвенції, яка визнається і ратифікована Україною, суттєвого значення набуває питання дотримання національними судами правил предметної юрисдикції. Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС України визначено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна із сторін здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна із сторін є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи. Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, у тому числі й рішення органу місцевого самоврядування, що є предметом цього спору. Положеннями частини першої статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб`єкта владних повноважень, що виникають у зв`язку зі здійсненням ним владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження. Верховний Суд у своїх постановах неодноразово підкреслював, що публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, виникнення спірних правовідносин фактично обумовлено незгодою позивача із правомірністю набуття ДП «ДГ «Бохоницьке» Інституту кормів та сільського господарства Поділля НААН України» права користування на земельні ділянки, оскільки вважає, що саме Вінницька міська рада є належним розпорядником визначених в державних актах серії ВН № 1853, серії ЯЯ№ 020295 земельних ділянок. Позивач обгрунтовує позовні вимоги переходом в комунальну власність частини землі, що перебуває у постійному користуванні ДП «ДГ «Бохоницьке» Інституту кормів та сільського господарства Поділля НААН України» на підставі державних актів серії ВН № 1853 та серії ЯЯ №020295, у зв`язку з включенням цих земель у межі м. Вінниці на підставі постанови Верховної Ради України від 13.05.2015 № 401-VIII «Про зміну і встановлення меж міста Вінниця Вінницького району Вінницької області». В свою чергу, ДП «ДГ «Бохоницьке» Інституту кормів та сільського господарства Поділля НААН України» подано відзив на адміністративний позов, в якому зазначає, що зміна меж міста не є підставою для зміни правового статусу земель із земель державної власності на землі комунальної власності, тобто земельні ділянки щодо яких видано спірні акти перебувають у державній власності та постійному користуванні ДП "ДГ "Бохоницьке" Інституту кормів та сільського господарства Поділля НААН України" і до комунальної влансості не передавались та відповідно не змінювали свого правового статусу. Крім того, відповідач зазначає, що спірна земельна ділянка на виконання постанови Президії Національної академії аграрних наук України передана на баланс Інституту кормів та сільського господарства Поділля НААН України. При цьому, в даному випадку, Вінницька міська рада у спірних правовідносинах не має публічно-правових відносин із відповідачем, не здійснює публічно-владні управлінські функції, вказані учасники судового розгляду у спірних правовідносинах є рівноправними. Суд зауважує, що вимоги позивача про скасування (визнання нечинним) державних актів обумовлені необхідністю захисту майнових прав, а саме: права користування земельною ділянкою. Тобто, спір у цій справі зводиться до вирішення питання про визначення юридичної особи, якій належить право постійного користування земельною ділянкою, що вочевидь є приватно-правовою вимогою. Натомість, колегія суддів наголошує, що розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають з владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення порушується право особи на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін спору. Аналогічні висновки Суду викладені також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 902/517/17 (провадження № 12-78гс18). Посилання позивача на те, що спір у даній справі стосується виключно проведення державної реєстрації земельної ділянки та складання державного акта про право постійного користування на земеьну ділянку не спростовує спрямування позову на захист майнових прав - права постійного користування (що є предметом позову). Таким чином, спір, предметом якого є захист речових прав, зокрема права постійного користування земельною ділянкою, має на меті захист майнових прав та інтересів особи, а отже не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, незалежно від підстав такого позову. Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про приватноправовий характер даного спору, тому він має розглядатись за правилами господарського судочинства, а відтак, судом першої інстанції було правильно застосовано норми процесуального права та прийнято правильне рішення про закриття провадження у справі. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими у справі обставинами. Колегія суддів звертає увагу, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної ухвали дотримано норми матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Вінницької міської ради залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2022 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий Полотнянко Ю.П. Судді Смілянець Е. С. Драчук Т. О.