Постанова 4824 № 755/14564/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження № 22-ц/824/579/2023 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 14 лютого 2023 року місто Київ справа №755/14564/18 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В. суддів: Левенця Б.Б., Ратнікової В.М. за участю секретаря судового засідання - Савлук І.М. розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача Київського обласного центру зайнятості на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 30 червня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Катющенко В.П., повний текст складено 05 липня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Київського обласного центру зайнятості про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі,- В С Т А Н О В И В: В вересні 2018 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача, в якому просила: визнати незаконним та скасувати наказ від 27 серпня 2018 року №418-к про звільнення її з посади провідного юрисконсульта юридичного відділу Київського обласного центру зайнятості; поновити її на вказаній посаді. В мотивування вимог посилалася на те, що вона з 16 березня 2015 року працювала на посаді провідного юрисконсульта юридичного відділу Київського обласного центру зайнятості. Наказом Київського обласного центру зайнятості №418-к від 27 серпня 2018 року її звільнено з посади провідного юрисконсульта юридичного відділу у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України. Вказувала, що як на підставу видачі даного наказу відповідач послався на наказ від 26 квітня 2018 року №186-к «Про зміни в організації виробництва і праці в Київському обласному центрі зайнятості», згідно з яким (у зв`язку із затвердженням відповідачем 26 квітня 2018 року змін до штатного розпису на 2018 рік) виведено юридичний відділ в кількості шести штатних одиниць, серед яких чотири одиниці провідного юрисконсульта, введено з 26 квітня 2018 року юридично-договірний відділ у кількості восьми одиниць, серед яких три одиниці провідного юрисконсульта. Зазначала, що вона була обізнана про зміст попередження про зміни в організації виробництва і праці, згідно з яким до її відома було доведено про її вивільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці. Вважає, що введений юридично-договірний відділ, при зменшенні посад провідних юрисконсультів на одну одиницю, навіть розширився, так як додано нові посади - завідувач сектору та провідний інженер з договірної роботи. Однак, їй було запропоновано лише одну посаду - провідного юрисконсульта Славутицького міського центру зайнятості, що свідчить про порушення з боку керівництва відповідача ч.3 ст.49-2 КЗпП України. Посилалася на те, що запропонована робота в Славутицькому міському центрі зайнятості знаходиться на відстані більше 200 км від місця її проживання, при тому, що керівництво обізнано про стан її здоров`я, а саме, що вона є інвалідом І групи по зору. Вказувала, що відповідачем не було взято до уваги те, що в її сім'ї відсутні інші особи, які б мали самостійний заробіток. Зауважувала, що вона проходила спеціалізовану нейроофтальмологічну медико-соціальну експертну комісію, за результатами якої їй була призначена Індивідуальна програма реабілітації №944 для розуміння якої було надано роз`яснення МСЕК № 31/15 від 25 липня 2017 року, які були надані керівництву відповідача. Зазначала, що таку ж комісію вона проходила у 2018 році, за результатами якої була призначена Індивідуальна програма реабілітації №665 від 24травня 2018 року. У даних роз'ясненнях зазначено, що вона потребує трудової реабілітації у відповідно створених умовах, які виключають ризики для її здоров'я. Справа розглядалася судами неодноразово. Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 29 січня 2020 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 24 вересня 2020 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 . Постановою Верховного Суду від 28 квітня 2021 року рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 29 січня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 вересня 2020 року скасовано, справу направленона новий розгляд до суду першої інстанції. Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 30 червня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнанонезаконним та скасованонаказ Київського обласного центру зайнятості від 27 серпня 2018 року №418-к про звільнення ОСОБА_1 з посади провідного юрисконсульта юридичного відділу Київського обласного центру зайнятості. ПоновленоОСОБА_1 на посаді провідного юрисконсульта юридичного відділу Київського обласного центру зайнятості з 28 серпня 2018 року. Зазначено, що рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді провідного юрисконсульта юридичного відділу Київського обласного центру зайнятості з 28 серпня 2018 року підлягає негайному виконанню. СтягнутоКиївського обласного центру зайнятості в дохід держави судовий збір у розмірі 1409,60грн. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач Київський обласний центр зайнятості подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування вимог посилався на те, що в попередженні про зміни в організації виробництва і праці в Київському обласному центру зайнятості, відповідно до статті 49-2 КзпП України позивачу була запропонована вакантна посада за відповідною професією юриста - провідного юрисконсульта Славутицького міського центру зайнятості. Вказував, що враховуючи вимоги законодавства про працю щодо переважного права на залишення на роботі при скороченні чисельності працівників у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці при прийнятті комісією рішення було враховано, що за весь час перебування на посаді провідного юрисконсульта позивач проявила себе, як безвідповідальний працівник, який систематично ухиляється від виконання обов`язків, покладених на неї посадовою інструкцією провідного юрисконсульта юридичного відділу, позивач систематично виводив з ладу комп`ютерну техніку, про що складені відповідні акти та службові записки працівників відділу інформаційних систем Київського ОЦЗ та начальника юридичного відділу Плисюк О.В. Зазначав, що використовуючи станом свого здоров`я позивач систематично порушувала правила внутрішнього трудового розпорядку (запізнюючись на роботу, аргументувала це перебуванням у лікувальних закладах, однак документальних підтверджень тому не надавала), до працівників Київського ОЦЗ зверталася в грубій формі, вдавалась до приниження їх честі та гідності, провокувала на постійні конфлікти, при спілкуванні з колегами поводила себе агресивно, при спробі працівниками Київського ОЦЗ уникнути конфлікту, погрожувала скаргами до Міністерства соціальної політики, Фонду соціального захисту інвалідів, судовими позовами, заявами в правоохоронні органи, тощо, в результаті чого дестабілізувала мікроклімат в відділі та Київському ОЦЗ в цілому. Таким чином, позивач під час роботи у відповідача проявила себе як низько кваліфікований працівник з незадовільним рівнем продуктивності праці, що і було враховано комісією при розгляді претендентів на зайняття вакантних посад в новоствореному відділі. Посилався на те, що позивач не надавала до відділу по роботі з персоналом Київського ОЦЗ протягом своєї роботи на посаді провідного юрисконсульта документів, які би підтверджували, що вона в сім`ї є єдиною особою із самостійним заробітком, тому доводи позивача щодо наявності в неї переважного права на працевлаштування з цих підстав є необгрунтованими. В особовій справі позивача, яка зберігалася у відповідача, наявна інформація, що позивач проживає без сім`ї. Вказував, що суд не звернув увагу на те, що відповідачем було здійснено додаткові заходи щодо пошуку роботи позивачу відповідно до набутої професії та позивачу пропонувались вакансії з урахуванням її фізичного стану, та з дотриманням Індивідуальних програм реабілітації №944 та №655 відносно інваліда І групи по зору, відповідно до яких виключається можливість роботи в умовах, які протипоказані позивачу за станом її здоров`я, серед яких надмірне зорове навантаження внаслідок довготривалої, безперервної роботи за комп`ютером, оскільки це може бути небезпечним для її життя і здоров'я. Зазначав, що в оскаржуваному рішенні Дніпровський районний суд зробив висновок, що відповідачем були допущені порушення в тому, що позивачу не були запропоновані всі наявні на момент звільнення вакансії, однак цей висновок суперечить чинному законодавству, оскільки ОСОБА_1 були запропоновані саме ті вакансії, які позивач мала змогу займати з урахуванням її кваліфікації, досвіду роботи та стану здоров`я, відповідно до рекомендації МСЕК. Крім того, в матеріалах справи містяться посадові інструкції та письмові пояснення відповідача про те, що інші вакантні посади, що не були запропоновані позивачу, не могли бути запропоновані останній, оскільки кваліфікація, досвід та стан здоров`я позивача не відповідає кваліфікаційним вимогам до цих посад. 01 листопада 2022 року та 21 грудня 2022 року від позивача до суду апеляційної інстанції надійшли відзиви на апеляційну скаргу, в яких остання просила залишити скаргу без задоволення, посилаючись на її безпідставність та необґрунтованість, а рішення суду першої інстанції без змін. В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача апеляційну скаргу підтримала, просила її задовольнити з вказаних підстав. Позивач та її представник у судовому засіданні апеляційного суду заперечували проти задоволення апеляційної скарги, просили залишити її без задоволення. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з`явилися у судове засідання, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з наявності порушень роботодавцем положень ст.49-2 КЗпП України, у зв`язку з чим позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є особою з інвалідністю І групи загального захворювання по зору довічно, що підтверджується пенсійним посвідченням, виданим Пенсійним фондом України 21 вересня 2010 року. Згідно з дипломом магістра, виданим Відкритим міжнародним університетом розвитку людини Україна 20 лютого 2012 року, позивач закінчила у 2012 році Вищий навчальний заклад Відкритий міжнародний університет розвитку людини Україна і отримала повну вищу освіту за спеціальністю - правознавство та здобула кваліфікацію магістра з права. Наказом директора Київського обласного центру зайнятості від 12 березня 2015 року №117-к ОСОБА_1 призначено на посаду провідного юрисконсульта юридичного відділу Київського обласного центру зайнятості з 16 березня 2015 року. На виконання наказів Державної служби зайнятості (Центрального апарату) від 27 жовтня 2016 року №196 «Про реорганізацію базових центрів зайнятості у Київській області» та від 16 листопада 2016 року №210 «Про внесення змін до наказу Державної служби зайнятості (Центрального апарату)» від 27 жовтня 2016 року №196 у Київському обласному центрі зайнятості було розпочато процедуру реорганізації 28 базових центрів зайнятості шляхом приєднання до Київського обласного центру зайнятості. В ході проведення заходів щодо реорганізації базових центрів зайнятості було прийнято рішення про створення юридично-договірного відділу із сектором договірної роботи замість існуючого юридичного відділу. Наказом від 26 квітня 2018 року №186-к «Про зміни в організації виробництва і праці в Київському обласному центрі зайнятості» у зв`язку із затвердженням Державною службою зайнятості (Центральним апаратом) 26 квітня 2018 року змін до штатного розпису на 2018 рік Київського обласного центру зайнятості, наказано провести наступні зміни в організації виробництва і праці:

1. Вивести з 26квітня 2018 року в Київському обласному центрі зайнятості: 1.1. Юридичний відділ у кількості 6 штатних одиниць: начальник відділу (1 штатна одиниця) з посадовим окладом 7500 грн.; заступник начальника відділу (1 штатна одиниця) з посадовим окладом 7275 грн.; провідний юрисконсульт (4 штатні одиниці) з посадовим окладом 4800 грн.; 1.2. Посаду: провідний інспектор з питань застосування праці іноземців та осіб без громадянства сектору з питань застосування праці іноземців та осіб без громадянства (1 штатна одиниця) з посадовим окладом 4800 грн.

2. Ввести з 26квітня 2018 року в Київському обласному центрі зайнятості: 2.1. Посаду: провідний інспектор з питань запобігання та виявлення корупції (1 штатна одиниця) з посадовим окладом 4800 грн.; 2.2. Юридично-договірний відділ у кількості 8 штатних одиниць: начальник відділу (1 штатна одиниця) з посадовим окладом 7500 грн., заступник начальника відділу (1 штатна одиниця) з посадовим окладом 7275 грн.; провідний юрисконсульт (3 штатні одиниці) з посадовим окладом 4800 грн.; Сектор договірної роботи: Завідувач сектору (1 штатна одиниця) з посадовим окладом 5400 грн.; провідний інженер з договірної роботи (2 штатні одиниці) з посадовим окладом 4800 грн. 2.2. Посаду: провідний документознавець відділу організаційної роботи та архівної справи (1 штатна одиниця) з посадовим окладом 4800 грн.; 2.3. Посаду: провідний інженер з комп'ютерних систем відділу інформаційних систем (1 штатна одиниця) з посадовим окладом 4800 грн.; 2.4. Посаду: провідний інспектор з питань працевлаштування іноземців сектору з питань застосування праці іноземців та осіб без громадянства (1 штатна одиниця) з посадовим окладом 4800 грн.

3. Начальнику відділу по роботі з персоналом ОСОБА_2 провести заходи на підставі статті 49-2 КЗпП України щодо попередження під особистий підпис із зазначенням дати ознайомлення працівників, посади яких підлягають вивільненню, про наступне вивільнення за два місяці у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці Київського обласного центру зайнятості та запропонувати переведення на наявні вакантні посади. У разі відмови від запропонованої роботи звільнення здійснюється за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України з виплатою вихідної допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати згідно зі статтею 44 КЗпП України. 26 квітня 2018 року на засіданні комісії з працевлаштування Київської обласної служби зайнятості, яке оформлено протоколом №3 розглянуто кандидатури з числа працівників для укомплектування вакантних посад юридично-договірного відділу та сектору договірної роботи юридично-договірного відділу. Вивчивши результати роботи працівників, освіту, наявність заохочень, відсутність дисциплінарних стягнень, дотримання Правил внутрішнього трудового розпорядку, Правил професійної етики та поведінки працівників, відсутність скарг на дії працівників щодо виконуваної роботи, дотримання строків і якості виконуваної роботи, ефективність використання робочого часу, вимоги до посад згідно з посадовими інструкціями філії, Комісія прийняла рішення рекомендувати директору Київського обласного центру зайнятості призначення на посади: начальника юридично-договірного відділу - ОСОБА_3 ; заступника начальника цього відділу - ОСОБА_4 ; провідного юрисконсульта юридично-договірного відділу - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 (на період перебування у соціальній відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку ОСОБА_6 ); завідувача сектору договірної роботи юридично-договірного відділу - ОСОБА_9 ; провідного інженера з договірної роботи - ОСОБА_10 , ОСОБА_11 . Враховуючи наявність висновків та рекомендацій Київського міського центру медико-соціальної експертизи Департаменту охорони здоров`я стосовно ОСОБА_1 , її ставлення до роботи та морально-психологічний клімат в колективі, комісією прийнято рішення рекомендувати директору Київського обласного центру зайнятості: запропонувати ОСОБА_1 посаду провідного юрисконсульта Славутицького міського центру зайнятості; з метою вирішення питання працевлаштування ОСОБА_1 відповідно до рекомендацій МСЕК звернутися з листами-проханнями до підприємств м.Києва, у тому числі біля місця її проживання, щодо можливості працевлаштування на цих підприємствах. За змістом Попередження про зміни в організації виробництва і праці відповідач попередив ОСОБА_1 про наступне вивільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці та в порядку працевлаштування запропонував їй вакантну посаду провідного юрисконсульта Славутицького міського центру зайнятості. Також попередив, що у разі відмови від запропонованої посади її буде звільнено згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України після закінчення двох місяців з дати попередження. Згідно з актом Київського обласного центру зайнятості від 27 квітня 2018 року позивача ознайомлено в усній формі з наказом від 26 квітня 2018 року №186-к та Попередженням про зміни в організації виробництва і праці. Також в цьому акті зазначено, що засвідчити ознайомлення з наказом та попередженням особистим підписом ОСОБА_1 відмовилася. На її вимогу надано копії вказаних документів. Наказом Київського обласного центру зайнятості від 18 травня 2018 року №232/к ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани та позбавлено місячної премії за травень 2018 року у зв`язку з систематичним порушенням трудової дисципліни. Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 10 липня 2019 року у справі №755/11661/18, яке набрало законної сили, визнано незаконним наказ Київського обласного центру зайнятості від 18 травня 2018 року №232/к «Про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності». 22 червня 2018 року о 15.50 год. ОСОБА_1 було ознайомлено в усній формі з пропозицією вакантної посади провідного юрисконсульта юридично-договірного відділу Київського обласного центру зайнятості тимчасово на період соціальної відпустки ОСОБА_6 для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку основного працівника, про що складено акт від 22 червня 2018 року начальником відділу по роботі з персоналом ОСОБА_2 в присутності провідного документознавця відділу організаційної роботи та архівної справи ОСОБА_12 , провідного юрисконсульта юридично-договірного відділу ОСОБА_7 . Лист-пропозиція підписаний ОСОБА_1 . Відповідно до Індивідуальної програми реабілітації від 24 травня 2018 року №655 позивач, яка є особою з інвалідністю І групи загального захворювання по зору, потребує трудової реабілітації у відповідно створених умовах, які виключають ризики для її здоров'я. Такі умови передбачають можливість працювати за її фахом - юрисконсульт/юрист за місцем працевлаштування в пішій доступності від місця її проживання з графіком роботи ненормованого робочого дня та гнучкого робочого дня, з неповним обсягом роботи. Робоче місце повинно бути обладнано ксероксом, спеціалізованими програмами для незрячих людей, які дозволяють розпізнавати тексти печатних документів, озвучувати тексти документів та інформації в електронному вигляді (диктофони, сканери, плеєри для відтворення звуку тощо). Індивідуальна програма реабілітації виключає можливість роботи в умовах, які протипоказані ОСОБА_1 за станом її здоров`я: недостатнє освітлення робочого місця (приміщення); надмірне зорове навантаження внаслідок довготривалої, безперервної роботи за комп`ютером; відсутність доступу свіжого повітря; наявність значного шуму під час роботи; працевлаштування за межами міста проживання. Індивідуальна програма реабілітації дозволяє позивачу працювати вдома та не виходити на роботу (робоче місце) у зв`язку із необхідністю відвідування лікаря, а також якщо наявні інші чинники, що можуть завдати шкоди здоров`ю, наприклад: ожеледиця, снігопад або внаслідок погіршення самопочуття. На підставі наказу Київського обласного центру зайнятості від 27 серпня 2018 року №418-к ОСОБА_1 звільнено з займаної посади у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України з 27 серпня 2018 року. Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилалася на те, що дії відповідача щодо її звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України є незаконними та порушують її права та інтереси. Вказувала, що їй не були запропоновані всі наявні посади; не було враховано, що в її сім`ї відсутні інші особи, які б мали самостійний заробіток. Зазначала, що вона не може бути звільнена з займаної посади, оскільки була працевлаштована до Київського обласного центру зайнятості як особа з інвалідністю за квотою. Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Звільнення з підстави, зазначеній у пункті 1 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина друга статті 40 КЗпП України). Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення. Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Отже, аналіз зазначених правових норм у їх сукупності з положеннями статті 43 Конституції України дає підстави для висновку про те, що за змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом. Згідно з частинами другою та третьою статті 49-2 КЗпП України при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. У абзаці 1 пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» надано роз`яснення, що розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників; чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення. Відповідно до правового висновку, який міститься у постанові Верховного Суду України від 18 жовтня 2017 року у справі №6-1723цс17, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення. Аналіз положень ч.2 ст.40 КЗпП України та ст.49-2 КЗпП України у їх сукупності дає підстави для висновку, що важливою умовою при звільнені працівника на підставі п.1 ст.40 КЗпП України є об`єктивна неможливість перевести працівника за його згодою на іншу роботу. Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року №6-40цс15 та у постановах Верховного Суду від 07 квітня 2021 року у справі №946/6628/19, від 21 квітня 2021 року у справі №723/822/20. Судом першої інстанції було вірно встановлено, що зміни в організації виробництва і праці в Київському обласному центрі зайнятості підтверджується наказом директора Київського обласного центру зайнятості від 26 квітня 2018 року №186-к. Заперечуючи проти позову, відповідач вказував на те, що ним були запропоновані позивачу всі вакансії, які відповідають спеціальності та стану її здоров`я, а підстав для застосування переважного права відповідно до статті 42 КЗпП України, відповідачем не встановлено. Приписами частини 1 статті 172 КЗпП України визначено, що у випадках, передбачених законодавством, на власника або уповноважений ним орган покладається обов'язок організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до медичних рекомендацій, встановити на їх прохання неповний робочий день або неповний робочий тиждень та створити пільгові умови праці. Згідно з частиною 3 статті 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення особи з інвалідністю на іншу роботу без її згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров`я перешкоджає виконанню професійних обов`язків, загрожує здоров`ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров`я осіб з інвалідністю. Згідно з пунктом 1 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженим постановою Кабінетом Міністрів України від 03 грудня 2009 року №1317, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, це Положення визначає процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації. Приписами статті 5 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» передбачено, що порядок та умови визначення потреб у зв`язку з інвалідністю встановлюються на підставі висновку медико-соціальної експертизи та з врахуванням здібностей до професійної і побутової діяльності особи з інвалідністю. Види і обсяги необхідного соціального захисту особи з інвалідністю надаються у вигляді індивідуальної програми медичної, соціально-трудової реабілітації і адаптації. Індивідуальна програма реабілітації є обов'язковою для виконання державними органами, підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями. Стаття 17 цього Закону передбачає, що з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом. Основні засади створення правових, соціально-економічних, організаційних умов для усунення або компенсації наслідків, спричинених стійким порушенням здоров`я, функціонування системи підтримання особами з інвалідністю фізичного, психічного, соціального благополуччя сприяння їм у досягненні соціальної та матеріальної незалежності визначені в Законі України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні». Відповідно до статті 1 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» індивідуальна програма реабілітації - комплекс оптимальних видів, форм, обсягів, термінів реабілітаційних заходів з визначенням порядку і місця їх проведення, спрямованих на відновлення та компенсацію порушених або втрачених функцій організму і здібностей конкретної особи до виконання видів діяльності, визначених у рекомендаціях медико-соціальної експертної комісії. Згідно з частиною 3 статті 23 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» індивідуальна програма реабілітації особи з інвалідністю є обов`язковою для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, реабілітаційними установами, підприємствами, установами, організаціями, в яких працює або перебуває особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю, незалежно від їх відомчої підпорядкованості, типу і форми власності. Згідно зі штатним розписом на 2018 рік, змін до штатного розпису на 2018 рік у Київському обласному центрі зайнятості затверджено 92 посади (а.с. 53 т.1, а.с. 83-85 т.1). За даними, які містяться в Інформації про працівників Київського обласного центру зайнятості, на час вивільнення ОСОБА_1 були наявні вакансії у відділі по роботі з персоналом, у відділі організації надання послуг роботодавцям, у відділі організаційної роботи та архівної справи, які були не укомплектовані (а.с. 86-100 т.3). Індивідуальна програма реабілітації інваліда від 24 травня 2018 року №655 на момент вирішення питання про вивільнення ОСОБА_1 не містила положень щодо можливості позивача виконувати роботу лише юрисконсульта та неможливості виконувати нею будь-яку іншу роботу з вільних вакансій у вищезазначених відділах. Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. На виконання ухвали суду першої інстанції про витребування доказів, постановленої 09 листопада 2021 року не виходячи до нарадчої кімнати в порядку ч.5 ст. 259 ЦПК України, відповідачем надано перелік вакантних посад в Київському обласному центрі зайнятості в період з 26 квітня 2018 року по 27 серпня 2018 року, а саме: провідний інспектор з питань запобігання та виявлення корупції; провідний фахівець з аналізу ринку праці відділу статистики та прогнозування; провідний інженер з комп`ютерних систем відділу інформаційних систем; завідувач сектору обліку розрахунків з дебіторами і кредиторами та матеріально-технічного забезпечення відділу бухгалтерського обліку та фінансового забезпечення; провідний бухгалтер сектору обліку розрахунків з дебіторами і кредиторами та матеріально-технічного забезпечення відділу бухгалтерського обліку та фінансового забезпечення; провідний економіст сектору фінансового забезпечення відділу бухгалтерського обліку та фінансового забезпечення; начальник відділу організаційної роботи та архівної справи; заступник начальника відділу організаційної роботи та архівної справи; провідний документознавець відділу організаційної роботи та архівної справи; завідувач сектору будівництва та експлуатації нерухомого майна відділу організації матеріально-технічного забезпечення; провідний інженер відділу господарсько-договірної роботи та капітального будівництва; провідний інженер з експлуатації будівель та капітального будівництва відділу господарсько - договірної роботи та капітального будівництва; завідувач сектору матеріального забезпечення та господарської діяльності відділу організації матеріально-технічного забезпечення; провідний фахівець із зв`язків з громадськістю та пресою відділу інформаційної роботи; провідний фахівець з питань зайнятості відділу організації надання послуг роботодавцям; начальник відділу по роботі з персоналом (а.с.127-128 т.4). Жодна із перелічених посад не була запропонована позивачу. Відповідач посилавсяна те, що позивач не відповідала вимогам даних вакансій за спеціальністю, фахом або досвідом роботи. При цьому, відповідачем не надано доказів проведення відповідного аналізу вимогам даних вакансій по відношенню до позивача. В матеріалах справи наявні посадові інструкції перелічених вакантних посад (а.с.101-161 т.3), втой же час, відповідач не навів жодних обґрунтувань невідповідності фаху позивача даним критеріям. З вищевикладеного вбачається, що у відповідача були наявні вакансії, які могли також бути запропоновані позивачу з огляду на її спеціальність та особливість здоров`я, та які не перевірені роботодавцем на предмет неможливості їх зайняття позивачем. ОСОБА_1 не рекомендовано на зайняття жодної з посад, введених з 26квітня 2018 року в Київському обласному центрі зайнятості. Отже, відповідачем небуло надано доказів про те, що позивач була ознайомлена з переліком вакантних посад введених з 26квітня 2018 року в Київському обласному центрі зайнятості та відмовилась від переведення на ці посади. А відтак, доводи апеляційної скарги про те, що позивачу було запропоновано всі вакансії, які були вільні, колегія суддів відхиляє, оскільки вони спростовуються вищевикладеним. Позивач зазначала, що юридично-договірний відділ, за своєю природою, передбачає наявність у працівників цього відділу юридичної освіти, тому відповідач повинен був запропонувати також посади в новому юридично-договірному відділі, оскільки до звільнення вона обіймала посаду провідного юрисконсульта в юридичному відділі, а гарантії, передбачені частиною третьою статті 49-2 КЗпП України, розповсюджуються не лише на вільні посади, які займав працівник до змін у виробництві і праці, а на всі вільні посади, які може займати працівник з урахуванням його спеціальності. Щодо запропонованих позивачу двох вакантних посад, а саме: посади провідного юрисконсульта Славутицького міського центру зайнятості та посади провідного юрисконсульта юридично-договірного відділу Київського обласного центру зайнятості тимчасово на період соціальної відпустки ОСОБА_6 для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, від зайняття яких позивач відмовилася, суд першої інстанції вірно зазначив, що тимчасова посада на період відпустки по догляду за дитиною не є вакантною у розумінні КЗпП України, тому така посада не може пропонуватися на виконання положення частини третьої статті 49-2 КЗпП України. Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі №452/832/16-ц, від якого Верховний Суд не відступав. Крім того, за змістом Індивідуальної програми реабілітації інваліда від 24 травня 2018 року №655 ОСОБА_1 має можливість працювати за її фахом - юрисконсульт/юрист за місцем працевлаштування в пішій доступності від місця її проживання. Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» індивідуальна програма реабілітації особи з інвалідністю є обов`язковою для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, реабілітаційними закладами, підприємствами, установами, організаціями, в яких працює або перебуває особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю, незалежно від їх відомчої підпорядкованості, типу і форми власності. Тому пропозиція відповідача вивільнюваному працівнику, яка є особою з інвалідністю І групи загального захворювання по зору, посади юрисконсульта Славутицького міського центру зайнятості суперечить Індивідуальній програмі реабілітації інваліда від 24 травня 2018 року №655, а пропозиція тимчасової посади на період відпустки по догляду за дитиною не відповідає вимогам трудового законодавства. Посада провідного юрисконсульта Славутицького міського центру зайнятості перебуває на великій відстані від місця проживання позивача, а запропонована їй тимчасова посада на період відпустки по догляду за дитиною не може пропонуватися працівнику при вивільненні його у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці. Саме на роботодавця покладається обов'язок довести відсутність порушення вимог трудового законодавства при звільненні працівника. Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. Розглядаючи такі спори судам слід мати на увазі, що при проведенні звільнення власник або уповноважений ним орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, з його згоди на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника. Якщо це право не використовувалось, суд не повинен обговорювати питання про доцільність такої перестановки (перегрупування). Отже, у першу чергу перевага на залишення на роботі надається особам, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці. Тому при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов'язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці. Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП України. Для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз може бути проведений шляхом приготування довідки у довільній формі про результати порівняльного аналізу з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі. У протоколі засідання комісії висновку по працевлаштуванню Київської обласної служби зайнятості від 26 квітня 2018 року зазначено, що враховуючи положення статті 42 КЗпП України та переважності права на залишення на роботі працівників з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці комісією прийнято рішення не рекомендувати директору Київської обласної служби зайнятості призначення ОСОБА_1 на вільні посади, а запропонувати їй посаду юрисконсульта Славутицького міського центру зайнятості. Проте такі висновки зроблено комісією без проведення порівняльного аналізу продуктивності праці і кваліфікації всіх працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягали звільненню. Натомість такий аналіз було зроблено лише щодо ОСОБА_1 , у зв'язку з чим комісією не здійснено порівняльного аналізу з наведенням даних, які свідчать про переважне право інших працівників перед позивачем на залишення на роботі. Враховуючи особливість позивача як працівника, для якого створена індивідуальна програма реабілітації інвалідів, а при наданні переваги на залишення на роботі на підставі статті 42 КЗпП України, такі особливості підлягають врахуванню. З матеріалів справи вбачається, що відповідач як на підставу для звільнення позивача, надавав аргументи недобросовісного виконання позивачем своїх посадових обов`язків (недисциплінованість, грубість, невиконання завдань, спізнення на роботу тощо, доповідні записки безпосереднього керівника позивача, характеристика, пояснення працівників) та неможливість їх виконання в силу вад зору. Разом з тим підставою звільнення позивача є пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України, який передбачає не наявність порушення позивачем вимог трудового законодавства при виконанні своїх посадових обов`язків (неможливості їх виконання за станом здоров`я), а зміни в організації виробництва і праці, що підлягають обґрунтуванню іншими обставинами. Направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд у постанові від 28 квітня 2021 року у цій справі виходив з того, що правові підстави для відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 відсутні. Відповідно до положень ч.1 ст.417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанції під час нового розгляду справи. Беручи до уваги те, що відповідачем було порушено встановлений законом порядок звільнення позивача, а саме не запропоновано всі вакантні посади введені з 26 квітня 2018 року в Київському обласному центрі зайнятості, зокрема, провідного спеціаліста з питань запобігання та виявлення корупції Київського обласного центру зайнятості; провідного документознавця відділу організації роботи та архівної справи; провідного фахівця з питань зайнятості відділу організації надання послуг роботодавцям Київського обласного центру зайнятості, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що звільнення ОСОБА_1 з роботи на підставі п.1 ст.40 КЗпП України відбулося з порушенням вимог трудового законодавства та порушенням прав останньої. При цьому, відповідачем не обґрунтовано те, що позивач не може виїзджати у відрядження, з урахуванням пояснень останньої, що вона як представник Київського обласного центру зайнятості їздила в суди та приймала безпосередню участь в судових засіданнях, тобто виконувала свої посадові обов`язки і поза межами міста Києва. Таким чином, є вірним висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для визнання незаконним та скасування наказу Київського обласного центру зайнятості від 27 серпня 2018 року №418-к про звільнення ОСОБА_1 з посади провідного юрисконсульта юридичного відділу Київського обласного центру зайнятості та поновлення позивач на роботі. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанцій і не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені ст.376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду. Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції щодо підстав для задоволення позовних вимог є законними і обґрунтованими, відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону. Отже, суд першої інстанції всебічно і об`єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив рішення, що відповідає вимогам закону, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає. Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу відповідача Київського обласного центру зайнятості - залишити без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 30 червня 2022 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 24 лютого 2023 року. Головуючий: Судді: