Постанова Запорізький апеляційний суд № 314/2264/22

Дата документу 22.02.2023 Справа № 314/2264/22 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 314/2264/22 Головуючий у 1-й інстанції: Свідунович Н.М. Провадження №22-ц/807/390/23 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 лютого 2023 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого,судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Гончар М.С., Маловічко С.В., Камалової В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 01 листопада 2022 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, - В С Т А Н О В И В: У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя. В обґрунтування позову зазначила, що сторони 04 грудня 1993 року сторони укали шлюб. Наразі справа про розірвання шлюбу перебуває у провадженні Вільнянського районного суду Запорізької області, сімейні відносини сторін остаточно припинилися у січні 2022 року. Від шлюбу сторони мають малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Під час перебування сторін у шлюбі ними набуто у спільну сумісну власність подружжя квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , яка підлягає поділу на підставі ст. ст. 69, 70 Сімейного кодексу України. При цьому, просила врахувати, що з нею проживає малолітній син, а вона з ним є особами різної статі, він потребує окремої кімнати для навчання, відпочинку та розвитку, за вищевикладених обставин, з урахуванням положень ч. 3 ст. 70 Сімейного кодексу України, вважає, що має право на збільшення частки у спільному майні до 2/3 частин. На підставі викладеного, ОСОБА_1 просила суд поділити майно, яке належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , до складу якого входить квартира за адресою: АДРЕСА_1 , відступити від рівності часток, визнавши за ОСОБА_1 право власності на 2/3 частини вищевказаної квартири, всього на суму 213334 грн, стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у справі. Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 01 листопада 2022 року, позов задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності на частину квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_2 право власності на частину квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить змінити рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 01 листопада2022 року в частині визначення часток співвласників у праві спільної сумісної власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , збільшити частку ОСОБА_1 до 2/3 частки зазначеної квартири, визнавши за нею право власності на 2/3 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції неповно з`ясував фактичні обставин справи та безпідставно не задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 про збільшення частки у спільному майні подружжя з урахуванням того, що з нею проживає малолітня дитина, сплачуваних відповідачем аліментів вочевидь не вистачає для задоволення потреб дитини. Судом першої інстанції не взято до уваги, що 23 серпня 2022 року Вільнянським районним судом Запорізької області у справі №314/2026/22 був виданий судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання їхнього малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому зазначено також місце проживання матері і дитини за однією адресою. Також, суду було відомо, що на час розгляду справи, аліменти ОСОБА_1 не надходили. ОСОБА_2 здає квартиру в оренду повністю, частку доходів від її здачі в оренду ОСОБА_1 не передає. З часу винесення судового наказу ОСОБА_2 перерахував позивачу дві суми, 2000 грн та 3000 грн, що є вкрай недостатніми для забезпечення навіть первісних потреб дитини у харчуванні, лікуванні, побутових потреб. Отже, ОСОБА_2 не надає достаньо коштів для забезпечення фізичного, духовного розвитку та лікування сина. Крім того, відповідачу відомо, що їхній син страєжає на алергію і потребує регулярного лікування та періодичного оздоровлення. Для збільшення частки ОСОБА_1 у спільному майні подружжя місцевий суд не врахував, що ОСОБА_2 перешкоджає останній та їхній дитині користуватися квартирою. Мати та син є різнополими особами, що не можуть проживати в одній кімнаті, син потребує окремої кімнати для навчання, вдпочнку та розвитку (розмір квартири, кількість кімнат в квартирі дозволяють створити для дитини належні умови для проживання). Відзиву на апеляційну скаргу в порядку ст. 360 ЦПК України, до суду не надходило. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Судова повістка ОСОБА_2 була направлена на адресу: АДРЕСА_1 , де останній зарестрований, про що свідчить довідка Виконавчого комітету Вільнянської міської ради Запорізької області № 02-02-08/2252 від 09 вересня 2022 року (а.с. 27), проте повернулась з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.172-177). Відповідно до п.3) ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: день постановлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову провістку чи відмітку про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. При цьому, колегія суддів зауважує, що Європейський суд з прав людини у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" ("Alimentaria Sanders S.A. v. Spain", рішення від 7 липня 1989 року, заява №11681/85, п. 35) зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Апеляційний суд виходить з того, що якщо сторони та/або їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін чи їх представників, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору. Оскільки ОСОБА_2 був належним чином повідомленний про дату, час та місце розгляду справи та, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), апеляційний суд вважає за потрібне розглянути справу в даному судовому засіданні за відсутності ОСОБА_2 . Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення зазначеним вимогам відповідає. Задовольняючи позов про поділ спільного майна подружжя, а саме визнавши за позивачем та відповідачем право власності на частину кожному спірної квартири, суд першої інстанції виходив з того, що спірна кварира є спільної сумісною власністю подружжя, а частки дружини та чоловіка є рівними. Відмовляючи у задоволенні позову в частині збільшення частки майна дружини, суд виходив з відсутності правових підстав для відступлення від засад рівності часток подружжя. З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного. Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого повторно 03 лютого 2010 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Вільнянського районного управління юстиції Запорізької області, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 04 грудня 1993 року уклали шлюб, про що зроблено відповідний актовий запис №241 (а.с. 16). Від шлюбу сторони мають малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 16 березня 2010 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Вільнянського районного управління юстиції Запорізької області (а.с.15). Під час перебування сторін у шлюбі ними набуто у власність квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчить копія договору купівлі-продажу, посвідченого 09.10.2002 державним нотаріусом Вільнянської держнотконтори Коробкою О.В., зареєстрованого в реєстрі за № 1782 (а.с.17). Згідно реєстраційного напису на правовстановлювальному документі, зазначена в цьому документі квартира АДРЕСА_2 , в цілому зареєстрована Запорізьким міжміським бюро технічної інвентаризації на праві приватної власності за ОСОБА_2 . Запис здійснений 11 жовтня 2002 року у реєстрову книгу № 18 за реєстровим № 2713 (а.с.17 на звороті). Відповідно до висновку про вартість, складеного 05 вересня 2022 року фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 , ринкова вартість 3-кімнатної квартири загальною площею 58,96 кв.м, житловою площею 41,8 кв.м, розташованої на 5 поверху 5-поверхового житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 05 вересня 2022 року складає 320000,00 грн (а.с.18-19). Відповідно до копії паспорта громадянина України серії та номер НОМЕР_3 , ОСОБА_1 зареєстрована у кв. АДРЕСА_2 (а.с.23-24). Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України). Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України). Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 СК України). Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті. Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (частина перша статті 63 СК України). У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України). Вирішуючи спори між подружжям про майно, потрібно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Системний аналіз наведених норм матеріального права свідчить про існування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Водночас законодавство передбачає можливість спростування поширення правового режиму спільного сумісного майна одним із подружжя, що є процесуальним обов`язком особи, яка з нею не погоджується. Тягар доказування обставин для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц(провадження № 14-325цс18). Відповідно до ч. 1 ст. 70 Сімейного кодексу України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. В свою чергу, ч. 3 ст. 70 Сімейного Кодексу України встановлено, що за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування. У постанові Верховного Суду від 01 грудня 2021 року у справі № 344/5539/17 (провадження № 61-12286св20) зазначено, що "статтею 70 СК України передбачено два випадки, коли суд має право відступити від принципу рівності часток подружжя у праві спільної власності. По-перше, при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засад рівності часток подружжя у спільній сумісній власності подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. По-друге, за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування. Крім цього, згідно із Законом України від 17 травня 2017 року № 2037-VIII, частину другу статті 70 СК України викладено із такими доповненнями: "при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї". Відповідно до роз`яснень, що містяться в абзаці третьому пункту 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", при вирішенні спору про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами другою, третьою статті 70 СК України в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї, але і випадки, коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (частина перша статті 60 СК України). Аналізуючи наведені норми сімейного законодавства України, можна дійти висновку, що майно, яке набуте подружжям під час перебування у шлюбі, є об`єктом права спільної сумісної власності цього подружжя та у випадку вирішення питання про його розподіл підлягає поділу між сторонами у рівних частках. Водночас за наявності обставин, передбачених частинами другою, третьою статті 70 СК України, які стосуються неналежного виконання одним із подружжя батьківських обов`язків та неналежного матеріального забезпечення сім`ї, частку іншого з подружжя у такому майні може бути збільшено". Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 456/828/17 (провадження № 61-252св17). У справах № 344/5539/17 та № 456/828/17 підставою для збільшення частки у майні подружжя стала заборгованість сторони зі сплати аліментів. Проте у справі, яка переглядається, суд встановив, що заборгованості зі сплати аліментів у ОСОБА_2 немає. Доказів того, що відповідач неналежно виконував свої батьківські обов`яки та неналежно забезпечував сім`ю матеріально, а розмір аліментів, які позивач одержує на утримання дитини, недостатній для забезпечення його фізичного, духовного розвитку та лікування, матеріали справи не містять. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України). Установивши, що спірна квартира за адресою: АДРЕСА_1 набута сторонами у період перебування у зареєстрованому шлюбу за спільні кошти, виходячи із принципу рівності часток подружжя у спільному майні, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що вказане майно є спільною сумісною власністю сторін і підлягає поділу між ними шляхом визнання за сторонами права власності по 1/2 частині вищезазначеної квартири, у зв`язку з відсутності правових підстав для відступлення від засад рівності часток подружжя. Посилання заявника в апеляційній скарзі на ту обставину, що позивач з дитиною є особами різної статі, тому він потребує окремої кімнати для навчання, відпочинку та розвитку, не є тією істотної обставиною, передбаченою ч. 3 ст. 71 СК України, яка є підставою для збільшення частки у спільному майні подружжя. При цьому, колегія суддів зауважує, що ОСОБА_1 не позбавлена права звернутися до суду з позовом про визначення порядку користування спірною квартирою. З урахуванням вищевикладеного, вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б спростували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обгрунтованість оскаржуваного судового рішення, апеляційна скарга не містить. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). З огляду на те, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін. Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат немає. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 01 листопада 2022 року у цій справі залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повна постанова складена 23 лютого 2023 року. Головуючий, суддя СуддяСуддя Подліянова Г.С.Гончар М.С.Маловічко С.В.