Постанова Київський апеляційний суд № 759/22882/20

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 8 лютого 2023 року місто Київ справа № 759/22882/20 провадження №22-ц/824/4104/2023 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання - Онопрієнко К.С. сторони: позивач - ОСОБА_1 відповідач - ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Бекіровим Сіраном Нусрєтовичем, на рішення Святошинського районного суду м.Києва від 28 липня 2022 року, ухвалене у складі судді Твердохліб Ю.О., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном і вселення та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, - В С Т А Н О В И В: У грудні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачки ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном та вселення у житло. Позов обґрунтовано тим, що 16 липня 2011 року між позивачем та ОСОБА_2 був укладений шлюб, який розірваний рішенням Святошинського районного суду м.Києва від 6 серпня 2020 року. Під час перебування сторін у шлюбі у них народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 13 лютого 2019 року позивачем під час перебування у шлюбі із відповідачкою за рахунок своїх власних заощаджень було придбано трикімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Договір купівлі-продажу квартири був оформлений на ім`я відповідачки ОСОБА_2 . З 13 лютого 2019 року позивач зареєстрований в квартирі разом з відповідачкою та малолітнім сином. До липня 2020 року позивач постійно і безперешкодно проживав в квартирі, однак у липні 2020 року відповідачка самовільно змінила на вхідних дверях квартири замки і по теперішній час чинить позивачу перешкоди у доступі до квартири і проживання в ній. 23 листопада 2020 року приблизно о 18 год. позивач намагався потрапити у квартиру, але відповідачки в категоричній формі не допустила його, мотивуючи це відсутністю у нього будь-якого права на проживання, у зв`язку з чим були викликані працівники поліції. Позивач не має іншого власного житла як на території України, так і на території Королівства Нідерландів. Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні квартирою шляхом вселення позивача у дану квартиру і передати йому ключі від її вхідних дверей. В свою чергу ОСОБА_2 звернулася з зустрічним позовом до відповідача про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням. Зустрічний позов обґрунтовано тим, що 24 жовтня 2015 року між подружжям був укладений шлюбний договір, відповідно до умов якого, нерухоме майно, автотранспортні засоби, інше майно, право власності на яке підлягає обов`язковій державній реєстрації, що буде придбаватися у шлюбі на ім`я одного із подружжя будь-яким способом, відмінним від дарування чи успадкування, є особистою приватно власністю кожного з подружжя. 13 лютого 2019 року ОСОБА_2 було придбано квартиру АДРЕСА_1 , яка відповідно до п.3 шлюбного договору належить ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності. Квартира належить на праві особистої приватної власності ОСОБА_2 у відповідності до п.п. «в» п.3 шлюбного договору від 24 жовтня 2015 року. Після придбання квартири, в квартирі 23 травня 2019 року було зареєстровано місце проживання малолітнього сина сторін ОСОБА_4 , а також 13 листопада 2019 року було зареєстровано місце проживання відповідача у зв`язку з отриманням посвідки на тимчасове проживання в Україні. Разом з тим, протягом періоду з часу знайомства з позивачем, відповідач проживає в Нідерландах та приїжджає до України кілька разів на рік. Відповідач не проживав та не проживає за адресою: АДРЕСА_1 з дня реєстрації місця проживання за вказаною адресою, тобто вже більше одного року. Відповідач відмовився від розміщення своїх речей в квартирі, від отримання ключів від квартири, у зв`язку з фактичним не проживанням - від участі в утриманні квартири. 6 серпня 2020 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірваний на підставі рішення Святошинського районного суду м.Києва, яке набрало законної сили 7 вересня 2020 року. Зважаючи на постійне проживання відповідача в Нідерландах, добровільність не проживання відповідача в спірній квартирі з часу реєстрації місця проживання, тобто більше одного року, а також враховуючи, що відповідач витрат на утримання квартири не несе, просила визнати відповідача таким, що втратив право користування житлом. Рішенням Святошинського районного суду м.Києва від 28 липня 2022 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користування майном та вселення залишено без задоволення. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано ОСОБА_1 таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 . Не погоджуючись з зазначеним рішенням, представник позивача адвокат Бекіров С.Н. подав апеляційну скаргу, в який просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким первісний позов ОСОБА_1 задовольнити, зустрічний позов ОСОБА_2 залишити без задоволення. В апеляційній скарзі зазначає про те, що рішення є незаконним, ухвалено з порушенням норм процесуального права і неправильним застосуванням норм матеріального права. В апеляційній скарзі посилається на те, з встановлених обставин вбачається, що ОСОБА_1 13 листопада 2019 року вселився і зареєструвався у спірній квартирі як член сім`ї власника ОСОБА_2 . Після набрання законної сили рішення суду про розірвання шлюбу 11 березня 2021 року відповідач ОСОБА_1 набув статус колишнього члена сім`ї власника. Натомість і після розірвання шлюбу ОСОБА_1 зберіг право на користування спірною квартирою. У зв`язку з чим дії ОСОБА_2 щодо недопуску ОСОБА_1 до квартири явно порушують його права і є неправомірними. У даному випадку право ОСОБА_2 на майно не може бути захищено шляхом виселення ОСОБА_1 , оскільки це стане для нього надмірним тягарем та порушуватиме його право на повагу до житла, та не є справедливим з урахуванням усіх обставин справи. Крім того, в апеляційній скарзі адвокат зазначає про те, що позивач 16 листопада 2019 року у зв`язку із справами вилетів у Нідерланди. Позивач є головою благодійної організації, яка займається організацією постачання міжнародної гуманітарної допомоги на адресу Збройних Сил України, українських громадських організацій й медичних закладів. Перебуваючи в Нідерландах, з урахуванням свого віку, з об`єктивних причин у період з березня і до серпня 2020 року (запровадженні карантинні обмеження) позивач не мав можливості потрапити до України і знаходитися за місцем своєї реєстрації і проживання. Будь-яких інших доказів на підтвердження не проживання ОСОБА_1 у спірні квартирі у період з 13 листопада 2019 року до грудня 2020 року без поважних причин ОСОБА_2 суду всупереч вимогам ст.81 ЦПК України не надала, а суд у своєму рішенні не зазначив. У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Герасимов П.О. просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги. У відзиві зазначає про те, що апелянтом не наведено та не підтверджено жодним доказом факти, що спростовують встановлені в оскаржуваному рішенні обставини, а саме не проживання ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_1 більше року. Зважаючи на постійне проживання ОСОБА_1 в Нідерландах, не проживання апелянта в спірній квартирі з часу реєстрації місця проживання, розірвання шлюбу між позивачем та відповідачем, належності права власності на квартиру ОСОБА_2 , права та інтереси ОСОБА_1 ніяким чином не порушуються. Разом з тим, фактом реєстрації місця проживання відповідача в квартирі позивача порушуються права позивача на володіння власним майном. В судовому засіданні представник позивача - адвокат Бекіров С.Н. апеляційну скаргу підтримав і просив її задовольнити. Адвокат відповідача ОСОБА_2 адвокат Герасимов П.О. проти доводів апеляційної скарги заперечував і просив рішення як законне і обґрунтоване залишити без змін. Заслухавши доповідь судді Шкоріної О.І., вислухавши пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі рішення в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом установлено, що 6 липня 2011 року між громадянином Нідерландів ОСОБА_1 та громадянкою України ОСОБА_2 зареєстровано шлюб. 24 жовтня 2015 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 укладено шлюбний договір щодо врегулювання майнових відносин подружжя, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою В.А. У підпункті «в» пункту 3 шлюбного договору зазначено, що особистою приватною власністю кожного із подружжя є: нерухоме майно, автотранспортні засоби інше майно, право власності на яке підлягає обов`язковій державній реєстрації, що буде придбаватися у шлюбі на ім`я одного із подружжя будь-яким способом, відмінним від дарування чи успадкування. Згідно з підпунктом «ж» пункту 3 шлюбного договору особистою приватною власністю кожного із подружжя є: дохід (дивіденди), плоди, приплід продукція, що приноситимуть майно (речі та майнові права, в т.ч. корпоративні) та грошові кошти, котрі сторонами, подружжям віднесено до особистої приватної власності. Сторони погоджуються з тим, що на майно та/чи грошові кошти, які є особистою приватної власністю кожного із подружжя, за будь-яких умов не поширюються положення глави 8 СК України ( у тому числі ст.ст.60,62 СК України) та ст.369 ЦК України. ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народився син ОСОБА_4 . Рішенням Святошинського районного суду м.Києва від 10 лютого 2021 року виключено запис про ОСОБА_1 як батька із актового запису про народження ОСОБА_4 . Під час шлюбу, а саме 13 лютого 2019 року, ОСОБА_2 придбана квартира АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 зареєстрований у вказаній квартирі з 13 листопада 2019 року. З декларації цивільно-правового нотаріуса вбачається, що станом на 20 червня 2020 року ОСОБА_1 не має нерухомості в Королівстві Нідерландів. Рішенням Святошинського районного суду м.Києва від 6 серпня 2020 року позов ОСОБА_2 задоволено, шлюб зареєстрований 16 липня 2011 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 розірвано. Рішення сторона не оскаржувалось та набрало законної сили. У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання частково недійсним шлюбного договору та поділ майна подружжя. Рішення Святошинського районного суду м.Києва від 26 травня 2021 року, яким позов ОСОБА_1 задоволено, постановою Київського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року рішення суду першої інстанції скасовано і ухвалено нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Постановою Верховного Суду від 1 червня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Бекіровим С.Н., залишено без задоволення. Постанову Київського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року залишено без змін. Крім того, судом установлено, що ОСОБА_1 з лютого 2019 року в спірній квартирі не проживає. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що спірна квартира належить ОСОБА_2 на праві приватної власності. ОСОБА_1 , набувши особистого сервітуту, в силу ст.ст.401-406 ЦК України, який полягав у праві користування житловим приміщенням, ніколи не був власником спірної квартири, його право користування квартирою було пов`язане із наявністю права власності на це майно його дружини - ОСОБА_2 у відповідності до положень ст.156 ЖК України, яке він втратив з розірванням шлюбу 6 серпня 2020 року, тим самим позбувшись статусу члена сім`ї власника спірної квартири. Суд першої інстанції, враховуючи принцип пропорційності у цивільному судочинстві та дотримання розумного балансу інтересів сторін, враховуючи, що відповідач відсутній у спірній квартирі близько двох років і не користується нею, дійшов висновку, що сервітут відповідачем не використовується без поважних причин більше строку його збереження за особою, на підставі чого згідно з ч. 2 ст.405 ЦК України сервітут відповідач припинився. Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим судом обставинам, судом першої інстанції правильно застосовані норми матеріального права до спірних правовідносин. Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам ті гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. За положеннями ст.47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Нормами статті 3 СК України передбачено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї тнаймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в другій цієї статті, перестали бути членам сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї, як зазначено у ч.2 ст.64 ЖК України. Відповідно до ст.150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди. Згідно зі ст.156 ЖК України члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жили приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в ч.2 ст. 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. Право членів сім`ї власника квартири користуватись жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім`ї власника житлового приміщення, власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи, як члена сім`ї. У статі 7 ЖК України передбачено, що ніхто не можу бути виселений із займаного житлового приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій. Тобто будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку. Статтею 317 ЦК України передбачено, що власності належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливає місце проживання власника та місце знаходження майна. Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Згідно із ч. ст.383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб. Положеннями ст.391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Право користування чужим майном передбачено у статтях 401-406 ЦК України. Відповідно до ч.1 ст.401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. У частині першій ст.402 ЦК України вказано, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо). Права члена сім`ї власника житла на користування цим житлом визначено у статті 405 ЦК України, у якій зазначено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом. У статті 406 ЦК України унормовано питання припинення сервітуту. Сервітут припиняється у разі, зокрема, припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту. Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом. Положення ст.406 ЦК України у спорі між власником та колишнім членом його сім`ї з приводу захисту права власності на житлове приміщення, можуть бути застосовані за умови наявності таких підстав - якщо сервітут був встановлений, але поті припинився. Однак встановлення такого сервітуту презюмується на підставі ст.402, ч.1 ст.405 ЦК України. ОСОБА_1 , будучи членом сім`ї власника квартири ОСОБА_2 , набув право користування жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 . Разом з тим, установлено, що з лютого 2019 року, з часу придбання ОСОБА_2 квартири, позивач в спірній квартирі не проживає, квартирою не користується, витрати по її утриманню не несе. 6 серпня 2020 року рішенням суду шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірваний. Отже, з часу розірвання шлюбу ОСОБА_1 втратив статус члена сім`ї власника квартири, за наявності якого в свій час набув право користування квартирою, що є особистою приватною власністю ОСОБА_2 . Зважаючи на те, що позивач в квартирі, що є власністю відповідача, не проживає без поважних причин з лютого 2019 року( до суду ОСОБА_1 з позовом та ОСОБА_2 з зустрічним позовом у цій справі звернулися у грудні 2020року), тобто більше року, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що сервітут ОСОБА_1 не використовується без поважних причин більше строку його збереження за особою, на підставі ч.2 ст.405 ЦК України сервітут відповідача припинився. Відповідно ОСОБА_1 втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 . Сам по собі факт реєстрації місця проживання ОСОБА_1 в квартирі АДРЕСА_1 у листопаді 2019 року не дає підстав вважати, що саме з цього моменту позивач набув право користування квартирою. Інформація, що надана Адміністрацією Держприкордонслужби, на виконання ухвали суду, щодо перетинання державного кордону України у період з січня 2019 року по грудень 2020 року громадянином Нідерландів ОСОБА_1 ( з лютого 2019 року -9 разів, тривалістю в середньому по три - чотири днів перебування в Україні) дає підстави стверджувати, що постійним місце перебування позивача є Королівство Нідерланди ( а.с.122). Таким чином, з урахуванням такої інформації, запровадження карантинних заходів з березня 2020 року, на що посилається представник позивача як на поважність причин не проживання позивача в спірній квартирі, не дає підстав вважати, що позивач в квартирі, що належить ОСОБА_10 не проживав з лютого 2019 року з поважних причин. З урахуванням того, що постійним місцем проживання ОСОБА_1 є Королівство Нідерланди, позбавлення позивача права користування житлом - квартири АДРЕСА_1 не стане для останнього надмірним тягарем та не порушуватиме його право на повагу до житла, власником та користувачем якого є відповідач ОСОБА_2 . Натомість факт реєстрації місця проживання ОСОБА_1 в квартирі ОСОБА_2 порушуватиме права останньої як власника житла на володіння своїм майном. При цьому, судом враховано, що ОСОБА_2 проживає в квартирі АДРЕСА_1 разом з малолітнім сином, ІНФОРМАЦІЯ_2, щодо якого ОСОБА_1 оспорив своє батьківство у судовому порядку і його вимоги були задоволені шляхом виключення запису про ОСОБА_1 як батька із актового запису про народження ОСОБА_4 . Таким чином, наявні підстави вважати, що інтереси позивачки, як власника житла та користувача цим житлом, перевищують інтереси колишнього члена сім`ї, у якого припинилися правові підстави користування чужим майном. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і не впливають на їх правильність, не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, а у значній мірі зводяться до незгоди з висновками суду. За змістом ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до ст.375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Бекіровим Сіраном Нусрєтовичем, залишити без задоволення. Рішення Святошинського районного суду м.Києва від 28 липня 2022 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повна постанова складена 23 лютого 2023 року. Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна Судді: Л.Д. Поливач А.М. Стрижеус