Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 580/6457/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01010, м. Київ, вул. Князів Острозьких, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@6aa.court.gov.ua Головуючий суддя у першій інстанції: Руденко А.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 лютого 2023 року Справа № 580/6457/22 Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: Головуючого судді: Епель О.В., суддів: Губської Л.В., Карпушової О.В., за участю секретаря Горегляд Д.В., розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Уманського міськрайонного суду Черкаської області про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: Історія справи.

1. ОСОБА_1 (далі - Позивачка) звернулася до суду з адміністративним позовом до Уманського міськрайонного суду Черкаської області (далі - Відповідач), в якому просила: - визнати незаконним та скасувати розпорядження Відповідача № 5 від 02.12.2021; - визнати протиправними дії Відповідача щодо видачі розпорядження № 5 від 02.12.2021 про передачу цивільної справи №705/4415/20 до Христинівського районного суду Черкаської області неповноважною особою; - зобов`язати Відповідача організувати роботу суду для забезпечення передачі справи №705/4415/20 повноважною особою.

2. Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2022 року позовну заяву залишено без руху.

3. Черкаського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2022 року відмовлено у відкритті провадження у справі. Постановляючи таку ухвалу, суд виходив з того, що цей спір не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства, оскільки підстави позову стосуються виконання процесуальної діяльності суду. Крім того суд виходив з того, що судовому захисту підлягає лише порушене право, але оскаржуване Позивачкою розпорядження не припиняє жодного з її прав та не створює для неї жодних обов`язків, тому, за висновком суду, відсутня об`єктивна наявність відповідного порушеного права чи законного інтересу Позивачки на момент звернення до суду, а отже відсутній предмет спору.

4. Не погоджуючись з таким рішенням суду, Позивачка подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, а також постановити окрему ухвалу щодо порушення суддею А. Руденко норм процесуального та матеріального права. В обґрунтування заявлених апеляційних вимог Позивачка, посилаючись на ч. 2 ст. 124 Конституції України, зазначає, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір, що висновки суду першої інстанції суперечать принципу верховенства права та висновкам ЄСПЛ. Разом з тим Апелянтка наполягає на тому, що цей спір підлягає вирішенню саме в порядку адміністративного судочинства, оскільки стосується оскарження розпорядження щодо передачі справи до іншого суду, яке не може бути оскаржено в жодний інший спосіб. Апелянтка також стверджує, що суддя першої інстанції умисно перешкоджає їй у доступі до правосуддя. З цих та інших підстав Апелянтка вважає, що ухвала суду першої інстанції прийнята за неповно встановлених обставин справи та з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання щодо юрисдикції цього спору та відкриття провадження у справі.

5. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.01.2023 та від 24.01.2023 було відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою позивача, встановлено строк для подання відзиву на неї та призначено судовий розгляд справи.

6. У строк, установлений судом, відзив на апеляційну скаргу не надходив. 7. 15.02.2023 та 16.02.2023 від обох сторін надійшли клопотання про розгляд цієї справи без їх участі, які задоволено ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.02.2023, занесеною до протоколу судового засідання, та вирішено перейти до розгляду справи в порядку письмового провадження, відповідно до ст. 312 КАС України.

8. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а ухвала суду - скасуванню з наступних підстав.

9. Нормативно-правове обґрунтування. Так, відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У пунктах 1, 7 частини першої статті 4 КАС України передбачено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг. Суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. Відповідно до ч.1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. У частині другій статті 124 Конституції України закріплено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Висновки суду апеляційної інстанції.

10. Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій. Публічно-правовим вважається спір, в якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні. Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, в яких виник спір.

11. Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на те, що предметом спору в цій справі є розпорядження Уманського міськрайонного суду Черкаської області за підписом в.о. Голови цього суду щодо передачі справи за позовом ОСОБА_1 до іншого суду. Інші позовні вимоги (щодо зобов`язання вчинити дії) є похідними. Тобто ОСОБА_1 у цій справі позивається до Уманського міськрайонного суду Черкаської області не з приводу оскарження процесуального рішення цього суду, а щодо індивідуального акту, виданого посадовою особою такого суду, стверджуючи про відсутність у неї відповідних повноважень. Тож відповідні позовні вимоги є публічно-правовими та підлягають розгляду судом адміністративної юрисдикції.

11. Разом з тим судова колегія зазначає, що згідно з частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини у пункту 24 свого рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, який не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, що не мала регулювання законом. Відповідно до ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» висновки ЄСПЛ є джерелом права.

12. З таких обставин апеляційний суд приймає до уваги доводи Апелянтки щодо підсудності цього спору суду адміністративної юрисдикції.

13. Крім того, перевіряючи підстави, з яких судом першої інстанції було відмовлено у відкритті провадження в цій справі, колегія суддів зазначає, що оскаржуваним ОСОБА_1 розпорядженням передані до іншого суду справу, в якій вона є Позивачкою, тобто таке розпорядження стосується її права та інтересів. При цьому судова колегія враховує й те, що оскарження відповідного розпорядження Голови суду в інший спосіб законодавством не передбачено. Водночас у рішенні від 25.11.1997 Конституційний Суд України роз`яснив, що частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.

14. Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що в цьому випадку були відсутні достатні правові підстави для відмови у відкритті провадження в цій справі.

15. Доводи Апелянтки про те, що суддя А. Руденко умисно перешкоджає їй у доступі до правосуддя, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані та безпідставні. Водночас відповідно до ст. 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Доказів, як б підтверджували особисту зацікавленість судді Руденко А.В. у результаті вирішення цієї справи Апелянткою не надано, а обставини, наведені Апелянткою, не є об`єктивно обґрунтованими, на чому наголошено вище.

16. Щодо доводів апеляційної скарги про необхідність постановлення окремої ухвали щодо судді Черкаського окружного адміністративного суду Руденко А.В. колегія суддів зазначає наступне. Так, відповідно до приписів частини восьмої статті 249 КАС України суд вищої інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом нижчої інстанції неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення. Такі самі повноваження має Велика Палата Верховного Суду щодо питань передачі справ на розгляд Великої Палати. Окрема ухвала є формою реагування суду на порушення норм права, причини та умови, що спричинили (зумовили) ці порушення, з метою їх усунення та запобігання таким порушенням у майбутньому. Підставою для винесення окремої ухвали є виявлення порушення закону і встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню порушення. Відтак, окрема ухвала може бути постановлена лише у разі, якщо під час судового розгляду встановлено склад правопорушення. Юридична кваліфікація правопорушення судом не здійснюється. Водночас, суд може в окремій ухвалі зазначити, елементи якого складу правопорушення слід перевірити. Якщо суд не встановив такого порушення, підстав для винесення окремої ухвали немає. Водночас колегія суддів зауважує, що постановлення окремої ухвали є правом, а не обов`язком суду. Адміністративний суд наділений диспозитивним правом постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, чи діяння яких визнаються протиправними, та/або допущення судом нижчої інстанції неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 18.11.2019 року по справі № 1340/4560/18.

17. Аналізуючи всі доводи Апелянта, судова колегія також приймає до уваги висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.

18. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було неповно встановлено обставини справи та порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання щодо відкриття провадження в цій справі.

19. Відповідно до ст. 320 КАС України у редакції, чинній на момент розгляду колегією суддів апеляційної скарги, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

20. Отже, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково, ухвала Черкаського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2022 2022 року - скасуванню, а справа направлення для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 312, 315, 320, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2022 2022 року - скасувати та направити справу для продовження розгляду до Черкаського окружного адміністративного суду. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена. Повний текст судового рішення виготовлено 21 лютого 2023 року. Головуючий суддя О.В. Епель Судді: Л.В. Губська О.В. Карпушова