Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 620/9634/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/9634/21 Суддя першої інстанції: Тихоненко О.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 лютого 2023 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача Глущенко Я.Б., суддів Пилипенко О.Є., Черпіцької Л.Т., секретаря Височанської Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування рішень, за апеляційною скаргою Управління Держпраці у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 16.02.2022, - У С Т А Н О В И В: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернувся у суд з позовом до Управління Держпраці у Чернігівській області (також далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування: - попередження про відповідальність за порушення законодавства про працю №25-21-084/0097 від 06.07.2021; - припису про усунення виявлених порушень законодавства про працю №25-21-084/0538-0313 від 06.07.2021. На обґрунтування позовних вимог зазначає, що не допускав порушень законодавства про працю (допуск працівників до виконання трудових обов`язків без укладання трудового договору), не здійснює діяльності у магазині, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 . Натомість в указаному приміщені господарську діяльність провадить ФОП ОСОБА_2 на підставі договорів оренди, про що повідомлено відповідача під час інспекційного відвідування. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 16.02.2022 позов задоволено частково. Визнано протиправним і скасовано припис Управління Держпраці у Чернігівській області про усунення виявлених порушень законодавства про працю №25-21-084/0538-0313 від 06.07.2021. У задоволенні решти позову відмовлено. Не погоджуючись із судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Свою позицію обґрунтовує тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність порушень позивачем вимог ч. 1 ст. 21, ч. 4 ст. 24 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), оскільки безпідставно не врахував пояснення ОСОБА_3 та інформацію з пенсійних органів. У відзиві на апеляційну скаргу позивач наголошує, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому підстави для його скасування відсутні. Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі пункта 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів уважає, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, з таких підстав. Судом установлено, що 18.06.2021 відповідачем прийнято наказ №989-Н про проведення інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 щодо додержання законодавства про працю в частині використання найманої праці без належного оформлення трудових відносин. 24.06.2021 під час проведення інспекційного відвідування за місцем здійснення підприємницької діяльності позивача ( АДРЕСА_2 ) установлено, що: - у магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ОСОБА_4 здійснювала реалізацію непродовольчих товарів, проводила розрахунки з покупцями, виконувала обов`язки продавця непродовольчих товарів; - у магазині «ІНФОРМАЦІЯ_3» ОСОБА_3 здійснювала реалізацію непродовольчих товарів, проводила розрахунки з покупцями, виконувала обов`язки продавця непродовольчих товарів. ОСОБА_4 від надання письмових пояснень без поважних причин відмовилась, про що було складено акт від 24.06.2021 №1. Водночас у письмових поясненнях від 24.06.2021 ОСОБА_3 повідомила, що працює офіційно за трудовим договором у ФОП ОСОБА_1 продавцем-консультантом, за адресою: АДРЕСА_2 ; заробітна плата виплачується своєчасно, заборгованість відсутня. Разом з тим позивачем, на виконання вимоги перевіряючих, надано відповідачу копії договорів оренди від 01.06.2021 №41 та №42, договору про надання послуг від 01.06.2021, виписок ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 та письмові пояснення. За результатами інспекційного відвідування складено акт від 06.07.2021 №25-21-084/0538, а також винесено припис про усунення виявлених порушень законодавства про працю №25-21-084/0538-0313, яким зобов`язано позивача усунути до 02.08.2021 порушення ч. 1 ст. 21, ч. 4 ст. 24 КЗпП України. Того ж дня інспектором праці винесено ФОП ОСОБА_1 попередження про відповідальність за порушення законодавства про працю №25-21-084/0097. Не погоджуючись із указаними приписом та попередженням, позивач звернувся до суду з цим позовом. Задовольняючи частково позов, місцевий суд виходив з того, що відповідачем не доведено факт порушення позивачем вимог ч. 1 ст. 21, ч. 4 ст. 24 КЗпП України, водночас попередження про відповідальність за порушення законодавства про працю не несе для ФОП ОСОБА_1 будь-яких правових наслідків. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів приходить до наступного. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з п. 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96 (далі - Положення №96), Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб. Пунктом 2 Положення №96 передбачено, що Держпраці у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства. Відповідно до п. 7 Положення №96 Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. Отже, Управління Держпраці у Чернігівській області є суб`єктом владних повноважень - територіальним органом Державної служби України з питань праці, який забезпечує реалізацію державної політики з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю на території Чернігівської області. Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської, діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначаються Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (далі - Закон №877-V). Згідно з абз. 3 ст. 1 Закону №877-V заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом. Процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (зокрема їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю, з урахуванням особливостей, визначених Конвенцією Міжнародної організації праці №81, Конвенцією Міжнародної організації праці №129 та Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» визначає Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №823 (далі - Порядок №823). Відповідно до п. 2 Порядку №823 заходи державного контролю за додержанням законодавства про працю з питань виявлення неоформлених трудових відносин здійснюються у формі інспекційних відвідувань, що проводяться інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів. Заходи контролю за додержанням законодавства про працю здійснюються інспекторами праці виконавчих органів міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад (з питань своєчасної та у повному обсязі оплати праці, дотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці, оформлення трудових відносин) (далі - виконавчі органи рад) у формі, визначеній абзацом першим цього пункту. Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону №877-V державний нагляд (контроль) здійснюється за місцем провадження господарської діяльності суб`єкта господарювання або його відокремлених підрозділів, або у приміщенні органу державного нагляду (контролю) у випадках, передбачених законом. Інспекційні відвідування здійснюються, зокрема, рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань, прийняте за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 цього пункту (пп. 3 п. 5 Порядку №823). Відповідно до вимог п.п. 16, 17, 18 Порядку №823 за результатами інспекційного відвідування складаються акт інспекційного відвідування і в разі виявлення порушень вимог законодавства про працю - припис щодо їх усунення та попередження про відповідальність за порушення законодавства про працю. Акт складається в останній день інспекційного відвідування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та об`єктом відвідування або уповноваженою ним особою. Якщо об`єкт відвідування не погоджується з викладеною в акті інформацією, акт підписується із зауваженнями, які є його невід`ємною частиною. Пунктом 23 Порядку №823 передбачено, що у разі відмови об`єкта відвідування або уповноваженої ним особи від підписання або у разі неможливості особистого вручення акта та/або припису акт та припис складаються одночасно у трьох примірниках. Два примірники акта та припису не пізніше ніж протягом наступного робочого дня надсилаються об`єкту відвідування за адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, рекомендованим листом з описом документів у ньому та повідомленням про вручення. На примірнику акта та припису, що залишаються в інспектора праці, зазначаються реквізити поштового повідомлення, яке долучається до матеріалів інспекційного відвідування. Об`єкт відвідування зобов`язаний повернути інспектору праці нарочно або поштовим відправленням з описом вкладення підписаний примірник акта та припису не пізніше ніж через три робочих дні з дати його отримання Відповідно до положень ч. 5 ст. 50 Закону України «Про зайнятість населення» роботодавцям забороняється застосовувати працю громадян без належного оформлення трудових відносин, вчиняти дії, спрямовані на приховування трудових відносин. Статтею 259 КЗпП України передбачено, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Відповідно до ч. 2 ст. 2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Згідно із ст. 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України. При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Частиною 1 ст. 23 КЗпП України передбачено, що трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи. Статтею 1 Закону України «Про професійний розвиток працівників» визначено, що працівником є фізична особа, яка працює за трудовим договором (контрактом) на підприємстві, в установі та організації незалежно від форми власності та виду діяльності або у фізичної особи, яка відповідно до законодавства використовує найману працю. Згідно із ст. 1 Закону України «Про зайнятість населення» робочим місцем є місце (приміщення), на якому працівник постійно чи тимчасово перебуває в процесі трудової діяльності і яке визначене, зокрема на підставі трудового договору (контракту). Відповідно до вимог ст. 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір. Частиною 1 ст. 94 КЗпП України визначено, що заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Ураховуючи вищевикладене, трудові відносини між працівником і роботодавцем виникають на підставі укладеного між ними трудового договору, за яким працівник зобов`язаний виконувати роботу, визначену договором, дотримуватись правил внутрішнього трудового розпорядку, а роботодавець своєю чергою зобов`язаний виплачувати працівникові заробітну плату та забезпечувати необхідні для виконання роботи умови праці, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. З боку роботодавця трудовий договір з працівником укладає власник підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізична особа-підприємець. Як вбачається з матеріалів справи, під час інспекційного відвідування позивачем надано відповідачу письмові пояснення від 29.06.2022, в яких повідомив, що не здійснює діяльності у магазині, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , а також зазначив, що у такому приміщенні господарську діяльність здійснює ФОП ОСОБА_2 на підставі договорів оренди від 01.06.2021 №41 та №42. Так, колегією суддів установлено, що дійсно 01.06.2021 між Підприємством споживчої кооперації «Сосницька районна спілка споживчих товариств» (орендодавець) та ФОП ОСОБА_2 (орендар) укладені договори оперативної оренди об`єкта нерухомості №41 та №42, за умовами яких орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування майно (частини магазину « ІНФОРМАЦІЯ_2 », розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ). На виконання умов таких договорів між сторонами підписані відповідні акти приймання-передачі об`єктів нерухомості. Указані пояснення позивача та додані до нього документи залишені відповідачем поза увагою, протилежного не доведено. При цьому колегія суддів критично сприймає відібрані під час інспекційного відвідування письмові пояснення ОСОБА_5 , оскільки пояснення неоформлених працівників не є належним і достатнім доказом порушення ч. 1 ст. 21, ч. 4 ст. 24 КЗпП України. Таким чином, встановлені обставини свідчать про те, що відповідачем не вжито усіх заходів з метою зібрання достатньої доказової бази під час проведення інспекційного відвідування та зроблено передчасний висновок про факт використання праці неоформлених працівників. Водночас посилання відповідача не врахування судом першої інстанції інформації з пенсійних органів судова колегія вважає необґрунтованими, оскільки така інформаціє не підтверджує факт наявності трудових відносин між позивачем та ОСОБА_4 та/або ОСОБА_3 . Судом апеляційної інстанції враховується, що відповідно до п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до п. 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001 рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Згідно з п. 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994 статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують позицію суду першої інстанції та відхиляються колегією суддів за необґрунтованістю. Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до ч. 1 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Частиною 3 вищевказаної статті передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи. Відповідно до положень ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Як убачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку. Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.03.2018 у справі №815/4300/17, від 11.04.2018 у справі №814/698/16. Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Тобто, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності. Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. У відзиві на апеляційну скаргу позивачем заявлено клопотання про стягнення з відповідача витрат на професійну правову допомогу в розмірі 5000,00 грн, на підтвердження яких надано договір про надання професійної правової допомоги б/н від 29.06.2021, замовлення на надання правової допомоги б/н від 19.07.2022 вартістю таких послуг у розмірі 5000,00 грн, акт про надання професійної правової допомоги від 22.07.2022 на суму 5000,00 грн, а також розрахункову квитанцію про сплату адвокату 5000,00 грн. Колегія суддів звертає увагу, що в межах розгляду цієї справи відповідачем не подано клопотань про зменшення розміру витрат на оплату правничої допомоги, відповідно до ч. 7 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, не доведено неспівмірність заявлених до відшкодування витрат, не надано будь яких доказів того, що ціни на послуги адвоката є явно завищеними на ринку юридичних послуг. Аналогічний висновок викладений також у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 по справі №280/1765/19. З огляду на викладене клопотання позивача про стягнення на його користь понесених витрат на правову допомогу в розмірі 5000,00 грн потрібно задовольнити. Керуючись ст.ст. 33, 34, 139, 243, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Управління Держпраці у Чернігівській області залишити без задоволення. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 16.02.2022 залишити без змін. Стягнути з Управління Держпраці у Чернігівській області на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 понесені ним судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 (п`ять тисяч) грн 00 коп. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Я.Б. Глущенко Судді О.Є. Пилипенко Л.Т. Черпіцька