Постанова Миколаївський апеляційний суд № 490/1960/20

20.02.23 22-ц/812/164/23 Єдиний унікальний номер судової справи 490/1960/20 Номер провадження 22-ц/812/164/23 22-ц/812/206/23 Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В. Постанова Іменем України 20 лютого 2023 року місто Миколаїв Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі: головуючого Серебрякової Т.В., суддів: Колосовського С.Ю., Кушнірової Т.Б., з секретарем судового засідання Богуславською О.М., за участі: позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Державної казначейської служби України - Хмельницького В.С., переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Державної казначейської служби України рішення, яке ухвалено Центральним районним судом міста Миколаєва 12 грудня 2022 року під головуванням судді Гуденко О.А., в приміщені цього ж суду, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, УСТАНОВИЛА: У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області (далі - ГУНП в Миколаївській області) та Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 10 лютого 2014 року приблизно о 12 годині у приміщенні Житлово-експлуатаційної контори, що розташована по АДРЕСА_1, громадянка ОСОБА_2 спричинила позивачу тілесні ушкодження. За даним фактом, 10 лютого 2014 року слідчим Ленінського РВ ММУ УМВС в Миколаївській області ОСОБА_21 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12014150040000710 були внесені дані про кримінальне правопорушення, за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.125 КК України (КК України 2001 року). За весь період досудового розслідування у кримінальному провадженні змінилось дев`ять слідчих, шість разів кримінальне провадження незаконно закривалось слідчими, рішення яких неодноразово скасовувались органами прокуратури та судами. Розслідування проводилося слідчими відділеннями усіх районів міста Миколаєва, в тому числі і Миколаївським міськім управлінням УМВС України в Миколаївській області. Останньою постановою слідчого СВ Центрального ВП ГУНП в Миколаївській області від 30 жовтня 2018 року було закрито кримінальне провадження №12014150040000710 на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України, за відсутністю складу кримінального правопорушення. Ухвалою слідчого судді Центрального районного суду міста Миколаєва від 27 листопада 2018 року, яка залишена без змін ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 17 грудня 2018 року, відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_1 на постанову слідчого СВ Центрального ВП ГУНП в Миколаївській області від 30 жовтня 2018 року. 27 травня 2019 року слідчим Слідчого управління ГУНП в Миколаївській області проведено службове розслідування. За висновком перевірки встановлено, що факти, викладені у зверненні позивача, знайшли своє підтвердження частково, а саме в частині несвоєчасного виконання слідчих та розшукових дій з боку слідчих ОСОБА_3 , ОСОБА_21., ОСОБА_22., ОСОБА_23., ОСОБА_24., ОСОБА_25. Вказані слідчі порушили ст.2 КПК України в частині забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування у кримінальному провадженні №12014150040000710 та підлягали притягненню до дисциплінарної відповідальності, але у зв`язку зі спливом строку притягнення до такої відповідальності, обмежились попередженням про недопущення аналогічних недоліків у подальшому. Позивач вважає, що непрофесійні, безвідповідальні, несвоєчасні та халатні дії слідчих, які займались її справою, або навпаки їх бездіяльність призвели до того, що винна особа в заподіянні їй тілесних ушкоджень не понесла ніякого покарання, а вона не отримала відшкодування шкоди. Вказані дії працівників державних органів спричинили позивачу моральну шкоду, яка полягає в погіршенні стану її здоров`я, перебуванні в стані постійного стресу, погіршенні майнового становища, втраті віри у справедливе правосуддя. Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просила стягнути з Державної казначейської служби України на її користь 4 500 000 грн. у відшкодування завданої моральної шкоди. Представник ГУНП в Миколаївській області надав до суду відзив, в якому просив у задоволені позову відмовити. Зазначав, що позивач не надала достатніх та допустимих доказів на підтвердження доводів про заподіяння їй відповідачами моральної шкоди. Рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 12 грудня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 7 000 грн. в рахунок відшкодування заподіяної моральної шкоди. Стягнуто з ГУНП в Миколаївській області в дохід держави судові витрати у розмірі 908 коп. Рішення районного суду обґрунтовано тим, що судом встановлений факт тривалої протиправної бездіяльності слідчих поліції щодо проведення досудового розслідування за заявою ОСОБА_1 про вчинення кримінального правопорушення та надмірної тривалості досудового розслідування у кримінальному провадженні від 10 лютого 2014 року за заявою позивача, прийняття слідчими багаторазово рішень про закриття кримінального провадження у спосіб, який вочевидь для заявника демонструє ігнорування його доводів, а тому цими діями позивачу заподіяно моральної шкоди. З огляду на наведене, районний суд дійшов до переконання про наявність передбачених законом підстав для відшкодування завданої позивачу бездіяльністю органу досудового розслідування моральної шкоди. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на незаконність рішення суду першої інстанції, просила рішення суду першої інстанції скасувати, та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду. Апеляційна скарга мотивована тим, що районний суд належним чином не дослідив надані позивачем докази та дав неправильну оцінку обставинам справи. В апеляційній скарзі Державна казначейська служба України, посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення районного суду скасувати, та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачем не надано належних доказів у підтвердження спричиненої моральної шкоди, відсутній причино-наслідковий зв`язок між діями відповідачів та завданою шкодою, а також не надано документів щодо протиправності в діях працівників поліції. Також, в апеляційній скарзі зазначено, що Державна казначейська служба не визнає оскаржуване судове рішення частково, а саме в частині суми стягнення коштів. Згідно ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги ОСОБА_1 без задоволення та часткове задоволення апеляційної скарги Державної казначейської служби України, з огляду на таке. Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в ст.263 ЦПК України. Так, відповідно до ч.ч.1,2,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення суду першої інстанції, в межах оскарження, таким вимогам відповідає не в повному обсязі. За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом. При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів. Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України). З матеріалів справи вбачається, що 10 лютого 2014 року ОСОБА_1 звернулась і заявою до начальника Ленінського РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області, в якій повідомила, що 10 лютого 2014 року в приміщені Житлово-експлуатаційної контори громадянка ОСОБА_2 ображала її та нанесла тілесні ушкодження (том 2 а.с.9). 10 лютого 2014 року слідчим СВ Ленінського РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12014150040000710 були внесені відомості за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, за повідомленням ОСОБА_1 про те, що 10 лютого 2014 року о 10 год. 00 хв. невстановлена особа, перебуваючи біля будівлі ЖЕКу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, спричинила громадянці ОСОБА_1 легкі тілесні ушкодження (том 2 а.с.12). 30 квітня 2014 року слідчим СВ Ленінського РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області ОСОБА_21. винесена постанова про закриття вказаного кримінального провадження на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України за відсутністю складу кримінального правопорушення (том 2 а.с.13). Постановою прокурора прокуратури Ленінського району міста Миколаєва від 18 травня 2014 року скасовано вищевказану постанову слідчого як незаконну та необґрунтовану, винесену з порушенням вимог КПК України (том 2 а.с.14). 31 липня 2014 року слідчим СВ Ленінського РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області ОСОБА_21. винесена постанова про закриття вказаного кримінального провадження на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України за відсутністю складу кримінального правопорушення (том 2 а.с.15). Ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 19 вересня 2014 року вищевказану постанову слідчого скасовано. Вказана ухвала обґрунтована тим, що незважаючи на фактичне не встановлення обставин події, невжиття заходів щодо їх встановлення, без врахування доказів, що були здобуті в ході досудового розслідування, слідчим було прийнято рішення про закриття кримінального провадження за відсутності складу кримінального правопорушення, в зв`язку із чим вказана постанова підлягає скасуванню (том 2 а.с.18). 14 січня 2015 року слідчим СВ Ленінського РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області ОСОБА_22. винесена постанова про закриття вказаного кримінального провадження на підставі п.2 ч.1 ст. 284 КПК України за відсутністю складу кримінального правопорушення (том 2 а.с.19). Ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду міста Миколаєва від 16 лютого 2015 року постанову слідчого скасовано. В ухвалі наведені обґрунтування фактично аналогічні за змістом, шо викладені в ухвалі Ленінського районного суду міста Миколаєва від 19 вересня 2014 року (том 2 а.с.22). 23 грудня 2016 року начальником відділення СВ Центрального ВП ГУНП в Миколаївській області ОСОБА_26. винесена постанова про закриття вказаного кримінального провадження на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України за відсутністю складу кримінального правопорушення (том 2 а.с.31-32). Постановою прокурора Миколаївської місцевої прокуратури №1 від 01 лютого 2017 року скасовано вказану постанову слідчого, у зв`язку незаконністю та неповнотою досудового розслідування (том 2 а.с.37-38). 17 березня 2017 року слідчим СВ Центрального ВП ГУНП в Миколаївській області ОСОБА_27 винесена постанова про закриття вказаного кримінального провадження на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України за відсутністю складу кримінального правопорушення (том 2 а.с.40-41). 07 квітня 2017 року зазначену постанову про закриття кримінального провадження Миколаївської місцевою прокуратурою скасовано з підстав неповноти проведеного досудового розслідування (том 2 а.с.46). 11 липня 2017 року слідчим СВ Центрального ВП ГУНП в Миколаївській області ОСОБА_28 винесена постанова про закриття вказаного кримінального провадження на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України за відсутністю складу кримінального правопорушення (том 2 а.с.52-55). Постановою заступника прокурора Миколаївської області від 18 серпня 2017 року вищевказану постанову слідчого скасовано у зв`язку із неповним проведенням досудового розслідування, без дослідження усіх обставин кримінального правопорушення (том 2 а.с.50). 19 січня 2018 року слідчим СВ Центрального ВП ГУНП в Миколаївській області ОСОБА_28 винесена постанова про закриття вказаного кримінального провадження на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України за відсутністю складу кримінального правопорушення (том 2 а.с.57-58). Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 08 червня 2018 року було задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 та скасовано вищевказану постанову слідчого (том 2 а.с.69-70). 30 жовтня 2018 року слідчим СВ Центрального ВП ГУНП в Миколаївській області ОСОБА_29 винесена постанова про закриття вказаного кримінального провадження на підставі п.2 ч.1 ст. 284 КПК України за відсутністю складу кримінального правопорушення. При винесенні вищевказаної постанови слідчий виходив з того, що в ході проведення досудового розслідування факт спричинення ОСОБА_1 тілесних ушкоджень у приміщенні ЖЕКу, розташованого по АДРЕСА_1 , свого підтвердження не знайшов. Крім того, в ході досудового розслідування ознак складу будь-якого іншого кримінального правопорушення, вчиненого стосовно ОСОБА_1 у приміщенні ЖЕКу, розташованого по АДРЕСА_1 , зокрема хуліганства, як остання вказує у своїх заявах, не встановлено (том 2 а.с.71-76). Ухвалою слідчого судді Центрального районного суду міста Миколаєва від 27 листопада 2018 року, залишеною без змін ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 17 грудня 2018 року, відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_1 на постанову слідчого СВ Центрального ВП ГУ НП в Миколаївській області ОСОБА_2. від 30 жовтня 2018 року про закриття кримінального провадження №12014150040000710 від 10 лютого 2014 року (том 2 а.с.82-85,94-97). Так, з ухвали слідчого судді Центрального районного суду міста Миколаєва від 27 листопада 2018 року вбачається, що при дослідженні матеріалів кримінального провадження встановлено, що в ході досудового розслідування, яке тривало більше чотирьох років, слідчим в повному обсязі виконано вказівки процесуальних керівників та ухвали слідчого судді. Так, слідчим було призначено судово-медичну експертизу за медичною карткою ОСОБА_1 (висновок №758) та комісійну судово-медичну експертизу (висновок №89-к від 17-18 серпня 2016 року), неодноразово допитано потерпілу ОСОБА_1 (10 липня 2014 року, 09 вересня 2015 року, 11 квітня 2016 року, 28 лютого 2017 року та 03 травня 2017 року), свідків ОСОБА_4 (05 лютого 2016 року), ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), ОСОБА_7 (06 листопада 2014 року, 28 вересня 2015 року, 25 січня 2016 року), ОСОБА_8 (06 листопада 2014 року, 28 вересня 2015 року, 25 січня 2016 року), ОСОБА_9 (01 грудня 2014 року, 09 липня 2017 року), ОСОБА_10 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), ОСОБА_11 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), ОСОБА_12 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), ОСОБА_13 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), ОСОБА_14 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), ОСОБА_15 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ), ОСОБА_16 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ), ОСОБА_17 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ), ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ). З протоколів допиту перелічених свідків вбачається, що лише деякі з них підтвердили наявність 10 лютого 2014 року конфлікту між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , про факт нанесення ОСОБА_1 тілесних ушкоджень в приміщенні ЖЕКу вони дізнались від працівників поліції, жоден зі свідків його не підтвердив. Окрім того, до матеріалів кримінального провадження долучено довідку слідчого Центрального ВП ГУНП в Миколаївській області ОСОБА_28. від 19 вересня 2017 року про те, що допитати в якості свідка секретаря Анжелу не виявилось можливим, оскільки при виїзді до КП «Гуртожиток» начальник відділу кадрів пояснила, що громадянка на ім`я ОСОБА_18 у них не працювала, а стажувалася протягом декількох днів, тому її анкетних даних не залишилось. 18 вересня 2017 року було проведено слідчий експеримент за участю потерпілої ОСОБА_1 та 06 грудня 2017 року одночасний допит ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , в ході якого встановити нові факти з приводу нанесення тілесних ушкоджень потерпілій не вдалося. На виконання вказівок, зазначених в ухвалі Апеляційного суду Миколаївської області від 08 червня 2018 року, слідчим 31 серпня 2018 року допитано в якості свідка ОСОБА_19 , а також сімейного лікаря ОСОБА_20 з приводу звернення до неї ОСОБА_1 з тілесними ушкодженнями та опису їх в медичних документах, однак остання відмовилась від надання показань, пославшись на лікарську таємницю. 18 жовтня 2018 року додатково допитано в якості свідка ОСОБА_9 , який нових відомостей не надав та 26 жовтня 2018 року подав заяву про те, що відмовляється від проведення будь-яких допитів, у тому числі одночасного допиту з ОСОБА_1 , оскільки протягом декількох років його неодноразово було допитано, на своїх показах він наполягає, нічого нового повідомити не зможе. Крім того, оскільки 21 липня 2016 року призначення комісійної судово-медичної експертизи, яка була проведена 18 серпня 2016 року (висновок №89-к), заступником начальника відділу - начальником СВ Корабельного ВП ГУ НП в Миколаївській області ОСОБА_30. здійснювалось неуповноваженою особою, 30 серпня 2018 року постановою слідчого СВ Центрального ВП ГУ НП в Миколаївській області ОСОБА_2. було призначено повторну комісійну судово-медичну експертизу. Згідно висновку за №69-к від 11 жовтня 2018 року, встановити факт наявності у ОСОБА_1 тілесних ушкоджень та вирішити питання постанови про призначення експертизи неможливо через відсутність будь-яких ознак, які можуть підтвердити запис сімейного лікаря від 12 лютого 2014 року у вигляді діагнозу «Забій потиличної області». Суд дійшов висновку, що з урахуванням викладеного, оскільки можливості встановити наявність або відсутність в діянні ознак кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, вичерпано, проведені слідчі дії є достатніми та повними, постанова про закриття кримінального провадження є достатнім чином вмотивованою та підстав для її скасування не вбачається. Відповідно до висновку за результатами службового розслідування від 27 травня 2019 року, проведеного посадовими особами СУ ГУНП в Миколаївській області за зверненням ОСОБА_1 щодо неналежного досудового розслідування у кримінальному провадженні №12014150040000710, визнано, що факти викладені у зверненні ОСОБА_1 частково знайшли своє підтвердження, а саме в частині несвоєчасного виконання слідчих (розшукових дій) з боку слідчих ОСОБА_3., ОСОБА_21., ОСОБА_22., ОСОБА_23., ОСОБА_24., ОСОБА_25. За порушення вимог ст.2 КПК України в частині забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування у кримінальному провадженні №12014150040000710 вказані слідчі підлягають притягненню до дисциплінарної відповідальності, проте за спливом строку притягнення до такої відповідальності, обмежено винесенням попередження про недопущення аналогічних недоліків у подальшому (том 2 а.с.98-102). Відповідно до ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Згідно зі ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст.15, ч.1 ст.16 ЦК України). Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. Відшкодування моральної (немайнової) шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (п.9 ч.2 ст.16 ЦК України). За ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Конституція України (стаття 56) проголошує право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. У цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі №641/8857/17 (провадження №14-514цс19 (пункт 63)), зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. За загальним правилом, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт. (ст.1167 ЦК України). Згідно з положеннями ст.1176 ЦК України, якою врегульовано питання відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Загальні підстави відшкодування шкоди, завданої органом державної влади та посадовою або службовою особою органу державної влади, передбачені статтями 1173, 1174 ЦК України. Згідно зі ст.1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Відповідно до ст.1174 цього ж Кодексу шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Застосовуючи статті 1173,1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року (цивільна справа №916/1423/17) зазначено, що надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди; протиправність діяння її заподіювача; наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіяювача та вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з`ясувати, зокрема, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. За змістом ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості. Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі №487/6970/20 (провадження №61-1132св22), від 23 листопада 2022 року в справі № 686/13188/21 (провадження №61-3943св22). Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі №477/874/19 (провадження №14-24цс21)). Таким чином розмір моральної шкоди не є конкретно визначеною сумою, а визначається судом в кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи. Отже, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що незаконні дії (бездіяльність) слідчих завдали моральних страждань позивачу, призвели до порушення її нормальних життєвих зв`язків, вимагали додаткових зусиль для організації свого життя, мали інші негативні наслідки морального характеру, що є підставою для відшкодування моральної шкоди. Однак, враховуючи обставини даної справи, встановлений факт надзвичайної тривалості досудового розслідування у кримінальному провадженні, а також принцип співмірності та розумності, колегія суддів вважає за необхідне змінити розмір моральної шкоди, визначений судом першої інстанції, з 7 000 грн. до 3 000 грн. За вказаних обставин, рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 12 грудня 2022 року на підставі ст.376 ЦПК України в частині стягнення компенсації моральної шкоди слід змінити, зменшивши розмір стягнутої з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 компенсації моральної шкоди з 7 000 грн. до 3 000 грн., а апеляційну скаргу Державної казначейської служби України відповідно задовольнити частково. Щодо доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 , то на думку колегії суддів, вони не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів. При цьому, доводи апеляційної скарги в тій частині, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи не заслуговують на увагу, оскільки всі посилання позивача, викладені у позовній заяві, отримали оцінку районного суду, яка повно та послідовно викладена у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення. Будь-яких інших доводів та доказів на їх підтвердження, що є правовою підставою для скасування або зміни рішення суду першої інстанції, ОСОБА_1 надано не було, у зв`язку з чим, колегія суддів суд не вбачає правових підстав для задоволення її апеляційної скарги. Керуючись ст.ст.367,374,376,381,382 ЦПК України, колегія суддів ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України - задовольнити частково. Рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 12 грудня 2022 року - змінити. Зменшити розмір стягнутої з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 компенсації моральної шкоди з 7 000 (сім тисяч) до 3 000 (три тисячі) грн. В іншій частині судове рішення залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України. Головуючий Т.В. Серебрякова Судді: С.Ю. Колосовський Т.Б. Кушнірова Повний текст судового рішення складено 22 лютого 2023 року