Постанова 4811 № 466/8330/20

Справа № 466/8330/20 Головуючий у 1 інстанції: Донченко Ю.В. Провадження № 22-ц/811/2211/22 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 лютого 2023 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Копняк С.М., суддів: Бойко С.М., Ніткевича А.В., секретар судового засідання - Юзефович Ю.І., з участю представника апелянта адвоката Магеровського Т.А., представника позивача адвоката Лавріненко І.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 25 липня 2022 року, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Косаревич Оксана Олегівна, Третя Львівська державна нотаріальна контора про визнання недійсним заповіту, В С Т А Н О В И В: в жовтні 2020 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Косаревич Оксана Олегівна, Львівська державна нотаріальна контора про визнання недійсним заповіту, у якому просила ухвалити рішення про визнання недійсним заповіту, складеного від імені ОСОБА_3 та посвідченого 20 лютого 2020 року Третьою Львівською державною нотаріальною конторою за реєстровими номерами № № 4-130, 4-131. Свої вимоги мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 (спадкодавець), який був батьком позивачки. Відповідно до Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру від 16 червня 2020 року за № 60572016 після смерті ОСОБА_3 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Косаревич О.О. 27 травня 2020 року було заведено спадкову справу № 18/2020. Враховуючи наявність відкритої спадкової справи після смерті ОСОБА_3 , дочка ОСОБА_2 16 червня 2020 року звернулася до приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Косаревич О.О. із заявою про прийняття спадщини за законом, де дізналася, що із заявою про прийняття спадщини за заповітом до того ж нотаріуса звернулася ОСОБА_1 , яка є дружиною спадкодавця. Згідно відповіді приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Косаревич О.О. від 21 вересня 2020 року за №107/02/14 на адвокатський запит було повідомлено, що за життя ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , склав заповіт, який було посвідчено 20 лютого 2020 року Третьою Львівською державною нотаріальною конторою за реєстровими номерами № № 4-130, 4-131. Разом з тим, позивач зауважує, що починаючи з січня 2019 року та по день смерті її батько (спадкодавець) перебував у важкому стані та проходив лікування, в тому числі в КНП КЛШМД м. Львова, у зв`язку з гострим порушенням мозкового кровообігу, що спричинює ушкодження тканин мозку і розлади його, внаслідок чого він не міг скласти заповіт від 20 лютого 2020 року, оскільки був не зданий усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Відтак, враховуючи викладені вище обставини, позивач стверджує про недійсність оскаржуваного заповіту, тому просила позов задовольнити, визнавши останній недійсним. Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 25 липня 2022 року позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Косаревич Оксана Олегівна, Третя Львівська державна нотаріальна контора про визнання недійсним заповіту, задоволено. Визнано недійсним заповіт, складений від імені ОСОБА_3 , посвідчений 20 лютого 2020 року Третьою Львівською державною нотаріальною конторою за реєстровими номерами № № 4-130, 4-131. В серпні 2022 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 25 липня 2022 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Свої доводи апелянт обґрунтовує тим, що підставою для постановлення оскаржуваного рішення суду став висновок судово-психіатричного експерта № 26/к від 21 грудня 2021 року, складений експертом Комунального некомерційного підприємства ЛОР Львівська обласна психіатрична лікарня, з якого убачається, що ОСОБА_3 на час укладання заповіту 20 лютого 2020 року не був здатним усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Заявник в апеляційній скарзі не заперечує, того факту, що ОСОБА_3 дійсно останнім часом хворів, та його фізичний стан був незадовільний, проте це не були психічні розлади, що б впливало на його стан та можливість усвідомлювати значення своїх дій. В нього не було хронічного, стійкого психічного розладу чи будь-яких інших психічних порушень. Також, він ніколи не хворів на психічні розлади, до кінця життя перебував в свідомості, та належним чином сприймав все те, що відбувалось навколо. Під час складання заповіту ОСОБА_3 перебував в нормальному психічному стані, усвідомлював значення своїх дій, і міг ними керувати. Заповіт складався виключно за вільного волевиявлення ОСОБА_3 , він усвідомлював що робить, та це була його особиста воля. До складання заповіту його ніхто не примушував. Зміст заповіту відповідав його волі та текст такого було записано зі слів останнього. У зв`язку з тим, що в ОСОБА_3 були фізичні вади через перенесені захворювання та неможливість особисто підписувати документи, в тому числі і заповіт, такий було посвідчено за участю свідків. Під час складання заповіту такий було зачитано в голос, роз`яснено його зміст. А отже, жодних застережень щодо посвідчення заповіту не було, як і не має підстав для визнання його недійсним. Позивачем не надано жодних доказів того, що ОСОБА_3 на час складання заповіту був недієздатним, мав психічні розлади, що впливало на його стан, та можливість усвідомлювати значення своїх дій, не міг керувати ними. Також наголошує на тому, що з вказаним висновком судово-психіатричної експертизи не погоджується, так як, на її думку, при призначенні експертизи судом порушено Інструкцію про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, яка затверджена наказом МЮУ від 08 жовтня 1998 року № 53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 26.12.2012 № 1950/5), зокрема, пункти 1.4., 2.3.,6.1.,6.3.,6.9., 6.10 такої. А оскільки такий не відповідає вимогам норм закону, тому є неналежним і недопустимим доказом у справі, та не може прийматись до уваги. При цьому зазначає, що позивачем у справі порушено порядок подання доказів у справі та направлення їх іншим учасникам справи, визначений приписами статті 83 ЦПК України. Висновок судово-психіатричної експертизи може бути доказом у справі, і такий оцінюється у сукупності з іншими доказами. Однак, судом першої інстанції в порушення вимог процесуального закону було безпідставно відмовлено у допиті свідків у справі, які були присутні як під час складання заповіту, так і в період коли ОСОБА_3 хворів, і які допомагали здійснювати догляд за ним, знали в якому фізичному та психологічному стані перебував останній. Також судом першої інстанції в порушення вимог процесуального закону було безпідставно відмовлено у призначенні додаткової судово-психіатричної експертизи. В жовтні 2022 року від представника позивача - адвоката Петровського В.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу. Аналіз змісту відзиву зводиться до законності оскаржуваного рішення. З урахуванням цього, просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 25 липня 2022 року, а рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 25 липня 2022 року просить залишити без змін. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін у справі, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити. До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого. Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з частиною четвертою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак, суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; (пункти 1 і 4 частини другої статті 175 ЦПК України). Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини перша та третя статті 13 ЦПК України). Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України). Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього. Належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача (близькі за змістом висновки сформульовані у пункті 7.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17). Якщо позовна вимога заявлена до особи, яка не є учасником спірних правовідносин (тобто, не до тієї особи, яка має відповідати за цією вимогою), така особа є неналежним відповідачем. Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті чи для закриття провадження у справі. За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача та приймає рішення щодо суті заявлених до належного відповідача вимог (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 40), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 39)). Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц). Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача (частина перша статті 33 ЦПК України у редакції, чинній на час відкриття провадження у справі та її розгляду). Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача (частина перша, друга та третя статті 51 ЦПК України). У постанові Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року у справі №465/7405/17 (провадження № 61-11389св21) викладено такий висновок: «Апеляційний суд позбавлений процесуальної можливості визначити суб`єктний склад учасників справи, залучати на стадії апеляційного перегляду справи відповідачів та/або співвідповідачів та, встановивши, що суд першої інстанції порушив вимоги цивільно-процесуального законодавства та не залучив усіх суб`єктів, які мають відповідати за позовом у межах заявлених позовних вимог як відповідачі, обґрунтовано скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у позові з цих підстав». Предметом позову в даній справі є недійсність заповіту, складеного ОСОБА_3 20 лютого 2020 року, посвідченого державним нотаріусом Третьої львівської державної нотаріальної контори Стефанишин М.В., зареєстровано в реєстрі за № 4-130; 4-131. Згідно з цим заповітом ОСОБА_3 на випадок своє смерті робить таке розпорядження: все майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, і взагалі те, що буде мені належати на день смерті і на яке за законом буду мати право заповідаю своїй доньці ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . 27 травня 2020 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Косаревич О.О. заведено спадкову справу № 18/2020 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , на підставі заяви про прийняття спадщини за заповітом від 27 травня 2020 року ОСОБА_1 , як законного представника ОСОБА_4 , та заяви про прийняття спадщини за законом від цього ж числа ОСОБА_1 , як дружини померлого. 16 червня 2020 року ОСОБА_2 звернулася до приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Косаревич О.О. із заявою про прийняття спадщини за законом, по спадковій справі № 18/2020. На момент смерті ОСОБА_3 його доньці - ОСОБА_4 виповнилось повних 12 років. Як зазначено в частині другій статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Відповідно до частини другої статті 202 ЦК України правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта статті 202 ЦК України). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року у справі № 357/15284/18 (провадження № 61-13518св21) вказано, що «правочин є найбільш розповсюдженим юридичним фактом, за допомогою якого набуваються, змінюються, або припиняються права та обов`язки в учасників цивільних правовідносин. До односторонніх правочинів, зокрема, відноситься: видача довіреності, відмова від права власності, складання заповіту, публічна обіцянка винагороди, прийняття спадщини, згода іншого співвласника на розпорядження спільним майном, одностороння відмова від договору. При вчиненні одностороннього правочину воля виражається (виходить) від однієї сторони. Між цим така сторона може бути представлена декількома особами, прикладом чого може виступати видання довіреності двома та більше особами, спільний заповіт подружжя та ін. Аналіз розуміння як правочину, так і одностороннього правочину свідчить, що односторонні правочини: є вольовими діями суб`єкта; вчиняються суб`єктами для здійснення своїх цивільних прав і виконання обов`язків; спрямовані на настання правових наслідків (набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків). Залежно від сприйняття волі сторони одностороннього правочину такі правочини, відповідно, поділяються на: суворо односторонні - не адресовані нікому та без потреби в прийнятті їх іншою (іншими) особами. До них відноситься, зокрема, відмова від права власності, відмова від спадщини, прийняття спадщини; та такі, що розраховані на їх сприйняття іншими особами, до яких можливо віднести, зокрема, оголошення конкурсу, публічну обіцянку винагороди, відмову від спадщини на користь іншої особи, видачу довіреності, видачу векселя, розміщення цінних паперів, односторонню відмову від договору». У справі за позовом заінтересованої особи про визнання недійсним договору як відповідачі мають залучатись всі сторони правочину, а тому належними відповідачами є сторони оспорюваного договору, а не одна із них (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року у справі № 670/23/18 (провадження № 61-1621св19)). Аналіз наведених вище норм матеріального та процесуального права, враховуючи згадані висновки щодо їх застосування, викладені в постановах Верховного Суду, дає підстави стверджувати, що у справі за позовом заінтересованої особи про визнання недійсним такого одностороннього правочину як заповіт належним відповідачем є особа призначена заповідачем своїм спадкоємцем в такому заповіті. Близький за змістом висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 грудня 2021 року у справі № 640/10507/18 (провадження № 61-18941св20). Згідно зі статтею 46 ЦПК України здатність мати цивільні процесуальні права та обов`язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) мають усі фізичні і юридичні особи. Здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи. Неповнолітні особи віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, а також особи, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді у справах, що виникають з відносин, у яких вони особисто беруть участь, якщо інше не встановлено законом. Суд може залучити до участі в таких справах законного представника неповнолітньої особи або особи, цивільна дієздатність якої обмежена (частина перша-друга статті 47 ЦПК України). Відповідно до частини першої статті 45 ЦПК України під час розгляду справи, крім прав та обов`язків, визначених статтею 43 цього Кодексу, малолітня або неповнолітня особа має також такі процесуальні права: 1) безпосередньо або через представника чи законного представника висловлювати свою думку та отримувати його допомогу у висловленні такої думки; 2) отримувати через представника чи законного представника інформацію про судовий розгляд; 3) здійснювати інші процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки, передбачені міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. У справі, що переглядається, зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами обставини справи підтверджують, що даний спір виник між двома спадкоємцями, а саме позивачкою, як спадкоємцем за законом, та ОСОБА_4 як спадкоємцем за заповітом, з приводу дійсності останнього. Проте, ОСОБА_4 до участі у справі як належний відповідач не залучена, незважаючи на те, що про наявність оспорюваного заповіту, складеного в її користь, позивачу було відомо до закінчення підготовчого провадження, однак клопотання про заміну неналежного відповідача ( ОСОБА_1 ) належним ( ОСОБА_4 ) ним не подано. Вказані обставини підтверджені представником позивача під час апеляційного розгляду. З вказаним позовом ОСОБА_2 звернулася до суду 26 жовтня 2020 року. На цю дату ОСОБА_4 виповнилось повних 13 років. Аналіз змісту позовної заяви свідчить, що така обґрунтована тим, що після смерті ОСОБА_3 із заявою про прийняття спадщини за заповітом звернулася ОСОБА_1 , яка є дружиною спадкодавця. Однак, з матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за законом, як дружина спадкодавця, а також, як законний представник ОСОБА_4 із заявою про прийняття спадщини за заповітом. Незважаючи на те, що на момент звернення до суду з вказаним позовом ОСОБА_4 була неповнолітньою, саме вона є належним відповідачем за пред`явленим позовом, а не її мати ОСОБА_1 , яка помилково визначений позивачем, як належний відповідач. При цьому відсутні посилання і на те, що ОСОБА_1 визначено відповідачем у цьому спорі, як законного представника спадкоємця за заповітом ОСОБА_4 . За таких обставин, суду першої інстанції слід було відмовити в задоволенні позову з підстав його пред`явлення до неналежного відповідача, а не вирішувати спір по суті, за неналежного суб`єктного складу, та ухвалювати оскаржуване рішення про задоволення позову. Оскільки в оскаржених позовних вимогах необхідно було відмовити саме з цих процесуальних підстав, решта доводів апеляційної скарги по суті спору не оцінюються та не переглядаються. Відповідно до вимог пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, або змінює рішення. За приписами частини першої статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що оскаржуване рішення слід скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, оскільки допущені судом першої інстанції порушення не можуть бути усунуті судом апеляційної інстанції, відповідно до його процесуальних (функціональних) можливостей, визначених процесуальним законом. Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. З урахуванням висновків суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги, з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір, сплачений за її подання в розмірі 1 261 грн 20 коп. Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 382 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 25 липня 2022 року скасувати, ухвалити нове рішення. В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Косаревич Оксана Олегівна, Третя Львівська державна нотаріальна контора про визнання недійсним заповіту відмовити. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 261 (одну тисячу двісті шістдесят одну) грн 20 коп., сплачений за подання апеляційної скарги. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 20 лютого 2023 року. Головуючий С.М. Копняк Судді: С.М. Бойко А.В. Ніткевич