Постанова 4857 № 380/8176/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 лютого 2023 рокуЛьвівСправа № 380/8176/22 пров. № А/857/16861/22 А/857/16863/22 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Шинкар Т.І., суддів Обрізка І.М., Онишкевича Т.В., секретаря судового засідання Максим Х.Б., розглянувши у судовому засіданні в м.Львові апеляційні скарги Львівської митниці на рішення Львівського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Братичак У.В.), ухвалене у відкритому судовому засіданні в м.Львові о 12 год. 40 хв. 17 жовтня 2022 року, повне судове рішення складено 27 жовтня 2022 року, та на додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Братичак У.В.), ухвалене у відкритому судовому засіданні в м.Львові о 12 год. 29 хв. 07 листопада 2022 року, повне судове рішення складено 11 листопада 2022 року, у справі № 380/8176/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Волагро» до Львівської митниці про визнання протиправними та скасування карток відмови, В С Т А Н О В И В : 07.06.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю «Волагро» (далі Товариство) звернулось в суд з позовом до Львівської митниці, просило визнати протиправними та скасувати Картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 06.12.2021 №UA209170/2021/001661, від 06.12.2021 №UA209170/2021/001660 і від 06.12.2021 №UA209170/2021/001665, складені Львівською митницею Державної митної служби України. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2022 року позов задоволено. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що основним документом, що свідчить про країну походження товару для надання товару режиму вільної торгівлі є сертифікат про походження товару, виданий уповноваженим органом держави вивезення відповідно до її національного законодавства. Суд першої інстанції вказав, що за умови подання документів із підтвердженням преференційного походження, сумніви в оформленні таких документів не можуть бути підставою для відмови у визнанні преференційного статусу. Суд першої інстанції зазначив, що щодо поданих позивачем до митних декларацій сертифікатів з перевезення (походження) EUR.1 від 02.12.2021 №PL/MF/AS 0325418, від 02.12.2021 № PL/MF/AS 0325417 і від 04.12.2021 № PL/MF/AS 0325450, відповідачем жодних зауважень не висловлено та вказав, що у спірних картках відмови відсутні будь-які обґрунтування щодо невідповідності інформації у товаросупровідних документах, у тому числі щодо виробника чи країни походження товару. Суд першої інстанції дійшов висновку, що матеріали справи не містять доказів надіслання запитів до митних органів країни - експортера про проведення перевірки. Крім того, суд звернув увагу, що Львівська митниця не вжила будь-яких заходів щодо отримання від Держмитслужби України відповіді на листи про перевірку преференційного походження товару до моменту прийняття рішення у цій справі (доказів протилежного матеріали справи не містять). Суд першої інстанції вказав, також, що вирішення питання щодо країни походження товару повинно прийматися після одержання додаткових відомостей, сам факт звернення до Державної митної служби України ще не є підставою для відмови в прийнятті митних декларацій. Суд першої інстанції зазначив, що митним органом не здобуто доказів невідповідності вимогам достовірності та правильності інформації про європейське походження товару, а також підтвердження обставин що постачальники товарів Agrolok Sp. z о. о., Республіка Польща не підтвердили відповідності товару вимогам правил про преференційне походження товару у межах спірних правовідносин. З урахуванням встановлених обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем не дотримано приписи частини 2 статті 2 КАС України, а тому оскаржувані картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення є протиправними та підлягають скасуванню. 25.10.2022 представник Товариства подав заяву про ухвалення рішення про судові витрати, просив суд винести додаткове рішення, яким стягнути з Львівської митниці на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Волагро» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн. Додатковим рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2022 року заяву задоволено частково. Стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Волагро» за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10 000 (десять тисяч) грн. 00 коп. Приймаючи додаткове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Суд першої інстанції вказав, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору. Суд першої інстанції зазначив, що сума судових витрат на правничу допомогу, яку представник позивача просить стягнути за рахунок відповідача, підлягає зменшенню у зв`язку з відсутністю ознак співмірності, визначених частиною 5 статті 134 КАС України, тому наявні підстави для часткового стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суми витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн. Не погоджуючись з рішенням та додатковим рішенням суду першої інстанції, Львівська митниця подала апеляційні скарги, просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2022 року та додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2022 року та в задоволенні позовної заяви і заяви щодо стягнення витрат на правничу допомогу відмовити. Апеляційну скаргу на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2022 року мотивовано тим, що з дотриманням вимог вказаного порядку Львівською митницю було скеровано до Департаменту митних платежів, контролю митної вартості та митно-тарифного регулювання ЗЕД Державної митної служби України лист №7.4-2-15/4/15593 від 21.12.2021. Скаржник вказує, що у відповідача виник сумнів з приводу дійсності документів про походження товару та достовірності відомостей, що в них містяться, зокрема, відомостей про країну походження товару, оскільки позивач раніше подавав до митного оформлення документи про преференційне походження товару, країна походження якого в подальшому під час проведення перевірки була непідтвердженою митними адміністраціями країни експорту. Скаржник зазначає, що питання застосування преференційного походження та застосування «преференційних ставок ввізного мита» (щодо товарів, що походять з держав, які спільно з Україною входять до митних союзів або утворюють з нею зони вільної торгівлі) врегульовано, виключно Регіональною конвенцією про пан-євросередземноморські преференційні правила походження, до якої Україна приєдналася згідно Закону України «Про приєднання України до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження» від 08.11.2017 №2187-VIII, а отже, документами, які дають право на застосування преференційних ставок ввізного мита, є виключно документи визначені ст. 15 Доповнення І Регіональної конвенції (сертифікат з перевезення товару EUR.1, сертифікат з перевезення товару EUR-MED) та у випадках, вказаних у Статті 21(1) «декларацією походження» або «декларацією походження EUR-MED»), надана експортером до інвойса. Вважає, що оскаржувані картки відмови у митному оформленні є правомірними. Щодо додаткового рішення від 07.11.2022 скаржник вказує, що позовна заява є типовою до судових справ, які знаходяться на супроводженні представника позивача Луціва О.М., однакові правові підстави написання позову, а тому представнику позивачу не було необхідності додатково вивчати судову практику, на яку не має посилання в позовній заяві. Скаржник вказує, що представник позивача не зазначив тривалість судового засідання в якому приймав участь, до суду не надано жодного документа про здійснення оплати вказаної послуги. Скаржник зазначає, що представником позивача не надано жодного доказу на підтвердження того, що гонорар є розумним та відповідає зазначеній сумі. В судовому засіданні представник відповідача подану апеляційну скаргу підтримав, представник Товариства щодо апеляційної скарги заперечив, просив залишити в силі рішення суду першої інстанції. Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваних рішення суду першої інстанції та додаткового рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційних скарг, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржувані рішення та додаткове рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідають. З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Волагро» зареєстроване як юридична особа 11.03.2013, основний вид діяльності за КВЕД 46.75 Оптова торгівля хімічними продуктами. У грудні 2021 року за зовнішньоекономічним Договором (контрактом) купівлі-продажу товарів від 04.01.2018 № 1 Товариство придбало у Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОЛОК» (AGROLOK, Sp. z о. о., Республіка Польща) три партії мінеральних добрив KORN-KALI із вмістом калію (К20) 40% та сірки (SO3) 12,5%. ТОВ «Волагро» для здійснення митного оформлення вказаного товару подало до митного оформлення: митні декларації №UА209170/2021/097066 від 02.12.2021, №UА209170/2021/097071 від 02.12.2021, №UА209170/2021/097220 від 03.12.2021; зовнішньоекономічний договір №1 від 04.01.2018; рахунки-фактури (інвойси), автотранспортні накладні, сертифікати якості, сертифікати з перевезення (походження) товару форми EUR.1, рахунки-фактури про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги, договір (контракт) про перевезення, копії митних декларацій країни відправлення. Відповідно до товаросупровідних документів заявленою країною походження є Польща. За результатами розгляду поданих Товариством документів Львівською митницею складені картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 06.12.2021 №UA209170/2021/001661, від 06.12.2021 №UA209170/2021/001660 і від 06.12.2021 №UA209170/2021/001665, з причин: «Неможливість завершення митного оформлення у зв`язку із призупиненням застосування преференцій до отримання результатів перевірки достовірності документів про преференційне походження товару у зв`язку із не підтвердженням походження товарів митними органами країни ЄС відповідно до норм статті 32 Доповнення I «Щодо визначення поняття» походження товарів і методів адміністративного співробітництва» до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження в рамках Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами членами, з іншої сторони від 27.06.2014 року, та, відповідно, відсутністю підстав для застосування преференції « 410» до вищезазначених товарів, Постанова Кабінету Міністрів від 21.05.2012 №450 «Питання, пов`язані із застосуванням митних декларацій» (зі змінами), Наказ Міністерства фінансів від 30.05.2012 №631 «Про затвердження Порядку виконання митних формальностей при здійсненні митного оформлення товарів із застосуванням митної декларації на бланку єдиного адміністративного документа» (зі змінами), Наказ Міністерства фінансів від 30.05.2012 №651 «Про затвердження Порядку заповнення митних декларацій на бланку єдиного адміністративного документа». Не погоджуючись з обставинами, що покладені в основу вказаних карток відмови, Товариство звернулось з позовом до суду. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Відповідно до частини 1 статті 246 Митного кодексу України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі - МК України) метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів. Згідно з частиною 1 статті 248 МК України митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію. Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи (частина 1 статті 257 МК України). Перелік відомостей, що підлягають внесенню до митних декларацій, обмежується лише тими відомостями, які є необхідними для цілей справляння митних платежів, формування митної статистики, а також для забезпечення додержання вимог цього Кодексу та інших законодавчих актів (частина 7 статті 257 МК України) Частиною 8 статті 257 МК України встановлено, що митне оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення здійснюється митними органами на підставі митної декларації, до якої декларантом залежно від митних формальностей, установлених цим Кодексом для митних режимів, та заявленої мети переміщення вносяться такі відомості, у тому числі у вигляді кодів, зокрема: найменування країни походження товарів (за наявності); відомості про нарахування митних та інших платежів, а також про застосування заходів гарантування їх сплати: а) ставки митних платежів; б) застосування пільг зі сплати митних платежів; в) суми митних платежів. Відповідно до положень статті 264 МК України митна декларація реєструється та приймається митним органом у порядку, що визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. З метою визначення правильності заповнення поданої митної декларації та відповідності доданих до неї документів установленим вимогам митний орган здійснює перевірку митної декларації. Митний орган не має права відмовити у прийнятті митної декларації, якщо виконано всі умови, встановлені цим Кодексом. Відмова митного органу у прийнятті митної декларації повинна бути вмотивованою, а про причини відмови має бути письмово повідомлено декларанта. Митний орган відмовляє у прийнятті митної декларації виключно з таких підстав: 1)митна декларація не містить усіх відомостей або подана без документів, передбачених статтею 335 цього Кодексу; 2) електронна митна декларація не містить встановлених законодавством обов`язкових реквізитів; 3) митну декларацію подано з порушенням інших вимог, встановлених цим Кодексом. У разі відмови у прийнятті митної декларації посадовою особою митного органу заповнюється картка відмови у прийнятті митної декларації за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. Відповідно до оскаржуваних карток відмови у митному оформленні товарів відмовлено через неможливість завершення митного оформлення у зв`язку із призупиненням застосування преференцій до отримання результатів перевірки достовірності документів про преференційне походження товару у зв`язку із не підтвердженням походження товарів митними органами країни ЄС відповідно до норм статті 32 Доповнення I «Щодо визначення поняття «походження товарів» і методів адміністративного співробітництва» до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження в рамках Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами членами, з іншої сторони від 27.06.2014 року, та, відповідно, відсутністю підстав для застосування преференції « 410» до задекларованих товарів, Постанова Кабінету Міністрів від 21.05.2012 №450 «Питання, пов`язані із застосуванням митних декларацій» (зі змінами), Наказ Міністерства фінансів від 30.05.2012 №631 «Про затвердження Порядку виконання митних формальностей при здійсненні митного оформлення товарів із застосуванням митної декларації на бланку єдиного адміністративного документа» (зі змінами), Наказ Міністерства фінансів від 30.05.2012 №651 «Про затвердження Порядку заповнення митних декларацій на бланку єдиного адміністративного документа». Відповідно до частини 1 статті 271 МК України мито - це загальнодержавний податок, встановлений Податковим кодексом України та цим Кодексом, який нараховується та сплачується відповідно до цього Кодексу, законів України та міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Одним із видів мита є ввізне мито, яке встановлюється на товари, що ввозяться на митну територію України, платником якого є особа, яка ввозить товари на митну територію України у порядку та на умовах, встановлених цим Кодексом. Відповідно до частин 4, 5 статті 280 МК України ввізне мито на товари, митне оформлення яких здійснюється в порядку, встановленому для підприємств, нараховується за ставками, встановленими Митним тарифом України. Ввізне мито є диференційованим щодо товарів, що походять з держав, які спільно з Україною входять до митних союзів або утворюють з нею зони вільної торгівлі. У разі встановлення будь-якого спеціального преференційного митного режиму згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовуються преференційні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України. До товарів, що походять з України або з держав - членів Світової організації торгівлі, або з держав, з якими Україна уклала двосторонні або регіональні угоди щодо режиму найбільшого сприяння, застосовуються пільгові ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України, якщо інше не встановлено законом. Частиною 1 статті 281 МК України встановлено, що допускається встановлення тарифних пільг (тарифних преференцій) щодо ставок Митного тарифу України у вигляді звільнення від оподаткування ввізним митом, зниження ставок ввізного мита або встановлення тарифних квот відповідно до законодавства України та для ввезення товарів, що походять з держав, з якими укладено відповідні міжнародні договори. Згідно з частинами 1, 2 статті 300 МК України умови надання звільнення (умовного звільнення) від оподаткування митними платежами визначаються цим Кодексом, Податковим кодексом України, іншими законами України та міжнародними договорами, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України. Порядок надання документів, необхідних для підтвердження права на звільнення (умовне звільнення) від оподаткування митними платежами, визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. Отже, у визначених законодавством випадках допускається встановлення тарифних пільг (тарифних преференцій) щодо ставок Митного тарифу України для ввезення товарів, що походять з держав, з якими укладено відповідні міжнародні договори. Тарифна пільга (тарифна преференція) - це звільнення (повне або часткове) платника від нарахування і сплати мита й податків за наявності підстав, визначених законодавством України, які надаються у вигляді (1) звільнення від оподаткування митом, (2) зниження ставки ввізного мита, (3) встановлення тарифних квот. У разі встановлення законодавством або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, тарифних пільг (преференцій) їх застосування можливе у разі дотримання умов, з якими пов`язується їх надання. Законом України «Про ратифікацію Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони» від 16.09.2014 №1678-VII ратифіковано Угоду про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (надалі - Угода про асоціацію). Відповідно до статті 26 глави 1 розділу ІV Угоди про асоціацію, положення цієї Глави застосовуються до торгівлі товарами, що походять з територій Сторін. Для цілей цієї Глави «походження» означає, що товар підпадає під правила походження, викладені в Протоколі I до цієї Угоди («Щодо визначення концепції «походження товарів» і методів адміністративного співробітництва») (далі - Протокол І). Згідно з статтею 27 глави 1 розділу IV Угоди про асоціацію для цілей цієї Глави «мито» включає будь-яке мито або інший платіж, пов`язаний з імпортом або експортом товару, зокрема будь-який додатковий податок або додатковий платіж, пов`язаний з імпортом або експортом товару. Кожна Сторона відповідно до частини 1 статті 29 розділу IV Угоди про асоціацію зменшує або скасовує ввізне мито на товари, що походять з іншої Сторони, відповідно до Графіків, встановлених у Додатку I-A до цієї Угоди. Згідно з частиною 1 статті 16 розділу V Протоколу І товари, що походять з Європейського Союзу, і товари, що походять з України, після ввезення до України чи Європейського Союзу відповідно підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів: (a) сертифікат з перевезення товару EUR.1, зразок якого наведений у Додатку III до цього Протоколу; або UA/EU/P1/ua 14; (b) у випадках, вказаних у статті 22(1) цього Протоколу, - декларація, що надалі іменуватиметься «декларацією інвойс», надана експортером до інвойса, повідомлення про доставку чи будь-якого іншого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати; текст декларації інвойс наведений у Додатку IV до цього Протоколу. Відповідно до статті 22(1) розділу V Протоколу І декларація інвойс, зазначена в статті 16(1)(b) цього Протоколу, може бути складена: (a) затвердженим експортером у розумінні статті 23 цього Протоколу, або (b) експортером будь-якої партії товару, що складається з одного чи декількох місць товарів, що походять з певної країни, сукупна вартість яких не перевищує 6000 євро. Декларація інвойс може бути складена, якщо розглядувані товари можуть бути визнані такими, що походять з Європейського Союзу або України і відповідають іншим вимогам цього Протоколу. Експортер, який складає декларацію інвойс, повинен бути готовим у будь-який час на вимогу митних органів країни експорту надати всі належні документи на підтвердження статусу походження розглядуваних товарів, а також виконання інших умов цього Протоколу. Складання декларації інвойс здійснюється експортером шляхом штампування, машинописного чи поліграфічного друкування на інвойсі, повідомленні про доставку чи іншім комерційнім документі декларації, текст якої наведено у Додатку IV до цього Протоколу, з використанням однієї з мовних версій, викладених у цьому Додатку, і згідно з чинним законодавством країни експорту. Якщо декларація складена від руки, це має бути зроблено чорнилом і друкованими літерами. Декларації інвойс мають бути власноручно підписані експортером, що їх склав. Проте затверджений експортер у розумінні статті 23 цього Протоколу не повинен підписувати такі декларації, якщо він надав митним органам країни експорту письмове зобов`язання нести повну відповідальність за всі декларації інвойс, у яких він зазначений, так, ніби вони підписані ним власноручно. Декларація інвойс може бути складена експортером тоді, коли товари, яких вона стосується, експортуються, або після експортування за умови подання цієї декларації в країні імпорту не пізніше ніж протягом двох років після імпортування товарів, яких вона стосується. Отже, у разі митного оформлення товару, що ввозиться з країн Європейського Союзу, платники мита та податків мають право скористатись тарифними преференціями, що передбачено Угодою. Проте, застосуванню таких пільг передує дотримання декларантом умов, з якими Угода та Протокол І до неї пов`язує їх застосування. За загальним правилом, декларантом подається сертифікат перевезення товару EUR.1, за виключенням випадків, коли може бути подана декларація інвойс, а саме у разі її складення: затвердженим експортером або експортером на будь-яку партію товару, що походить з певної країни, сукупна вартість якого не перевищує 6000 євро. Як визначено у статті 1 Рішення підкомітету Україна - ЄС з питань митного співробітництва від 21.11.2018 №1/2018 (далі - Рішення №1/2018, застосовується з 01.01.2019) Протокол І до Угоди про асоціацію замінено текстом, викладеним у Додатку до цього Рішення. Статтею 1 Протоколу І щодо визначення концепції «походження товарів» і методів адміністративного співробітництва (додаток до Рішення №1/2018) встановлено, що з метою імплементації цієї Угоди застосовуються Доповнення I і відповідні положення Доповнення II до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження. Відповідно до пункту 1 статті 15 «Загальні вимоги» Доповнення І до Конвенції, товари, що походять з однієї з Договірних Сторін, і ввозяться в інші Договірні Сторони, підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів, що підтверджують походження: (a) сертифікат з перевезення товару EUR.1, зразок якого наведений у Додатку III а; (b) сертифікат з перевезення товару EUR-MED, зразок якого наведений у Додатку III b; (c) у випадках, вказаних у Статті 21(1), декларація (надалі іменуватиметься «декларацією походження» або «декларацією походження EUR-MED»), надана експортером до інвойса, повідомлення про доставку чи будь-якого іншого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати. Текст декларації походження наведений у Додатку IV a і b. Відповідно до пункту 1 статті 21 Доповнення І до Конвенції декларація про походження або декларація про походження EUR-MED, зазначена в статті 15(1)(c), може бути складена: (a) уповноваженим експортером відповідно до положень Статті 23, або (b) експортером на будь-яку партію товару, що складається з однієї або більше одиниць упаковки, що походять з певної країни, сукупна вартість яких не перевищує 6000 євро. Як встановлено судом першої інстанції з матеріалів справи, Товариство до митного оформлення на товар мінеральні добрива KORN-KALI із вмістом калію (К20) 40% та сірки (SO3) 12,5% подані митні декларації відповідно до яких до товару застосовано преференцію за кодом

410. Також з метою підтвердження походження товару для застосування преференційного режиму оподаткування ввізним митом під час митного оформлення ТОВ «ВОЛАГРО» надало митному органу рахунки-фактури (інвойси) від 02.12.2021 № B/D/2021/1415, від 02.12.2021 № B/D/2021/1416, від 04.12.2021 № B/D/2021/1430, які складені експортером (Agrolok Sp. z о. о., Польща). При цьому, жодних зауважень щодо форми та змісту інвойсів у Львівській митниці не виникало. Скаржник вказує, що 02.12.2021 Львівською митницею (вх. митниці №16554/4-15) отримано лист Державної митної служби України від 02.12.2021 №15/15-03-01/7.4//5775, яким повідомлено про отримання інформації уповноваженого органу Республіки Польща від 20.10.2021 року №0401-ІOА.4331.6,7, 9,16,19.20.22,23,24.2021, в якому повідомлено, що документи (сертифікат від 31.03.2020 №PL/MF/AR0204265, сертифікат від 20.05.2020 №PL/MF/AR0204284, інвойс від 09.01.2020 №G/2020/4424, інвойс від 31.07.2020 №К/2020/235391, інвойс від 28.08.2020 №G/2020/272965, інвойс від 03.06.2019 №8/2019/167181, інвойс від 12.09.2018 №К/2018/258379, інвойс від 21.02.2020 №G/2020/53971, інвойс від 28.02.2020 №G/2020/62947) є автентичними/вартість експортованих товарів не перевищила 6000 Євро (щодо товарів, які постачалися згідно декларації походження (інвойс)), але експортер продуктів, на яку поширюється цей документ, не подав на вимогу митних органів документи, що надають статус походження відповідної продукції за принципом Додатку І до Регіональної концепції «Про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження». Оскільки, подані до митного оформлення сертифікати з перевезення товару EUR.1. видано (складено) експортером, який експортував товари походження яких не підтверджено митними органами країн ЄС в попередніх випадках митного оформлення, митним органом прийнято картки відмови №UA209170/2021/001660 від 06.12.2021, №UA209170/2021/001661 від 06.12.2021, №UA209170/2021/001665 від 06.12.2021. Таким чином, суть спору між сторонами стосується встановлення країни походження (виробника) товару, який ввозився Товариством на митну територію України, та як наслідок наявності чи відсутності права Товариства на застосування преференційного режиму вільної торгівлі до ввезеного товару. Згідно з частинами 1-3 статті 36 МК України країна походження товару визначається з метою оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України, застосування до них заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, заборон та/або обмежень щодо переміщення через митний кордон України, а також забезпечення обліку цих товарів у статистиці зовнішньої торгівлі. Країною походження товару вважається країна, в якій товар був повністю вироблений або підданий достатній переробці відповідно до критеріїв, встановлених цим Кодексом. Під країною походження товару можуть розумітися група країн, митні союзи країн, регіон чи частина країни, якщо є необхідність їх виділення з метою визначення походження товару. Частиною 1 статті 43 МК України документами, що підтверджують країну походження товару, є сертифікат про походження товару, засвідчена декларація про походження товару, декларація про походження товару, сертифікат про регіональне найменування товару. Сертифікат про походження товару - це документ, який однозначно свідчить про країну походження товару і виданий компетентним органом даної країни або країни вивезення, якщо у країні вивезення сертифікат видається на підставі сертифіката, виданого компетентним органом у країні походження товару (частина 3 статті 43 МК України). Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що наведеними вище приписами нормативно-правих актів встановлено перелік документів, які можуть підтвердити країну походження товару, серед яких зазначений сертифікат про походження товару. Тобто, сертифікат про походження товару є лише одним із документів, на підставі якого митний орган визначає країну походження товару, що у свою чергу впливає на нарахування відповідних митних платежів митницею під час митного оформлення товарів і після випуску їх відповідно до заявленого митного режиму. Процедура видачі сертифіката з перевезення товару EUR.1 встановлена статтею 17 розділу V «Підтвердження походження» Протоколу 1 до Угоди про асоціацію згідно з положеннями якої сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами країни експорту на письмову заяву експортера або, під відповідальність експортера, його уповноваженим представником. Для цього експортер або його уповноважений представник має заповнити сертифікат з перевезення товару EUR.1, а також бланк заяви, зразок якої наведений у Додатку III. Ці бланки мають бути заповнені однією з мов, якими складено цю Угоду, і згідно з нормами законодавства країни експорту. Сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами країни-члена Європейського Союзу або України, якщо розглядувані товари можуть бути визнаними такими, що походять з Європейського Союзу або України, і задовольняють іншим умовам цього Протоколу. Митні органи, які видають сертифікати з перевезення товару EUR.1, повинні вжити всіх необхідних заходів для перевірки статусу походження товарів, а також виконання інших умов цього Протоколу. Для виконання цього завдання вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть належними. Ці органи також мають забезпечити правильне заповнення бланків, зазначених у пункті 2 цієї статті. Вони зокрема повинні перевірити, чи заповнена комірка, призначена для опису товарів, таким чином, щоб запобігти зловмисному дописуванню. Сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами й переданий експортерові одразу ж після здійснення чи забезпечення фактичного експортування товару. Отже, сертифікат з перевезення товару EUR.1 - це документ, що видається митними органами країни експорту для підтвердження відповідності товару вимогам правил визначення преференційного походження, встановлених в Угоді про асоціацію, при застосуванні преференційних ставок ввізного мита. При цьому, обов`язок вжити всі належні заходи для перевірки статусу походження товарів, забезпечити правильне заповнення бланків сертифікату з перевезення товару EUR.1 покладено на митні органи, які видають сертифікати з перевезення товару EUR.1. Щодо поданих позивачем до митних декларацій сертифікатів з перевезення (походження) EUR.1 від 02.12.2021 № PL/MF/AS 0325418, від 02.12.2021 № PL/MF/AS 0325417 і від 04.12.2021 № PL/MF/AS 0325450, відповідачем жодних зауважень не висловлено. Згідно з частиною 8 статті 43 МК України у разі якщо в документах про походження товару є розбіжності у відомостях про країну походження товару або митним органом встановлено інші відомості про країну походження товару, ніж ті, що зазначені у документах, декларант або уповноважена ним особа має право надати митному органу для підтвердження відомостей про заявлену країну походження товару додаткові відомості. Відповідно до частини 9 статті 43 МК України додатковими відомостями про країну походження товару є відомості, що містяться в товарних накладних, пакувальних листах, відвантажувальних специфікаціях, сертифікатах (відповідності, якості, фітосанітарних, ветеринарних тощо), митній декларації країни експорту, паспортах, технічній документації, висновках-експертизах відповідних органів, інших матеріалах, що можуть бути використані для підтвердження країни походження товару. Відповідно до частини 1 статті 45 МК України у разі виникнення сумнівів з приводу дійсності документів про походження товару чи достовірності відомостей, що в них містяться, включаючи відомості про країну походження товару, митний орган може звернутися до компетентного органу, що видав документ, або до компетентних організацій країни, зазначеної як країна походження товару, із запитом про проведення перевірки цих документів про походження товару чи надання додаткових відомостей. Водночас частиною 1 та 2 статті 37 розділу ІV Угоди про асоціацію встановлено, що Сторони домовились, що адміністративне співробітництво є важливим для реалізації та контролю преференційного режиму, наданого відповідно до цієї Глави, та підкреслюють свої зобов`язання боротися з незаконними діями та шахрайством в митних питаннях, пов`язаних з імпортом, експортом, транзитом товарів та їх розміщенням під будь-яким іншим митним режимом або процедурою, зокрема заходи заборони, обмеження або контролю. Якщо Сторона на основі об`єктивно задокументованої інформації відчуває неспроможність забезпечити адміністративне співробітництво та/або відчуває існування незаконних дій або шахрайства іншої Сторони відповідно до цієї Глави, заінтересована Сторона може тимчасово призупинити дію відповідного преференційного режиму для відповідного товару (товарів) згідно із цією статтею. Відповідно до статті 32 розділу VI «Домовленості про адміністративне співробітництво» Протоколу І до Угоди про асоціацію митні органи держав-членів Європейського Союзу і України повинні надавати один одному через Європейську комісію зразки відбитків штампів, використовуваних у їхніх митних службах для видачі сертифікатів з перевезення товару EUR.1 і адреси митних органів, які відповідають за перевірку цих сертифікатів і декларацій інвойс. З метою забезпечення правильного застосування цього Протоколу Європейський Союз і Україна повинні допомагати один одному через компетентні митні адміністрації у перевірці достовірності сертифікатів з перевезення товару EUR.1 або декларацій інвойс та правильності інформації, що міститься в цих документів. Згідно з положеннями статті 33 розділу VI «Домовленості про адміністративне співробітництво» Протоколу І до Угоди про асоціацію подальші перевірки підтверджень походження мають здійснюватись у довільному порядку або тоді, коли митні органи країни імпорту мають обґрунтовані сумніви в достовірності таких документів, статусі походження відповідних товарів або виконанні інших вимог цього Протоколу. З метою реалізації положень пункту 1 цієї статті митні органи країни імпорту повинні повернути сертифікат з перевезення товару EUR.1 та інвойс, якщо він був поданий або копії цих документів митним органам країни експорту, вказавши, якщо це доречно, причини запиту. Будь-які отримані документи й інформація, що вказують на недостовірність інформації, наведеної в підтвердженні походження, повинні бути передані на підтримку запита про перевірку. Якщо у випадку обґрунтованих сумнівів відповідь на запит про перевірку не надійшла протягом десяти місяців з дати подання цього запита, або якщо відповідь не містить достатньої інформації для визначення достовірності розглядуваного документа або справжнього походження товарів, митні органи, що подали запит, повинні за відсутності виняткових обставин відмовити у наданні права на преференції. Листом від 21.12.2021 №7.4-2-15/4/15593 Львівська митниця зверталася до Директора Департаменту митних платежів, контролю митної вартості та митно-тарифного регулювання ЗЕД Державної митної служби України, в якому клопотала здійснити перевірку сертифікатів з перевезення товарів форми EUR.1 від 02.12.2021 № PL/MF/AS 0325418, від 02.12.2021 №PL/MF/AS 0325417 і від 04.12.2021 № PL/MF/AS 0325450 та статусу походження товарів. Вказаний лист скеровано після прийняття оскаржуваних карток відмови, докази надання відповіді на вказаний лист в матеріалах справи відсутні. Належні та допустимі докази надіслання відповідачем запитів до митних органів країни-експортера про проведення перевірки в матеріалах справи відсутні, судами першої та апеляційної інстанції такі не здобуті. При цьому, аналіз листа від 02.12.2021 №15/15-03-01/7.4//5775, яким повідомлено про отримання інформації уповноваженого органу Республіки Польща від 20.10.2021 №0401-ІОА.4331.6,7,9,16,19.20.22,23,24.2021 вказує про невідповідність вимогам достовірності та правильності інформації про європейське походження товару у сертифікатах від 31.03.2020 №PL/MF/AR0204265 та від 20.05.2020 №PL/MF/AR0204284, проте такі не відносяться до розглядуваних поставок товарів (Сертифікатів з перевезення товару EUR.1 від 02.12.2021 №PL/MF/AS 0325418, від 02.12.2021 № PL/MF/AS 0325417 і від 04.12.2021 № PL/MF/AS 0325450). У свою чергу, наявність у контролюючого органу сумнівів щодо наданих декларантом документів на підтвердження заявленої ним країни походження товару є лише обставиною для перевірки таких документів та не може бути беззаперечною підставою для відмови у застосуванні преференційної ставки мита. Такий висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 23.04.2019 у справі № 817/4660/13-а, від 01.08.2019 у справі № 400/2924/18, від 03.03.2020 у справі № 803/1208/17. Із змісту спірних карток відмови слідує, що єдиною підставою для їх заповнення було непідтвердження походження товарів митними органами країн ЄС, а не факт виникнення у відповідача сумнівів з приводу дійсності сертифікатів з перевезення товару чи достовірності відомостей, які в них містяться. При цьому оскаржувані картки відмови не містять посилань на всі ті обставини, з якими пункт 4 статті 32 Доповнення І пов`язує призупинення надання преференційного режиму для товарів, зокрема: 1) відомостей щодо звернення відповідача до польських митних органів із запитом про проведення перевірки відповідного підтвердження походження; 2) пропозиції позивачу про випуск товару для вільного обігу на митній території України за умови вжиття певних запобіжних заходів (надання фінансової гарантії, внесення грошової застави тощо). Натомість, відмовляючи у митному оформленні (випуску) товару з причини непідтвердження походження ідентичних товарів, відповідач запропонував декларанту подати нові митні декларації. Окрім цього, за правилом пункту 4 статті 32 Доповнення І митний орган країни ввезення може прийняти рішення про призупинення надання преференційного режиму тільки для товарів, щодо яких здійснюється перевірка. Відповідно, необхідною умовою для прийняття такого рішення є звернення митного органу до компетентних організацій країни, зазначеної як країна походження товару, із запитом про проведення перевірки документів про походження товару за процедурою, визначеною статтею 32 Доповнення І. Таким чином, надіслання запиту про проведення перевірки має передувати прийняттю рішення про призупинення надання преференційного режиму для відповідних товарів; аналогічний порядок передбачений частиною 5 статті 45 МК України. Окрім того, органи доходів і зборів наділені повноваженнями здійснювати митний контроль після завершення процедури митного оформлення та випуску товарів шляхом проведення документальних виїзних (планових або позапланових) та документальних невиїзних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, зокрема, щодо обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування (частина 3 статті 345 МК України). Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Підсумовуючи вказане, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що за наявності сумнівів з приводу достовірності задекларованої Товариством країни походження товару митний орган наділений повноваженнями надіслати запити до митних органів країни - експортера про проведення перевірки документів про походження товару, призупинивши надання преференційного режиму для товарів. В свою чергу, прийняття митним органом оскаржуваних карток відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення за встановлених обставин суд апеляційної інстанції вважає протиправним. Щодо обґрунтованості стягнених на користь Товариства витрат на професійну правничу допомогу, то суд апеляційної інстанції враховує наступне. Статтею 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи. Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Згідно з частиною 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Зазначені вимоги кореспондуються з положеннями частини 3 статті 143 КАС України, якими передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Таким чином, необхідною умовою для відшкодування витрат на правничу допомогу є подання стороною детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідно до частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Згідно з положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Аналіз вищенаведених положень дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка в силу приписів частини 2 статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» застосовується судами як джерело права, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України». Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи. Суд апеляційної інстанції зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що підтверджують оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Що стосується часу, витраченого фахівцем у галузі права, то достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії. Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30 квітня 2020 року (справа №826/4466/18), від 29 січня 2021 року (справа № 808/1436/18), від 27 січня 2022 року (справа №813/2241/18). Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права. Водночас, адвокат самостійно визначається зі стратегією захисту інтересів свого клієнта та алгоритмом дій задля задоволення вимог останнього та найкращого його захисту. Разом з тим, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (частина 1 статті 72 КАС України). За правилами оцінки доказів, встановлених статтею 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Суд апеляційної інстанції зауважує також, що у постанові Верховного Суду від 21 січня 2021 року у справі №280/2635/20 вказано, що КАС України у редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено. На переконання колегії суддів, зазначені норми (статті 134, 139) були введені в КАС України з 15.12.2017, у тому числі, з метою унормування відносин між суб`єктами, які потребують юридичного супроводу, та адвокатами. Так, за існуючого правового регулювання у сторін з`явилась можливість відшкодувати понесені на правову допомогу витрати (у разі доведення власної правоти у спорі із суб`єктом владних повноважень). При цьому, норми зазначених статей спрямовані саме на захист прав та інтересів позивачів-суб`єктів господарювання, а не адвокатів. Встановлена на законодавчому рівні можливість позивачів отримати відшкодування понесених витрат на правничу допомогу сприяє нормальному розвитку галузі, дозволяє учасникам судових процесів залучати для захисту свої прав кваліфікованих адвокатів, даючи при цьому таким особам законне право сподіватись на повне або часткове відшкодування понесених витрат у разі доведення власної правової позиції. З огляду на зміст спірних правовідносин та правове регулювання таких, з врахуванням наданих позивачем документів, враховуючи критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката, критерії, з врахуванням яких визначається розмір витрат на оплату послуг адвоката, встановлені частиною 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що витрати на правничу допомогу адвоката в загальному розмірі 10 000 грн. є співмірними із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт. Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції у рішенні викладено мотиви протиправності прийняття митним органом оскаржуваних карток відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, повно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги інших висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають. Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційні скарги Львівської митниці залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2022 року та додаткове судове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2022 року у справі №380/8176/22 без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя-доповідач Т. І. Шинкар судді І. М. Обрізко Т. В. Онишкевич Повне судове рішення оформлене суддею-доповідачем 20.02.2023 згідно з ч.3 ст.321 КАС України