Постанова Київський апеляційний суд № 761/35403/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 761/35403/20 Головуючий у І інстанції Волошин В.О. Провадження №22-ц/824/1798/2023 Головуючий у 2 інстанції Голуб С.А. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 лютого2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: судді-доповідача Голуб С.А., суддів: Журби С.О., Таргоній Д.О., за участі секретаря судового засідання Лащевської Д.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 листопада 2021 року та додаткове рішення від 31 січня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, В С Т А Н О В И В : У листопаді 2020 року позивач пред`явив в суді названий позов посилаючись на те, що 09 жовтня 2018 року між ним, як позикодавцем та відповідачем, як позичальником було укладено договір позики, відповідно до якого позикодавець передав у власність позичальникові, а позичальник отримав від позикодавця грошові кошти в сумі 4213188,00 грн., що є еквівалентом 150 000,00 дол. США. Факт передачі коштів відповідачу підтверджується договором позики, розпискою, складеною та підписаною особисто відповідачем 09 жовтня 2018 року, та заявою, підпис відповідача на якій засвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Виноградовою А.І. від 09 жовтня 2018 року. Відповідно до договору позики, відповідач мав повернути грошові кошти (позику) не пізніше 01 травня 2019року, проте станом на 29 жовтня 2020 року відповідач грошові кошти позивачу не повернув, що стало підставою для звернення до суду з вказаним позовом. З урахуванням збільшення позовних вимог позивач просив суд: стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість, розмір якої станом на 14 квітня 2021 року становить 4886146, 30 грн., з яких - 4213188,00 грн. - основний борг (позика), 246904, 35 грн. - три проценти річних, 426 054, 00 грн. - інфляційне збільшення боргу та судові витрати. Заочним рішеннямШевченківського районного суду м. Києва від 01 листопада 2021 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 09 жовтня 2018р., розмір якої станом на 14 квітня 2021р. 4886146 грн. 30 коп.; судовий збір у розмірі 11350,00 грн. Додатковим рішенням суду від 31 січня 2022 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 50000 грн. Не погоджуючись з вказаними рішеннями суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права. В доводах апеляційної скарги зазначається, що сторонами в пункті 5 Договору позики погоджено, що якщо Позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити на вимогу Позикодавця суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. Тобто, сторони Договору позики відступили від положень ст. 625 ЦК України та визначили, що у випадку порушення грошового зобов`язання, боржник зобов`язаний сплатити суму боргу та інфляційні втрати. А тому, вимога про стягнення трьох процентів річних у розмірі 246 904,35 гривень не підлягала задоволенню. Щодо нарахованих інфляційних втрат, то Позивачем невірно розраховано їх розмір. Інфляційні втрати складають 416 778,36 гривень, що на 9 275,64 (426054,00- 416778,36) гривень менше, ніж задоволено судом. Також скаржник вважає, що заявлений розмір понесених витрат на правничу допомогу у сумі 50 000,00 гривень є неспівмірним ні зі складністю справи, ні з часом, витраченим адвокатом на надання цих послуг, ні з обсягом наданих послуг. Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору є стягнення заборгованості за договором позики. Даний спір є спором незначної складності, оскільки стосується стягнення заборгованості за одним Договором, що свідчить про невеликий обсяг документів, які підлягають аналізу та опрацюванню при визначенні правової позиції, складанні позовної заяви та розрахунку позовних вимог, а отже, і про невеликий обсяг часу, необхідний для опрацювання таких документів, складення позовної заяви і розрахунку 3% річних та інфляційної складової боргу; спір не містить будь-яких правових колізій, а тому не потребує ретельного дослідження судової практики з огляду на її сталий характер. Просить скасувати рішення суду в частині стягнення 3 % річних у сумі 246904,35 грн. та інфляційних втрат у розмірі 426054,00 грн. і ухвалити в цій частині нове рішення, яким в стягненні 3% річних відмовити в повному обсязі , інфляційні втрати стягнути у сумі 416778,36 грн., в частині основного боргу - залишити без змін. Скасувати додаткове рішення та ухвалити нове, яким стягнути з відповідача на користь позивача 10000 грн. В порядку визначеному ст. 360 ЦПК України на адресу суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу від позивача. У відзиві зазначає, що право на нарахування 3% річних прямо передбачено ст. 625 ЦК України. Своїх контррозрахунків відповідач суду не надав, вважає рішення суду законним і обґрунтованим. Також не погоджується із доводами апеляційної скарги щодо розміру витрат на правову допомогу. Посилається на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду у справі № 640/18402/19 від 12 травня 2020 року відповідно до якої розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу. Просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити і стягнути з відповідача витрати на правову допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 35000 грн. В судовому засіданні представник ОСОБА_1 адвокат Владімірова О.В. підтримала апеляційну скаргу, просили суд задовольнити її та скасувати рішення суду першої інстанції. Представник ОСОБА_2 - адвокат Старовойтова Д.В. просила в задоволенні апеляційної скарги відмовити. Колегія суддів, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з такого. Судом першої інстанції встановлено, що 09 жовтня 2018р. між позивачем, як позикодавцем та відповідачем, як позичальником було укладено письмовий договір позики (а.с. 17-18). Відповідно до п. 1. договору позики позикодавець передав у власність позичальникові, а позичальник отримав від позикодавця грошові кошти в сумі 4213188,00 грн., що є еквівалентом 150000,00 дол. США за курсом НБУ на день підписання даного договору. Факт передачі грошових коштів підтверджується договором позики, що зазначено в п. 1 договору, письмовою розпискою, підписаною особисто відповідачем ОСОБА_1 , 09 жовтня 2018 року (а.с. 19), а також заявою відповідача ОСОБА_1 (а.с. 20), підпис на якій засвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Виноградовою А.І. 09 жовтня 2018р. (зареєстровано в реєстрі за № 1118, бланк ННК 648888). Відповідно до п. 2 договору позики сторони домовились, зокрема, про те, що остаточний розрахунок щодо повернення суми позики має бути здійснено не пізніше 01 травня 2019р., що підтверджується розпискою та/або заявою позикодавця, підпис на якій має бути засвідчено нотаріально. Згідно п. 5 договору позики, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити на вимогу позикодавця суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. Судом встановлено, що позивач звертався до відповідача з письмовими вимогами в досудовому порядку про повернення суми позики (а.с. 21-27, 28-34), проте вимоги залишилися без задоволення. Задовольняючи позов в частині нарахування 3% річних та інфляційних втрат, суд керувався ч.2 ст. 625 ЦК України відповідно до якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. З 02 травня 2019 року по 14 квітня 2021 року стороною позивача здійснено нарахування трьох процентів річних та інфляційного збільшення боргу. Станом на 14 квітня 2021 року розмір заборгованості відповідача перед позивачем становить 4886 146, 30 грн., з яких - 4213188,00 грн. - основний борг (позика), 246904,35 грн. - три проценти річних, 426054,00 грн. - інфляційне збільшення боргу. Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Частиною першою статті 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. На підтвердження укладення договору позики та його умов, згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України). Тобто стаття 625 ЦК України встановлює відповідальність за прострочення зобов`язання, отже позивач мав право ставити питання про нарахування процентів за цією статтею та інфляційних втрат. Посилання скаржника на те, що договором відповідальність боржника за несвоєчасне виконання зобов`язання передбачена пунктом 5 договору у вигляді повернення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, отже позивач не мав права ставити питання про стягнення 3% річних за ст. 625 ЦК України є помилковим. І сплата боргу з врахуванням індексу інфляції і сплата 3% річних є відповідальністю на несвоєчасне виконання зобов`язання і передбачена ст. 625 ЦК України. Разом із тим їх природа є дещо різна. Інфляційні втрати кредитор несе внаслідок знецінення грошових коштів. Три відсотки річних це штрафні санкції за неправомірне використання грошових коштів після закінчення строку дії договору. Отже сторони передбачили в договорі, що сума боргу повертається з врахуванням встановленого індексу інфляції, однак не передбачали відповідальності за порушення умов договору і несвоєчасне повернення позики. Отже суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги в цій частині. Перевіряючи доводи скаржника щодо того, що судом не перевірені розрахунки позивача в частині розрахунку інфляційних втрат, колегія суддів встановила, що ці доводи не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру заборгованості, а саме інфляційних втрат. Позивач просив суд стягнути з відповідача інфляційній втрати за період з 02 травня 2019 року по 29 жовтня 2020 року на суму заборгованості 4213188 грн. у розмірі 97078,05 грн. і суд з його розрахунками погодився. Колегія суддів перевірила ці розрахунки і встановила , що уперіод з 02 травня 2019 року по 29 жовтня 2020 року індексація на суму 4213188,00 грн. [Сукупний індекс інфляції] = 100,70% ? 99,50% ? 99,40% ? 99,70% ? 100,70% ? 100,70% ? 100,10% ? 99,80% ? 100,20% ? 99,70% ? 100,80% ? 100,80% ? 100,30% ? 100,20% ? 99,40% ? 99,80% ? 100,50% ? 101,00% = 103,327% (за період Травень 2019 - Жовтень 2020).[Інфляційні нарахування] = 4213188,00 грн. (сума боргу) ? 103,327% (сукупний індекс інфляції) / 100% - 4213188,00 грн. (сума боргу) = 140180,72 грн. Тобто за вказаний період інфляційне збільшення боргу становить не 97078,05, а 140180,72 грн. Разом із тим, враховуючи диспозитивність цивільного процесуального законодавства, суд не може виходити за межі позовних вимог, а тому обґрунтовано задовольнив позов в межах заявлених позовних вимог. З врахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову. Щодо доводів апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість додаткового рішення суду. У відповідності до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпечення доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Згідно зі ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно з положенням ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Питання про стягнення витрат на правову допомогу було ініційоване заявником ще під час подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, докази на підтвердження понесених витрат на правову допомогу були надані суду одночасно із поданням заяви про ухвалення додаткового рішення в межах строку наданого ст. 141 ЦПК України. Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «»Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону №5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №5076-VI). Відповідно до статті 19 Закону №5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону №5076-VI). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини визначеності. Вказане узгоджується з висновком Верховного суду у постанові від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19. Як вбачається з матеріалів справи до суду першої інстанції на підтвердження понесених витрат було надано Договір про надання правової допомоги №20-78, від 09 вересня 2020 року, додаткову угоду № 1 до Договору про надання правової допомоги №20-78 від 09 вересня 2020 року, звіт про виконану роботу від 11 листопада 2021 року, рахунок-фактуру №12-4 від 11 листопада 2021 року та квитанцію від 11 листопада 2021 року. З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для скасування додаткового судового рішення у справі, яке було ухвалено з дотриманням норм процесуального права та з урахуванням всіх обставин справи та наданих доказів. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦІІК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявним в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно зі ст. 375 ЦІІК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене та доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для скасування оскаржуваного рішення, яке постановлено з дотриманням норм процесуального права, з підстав, що зазначені в апеляційній скарзі, таким чином апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Керуючись ст.ст. 367, 369, 374, 375 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 листопада 2021 року та додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 31 січня 2022 року у даній справі залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Суддя-доповідач Судді: