Постанова Житомирський апеляційний суд № 278/2326/22

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №278/2326/22 Головуючий у 1-й інст. Дубовік О. М. Категорія 66 Доповідач Коломієць О. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 лютого 2023 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого судді Коломієць О.С. суддів Талько О.Б, Шевчук А.М. з участю секретаря судового засідання Франчука В.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №278/2326/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Шостачук Ігор Миколайович на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 22 листопада 2022 року, яке ухвалене під головуванням суддів Дубовік О.М. встановив: У серпні 2022 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням в будинку АДРЕСА_1 . В обґрунтування вимог послався на те, що він є власником вказаного будинку, зареєстрованими особами у ньому є він з дружиною, його мати та брат, відповідач у справі. Вважає, що відповідач не є членом його сім`ї, тому з моменту виникнення права власності на цей будинок, він займає його незаконно. Крім того, відповідач в утриманні житла ніякої участі не бере, комунальні послуги не сплачує, постійно конфліктує з матір`ю, що негативно впливає на стан її здоров`я. Зазначає, що факт реєстрації та проживання відповідача за вказаною адресою порушує його право, як власника нерухомого майна, вільно розпоряджатись таким майном, зокрема, перешкоджає провести ремонт будинку та здійснити перебудову з метою поліпшення житлових умов. Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 22 листопада 2022 року у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. Не погодившись з таким рішенням суду, позивач, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права, подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог. Як на обґрунтування доводів скарги посилається на постанову Житомирського апеляційного суду від 03.07.2019, якою відповідача у цій справі було виселено зі спірного житлового будинку. В зв`язку з чим вважає, що факт незаконного проживання відповідача у цьому будинку, під час розгляду справи у суді першої інстанції, не спростований останнім. Вважає, що суд першої інстанції безпідставно не застосував ЗУ «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» від 05.11.2021 № 1871-ІХ, відповідно до положень якого реєстрація місця проживання особи, яка не є власником даного житла можлива лише за згодою самого власника житла. Правом подати відзив на апеляційну скаргу відповідач не скористався. В судовому засіданні позивач та його представник доводи апеляційної скарги підтримали, просили її задовольнити. Відповідач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення районного суду без змін. При цьому зазначив, що за вказаною адресою він мешкає в літній кухні, в будинку проживає лише його мати. Брат проживає разом із сім`єю за іншою адресою, будь-яких перешкод в користуванні житлом він йому не чинить. Також зазначив, що вказане помешкання є єдиним його житлом, в якому він проживає із самого народження. Представник третьої особи подав заяву про розгляд справи за його відсутності, крім того зазначив, що Управління ведення реєстру територіальної громади Житомирської міської ради здійснює реєстрацію/Зняття з реєстрації місця проживання/перебування осіб лише в місті Житомирі і не має повноважень по іншим регіонам країни. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та її вимог, суд приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступного. Так, судом встановлено, що позивачу ОСОБА_1 на підставі договору дарування житлового будинку від 02.11.2018 року на праві власності належить житловий будинок АДРЕСА_1 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та інших майнових реєстрів № 311638480 від 05.10.2022 (а.с.7-8, 31-32). Згідно з довідкою про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб № 641 від 25.08.2022, виданої Виконкомом Тетерівської сільської ради Житомирського району Житомирської області у спірному будинку зареєстровані: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 дружина, ОСОБА_4 мати, ОСОБА_2 брат (а.с.13). Постановою Житомирського апеляційного суду від 03.07.2019 року скасовано рішення Житомирського районного суду Житомирської області у справі № 2778/18/19 та ухвалено нове, яким позов ОСОБА_1 пред`явлений до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю, шляхом виселення з будинку АДРЕСА_1 задоволено (а.с.15-16). Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що під час розгляду справи ним не встановлено порушення, невизнання чи оспорення відповідачем прав позивача. Зазначив, що сам факт звернення позивача до суду не свідчить про порушення його права, таке підлягає доказуванню у встановленому законом порядку. Такий висновок суду є вірним виходячи з наступного. За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Відповідно до статті 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди. Згідно із ч. 4 ст. 156 ЖК України до членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 ЖК України. Положеннями частини другої статті 64 ЖК України передбачено, до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї. Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна. Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб. Відповідно до ч.1 ст. 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Згідно з ч. 2 ст. 405 ЦК України член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ними і власником житла або законом. Згідно з положеннями ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав. Разом з тим, вирішуючи відповідний спір необхідно виходити із балансу інтересів обох сторін. Судом встановлено, що відповідач за спірною адресою зареєстрований і проживає протягом 42 років, тобто з народження, однак самим будинком не користується, так як живе у літній кухні на території цього ж домоволодіння. Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що у власності чи користуванні відповідача є інше придатне для проживання житло. А Факт реєстрації відповідача в належному на праві власності позивачу будинку не може бути безумовною підставою для визнання особи такою, що втратила право на користування житлом. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Для реалізації повноважень власника житла останній має право вимагати від відповідача усунення порушення свого права у визначений ним спосіб. Право відповідача на користування належним позивачу житлом можна обмежити лише у випадку, коли таке втручання у право на повагу до житла буде законним і пропорційним поставленій меті. Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» (Saviny v. Ukraine). Крім того, втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою (рішення ЄСПЛ у справі «Зехентнер проти Австрії» (Zehentner v. Austria). У рішенні ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» зазначено, що поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що втрата права користування житлом буде оцінена на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції. З огляду на вищенаведене, встановивши, що відповідач був членом сім`ї колишнього власника будинку ОСОБА_4 (матері сторін) та з народження по теперішній час зареєстрований у вказаному будинку, проживає там та іншого житла не має, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що визнання відповідача таким, що втратив право на користування житловим приміщенням, який вселився у спірний будинок зі згоди колишнього власника будинку та тривалий час проживає у ньому, буде надмірним тягарем та порушуватиме його право на повагу до житла, яке він вважає своїм постійним місцем проживання. Факт того, що відповідач забезпечена іншим житлом судами не встановлений. Таким чином, суд приходить до висновку, що тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне визнання її такою, що втратила право користування житловим приміщенням є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла. Позбавлення права на житло є втручанням в право особи і без дослідження пропорційності і з`ясування балансу інтересів неможливо вирішити спір. Враховуючи викладене, суд першої інстанції, дотримавшись балансу прав та інтересів сторін спірних правовідносин, дійшов обґрунтованого та законного висновку, що у задоволенні позовних вимог про визнанням відповідача таким, що втратив право користування спірним жилим приміщенням слід відмовити. Наведені в апеляційній скарзі доводи висновків суду першої інстанції не спростовують та не впливають на правильність прийнятого рішення. Рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні. Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і на законність оскаржуваного рішення не впливають, а зводяться лише до переоцінки доказів. На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Шостачук Ігор Миколайович залишити без задоволення, а рішенняЖитомирського районного суду Житомирської області від 22 листопада 2022 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 20 лютого 2023 року. Головуючий Судді