Ухвала КГС ВС № 905/222/22

УХВАЛА 20 лютого 2023 року м. Київ cправа № 905/222/22 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г. розглянувши матеріали касаційної скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Донецька залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.02.2023 (у складі колегії суддів: Плахов О.В. (головуючий), Бородіна Л.І., Мартюхіна Н.О.) та рішення Господарського суду Донецької області від 04.11.2022 (суддя Кучерява О.О.) за позовом Приватного акціонерного товариства "Металургійний комбінат "Азовсталь" до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Донецька залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 230 592,02 грн штрафу, ВСТАНОВИВ: 16.02.2023 електронною поштою на адресу Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Донецька залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.02.2023 (повний текст складено 06.02.2023) та рішення Господарського суду Донецької області від 04.11.2022 у справі № 905/222/22. Перевіривши матеріали касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити, виходячи з наступного. Приписами пункту 1 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Частиною п`ятою статті 12 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Згідно із частини сьомої статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення. Пунктом 1 частини першої статті 163 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку. Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2022 установлюється у розмірі 2 481,00 грн. Предметом позову у справі № 905/222/22 є стягнення 230 592,02 грн штрафу, який є менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 481,00 грн х 100 = 248 100,00 грн станом на 01.01.2022), а відтак у розумінні наведених положень Господарського процесуального кодексу України ця справа є малозначною справою та не підлягає касаційному оскарженню. В якості обґрунтування наявності підстав для відкриття касаційного провадження, передбачених підпунктами "а" і "в" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник вважає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки подібні справи про стягнення з АТ "Укрзалізниця" штрафу за несвоєчасну доставку вантажу неодноразово розглядалися судами різних інстанцій, в тому числі і Верховним судом. В оскаржуваних судових рішеннях міститься посилання на правові висновки Верховного Суду, які викладені у справах № 910/3745/19 та № 905/912/19 в частині застосування пункту 2.9 Правил обчислення термінів доставки вантажів. Також, за твердженнями відповідача, він надавав свої заперечення у відзиві на позовну заяву і апеляційній скарзі щодо необхідності застосування пунктів 2.6 та 2.8 Правил обчислення термінів доставки вантажів і зауважує, що на сьогоднішній день не існує правозастосовчої практики Верховного Суду щодо їх застосування. Крім цього, скаржник зазначає, що ця справа має виняткове значення для нього, так як при розгляді цієї справи суди першої та апеляційної інстанцій здійснили неправильне застосування норм матеріального права, а саме не застосували пункти 2.6 та 2.8 Правил обчислення термінів доставки вантажів, оскільки фактично існував спір лише в частині розміру штрафу за накладною № 40793549. Також звертає увагу на те, що при розгляді справи він надавав аргументовані заперечення щодо розміру штрафу за спірною накладною з посиланням на відповідні норми матеріального права, але судами, на його думку, в порушення статті 236 Господарського процесуального кодексу України не було надано оцінку зазначеним аргументам та не вказано підстави їх відхилення. Суд виходить з того, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми. Однак наведені скаржником у касаційній скарзі доводи та зміст оскаржених судових рішень у цій справі не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також, що справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу. Посилання скаржника на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах можуть бути підставою касаційного оскарження судових рішень згідно з положеннями частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, проте не можуть розцінюватись Судом як виключний випадок для касаційного перегляду справи у розумінні частини третьої зазначеної норми. При цьому з аналізу посилань у касаційній скарзі на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, Суд доходить висновку про те, що вони фактично зводяться до незгоди із встановленими судами попередніх інстанцій обставинами справи та оцінкою доказів і не стосуються обґрунтування виключних випадків визначених підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, за наявності яких судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб може бути переглянуто у касаційному порядку. Частиною другою статті 300 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Згідно з пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Аналогічне положення закріплено у частині першій статті 17 Господарського процесуального кодексу України, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року). За змістом пункту 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Отже, закон надає Верховному Суду право використовувати процесуальні фільтри, закріплені в статті 287 Господарського процесуального кодексу України, що повністю узгоджується з прецедентною практикою ЄСПЛ, положеннями статті 129 Конституції України, завданнями і принципами господарського судочинства. У такий спосіб суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Донецька залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.02.2023 та рішення Господарського суду Донецької області від 04.11.2022 у справі № 905/222/22, на підставі пункту 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України. З огляду на викладене та керуючись статтями 12, 163, 234, 235, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Донецька залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.02.2023 та рішення Господарського суду Донецької області від 04.11.2022 у справі № 905/222/22.

2. Касаційну скаргу та додані до неї матеріали (в тому числі платіжне доручення № 78221 від 15.02.2023 на суму 4 962,00 грн) повернути заявнику. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає. Головуючий В. Зуєв Судді І. Берднік В. Суховий