Постанова Львівський апеляційний суд № 461/2151/20

Справа № 461/2151/20 Головуючий у 1 інстанції: Радченко В.Є. Провадження № 22-ц/811/1239/21 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 лютого 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючого судді - Шандри М.М. суддів: Крайник Н.П., Левика Я.А. секретаря: Колич Х.Б. за участю: представника ОСОБА_1 - Гай О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Гай О.О. на рішення Галицького районного суду м.Львова від 08 лютого 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа без самостійних вимог Галицька районна адміністрація про виселення, ВСТАНОВИЛА: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_5 , в якому просив виселити відповідачів з кв. АДРЕСА_1 без надання іншого житла. В обґрунтування заявленого позову посилався на те, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 виданого 06.09.1993 Львівською міською адміністрацією, йому на праві власності належить кв. АДРЕСА_1 , про що ЛМБТІ відділом приватизації житла міської адміністрації зроблено запис у реєстрову книгу за № 4870 від 05.10.1993. З 2003 року в квартирі фактично проживає ОСОБА_3 , а з 2011 року ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та з 2017 року ОСОБА_5 . Домовленості про вселення та тимчасове проживання в спірній квартирі мала місце в усній формі з ОСОБА_3 , жодних письмових домовленостей не було, а її заселення та проживання в квартирі носило виключно тимчасовий, ситуативний характер - на час пошуку їй житла. Зазначає, що в квартирі ніхто не зареєстрований, відповідачі мають інше місце реєстрації, зокрема ОСОБА_3 зареєстрована в квартирі АДРЕСА_2 , а відповідач ОСОБА_4 зареєстрований в квартирі АДРЕСА_3 . Місце реєстрації їх дітей йому не відоме. Оскільки час його перебування за кордоном завершився, то він звернувся до відповідачів з проханням звільнити квартиру. Однак відповідачі не бажають цього робити, чим створюють йому перешкоди в реалізації права власності, оскільки він позбавлений фактичного володіння та користування власною квартирою. На підстав наведеного просив задовольнити його позов. Рішенням Галицького районного суду м.Львова від 08 лютого 2021 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду оскаржив представник ОСОБА_1 - адвокат Гай О.О., подавши апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, зазначає, що оскільки ОСОБА_3 вселилась у спірну квартиру тимчасово, з дозволу власника, відтак набула право користуванням чужим майном, яке по своїй суті є сервітутом, норми ЖК України не застосовуються до даних правовідносин, а такі регулюються ЦК України. А відповідно до положень 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Таким чином, вважає, що суд першої інстанції повинен був застосувати до даних правовідносин норми ст.391, 406 ЦК України. Просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. В судовому засіданні апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 - Гай О.О. підтримав апеляційну скаргу з підстав, зазначених у ній. Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, були належним чином повідомлені про час та місце слухання справи, тому розгляд справи проводиться без їхньої участі. Клопотання представника ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - Мотринця І.М. про відкладення розгляду справи відхилене колегією суддів як безпідставне та не підтверджене доказами. Причини своєї неявки адвокат Мотринець І.М. суду не повідомив. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав. Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України). Згідно із 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів вважає, що рішення суду таким вимогам відповідає. З матеріалів справи вбачається, що кв. АДРЕСА_1 належить на праві власності позивачу у справі - ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про право власності на житло від 06.09.1993 та копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 179021944 від 29.08.2019. Як вбачається з довідки ЛКП «Цитадель-Центр» № 2473 від 05.08.2019 з місця проживання про склад сім`ї та прописки у кв. АДРЕСА_1 ніхто не зареєстрований. Судом встановлено та не заперечується сторонами, що з 2003 року за усною домовленістю та за згоди позивача ОСОБА_1 у кв. АДРЕСА_1 проживає відповідачка ОСОБА_3 . Чоловік ОСОБА_3 - ОСОБА_4 проживає у зазначеній квартирі з 2011 року, а їхні діти: ОСОБА_5 та ОСОБА_5 з 2011 та 2017 років відповідно. Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб. Відповідно до частини першої статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Згідно із частини першої статті 810 ЦК України за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату. За положеннями ч. 1 ст. 821 ЦК України договір найму житла укладається на строк, встановлений договором. Якщо у договорі строк не встановлений, договір вважається укладеним на п`ять років. Відповідно до ч.1 ст.822 ЦК України у разі спливу строку договору найму житла наймач має переважне право на укладення договору найму житла на новий строк. Не пізніше ніж за три місяці до спливу строку договору найму житла наймодавець може запропонувати наймачеві укласти договір на таких самих або інших умовах чи попередити наймача про відмову від укладення договору на новий строк. Якщо наймодавець не попередив наймача, а наймач не звільнив помешкання, договір вважається укладеним на таких самих умовах і на такий самий строк. Встановивши обставини справи, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що між позивачем ОСОБА_1 та відповідачкою ОСОБА_3 у 2003 році в усній формі було укладено договір найму кв. АДРЕСА_1 , який вважається укладеним на 5 років. Оскільки позивач не звернувся до ОСОБА_3 у відповідності до ст. 822 ЦК України за три місяці до спливу строку договору найму (оренди) житла з попередженням про відмову від укладення договору на новий строк, а наймач не звільнила помешкання, договір вважається неодноразово укладеним на таких самих умовах і на такий самий строк та на час розгляду справи судом апеляційної інстанції був чинний. Відповідно до ст. 825 ЦК України, договір найму житла може бути розірваний за рішенням суду на вимогу наймодавця у разі:1) невнесення наймачем плати за житло за шість місяців, якщо договором не встановлений більш тривалий строк, а при короткостроковому наймі - понад два рази; 2) руйнування або псування житла наймачем або іншими особами, за дії яких він відповідає. Договір найму частини будинку, квартири, кімнати (частини кімнати) може бути розірваний на вимогу наймодавця у разі необхідності використання житла для проживання самого наймодавця та членів його сім`ї. Наймодавець повинен попередити наймача про розірвання договору не пізніше ніж за два місяці. Якщо наймач житла або інші особи, за дії яких він відповідає, використовують житло не за призначенням або систематично порушують права та інтереси сусідів, наймодавець може попередити наймача про необхідність усунення цих порушень. Якщо наймач або інші особи, за дії яких він відповідає, після попередження продовжують використовувати житло не за призначенням або порушувати права та інтереси сусідів, наймодавець має право вимагати розірвання договору найму житла. Відповідно до положень статті 168 ЖК УРСР укладений на визначений строк договір найму жилого приміщення в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, припиняється після закінчення цього строку, і його може бути продовжено лише за угодою між наймачем і наймодавцем. Дострокове розірвання договору найму жилого приміщення з ініціативи наймодавця можливе лише за згодою наймача. Договір найму жилого приміщення, укладений на невизначений строк, може бути розірвано за вимогою наймодавця, якщо жиле приміщення, займане наймачем, необхідне для проживання йому та членам його сім`ї. У цьому випадку власник будинку (квартири) повинен попередити наймача про наступне розірвання договору за три місяці. Договір найму жилого приміщення, укладений як на визначений так і на невизначений строк, може бути розірвано за вимогою наймодавця, якщо наймач або особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи одному будинку, а також у разі систематичного невнесення наймачем квартирної плати і плати за комунальні послуги. Згідно із статтею 826 ЦК України у разі розірвання договору найму житла наймач та інші особи, які проживали у помешканні, підлягають виселенню з житла на підставі рішення суду без надання їм іншого житла. Відповідно до ст. 169 ЖК Української РСР у разі припинення договору найму жилого приміщення в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, наймач і особи, які проживають разом з ним, зобов`язані звільнити жиле приміщення, а в разі відмовлення - підлягають виселенню в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення. Районний суд, встановивши, що позивач ОСОБА_1 не звертався до відповідачів із письмовим попередженням про розірвання укладеного усного договору найму та звільнення відповідачами квартири за адресою: АДРЕСА_4 , прийшов до правильного висновку про відсутність підстав для виселення відповідачів із вказаної квартири. Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_3 набула право на користування чужим майном, яке по своїй суті є сервітутом, тому до даних правовідносин слід застосовувати положення ст.ст. 391, 406 ЦК України не заслуговують на увагу, оскільки фактичні обставини справи не свідчать про те, що між сторонами було встановлено житловий сервітут. Визначальним критерієм для виникнення житлового сервітуту є факт сімейних відносин та постійне проживання на житловій площі, яка належить на праві власності іншій особі. Як встановлено, відповідачі не перебувають у сімейних відносинах з позивачем у справі, та між ними склалися договірні відносини з приводу найму житла. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення - без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гай О.О. залишити без задоволення. Рішення Галицького районного суду м.Львова від 08 лютого 2021 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови. Повний текст постанови складено: 17.02.2023 Головуючий Судді