Постанова Полтавський апеляційний суд № 2-4376/08

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 2-4376/08 Номер провадження 22-ц/814/1849/23Головуючий у 1-й інстанції Андрієнко Г.В. Доповідач ап. інст. Хіль Л. М. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 лютого 2023 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Хіль Л.М., суддів: Гальонкіна С.А., Карпушина Г.Л., секретаря Бродська В.О., за участі: представника представника позивача Прохур Н.І., представника третьої особи Рудич Н.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Полтавської міської ради на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 08 серпня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Октябрського райвиконкому у м. Полтаві, КП «Інвентаризатор» про визнання права власності на об`єкт самочинного будівництва. Апеляційний суд заслухавши доповідь судді-доповідача,- В С Т А Н О В И В : У липні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Виконавчого комітету Октябрської районної у м. Полтаві ради про визнання права власності на об`єкт самочинного будівництва. В обґрунтування своїх позовних вимог зазначав, що згідно договорів купівлі-продажу від 16 жовтня 2007 року, посвідчених приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Шимкою О.М., він прийняв у власність від ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , які знаходилися у стані реконструкції згідно рішення виконкому Октябрської районної ради у м. Полтаві від 22 серпня 2006 року за №305 та рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 04 червня 2007 року. Попередній власниці вищезазначених квартир ОСОБА_2 відповідно до рішення Виконавчого комітету Октябрської районної ради у м.Полтаві №305 від 22 серпня 2006 року наданий дозвіл на виконання перепланувань квартир АДРЕСА_1 і АДРЕСА_3 в одну. Також проведено встановлення в натурі меж земельної ділянки по АДРЕСА_4 (Акт від 25 серпня 2006 року). Крім того, 22 листопада 2006 року ОСОБА_2 отримала дозвіл Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Октябрського району м. Полтави на виконання будівельних робіт по переплануванню квартир. Роботи по переплануванню ОСОБА_2 не були завершені і вона звернулася до суду з позовом про визнання за нею права власності на недобудоване нерухоме майно. Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 04 червня 2007 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено та визнано за нею право власності на недобудоване нерухоме майно квартиру АДРЕСА_5 , ступінь готовності якої становить 65 відсотків. Придбавши вищевказане нерухоме майно, він самовільно закінчив перепланування та добудову. З урахуванням наведеного, просив визнати за ним право власності на самочинне перепланування у вигляді А-1 (1 поверх): коридор 1 пл.7,1 кв. м, коридор 2 пл.11,0 кв.м, кабінет 3 пл. 8,7 кв. м, вбиральня 4 пл. 3,1 кв.м, операційна зала 5 пл. 33,4 кв.м, внутрішній тамбур 6 пл. 6,6 кв.м, та добудову у вигляді А-1 (1 поверх): тамбур І пл. 7,8 кв. м; А1-2 (2 поверх): приміщення 7 пл. 20,7 кв. м, архів 8 пл. 2,5 кв. м, кабінет 9 пл. 14,3 кв. м, кабінет 10 пл. 14,3 кв. м нежитлового приміщення по АДРЕСА_4 та зобов`язати КП Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» зареєструвати за ним право власності на вказане самочинне перепланування. Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 08 серпня 2008 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на об`єкт самочинного будівництва, а саме нежитлове приміщення, що розташоване по АДРЕСА_4 в складі наступних приміщень: «літ. А-1», «А1-2», тамбур літ. «а», а саме: коридор 1-1 пл. 7,1 кв. м, коридор 1-2 пл.11,0 кв. м, кабінет 1-3 пл. 8,7 кв. м, вбиральня 1-4 пл. 3,1 кв. м, операційна зала 1-5 пл. 33,4 кв.м, внутрішній тамбур 1-6 пл. 6,6 кв.м, тамбур 1 пл.7,8 кв.м, приміщення 1-7 пл. 20,7 кв.м, архів 1-8 пл. 2,5 кв.м., кабінет 1-9 пл. 14,3 кв.м, кабінет 10 пл.14,3 кв.м. нежитлового приміщення по АДРЕСА_4 . Зобов`язано КП «Інвентаризатор» зареєструвати за ОСОБА_1 право власності на вищевказане самочинне перепланування. В апеляційному порядку рішення місцевого суду оскаржено Полтавською міською радою, яка не брала участі у розгляді справи. Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 19 серпня 2021 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у розгляді справи Полтавської міської ради на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 08 серпня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Октябрського райвиконкому у м. Полтаві, КП «Інвентаризатор» про визнання права власності на об`єкт самочинного будівництва закрито у зв`язку з тим, що права та інтереси Полтавської міської ради не порушені. Постановою Верховного Суду від 29 червня 2022 року ухвалу Полтавського апеляційного суду від 19 серпня 2021 року скасовано, справу передано до суду апеляційної істанції на новий розгляд. В апеляційній скарзі скаржник, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову. Вважає, що ОСОБА_1 було порушено порядок погодження виконання робіт і прийняття до експлуатації спірного нежитлового приміщення. Учасники судового процесу були повідомлені належним чином про час і місце розгляду справи шляхом надсилання судових повісток на їх електронні адреси. Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 761/14537/15-ц Від позивача надійшла заява про розгляд справи у його відсутність. Від представника відповідача Шевченківської районної у м. Полтаві ради надійшло клопотання про розгляд справи у її відсутність. В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 , просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого суду без змін. Представник апелянта Полтавської міської ради Рудич Н.С. підтримала свою апеляційну скаргу та просила її задовольнити. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до висновку про наявність підстав для її часткового задоволення. Згідно п. 2 ч. 1ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до п. п. 3, 4 ч.1ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Місцевим судом вірно встановлено та підтверджується наявними у справі доказами, що ОСОБА_1 згідно договорів купівлі-продажу, посвідчених приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Шимкою О.М. 16 жовтня 2007 року за №5717 та №5722, зареєстрованих у Державному реєстрі правочинів, на праві власністі належать квартири АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , які на час їх придбання знаходились в стані реконструкції. В подальшому ОСОБА_1 самочинно закінчив перепланування та добудови вказаного нерухомого майна, а саме: коридор 1-1площею 7,1 кв.м, коридор 1-2 полощею 11,0 кв.м, кабінет 1-3площею 8,7 кв.м, вбиральня 1-4 площею 3,1 кв.м, операційна зала 1-5 площею 33,4 кв. м, внутрішній тамбур 1-6 площею 6,6 кв.м, тамбур 1-6 площею 7,8 кв.м, приміщення 1-7 площею 20,7 кв.м, архів 1-8 площею 2,50 кв.м; кабінет 1-9 площею 14,30 кв.м кабінет 1-10 площею 14,30 кв.м. Згідно висновку будівельно-технічного дослідження № 144 від 01.08.2008 року проведена реконструкція нежитлових приміщень в будинку по АДРЕСА_4 не здійснює руйнівного впливу в будинок в цілому та не збільшила навантаження на них. Проведене перепланування приміщень придатне для подальшої експлуатації. Задовольняючи позов, місцевий суд виходив з того, що на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб. Оскільки сусідка ОСОБА_4 не заперечувала щодо здійснення перепланування ОСОБА_5 наявні підстави для задоволення позову. Також місцевим судом зобов`язано КП «Інвентаризатор» зареєструвати за ОСОБА_1 право власності на вищевказане самочинне перепланування. Між тим, апеляційний суд не може повністю погодитись з таким висновком місцевого суду з огляду на наступне. За змістом статей 15і 16 Цивільного кодексу Україникожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Статтею 392 ЦК України передбачено захист прав існуючого власника, право власності якого не визнається або оспорюється іншою особою, в той час як позивач у спорі про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, не будучи власником спірного об`єкта нерухомості, звертається до суду з метою набуття права власності на таке майно, тобто визнання в судовому порядку права власності на річ за загальним правилом є способом захисту наявного цивільного права, а не підставою для його виникнення. Згідно з частиною 1 статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Частиною 2 вказаної статті чітко передбачено, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Однак, у виняткових випадках стаття 376 ЦК України передбачає можливість визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно в разі наявності обставин, передбачених частинами третьою, п`ятою цієї статті. Так, відповідно до частини 3 статті 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Будівництвом об`єкта нерухомості на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, вважається спорудження таких об`єктів на земельній ділянці, що не віднесена до земель житлової та громадської забудови, цільове призначення або вид використання якої не змінено в установленому законом порядку. При цьому, частиною 5 статті 376 ЦК України визначено, що на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб. З вказаної правової норми вбачається, що право власності на самочинне будівництво може бути визнано за умови відведення для цієї мети в установленому порядку забудовнику земельної ділянки або якщо особа, яка здійснила таке будівництво, отримає в установленому порядку земельну ділянку, розташовану під збудованим нерухомим об`єктом, з таким цільовим призначенням, яке передбачає можливість будівництва на ній відповідного об`єкту, а також за умови відсутності заперечень з боку власника земельної ділянки (частина 4 статті 376 ЦК України) та відсутності порушення в результаті самочинної забудови прав інших осіб. Таким чином апеляційний суд перевіряє, чи не порушує це прав і законних інтересів інших осіб, у тому числі, суміжних землекористувачів, чи не створює самочинно збудоване майно загрози життю і здоров`ю людей, майну фізичних та юридичних осіб, іншим чином не порушує права третіх осіб. Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 згідно договорів купівлі-продажу, посвідчених приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Шимкою О.М. 16 жовтня 2007 року за №5717 та №5722, зареєстрованих у Державному реєстрі правочинів, на праві власністі належать квартири АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , які на час їх придбання знаходились в стані реконструкції.( т.1 а.с. 8, 13). В подальшому ОСОБА_1 самочинно закінчив перепланування та добудови вказаного нерухомого майна. Згідно висновку будівельно-технічного дослідження № 144 від 01.08.2008 року проведена реконструкція нежитлових приміщень в будинку по АДРЕСА_4 не здійснює руйнівного впливу в будинок в цілому та не збільшила навантаження на них. ( т.1а.с.29-34). Вищевказаним висновком будівельно-технічного дослідження № 144 від 01.08.2008 року встановлено, що проведене перепланування приміщень придатне для подальшої експлуатації. В матеріалах справи містяться заява від сусідки ОСОБА_4 яка проти здійснення перепланування не заперечує ( т.1 .а.с.7). Право власності на самочинне будівництво може бути визнано за умови відведення для цієї мети в установленому порядку забудовнику земельної ділянки або якщо особа, яка здійснила таке будівництво, отримає в установленому порядку земельну ділянку, розташовану під збудованим нерухомим об`єктом, з таким цільовим призначенням, яке передбачає можливість будівництва на ній відповідного об`єкту, а також за умови відсутності заперечень з боку власника земельної ділянки та відсутності порушення в результаті самочинної забудови прав інших осіб. Вказаного висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 23 жовтня 2018 року у справі № 11/173-06. Згідно п. 10 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461, передбачено, що у випадку визнання права власності на самочинно збудований об`єкт за рішенням суду він приймається в експлуатацію згідно з цим Порядком за умови можливості його надійної та безпечної експлуатації за результатами проведення технічного обстеження такого об`єкта. За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку про визнання в судовому порядку права власності за ОСОБА_1 на самочинно збудоване майно з подальшим введенням його в експлуатацію відповідно до Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року №

461. Апеляційний суд також враховує практику Європейського суду з прав людини у застосуванні статті 1 Першого протоколу до Конвенції щодо втручання держави у право на мирне володіння майном (зокрема, рішення у справах "Спорронг і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії"від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014), якою напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Щодо вимог про зобов`язання КП «Інвентаризатор» зареєструвати за ОСОБА_1 право власності на самочинне не перепланування слід зазначити наступне. Повноваження державного реєстратора та порядок їх реалізації у спірних правовідносинах визначаються, Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Відповідно до статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, обов`язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав. Відповідно до п. 10 ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», в редакції, чинній на час ухвалення рішення суду першої інстанції, визначено, що підставою для державної реєстрації прав та їх обтяжень є рішення суду про право власності на об`єкт незавершеного будівництва. Відповідно до частини другої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. За таких обставин вбачається, що позивач звернувся з даною вимогою передчасно. Таким чином, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення місцевого суду скасувати з ухваленням нового рішення по суті заявлених вимог. Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Полтавської міської ради задовольнити частково. Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 08 серпня 2008 року скасувати. Ухвалити нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Октябрської районної у м. Полтаві ради, Комунального підприємства «Інвентаризатор» про визнання права власності на об`єкт самочинного будівництва задовольнити частково. Визнати право власності за ОСОБА_1 на самочинно збудоване нерухоме майно, а саме нежитлове приміщення прибудову літ. "а9" до складу якої входять наступні приміщення: літ. « А-1» « А1-2» тамбур літ « а», а саме: коридор 1-1площею 7,1 кв.м, коридор 1-2 полощею 11,0 кв.м, кабінет 1-3площею 8,7 кв.м, вбиральня 1-4 площею 3,1 кв.м, операційна зала 1-5 площею 33,4 кв. м, внутрішній тамбур 1-6 площею 6,6 кв.м, тамбур площею 7,8 кв.м, приміщення 1-7 площею 20,7 кв.м, архів 1-8 площею 2,50 кв.м; кабінет 1-9 площею 14,30 кв.м кабінет 1-10 площею 14,30 кв.м., що розташованае по АДРЕСА_4 з подальшим введенням його в експлуатацію відповідно до Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року №

461. В іншій частині позовних вимог відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий-суддя Л.М. Хіль Судді С.А. Гальонкін Г.Л. Карпушин Повний текст постанови складено 10.01.2023 року