Постанова Одеський апеляційний суд № 521/4328/16-ц

Номер провадження: 22-ц/813/3388/23 Справа № 521/4328/16-ц Головуючий у першій інстанції Леонов О.С. Доповідач Склярська І. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА Іменем України 13.02.2023 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Склярської І.В. , суддів: Комлевої О.С., Семиженка Г.В., секретар Куріньова Л.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні м. Одеса апеляційну скаргу ОСОБА_1 , який діє від імені ОСОБА_2 , на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 19 грудня 2016 року у складі судді Леонова О.С. у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , за участі третіх осіб: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про витребування майна з чужого незаконного володіння та виселення, встановив: Короткий зміст позовних вимог В лютому 2016 року представник позивача Колесніков І.Л., який діє від імені ОСОБА_3 , звернувся до суду з позовною заявою про витребування майна з незаконного чужого незаконного володіння ОСОБА_2 та її виселення. На обґрунтування позовних вимог, особа, яка подала позовну заяву посилається на те, що ОСОБА_2 за відплатним договором від 07.11.2007 придбана квартира АДРЕСА_1 , яка є спадковим майном позивача, в особи, яка не мала права її відчужувати. Позивач просив суд витребувати квартиру АДРЕСА_1 , з незаконного володіння ОСОБА_2 та виселити її. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 19 грудня 2016 року позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , за участі третіх осіб ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про витребування майна з чужого незаконного володіння та виселення - задоволено частково. Витребувано у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 32.6 кв. м., житловою площею 17.2 кв. м. Стягнуто з ОСОБА_2 судовий збір на користь ОСОБА_3 у сумі 551,21 грн. В іншій частині позову відмовлено. Короткий зміст апеляційної скарги 10.01.2017 року не погодившись із вищевказаним рішенням суду ОСОБА_1 , який діє від імені ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій просить суд скасувати рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 19 грудня 2016 року та ухвалити нове, яким відмовити ОСОБА_3 в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Аргументи учасників справи (1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що судом першої інстанції неправильно встановлені обставини справи, що призвело до ухвалення незаконного рішення. Зокрема посилається на те, що справа розглянута за її відсутності та не відкладена справа за її хворобою. Звертає увагу на той факт, що згідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 23.10.2014 року, спадщина на яку видано відповідне свідоцтво, складається з: квартири АДРЕСА_2 , проте, у відповідному рішенні суду по цивільній справі №521/4328/16 від 19.12.2016 року, у якості спірного майна зазначена квартира АДРЕСА_1 . Окрім того посилається на те, що ОСОБА_6 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та позивач мав всі законні підстави звернутись з заявою про прийняття спадщини в загальному порядку до 28.02.2005 року, так як з 01.02.2005 року, вже був повнолітній. Своїм правом він скористався тільки у жовтні 2014 року, тобто через 10 років. Посилається на те, що позивач - ОСОБА_3 ніколи не був власником квартири АДРЕСА_1 , а тому не може буди застосована ст. 388 ЦК України. При цьому посилається на необґрунтоване посилання позивача на висновок ВСУ, викладений у постанові судової палати у цивільних справах від 10.10.2012 року та правовий висновок ВСУ, викладений у постанові судової палати у цивільних справах від 11.06.2014 року. Наголошує на тому, що на момент укладання відповідного договору, ОСОБА_4 був єдиним власником квартири АДРЕСА_1 . (2) Доводи інших учасників справи Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Позиція апеляційного суду Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного. Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. З матеріалів справи вбачаються наступні обставини: - 13.04.1995 ОСОБА_5 оформила на ім`я ОСОБА_6 (батька ОСОБА_3 ) довіреність на розпорядження її майном. ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 2 а.с.215) - 03.05.1995 ОСОБА_6 від імені ОСОБА_5 подарував, а ОСОБА_7 прийняла у дарунок нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 12-13). - ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_7 померла та залишила заповіт на усе своє майно та квартиру АДРЕСА_2 - ОСОБА_8 - 26.11.2002 року нотаріусом шостої Одеської державної нотаріальної контори відкрита спадкова справа №1005/2002 р. за заявою ОСОБА_8 (т. 1 а.с. 49). - за умовами заповіту, складеного 28 липня 1993 року та посвідченого старшим державним нотаріусом шостої Одеської державної нотаріальної контори Коряченко А.А., усе майно, яке на момент смерті ОСОБА_7 їй належало, переходить у власність ОСОБА_6 та 22.01.2003 державним нотаріусом Шостої Одеської державної нотаріальної контори Петрушенко Т.А. видано свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_7 на ім`я її сина ОСОБА_6 (т. 1 а.с. 52). - ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_6 - відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 23.10.2014 спадкоємцем майна померлого ОСОБА_6 є його син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (т. 1 а.с. 10). - 20.04.2005 Малиновським районним судом м. Одеси винесено рішенням, яким визнано недійсними: - довіреність ОСОБА_5 на ім`я ОСОБА_6 від 13.04.1995, - договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 03.05.1995 між ОСОБА_6 діючого в інтересах ОСОБА_5 та ОСОБА_7 (т. 1 а.с. 39-40). - 07.11.2007 квартира АДРЕСА_1 , за договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Савченко С.В., продана ОСОБА_4 , як продавцем, ОСОБА_2 , як покупцю (т. 1 а.с. 35). - 08.10.2015 рішенням Апеляційного суду Одеської області скасовано рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 20 квітня 2005 року. В задоволенні позову ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до Одеської міської ради про визнання недійсними довіреності та договору дарування - відмовлено (справа №2-624/05) (т. 1 а.с. 8-9). - 27.03.2019 постановою Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 20 квітня 2005 року та постанову апеляційного суду Одеської області від 10.04.2018 - скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до Одеської міської ради про визнання недійсними довіреності та договору дарування відмовлено в зв`язку зі спливом строку позовної давності (т. 1 а.с. 242-246). У наведеній справі встановлено, що ОСОБА_5 була власником квартири АДРЕСА_1 . 13 квітня 1995 року ОСОБА_5 надала довіреність на ім`я ОСОБА_6 , якою уповноважила ОСОБА_6 керувати та розпоряджатись усім її майном, укладати всі передбачені законом угоди щодо керування та розпорядження майном, у тому числі квартирою АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 5). 03 травня 1996 року ОСОБА_6 , який діяв на підставі довіреності від 13 квітня 1995 року, подарував від імені ОСОБА_5 своїй матері ОСОБА_7 зазначену квартиру (т. 1 а.с. 32, 33). Відповідно до акта амбулаторної судової-психіатричної експертизи від 17 вересня 1997 року № 611 ОСОБА_5 на момент видачі довіреності, 13 квітня 1995 року, не могла розуміти значення своїх дій і керувати ними (т. 1 а.с. 6-11). В ухвалі Малиновського районного суду м. Одеси від 20 вересня 1995 року з посиланням на довідку Одеської клінічної психіатричної лікарня від 14 липня 1995 року № 1 зазначено, що ОСОБА_5 страждала хронічним психічним захворюванням з 1983 року, 23 рази перебувала на лікуванні у психіатричній лікарні з 1969 року, є інвалідом ІІ групи за психічним захворюванням (т. 3 а.с. 20-22). Відповідно до статті 55 ЦК УРСР (у редакції 1963 року, чинній на момент виникнення правовідносин між сторонами), угода, укладена громадянином, хоч і дієздатним, але який в момент її укладення перебував у такому стані, коли він не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними, може бути визнана судом недійсною за позовом цього громадянина. Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_5 , страждаючи психічним захворюванням, в момент укладання довіреності від 13 квітня 1995 року не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними, і на підставі статті 55 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) ухвалили рішення про визнання недійсною довіреності від 13 квітня 1995 року на ім`я ОСОБА_6 щодо керування та розпорядження усім належним їй майном, укладання всіх передбачених законом угод щодо керування та розпорядження ним. Також судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідач у справі ОСОБА_6 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 31 серпня 2004 року серія НОМЕР_1 (т. 1 а.с. 296). 07 листопада 2007 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 (т. 2 а.с. 94). 07 листопада 2007 року між ОСОБА_2 та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» укладено договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_2 передала в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 (т. 2 а.с. 95-98). На виконання ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, якою скасовано рішення Апеляційного суду Одеської області від 08 жовтня 2015 року з направленням справи на новий апеляційний розгляд, суд апеляційної інстанції залучив до участі у справі як процесуального правонаступника ОСОБА_3 - сина відповідача ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1 а.с. 296). Його син, правонаступник у цій справі, ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_6 і досяг повноліття ІНФОРМАЦІЯ_7 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 (т.1 а.с. 299). Витребовуючи у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 32.6 кв. м., житловою площею 17.2 кв. м. суд першої інстанції виходив з вимог ст. 388 ЦК України, посилаючись на те, що спірна квартира вибула з власності ОСОБА_3 поза його волею. Позивач є спадкоємцем 1-ої черги, а тому в порядку спадкової трансмісії він є її власником. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про виселення ОСОБА_2 із займаного жилого приміщення за адресою квартира АДРЕСА_1 , районний суд виходив з вимог ст. 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення, а частина друга ст. 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян із жилих приміщень, без одночасного надання іншого постійного жилого приміщення. В цій частині судове рішення не оскаржується. Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції в частині судового рішення, яке оскаржується виходячи з наступного. Згідно статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. З свідоцтва про право на спадщину за законом від 23.10.2014, вбачається, що спадкоємцем майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_6 , є його син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с. 10). Відповідно до ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, той з подружжя, який його пережив та батьки спадкодавця. У відповідності до ч. 4 ст. 1268 ЦК України, яка регулює питання про прийняття спадщини, малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою четвертою статті 1273 цього Кодексу, тобто випадків, коли батьки (усиновлювачі), опікун можуть відмовитися від прийняття спадщини. Статтею 388 ЦК України встановлено, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Відповідно до положень частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконно володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України. Вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2233цс16, який у подальшому підтримано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц (провадження № 14-132цс18). Отже, особа, яка вважає, що договором купівлі-продажу нерухомого майна порушуються її права як власника або законного користувача цього майна, має право на витребування цього майна від останнього набувача, що і є належним способом захисту її порушеного права. Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (подібний за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Отже, правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння, так і у власність цієї особи, тобто шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах. Відмова у визнанні недійсним договору дарування від 03.05.1996 спірної квартири АДРЕСА_1 , за яким право власності на квартиру у відповідності до закону перейшло до ОСОБА_7 , а після її смерті, ІНФОРМАЦІЯ_3 , успадкована в порядку спадкування за заповітом від 08.07.1993 ОСОБА_6 , який прийняв, але не оформив своїх спадкових прав та помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , та яка (квартира) в наступному успадкована ОСОБА_3 , як спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_6 , - надає право позивачу заявляти вимоги про витребування спірної квартири. Відповідно до ст. 387 ЦК України особа має право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Відповідно до ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване в нього. Проаналізувавши вищезазначені норми права, суд першої інстанції правильно виснував, що право, передбачене статтею 388 ЦК України, на витребування майна, що вибуло з володіння власника ОСОБА_6 поза його волею, переходить до спадкоємця власника - ОСОБА_3 . Посилання апелянта на те, що справа розглянута за її відсутності не є правовою підставою для скасування законного та обґрунтованого судового рішення, оскільки вона належним чином про час та місце судового розгляду справи сповіщалась, відповідно до повідомлення про вручення судового відправлення з відміткою - «відмовилась від отримання» (т. 1 а.с.138). Посилання на те, що позивач не може витребувати у неї спірну квартиру, так як вона є добросовісним набувачем, спростовується матеріалами справи та вимогами ст. 388 ЦК України. З урахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Інші доводи апеляційної скарги не беруться до уваги, оскільки зводяться до переоцінки встановлених судом обставин. Щодо суті апеляційної скарги Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України). Таким чином, за наведених обставин, доводи апеляційної скарги є такими, що висновків суду не спростовують, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду в оскарженій частині, як таке, що ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права - без змін. Щодо судових витрат Судові витрати, понесені апелянтом, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на особу, яка подала апеляційну скаргу, з підстав залишення рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись статтями 367, 374-375, 382 ЦПК України, суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , який діє від імені ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 19 грудня 2016 року в оскарженій частині - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 14 лютого 2023 року. Головуючий І.В. Склярська Судді: О.С. Комлева Г.В. Семиженко