Постанова Чернігівський апеляційний суд № 750/6495/22

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 08 лютого 2023 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 750/6495/22 Головуючий у першій інстанції Карапута Л. В. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/329/23 ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого-судді: Мамонової О.Є., суддів: Висоцької Н.В., Шитченко Н.В., із секретарем: Шкарупою Ю.В. учасники справи: позивач: ОСОБА_1 , відповідач: ОСОБА_2 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 09 листопада 2022 року (повний текст складено 11.11.2022) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, - У С Т А Н О В И В: У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , в якому просила визнати відповідачку такою, що втратила право користування житловим приміщенням, в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 . Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що вона, її батько ОСОБА_3 , брат ОСОБА_4 , малолітня донька та мати відповідачка ОСОБА_2 є наймачами квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідачка з жовтня 2021 року фактично в квартирі не проживає. Добровільно знятися з реєстраційного обліку вона не має можливості, оскільки перебуває в Республіці Білорусь. В утриманні житла відповідачка участі не бере, її особистих речей в квартирі немає, тому позивачка змушена нести додаткові витрати на оплату комунальних послуг. Посилаючись на положення ст. 71, 72 ЖК України, ст. 7 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зазначала, що відповідачка не проживає за адресою місця реєстрації понад шість місяців без поважних причин, є громадянкою іншої країни, вирішити питання щодо зняття її з реєстрації в позасудовому порядку не має можливості. Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 09 листопада 2022 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що ОСОБА_2 проживає на території Республіки Білорусь, в квартирі за адресою АДРЕСА_1 не проживає приблизно з жовтня 2021 року. Позивачка зазначає, що за комунальні послуги відповідачка не сплачує, борг зростає. При цьому в квартирі немає газових лічильників, тому рахунок за комунальні послуги за споживання газу розподіляється між всіма зареєстрованими особами, в тому числі і на відповідачку. Указує, що матеріали справи не містять доказів існування підстав, за яких за ОСОБА_2 має зберігатися жиле приміщення. Вислухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що особові рахунки по кімнатах квартири розділені, відповідачка жодним чином не порушує права позивачки, оскільки кімната 2 виділена в користування відповідачки та брата позивачки, які перебувають за кордоном, проте брат частково сплачує комунальні послуги, позивачка не надала суду доказів сплати комунальних послуг за кімнату відповідачки. З таким висновком районного суду погоджується апеляційний суд, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства. Судом у справі встановлено, що 01.08.1997 видано ордер на житлове приміщення ОСОБА_3 із сім`єю з чотирьох чоловік ( ОСОБА_5 дружина, ОСОБА_6 син, ОСОБА_7 дочка) на право заняття житлового приміщення площею 39,5 кв. м, що складається з 3 кімнат, по АДРЕСА_1 (а.с. 10). Заочним рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 21.09.2020 року позов ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_8 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , Комунального підприємства «Деснянське» Чернігівської міської ради про зміну договору найму квартири, встановлення порядку користування квартирою та зобов`язання укласти окремі договори найму задоволено частково. Змінено договір найму квартири АДРЕСА_2 та встановлено такий порядок користування: - виділено ОСОБА_1 разом з малолітньою дитиною ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в користування ізольовану жилу кімнату, загальною площею 12,00 кв.м, з балконом; - виділено ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в користування ізольовану кімнату, загальною площею 17,40 кв.м, з балконом; - інші приміщення квартири: кухню, ванну, кімнату, вбиральню, коридор залишено в спільному користуванні ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 . У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Відповідно до довідки Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради від 26.10.2022 року № 5794 в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані наступні особи: - ОСОБА_3 - квартира АДРЕСА_3 ; - ОСОБА_2 , ОСОБА_4 - квартира 36/2; - ОСОБА_1 , ОСОБА_8 квартира АДРЕСА_4 (а.с. 39). Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту (статті 15, 16 ЦК України). За змістом частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи за зверненням фізичних чи юридичних осіб у межах заявлених ними вимог. У частині другій статті 16 ЦК України законодавець визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом, а також зазначив, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За своїм призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Першочергово захист цивільних прав та інтересів полягає в з`ясуванні того, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення. Згідно зі статтею 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але які породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, наприклад, договори та інші правочини, створення речей, творча діяльність, результатом якої є об`єкти права інтелектуальної власності, завдання майнової (матеріальної та моральної) шкоди іншій особі та інші юридичні факти. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених згаданими актами або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події. Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. Суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб. Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом. Із статті 6 Конвенції вбачається, що доступ до правосуддя є невід`ємним елементом права на справедливий суд, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту), кожен чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому ефективним слід розуміти спосіб, що приводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. При зверненні до практики Європейського суду з прав людини (рішення від 19 лютого 2009 року у справі «Марченко М. В. проти України», заява № 4063/04) у контексті забезпечення права на доступ до правосуддя можна зробити висновок, що для його реалізації на національному рівні необхідна наявність спору щодо «права» як такого, що визнане у внутрішньому законодавстві; мова повинна йти про реальний та серйозний спір; він повинен стосуватися як самого права, так і його різновидів або моделей застосування; предмет провадження повинен напряму стосуватися відповідного права цивільного характеру. Тобто підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову. Отже, суд першочергово перевіряє, чи були порушені права позивача, яким способом вони мають бути поновлені і чи є відповідні позовні вимоги у справі. Відповідно до ст. 61 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер. Відповідно до ст. 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право на користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, проводиться в судовому порядку. Договір найму жилого приміщення може бути змінено відповідно до вимог законодавства України (ст. 103 ЖК України). Зважаючи на те, що заочним рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 21.09.2021 змінено договір найму квартири по АДРЕСА_1 та встановлено такий порядок користування, відповідно до якого ОСОБА_1 разом з малолітньою дитиною ОСОБА_8 виділено в користування ізольовану кімнату кв. АДРЕСА_4 , а ОСОБА_2 разом з ОСОБА_4 - кімнату кв. 36/2, районний суд дійшов вірного висновку, що відповідачка жодним чином не порушує права позивачки щодо користування її житлом. У зв`язку із прийняттям рішення про зміну договору найму спірного житлового приміщення ОСОБА_1 втратила право пред`явлення вимог про втрату права на займане ОСОБА_2 житлове приміщення. Доводи апеляційної скарги, що стосуються накопичення боргу, який розподіляється між всіма зареєстрованими особами, через відсутність в квартирі газових лічильників, не можуть бути підставою для задоволення позовних вимог про визнання особи такою, що втратила право користування, оскільки у даному випадку позивачкою обрано неправильний спосіб захисту. Таким чином, апеляційним судом встановлено, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують його висновків. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 09 листопада 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту. Повний текст постанови складено 13 лютого 2023 року. Головуюча О.Є. Мамонова Судді: Н.В. Висоцька Н.В. Шитченко