Постанова 4824 № 753/18653/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження № 22-ц/824/1640/2023 Справа № 753/18653/21 П О С Т А Н О В А Іменем України 08 лютого 2023 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Кашперської Т.Ц., суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А., за участю секретаря Мороз Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва в складі судді Колесника О.М., постановлену в м. Київ 10 листопада 2022 року у справі за заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , заінтересовані особи Комунальне підприємство Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації», Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) про встановлення факту володіння самостійним об`єктом нерухомого майна, заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, в с т а н о в и в : У вересні 2021 року заявники звернулися до суду в порядку окремого провадження з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, просили встановити факт володіння самостійним об`єктом права власності - 59/100 частини квартири загальною площею 40,11 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 , що належить заявникам на праві спільної сумісної власності. Посилалися на те, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 10 квітня 1995 року, виданого на підставі розпорядження № 839 від 10 квітня 1995 року, 59/100 частина квартири за вказаною адресою належить їм у рівних частках на праві спільної сумісної власності, квартира приватизована відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». Заявники звернулися до приватного нотаріуса з наміром укласти договір купівлі-продажу 59/100 частини квартири, однак отримали роз`яснення, що власники 41/100 частин квартири мають переважне право на купівлю частки у праві спільної часткової власності, оскільки нотаріус отримала інформаційну довідку про належність по 41/300 частин квартири ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності, та 41/300 ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину. При зверненні до інших нотаріусів заявники також отримували відповідь про те, що власники 41/100 частин квартири мають переважне право купівлі даної квартири. Зазначали, що 59/100 частина квартири знаходиться у спільній сумісній власності заявників, а не у спільній частковій власності разом з 41/100 частиною зазначеної квартири. Приватизація зазначеної квартири відбувалась відповідно до Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженого наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 року № 56, яке втратило чинність, тому довести заявникам, що 59/100 квартири є самостійним об`єктом права власності, який належить їм на праві спільної сумісної власності, а не часткової з власниками 41/100 частини квартири, іншим способом, ніж через встановлення факту, що має юридичне значення, неможливо, оскільки права заявників не були порушені ні заінтересованими особами, ні власниками 41/100 частини квартири, та між ними не існує спору про право власності на квартиру чи її частину. Встановлення факту належності заявникам 59/100 частини квартири як самостійного об`єкта права власності необхідне для безперешкодного володіння, користування та розпорядження належним їм майном без отримання згоди власників 41/100 частини квартири. Поширення на комунальну квартиру правового режиму спільної часткової власності, застосування переважного права на купівлю частки в майні співвласників кімнати є таким, що суперечить вимогам законодавства та порушує майнові права заявників. Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 10 листопада 2022 року заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишено без розгляду та роз`яснено заявникам, що вони вправі подати позов до суду на загальних підставах. Заявники, не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, подали апеляційну скаргу, в якій просили скасувати ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 10 листопада 2022 року і ухвалити нове рішення, яким справу направити на новий розгляд до Дарницького районного суду м. Києва. В обґрунтування доводів апеляційної скарги повторно наводили обставини, зазначені в заяві про встановлення факту, що має юридичне значення. Наголошували, що згідно постанови Верховного Суду України від 28 квітня 2010 року в справі № 6-27863св09, приватизовані кімнати в квартирах та багатоквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, є самостійними об`єктами права власності, а не часткою у спільній власності всіх наймачів, які мешкають у такій квартирі чи будинку, тому при продажу такої приватизованої кімнати особи, які також приватизували жилі приміщення в цій же квартирі (будинку), не користуються правом переважної купівлі, передбаченої ст. 362 ЦК України; там же визначено, що поширення на комунальну квартиру правового режиму спільної часткової власності та застосування переважного права на купівлю частки в майні співвласників квартири є неправильним і таким, що суперечить вимогам законодавства, на що не звернув уваги суд першої інстанції при розгляді справи. Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло. В судове засідання 08 лютого 2023 року з`явилася заявник ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_5 , інші учасники справи не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи належним чином повідомлені. Від заявників ОСОБА_1 , ОСОБА_2 надійшли заяви про розгляд справи без їх участі. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд визнав за можливе розглянути справу у відсутності нез?явившихся учасників справи. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Залишаючи без розгляду заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на підставі ст. 293, 294, 315 ЦПК України, суд першої інстанції виходив із того, що під час розгляду даної цивільної справи, яка розглядається у окремому провадженні, виник спір про право заявників на володіння ними самостійним об`єктом права власності - 59/100 частини квартири АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 10 квітня 1995 року на праві спільної сумісної власності, а не на праві спільної часткової власності з іншими співвласниками, яким належить на праві власності інша 41/100 частина вказаної квартири. Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Із матеріалів справи вбачається, що згідно свідоцтва про право власності на житло від 10 квітня 1995 року, виданого відділом приватизації державного житлового фонду Печерського району, 59/100 частин квартири за адресою АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в рівних частках; квартира приватизована згідно з Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» (а. с. 19). На а. с. 22 наявна копія розпорядження відділу приватизації державного житлового фонду від 10 квітня 1995 року № 839, згідно якого передано 59/100 частини приміщення квартири спільного заселення АДРЕСА_2 загальною площею 40,11 кв.м. в спільну сумісну власність; кількість мешканців - 3 особи, кількість особових рахунків -

2. На а. с. 26 наявна копія довідки про склад сім`ї наймача квартири АДРЕСА_2 та займані ними приміщення, згідно якої першим наймачем є ОСОБА_1 , яка займає площу 26,3 кв.м., члени сім`ї наймача ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , другий наймач ОСОБА_6 , яка займає площу 17,7 кв.м., балкон 2,6 кв.м.; підсобні приміщення загального користування кухня пл. 8,1 кв.м., ванна 2,6 кв.м., вбиральня пл. 1,5 кв.м., кордор пл. 10,5 кв.м., комора пл. 0,4 кв.м., площа підсобних приміщень спільного користування 23,1 кв.м. На а. с. 27 знаходиться копія свідоцтва про право власності на житло від 10 квітня 1995 року, виданого відділом приватизації державного житлового фонду Печерського району, згідно якого 59/100 частин квартири за адресою АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_1 та членам її сім`ї ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в рівних частках; загальна площа квартири 40,11 кв.м. Згідно інформаційної довідки КП Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 19 лютого 2020 року, 59/100 частин квартири АДРЕСА_3 на праві власності зареєстрована за ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в рівних частках на підставі свідоцтва про право власності на житло, зареєстрованого в бюро 13 квітня 1995 року за реєстровим № 4773 (а. с. 28). На а. с. 30 - 32 наявна копія технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_2 від 27 травня 2020 року. Наведене підтверджується матеріалами справи. За частиною першою статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Відповідно до пункту 7 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, перелік яких визначений частиною першою статті 315 ЦПК України. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 1 постанови від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право. Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також не доведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 30 травня 2022 року у справі № 443/398/15-ц (провадження № 61-15275св21). Частиною шостою статті 294 ЦПК України визначено, що якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах. Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (частина четверта статті 315 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок про те, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: - факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; - встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; - заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); - чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів. Отже, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли провадження у справі вже відкрито - закриває провадження в ній. Таким чином, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне. Звертаючись до суду з даною заявою, ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 посилалися на те, що приватизація квартири, яка є квартирою спільного заселення, відбувалась відповідно до Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затверджене наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 року № 56, яке втратило чинність, тому довести заявникам, що 59/100 частин квартири є самостійним об`єктом права власності, який належить їм на праві спільної сумісної власності, а не часткової з власниками 41/100 частин квартири, іншим способом, ніж через встановлення факту, що має юридичне значення, неможливо. При цьому зазначали, що права заявників не були порушені ні заінтересованими особами, ні власниками 41/100 частини квартири, та між ними не існує спору про право власності на зазначену квартиру чи її частину. Вказували, що встановлення факту належності їм 59/100 частин квартири як самостійного об`єкту права власності необхідне для безперешкодного володіння, користування та розпоряджання належним їм майном без отримання згоди власників 41/100 частин квартири. В матеріалах справи наявна копія інформаційної довідки КП Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 01 грудня 2020 року, надано інформацію про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 , а саме 59/100 частин квартири зареєстровано за ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (в рівних частках) на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого відділом приватизації державного житлового фонду Печерського району 10 квітня 1995 року (розпорядження № 839) та зареєстрованого в Бюро 13 квітня 1995 року за реєстровим № 4773; за ОСОБА_3 - 41/300 частин, ОСОБА_4 - 41/300 частин на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого відділом приватизації державного житлового фонду Печерського району 24 лютого 1997 року (розпорядження № 367) та зареєстрованого в бюро 04 березня 1997 року за реєстровим № 4773; за ОСОБА_3 41/300 частин квартири на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого 6-ю Київською державною нотаріальною конторою 12 липня 2004 року № 3-с467 та зареєстрованого в бюро 09 серпня 2004 року за реєстровим № 4773 (а. с. 29). Згідно п. 1 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396 (в редакції станом на час видачі свідоцтва про право власності на житло відділом приватизації державного житлового фонду Печерського району 24 лютого 1997 року), приватизації підлягають в тому числі кімнати у комунальних квартирах. Згідно 1.5 Правил державної реєстрації об`єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затверджених наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13 грудня 1995 року № 56 (в редакції станом на час реєстрації права власності), до об`єктів нерухомого майна, що підлягають державній реєстрації, відносяться: а) жилі будинки (домоволодіння) розташовані на земельній ділянці, під окремим порядковим номером по вулиці, площі, провулку; б) нежилі будинки, дачі, садові будинки, гаражі, будівлі виробничого, господарського, соціально-побутового та іншого призначення, розташовані на окремих земельних ділянках; в) вбудовані в жилі будинки нежилі приміщення (як частини цього будинку); г) квартири багатоквартирних будинків. Належні до вказаних об`єктів допоміжні будівлі та споруди реєструються у складі цих об`єктів. Згідно п. 2.1 Правил, реєстрація поділяється на первинну та поточну. Первинна реєстрація це така, коли об`єкту, що реєструється, надається порядковий реєстровий номер вперше. При поточній реєстрації окремий реєстровий номер не надається, а використовується реєстровий номер, що встановлений при первинній реєстрації. Таким чином, із доказів, наявних в матеріалах справи, вбачається, що реєстрація права власності заявників ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на відповідні частини квартири АДРЕСА_2 відповідно до діючого на час реєстрації законодавства здійснена за єдиним порядковим реєстровим номером об`єкта, що реєструється. Згідно з частиною першою статті 356 Цивільного кодексу України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Статтею 361 ЦК України передбачено право співвласника розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності. Відповідно до статті 362 ЦК України у разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів. Продавець частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний письмово повідомити інших співвласників про намір продати свою частку, вказавши ціну та інші умови, на яких він її продає. Якщо інші співвласники відмовилися від здійснення переважного права купівлі чи не здійснять цього права щодо нерухомого майна протягом одного місяця, а щодо рухомого майна - протягом десяти днів від дня отримання ними повідомлення, продавець має право продати свою частку іншій особі. Якщо бажання придбати частку у праві спільної часткової власності виявили кілька співвласників, продавець має право вибору покупця. У даному випадку спір про право має встановлюватися за ознакою можливого заперечення суб`єктивного права особи, щодо якого виникає спір, а саме права ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відчужити належну їм 59/100 частин квартири за адресою АДРЕСА_1 та переважного права ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , які є співвласниками цієї ж квартири, на купівлю частки у праві спільної часткової власності. Виходячи з вищевикладеного, апеляційний суд погоджується з правильними висновками суду першої інстанції, не спростованими доводами апеляційної скарги, що у справі вбачається спір про право заявників на володіння та розпорядження частиною квартири на праві спільної власності, в зв`язку з чим заява підлягала залишенню без розгляду. Доводи апеляційної скарги про відсутність спору з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 висновків суду першої інстанції щодо наявності у даних правовідносинах спору про право на необхідності залишення заяви без розгляду не спростовують. Відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги, з посиланням на висновки Верховного Суду України у рішенні від 28 квітня 2010 року в справі № 6-27863св09, що поширення на комунальну квартиру (квартиру спільного заселення, де мешкають два і більше наймачів) правового режиму спільної часткової власності та застосування переважного права на купівлю частки в майні співвласників кімнати є таким, що суперечить вимогам законодавства та порушує майнові права апелянтів, на що не звернув уваги суд першої інстанції при розгляді справи. Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Врахування висновків, викладених у рішеннях Верховного Суду України, наведеними вимогами закону не передбачене. Крім того, посилаючись на дані висновки, заявники залишили поза увагою, що спір у зазначеній справі сторнами вирішувався саме в позовному провадженні. Відтак, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги, що ухвала прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права та без належного дослідження всіх обставин справи. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, зводяться до незгоди із ухвалою суду першої інстанції, переоцінки доказів, яким було надано належної оцінки судом першої інстанції, та не можуть бути підставою для її скасування. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції постановлена із додержанням вимог закону і не може бути скасована з підстав, що викладені в апеляційній скарзі. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 389 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення. Ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 10 листопада 2022 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складено 09 лютого 2023 року. Головуючий: Кашперська Т.Ц. Судді: Фінагеєв В.О. Яворський М.А.