Постанова Київський апеляційний суд № 371/435/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 371/435/22 № апеляційного провадження: 22-ц/824/4215/2023 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 06 лютого 2023 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді - доповідача Слюсар Т.А., суддів: Коцюрби О.П., Білич І.М., розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Онішкевича Михайла Миколайовича в інтересах акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» на рішення Миронівського районного суду Київської області від 18 серпня 2022 року у складі судді Каневського В.О., у цивільній справі за позовом акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- В С Т А Н О В И Л А : У червні 2022 року АТ «Креді Агріколь Банк» звернулося до суду з вказаною позовною заявою та просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором № 1/3302514 від 19 травня 2021 року у розмірі 139 867 грн 88 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 481 грн. Позов обґрунтовано тим, що між АТ "Креді Агріколь Банк" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 1/3302514 від 19 травня 2021 року, за умовами якого АТ "Креді Агріколь Банк" надало відповідачці кредит у розмірі 130 000 грн строком на 72 місяці з 19.05.2021 по 18.05.2027 включно, а остання зобов`язалася повернути кредит згідно з графіком погашення кредиту. Вказано, що відповідачкою порушено умови кредитного договору, а саме не повернуто кредит у строки, передбачені графіком, не сплачено проценти за користування кредитом та комісію у строки, передбачені кредитним договором. Внаслідок невиконання умов договору у ОСОБА_1 перед позивачем станом на 23 лютого 2022 року виникла заборгованість у розмірі 139 867 грн 88 коп., що включає: строку заборгованість за кредитом - 118 350 грн 53 коп., прострочену заборгованість за кредитом - 1 344 грн 58 коп., нараховані відсотки - 159 грн 59 коп., нараховану комісію - 3 250 грн, прострочені відсотки - 1 196 грн 95 коп., прострочену комісію - 15 566 грн 23 коп. Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 18 серпня 2022 року позов АТ «Креді Агріколь Банк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Креді Агріколь Банк» суму заборгованості у розмірі 121 051 грн 65 коп., що включає в себе: 118 350 грн 53 коп. строкову заборгованість; 1 344 грн 58 коп. прострочену заборгованість; 159 грн 59 коп. нарахованих відсотків. Вирішено питання судових витрат. У задоволенні позову АТ «Креді Агріколь Банк» в частині стягнення 18 816 грн 32 коп., що включає в себе: 3 250 грн рахунок комісії та 15 566 грн 23 коп. простроченої комісії відмовлено. Не погодившись з рішенням суду, адвокат Ошішкевич М.М. в інтересах АТ "Креді Агріколь Банк" подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення в частині відмови у стягненні комісії та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Вирішити питання судових витрат. На обґрунтування скарги апелянт зазначав, що суд першої інстанції неповно дослідив обставини, які мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права. Вважає, що положення п. 1.4.2. кредитного договору, в якому визначено, що сторони визнали обов`язок позичальника сплачувати щомісячну комісійну винагороду за обслуговування кредитної заборгованості, а також інші умови кредитного договору відповідають нормам Закону України "Про споживче кредитування". Зазначав, що сплата комісії передбачається за ті послуги, які не надаються позичальнику безоплатно у відповідності до ст. 11 Закону України "Про споживче кредитування" та у незалежності від волевиявлення клієнта і з необмеженою періодичністю. Посилався на постанову Верховного Суду від 26 грудня 2019 року в справі № 467/555/19 та постанову Верховного Суду від 13 травня 2021 року в справі № 461/1763/20. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 вважає рішення законним та обґрунтованим та заперечує проти доводів позивача щодо стягнення комісії за обслуговування кредитної заборгованості, з огляду на те, що послуги встановлені кредитним договором, відповідно до закону повинні надаватися безоплатно. У зв`язку з чим просила апеляційну скаргу залишити без задоволення. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Враховуючи положення вказаної статті, рішення Миронівського районного суду Київської області від 18 серпня 2022 року переглядається апеляційним судом лише в частині відмови у задоволенні позову про стягнення з відповідачки комісійної винагороди за комплексним договором № 1/3302514 від 19 травня 2021 року. Відповідно до положень частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає. Відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення з відповідачки заборгованості по комісії, суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав до її стягнення з посиланням на те, що таке нарахування є несправедливим та необгрунтованим, містить дисбаланс обов`язків на шкоду позичальника та суперечить вимогам ЗУ «Про захист прав споживачів», в той час як умовами Закону України «Про споживче кредитування» передбачено надання банком позичальнику інформаційних послуг безкурштовно. Колегія суддів погоджується з такими висновками районного суду. Як убачається з матеріалів справи, 19 травня 2021 року між АТ "Креді Агріколь Банк" та ОСОБА_1 було укладено комплексний договір № 1/3302514 (а.с. 16-18). За умовами п. 1.1 вказаного договору банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 130 000 грн строком на 72 місяці з 19.05.2021 по 18.05.2027 включно. В свою чергу, остання зобов`язалася повертати кредит шляхом сплати щомісячних платежів, визначених графіком платежів по кредиту (додаток № 1 до договору, що є його невід`ємною частиною). Згідно з п. 1.4.2 договору за користування кредитом позичальник сплачує щомісячно комісійну винагороду за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 2.50 % у місяць від суми кредиту, зазначеної в п. 1.1 договору. Обслуговування кредитної заборгованості включає моніторинг заборгованості, під яким розуміється електронне інформування (нагадування) про здійснення щомісячних платежів по кредиту та процентах, надання інформації щодо стану заборгованості через дистанційні системи обслуговування, інформування позичальника про виникнення простроченої заборгованості, консультування позичальника щодо погашення заборгованості, своєчасності сплати платежів тощо. Згідно з меморіального ордеру № 36764093-1 від 19 травня 2021 року АТ "Креді Агріколь Банк" виконало грошове зобов`язання та перерахувало ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 130 000 грн (а.с. 1). Згідно з розрахунком заборгованості станом на 23.02.2022 за кредитним договором № 1/3302514 виникла заборгованість у розмірі 139 867 грн 88 коп., що включає: строку заборгованість за кредитом - 118 350 грн 53 коп., прострочену заборгованість за кредитом - 1 344 грн 58 коп., нараховані відсотки - 159 грн 59 коп., нараховану комісію - 3 250 грн, прострочені відсотки - 1 196 грн 95 коп., прострочену комісію - 15 566 грн 23 коп. (а.с. 5). Відповідно до справи, наданий відповідачці кредит за кредитним договором № 1/3302514 є споживчим. Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства (п.3 ч.1 ст. 3 ЦК України). Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст. 627 цього Кодексу). Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України). Правовідносини з надання кредиту за своєю правовою природою є договірними правовідносинами. Отже, якщо сторони досягли домовленості згідно з положеннями статей 207, 640 ЦК України та уклали кредитний договір, у якому передбачили умови оплати комісії, то ці умови мають виконуватись і свідчать про те, що момент досягнення домовленості настав. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України). Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу. За змістом пункту 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Відповідно до абзацу третього частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною. Згідно із частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Згідно із пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, завтерджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо). 10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, проте, враховуючи ультраактивну форму дії Закону України «Про захист прав споживачів», визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації щодо кредиту, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України «Про споживче кредитування». Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту. Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту. На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит(далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту». Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, -щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил. Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит). Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації. Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит. Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту. Убачається, що п.1.4.2 договору фактично встановлено плату позичальника за надання інформації щодо його кредиту, безоплатність надання якої прямо встановлена частиною першою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». При цьому, надання інших послуг, за вказану плату, умовами договору не передбачено. Указана щомісячна плата за обслуговування міститься й у Графіку щомісячних платежів. Отже, оскільки відповідачу було встановлено щомісячну плату за такі супутні послуги банку, які за законом повинні надаватися безоплатно, умови пункту 1.4.2 Договору є несправедливими, містять дисбаланс обов`язків на шкоду позичальника та суперечить вимогам ЗУ «Про захист прав споживачів». Подібні за змістом висновки викладені в постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 583/3343/19 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19, яка одночасно відступила від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 583/3343/19 й постанові Верховного Суду від 15 березня 2021 року в справі № 361/392/20. Підлягають відхиленню й доводи апеляційної скарги про необхідність застосування до виниклих правовідносин правової позиції, викладеної Верховним Судом у постанові від 26.12.2019 у справі №467/555/19 та постанові Верховного Суду від 13.05.2021 у справі №461/1763/20, відповідно до яких у разі ознайомлення позичальника заздалегідь з умовами договору по оплаті комісії, то комісія підлягає стягненню, оскільки Верховний Суд у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20 від указаних висновків відступив. Доводи апеляційної скарги про надання банком послуг позивачу, які підлягають оплаті, остільки не надаються позичальнику безоплатно, незалежно від волевиявлення клієнта, і з необмеженою періодичністю, ретельно перевірялися судом першої інстанції, вони отримали належну оцінку у рішенні й обґрунтовано визнані безпідставними. Докази на підтвердження реального надання банком відповідачу послуг, що обумовлені п.1.4.2 договору, позивачем не надано, до того ж у кредитному договорі була встановлена плата за ті послуги, які відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» повинні надаватися безоплатно. За таких обставин районний суд дійшов обґрунтованого висновку про визнання п.1.4.2 договору нікчемним, а вимоги банку про стягнення з відповідача на його користь 3250 грн комісії та 15 566 грн.23коп. простроченої комісії такими, що не ґрунтуються на законі, а тому не підлягають задоволенню одночасно правомірно стягнувши з ОСОБА_1 заборгованість по тілу кредиту та відсотках. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу адвоката Онішкевича Михайла Миколайовича в інтересах акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» залишити без задоволення. Рішення Миронівського районного суду Київської області від 18 серпня 2022 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття й оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Головуючий: Судді: