Постанова 4808 № 344/7865/21

Справа № 344/7865/21 Провадження № 22-ц/4808/236/23 Головуючий у 1 інстанції Польська М. В. Суддя-доповідач Девляшевський ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 лютого 2023 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: головуючого Девляшевського В.А., суддів: Баркова В.М., Мальцевої Є.Є., секретаря Петріва Д.Б., з участю представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ; ОСОБА_3 та його представника - ОСОБА_4 , представника Органу опіки та піклування виконкому Івано-Франківської міської ради - Більківської Д.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах якої діє ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа Орган опіки та піклування Франківської районної адміністрації Львівської міської ради про визначення місця проживання малолітньої дитини з матір`ю та зустрічнім позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа Орган опіки та піклування виконкому Івано-Франківської міської ради про визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду, ухвалене головуючою суддею Польською М.В. 24 листопада 2022 року, повний текст якого складено 29 листопада 2022 року, в с т а н о в и в: У травні 2021 року представник ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , третьої особи: Орган опіки та піклування Франківської районної адміністрації Львівської міської ради про визначення місця проживання малолітньої дитини. Позовні вимоги тим обґрунтовано, що з 17.11.2002 сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Франківського районного суду м. Львова від 10.02.2011. Доньку ОСОБА_5 , 2005р.н. залишено на проживання з матір`ю. Позивач вказала, що пізніше сторони примирилися, хоча проживали окремо в різних містах ( ОСОБА_1 у м. Львові, а відповідач - ОСОБА_3 в м. Івано-Франківську). ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син ОСОБА_7 . Зазначила, що з часу народження сина і до серпня 2020 року у сторін не було непорозуміння, в тому числі і щодо матеріального забезпечення дітей та їхнього місця проживання. Однак, після одруження позивачки з громадянином Німеччини в серпні 202 року відповідач почав чинити перешкоди у виїзді дітей за кордон, не надавати кошти на утримання дітей. Представник ОСОБА_1 зазначив, що вона й надалі піклується про дітей та не заперечує щодо спілкування батька з ними. Просив визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з матір`ю - ОСОБА_1 . У червні 2021 року ОСОБА_3 подав зустрічний позов до ОСОБА_1 , в якому просив визначити місце проживання малолітнього сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з ним. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що одружившись з іноземцем у серпні 2020 року, його мати створила реальну загрозу вивезення сина ОСОБА_7 за кордон на постійне місце проживання. Вона заявляла, що повністю позбавить прав батька на участь у житті дитини. Водночас згоду на тимчасовий виїзд дітей за кордон завжди надавав до цього, окрім того й вони самі разом з дітьми відпочивали у 2017-2018 роках за кордоном за його кошти. ОСОБА_3 зазначив, що діти тривалий час проживали з ним у м. Івано-Франківську, коли колишня дружина виїжджала за кордон, зокрема, й з лютого по липень 2020 року. Крім того, у грудні 2020 року ОСОБА_1 намагалась отримати висновок про тимчасовий виїзд сина ОСОБА_7 за кордон, однак їй рішенням Органу опіки та піклування Франківської райдержадміністрації Львівської міської ради було відмовлено, встановивши дійсний намір - виїзд на постійне місце проживання дитини за кордоном разом з мамою. Зазначив, що позивачка після одруження не працює, а в нього є можливість як подальшого фінансового забезпечення дітей, так і забезпечення їх житлом, а також надавати належне виховання та піклування, а тому просив зустрічний позов задовольнити. Рішенням Івано-Франківського міського суду від 24 листопада 2022 року у задоволенні первісного позову відмовлено, зустрічний позов задоволено. Визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком ОСОБА_3 . Не погоджуючись із вказаним рішенням, представник ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає, що вказане рішення є незаконним та необґрунтованим, постановленим з порушенням норм матеріального і процесуального права. Вважає, що судом не взято до уваги той факт, що малолітній син сторін постійно проживав з матір`ю у м. Львові, де відвідував дошкільний навчальний заклад, а також рішення Франківського районного суду м. Львова від 30.03.2021 про стягнення аліментів на утримання сина, в якому зазначено, що малолітній ОСОБА_7 проживає з матір`ю, а батько належним чином не виконує свої зобов`язання щодо участі в утриманні дитини. Вказує, що наміру вивозити сина за кордон на постійне місце проживання позивачка не має, про що вказує той факт, що ОСОБА_1 неодноразово віддавала відповідачу сина на тривалий період за місцем проживання ОСОБА_3 у м. Івано-Франківську. Крім того вказала, що виїжджаючи 07.03.2022 за кордон, ОСОБА_1 діяла в інтересах сина, дбаючи про його безпеку. Також вважає, що судом безпідставно взято до уваги показання свідків зі сторони відповідача, які є родичами або знайомими ОСОБА_3 , що свідчить про їх упередженість. Зазначає, що визначення місця проживання сина з матір`ю не дає останній права без дозволу батька вивезти дитину на постійне місце проживання за кордон, тому вказане твердження відповідача вважає безпідставним. Враховуючи вказане, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким первісний позов про визначення місця проживання малолітньої дитини з матір`ю задовольнити, а в задоволенні зустрічного позову відмовити. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_3 послалася на законність та обґрунтованість судового рішення. Зазначає, що не заслуговують на увагу посилання позивача на преюдиційність рішення Франківського районного суду м. Львова від 30.03.2021, яким було вирішено питання стягнення аліментів, в частині встановлення факту неналежного виконання ОСОБА_3 батьківських обов`язків. Вказує, що такий факт судом не встановлювався, а зазначене твердження містилося в обґрунтуванні позову ОСОБА_1 . Відповідачем долучено до матеріалів справи квитанції про перерахунок коштів на картковий рахунок позивачки та доньки ОСОБА_5 та квитанції про оплату садка, що спростовують вказане вище твердження. Зазначає, що ОСОБА_1 не надала суду доказів щодо належності умов проживання дитини на даний час, наявність доходів на утримання сина, адресу теперішнього місця проживання. В свою чергу ОСОБА_3 підтвердив наявність у нього умов для проживання дитини, наявність доходів, факт його відповідального відношення і турботи про дітей, спроможності забезпечити піклування і виховання сина ОСОБА_7 . Зважаючи на вказане, просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Представник третьої особи - Орган опіки та піклування Франківської райадміністрації Львівської міської ради в судове засідання не з`явився, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи. Отже, є правові підстави для розгляду справи у його відсутності. Представник ОСОБА_1 апеляційну скаргу з наведених підстав підтримав, просив її задовольнити. В судовому засіданні вказав, що ОСОБА_1 в подальшому має намір проживати разом з сином за місцем їхньої реєстрації у м.Львові. Тому просив суд визначити місце проживання сина разом з матір`ю за адресою в м. Львові. ОСОБА_3 та його представник доводи апеляційної скарги заперечили з огляду на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції. ОСОБА_3 крім того зазначив, що після виїзду в березні 2022 року у Німеччину його бувша дружина фактично не надає можливості спілкування з малолітнім сином ОСОБА_7 , не інформує його про дійсні умови перебування дитини за кордоном. Представник третьої особи - Органу Орган опіки та піклування виконкому Івано-Франківської міської ради доводи апеляційної скарги заперечив, вважає, що визначення місця проживання малолітнього сина сторін з батьком відповідатиме найкращим інтересам дитини. Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке. Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам судове рішення в даній справі відповідає. Відмовляючи в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції, враховуючи висновок Органу опіки та піклування Франківської райадміністрації Львівської міської ради про недоцільність визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_7 з матір`ю, попередній висновок цього ж органу про тимчасовий виїзд за кордон матері з сином, який не був затверджений, неподання позивачем акту обстеження умов проживання за місцем реєстрації матері та сина, а також той факт, що позивач виїхала з сином за межі країни без згоди батька, дійшов до висновку про відмову в задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову про залишення малолітнього сина проживати з батьком. Водночас судом враховано висновок Органу опіки і піклування про доцільність залишення малолітнього сина на проживання з батьком, наявні в матеріалах справи докази та принцип забезпечення найкращих інтересів дитини. Колегія суддів погоджується з цим висновком суду першої інстанції, зважаючи на таке. Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 17.11.2002 між сторонами був укладений шлюб, який розірваний заочним рішенням Франківського районного суду м. Львова від 10.02.2011, а доньку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 залишено на проживання з матір`ю (т.1 а.с.5, 50). Після розірвання шлюбу подружжя примирилося, а ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_7 , визначення місця проживання якого і є предметом спору у даній цивільній справі (т.1 а.с. 4). Згідно копії довідки про реєстрацію місця проживання особи малолітній син сторін зареєстрований за місцем реєстрації його матері за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с. 10, 11). Однак, на даний час там не проживає. Відповідно до копії довідки від 19.02.2021 син сторін навчався в закладі дошкільної освіти (ясла-садок) Львівської міської ради, та те, що обрано лікаря для дитини (т.1 а.с.12-13). Як позивач-відповідач, так і відповідач-позивач мають у власності житло в Україні (т.1 а.с.16-17,62-66). Відповідачем-позивачем надано акт обстеження його умов проживання від 19.02.2021 (т.1 а.с. 67). В свою чергу позивач ОСОБА_1 відповідні докази не надала, як і не подала висновку органу опіки та піклування щодо визначення місця проживання малолітньої дитини за її місцем реєстрації - м. Львів. З наданих відповідачем-позивачем характеристик за місцем роботи та проживання вбачається, що ОСОБА_3 є порядним, чуйним, доброзичливим, піклується про дітей, користується авторитетом в колективі (т.1 а.с. 68-72). Розпорядженням голови райадміністрації від 10.12.2020 №611 «Про відмову у затвердженні висновку відділу Служби у справах дітей Франківського району від 07.12.2020 про підтвердження місця проживання дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 для тимчасового виїзду за межі України» відмовлено у затвердженні такого висновку про дозвіл на виїзд без згоди батька (т.1 а.с.18). 29 липня 2022 року на виконання ухвали Івано-Франківського міського суду від 04 липня 2022 року Франківською районною адміністрацією Львівської міської ради надано висновок №26001-ви-53941 про недоцільність визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 із одним з батьків, оскільки встановлено, що на даний час малолітній ОСОБА_7 разом з матір`ю не проживають на території Франківського району м. Львова (т.1 а.с. 232). Згідно з висновком органу опіки і піклування, затвердженим рішенням виконкому Івано-Франківської міської ради №1053 від 03.11.2022, рекомендовано визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком ОСОБА_3 (т.2 а.с.7-12). Відповідно до ч.3 ст.51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»). Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. Згідно з частиною першою статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (§ 76). У § 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини. Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. Такий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 14 грудня 2022 року (справа №742/2571/21). Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) зазначено, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зроблено висновок, що положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей». Колегія суддів зауважує, що представником ОСОБА_1 було подано тільки в апеляційній інстанції документи на підтвердження місця проживання малолітнього сина сторін в Німеччині в місті Деммін, зокрема, копію договору про оренду квартири, відомості про отримання позивачкою допомоги на сина та навчання дитини у початковій школі. Разом з тим, з долучених документів неможливо встановити умови проживання дитини в Німеччині, ставлення вітчима до малолітнього ОСОБА_7 , а також можливість ОСОБА_1 забезпечити належні умови для розвитку і виховання дитини. Адже відомості про наявність відповідного доходу та офіційного працевлаштування апелянтом не надано. Апеляційний суд також оцінює критично доводи представника апелянта про намір ОСОБА_1 в подальшому проживати з малолітнім сином сторін за місцем реєстрації у Львові, оскільки вказані доводи нічим не підтверджені. До того ж позивачка вийшла заміж за громадянина Німеччини, з часу виїзду за кордон без згоди батька в березні 2022 року до України не поверталася, що не заперечив в засіданні апеляційного суду її представник. На думку колегії суддів, місцевий суд, врахував інтереси малолітньої дитини, її психологічний стан та особливості фізичного розвитку, право на гармонійний розвиток та належне виховання, а також, дотримуючись балансу між її інтересами, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в інтересах дитини, взявши до уваги висновки органів опіки та піклування, житлово-побутові умови проживання батька та ненадання матір`ю доказів на підтвердження належних умов для проживання сина у Німеччині, пояснення свідків, позитивну характеристику батька. Колегія суддів бере до уваги також той факт, що старша дочка сторін вирішила проживати з батьком та бажає, щоб її молодший брат проживав разом з ними, а також що малолітній син сторін дистанційно навчається у ліцеї №7 Івано-Франківської міської ради. Враховуючи вище наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив зустрічний позов, оскільки батьком створено більш сприятливі умови для проживання дитини, її гармонійного психологічного розвитку і це в подальшому - при настанні миру не вплине на реалізацію матір`ю її прав на участь у вихованні сина. Колегія суддів зазначає, що матір дитини, яка безсумнівно відіграє важливу роль у житті та розвитку дитини, має право та обов`язок піклуватися про здоров`я, стан розвитку сина, незалежно від того, з ким він буде проживати. Визначаючи місце проживання дитини з батьком, розуміючи, що спір стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, взявши до уваги вік дитини та поведінку кожного з батьків, зокрема, факт вивезення позивачкою дитини за кордон без погодженням з батьком, суд першої інстанції при вирішенні спору надав першочергове значення саме найкращим інтересам дитини. Апеляційний суд зауважує, що проживання дитини з одним із батьків ніяким чином не перешкоджає іншому з них брати участь у вихованні, матеріальному забезпеченні дитини, спілкуванню з нею, а в разі зміни обставин, які впливають на вирішення спору про місце проживання дитини, другий з батьків не обмежений повторно ставити таке питання. Отже, суд першої інстанцій повно і всебічно дослідив наявні у справі докази та надав їм належну правову оцінку, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права. Керуючись ст. 374, 375, 381 - 384, 389 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду від 24 листопада 2022 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного її тексту. Суддя-доповідач В.А. Девляшевський Судді: В.М. Барков Є.Є.Мальцева Повний текст постанови складено 13 лютого 2023 року.