Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/25191/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 лютого 2023 рокуСправа № 380/25191/21 пров. № А/857/15583/22 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача Качмара В.Я., суддів Большакової О.О., Затолочного В.С., при секретарі судового засідання - Юрченко М.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові справу за позовом Львівського міського комунального підприємства по обслуговуванню та ремонту житла «Айсберг» до Головного управління Держпродспоживслужби у Львівській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, - Львівська міська рада, на стороні відповідача, - ОСОБА_1 , про скасування рішення про застосування адміністративно-господарських санкцій та припису, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою Львівського міського комунального підприємства по обслуговуванню та ремонту житла «Айсберг» на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2022 року (суддя Кравців О.Р., м.Львів, повний текст складено 19 вересня 2022 року), ВСТАНОВИВ: У грудні 2021 року Львівське міське комунальне підприємство по обслуговуванню та ремонту житла «Айсберг» (далі МКП) звернулося до суду із позовом до Головного управління Держпродспоживслужби у Львівській області (далі Головне управління, Держпродспоживслужба відповідно) в якому просило скасувати: рішення відповідача про застосування адміністративно-господарських санкцій за порушення державної дисципліни цін від 06.12.2021 №34 (далі Рішення №34); припис про виконання законних вимог щодо усунення порушень порядку формування, встановлення та застосування державних (регульованих) цін від 06.12.2021 №24/21 (далі Припис). Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2022 року у задоволені позову відмовлено. Не погодившись із ухваленим судовим рішення, його оскаржив позивач, який із покликанням на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, та ухвалити нове рішення про задоволення позовної заяви в повному обсязі. В доводах апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції не надано оцінку жодному доводу скаржника, що наведений позовній заяві, які вказують на протиправність оскаржуваних Рішення №34 та Припису. Відповідач та третя особа ОСОБА_1 у відзивах на апеляційну скаргу заперечують вимоги такої, вважають рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просять залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Позивач в судове засідання не надіслав свого представника, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників відповідача та третьої особи, ОСОБА_1 , переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не спростував висновків відповідача, викладених в акті позапланової перевірки, про порушення МКП державної дисципліни цін в частині завищення тарифів на послуги з утримання будинку та прибудинкової території, які встановлені виконавчим комітетом Львівської міської ради (далі Виконавчий комітет, Міська рада відповідно), тобто, є регульованими. Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з додержанням норм матеріального і процесуального права, з таких міркувань. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що відповідно до наказу Головного управління від 23.11.2021 №3824-АГ та направлення від 23.11.2021 №3384 у період з 24.11.2021 по 02.12.2021 відповідачем проведено позапланову перевірку ЛМКП з питань дотримання вимог порядку формування, встановлення та застосування державних регульованих цін (тарифів). За результатами проведеної перевірки складено акт від 30.11.2021 №33/3384-ПЗ, в якому встановлено, що позивачем за період 01.11.2020 - 01.11.2021 застосовані завищені тарифи на послуги з утримання будинку та прибудинкової території, а саме: - у період з 01.11.2020 - 01.07.2021 застосовано тариф в частині постійних складових тарифу у розмірі - 3,41 грн./м.кв.) замість встановленого рішенням Виконавчого комітету від 09.02.2018 №121 «Про внесення змін до рішення виконавчого комітету від 31.05.2011 №561(далі Рішення №121) діючого тарифу на послуги з утримання будинків та прибудинкових територій - 2,02 грн/м.кв., внаслідок чого мешканцям будинку зайво нараховано плату за вищевказаний період у розмірі - 11898,66 грн, в т.ч. по кв. 16 - 1377,54 грн; - у період з 01.07.2021-01.11.2021 застосовано тариф в частині постійних складових тарифу у розмірі - 4,29 грн./м.кв, замість встановленого Рішення №121 діючого тарифу на послуги з утримання будинків та прибудинкових територій - 2,02 грн./м.кв, внаслідок чого мешканцям будинку зайво нараховано плату за вищевказаний період у розмірі - 9708,36 грн, в т.ч. по кв.16 - 1123,97 грн (далі Акт) У вказаному Акті зроблено висновок про порушення ЛМКП статті 20 Закону України «Про ціни і ціноутворення» (далі Закон №5007-VI), а саме внаслідок порушення вимог Рішення №121 допущено застосування завищених тарифів за послуги з утримання будинків та прибудинкових територій, що призвело до зайвого нарахування плати мешканцям будинку по АДРЕСА_1 та одержання необґрунтованої виручки за період 01.11.2020 - 01.11.2021 у розмірі 21607,02 грн. На підставі Акта Головним управлінням винесено: - Рішення №34, а саме: вилучено у ЛМКП в дохід державного бюджету штраф у сумі 21607,02 грн та зобов`язано ЛМКП повернути споживачам суму необґрунтовано одержаної виручки у розмірі 21607,02 грн; - Припис, яким зобов`язано ЛМКП здійснити перерахунок зайво нарахованої плати за послуги з утримання будинків та прибудинкових територій мешканцям будинку по АДРЕСА_1 за період 01.11.2020-01.11.2021 у розмірі 21 607,02 грн. (в т.ч. в рішенні сума 21607,02 грн.) та забезпечити нарахування плати мешканцям за послуги з утримання будинків та прибудинкових територій, відповідно до Рішення №121 до укладення з ними договору про надання послуги з управління багатоквартирним будинком. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Основні засади цінової політики і відносини, що виникають у процесі формування, встановлення та застосування цін, а також здійснення державного контролю (нагляду) та спостереження у сфері ціноутворення визначає та регулює Закон №5007-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин). Відповідно до статті 1 Закону №5007-VI: - встановлення ціни - затвердження (фіксація) рівня ціни; - застосування ціни - продаж (реалізація) товару за встановленою ціною; - продаж (реалізація) - господарська операція, під час якої здійснюється обмін товару на виражений у грошовій формі еквівалент або інший вид компенсації його вартості; - товар - продукція, роботи, послуги, матеріально-технічні ресурси, майнові та немайнові права, що підлягають продажу (реалізації). Згідно статті 6 Закону №5007-VI органи місцевого самоврядування забезпечують реалізацію державної цінової політики у межах повноважень, визначених законом. Частиною першою статті 10 Закону №5007-VI визначено, що суб`єкти господарювання під час провадження господарської діяльності використовують: вільні ціни; державні регульовані ціни. Вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін (стаття 11 Закону №№5007-VI). Державні регульовані ціни запроваджуються на товари, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, мають істотну соціальну значущість, а також на товари, що виробляються суб`єктами, які займають монопольне (домінуюче) становище на ринку (абзац 1 частина перша статті 12 Закону №5007-VI). За змістом статті 13 Закону №5007-VI державне регулювання цін здійснюється Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади, державними колегіальними органами та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень шляхом установлення обов`язкових для застосування суб`єктами господарювання, зокрема, фіксованих цін. Частиною першою статті 16 Закону №5007-VI визначено, що органами державного контролю (нагляду) та спостереження у сфері ціноутворення (далі - уповноважені органи) є: - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з контролю за цінами; - інші органи, визначені законом. Відповідно до пунктів 1, 5, 6, 7 частини першої статті 18 Закону №5007-VI уповноважені органи мають право: - проводити у суб`єктів господарювання в установленому порядку планові та позапланові перевірки: достовірності зазначеної у документах інформації про формування, встановлення та застосування державних регульованих цін; бухгалтерських книг, звітів, кошторисів, декларацій, показників реєстраторів розрахункових операцій та інших документів незалежно від способу подання інформації, пов`язаних з формуванням, встановленням та застосуванням державних регульованих цін; - вимагати від суб`єктів господарювання, що перевіряються, усунення виявлених порушень вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін; - приймати рішення про застосування адміністративно-господарських санкцій за порушення вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін; - надавати органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, суб`єктам господарювання обов`язкові для виконання приписи про усунення порушень вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін. Правовий статус Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів визначено «Положенням про Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України (далі КМУ) від 02.09.2015 №667 (далі Положення №667). Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (Держпродспоживслужба) є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику, зокрема, з контролю за цінами (пунктами 1, 3 Положення №667). Частиною другою статті 16 Закону №5007-VI визначено, що повноваження та порядок діяльності уповноважених органів, права та обов`язки їх посадових осіб, які здійснюють державний контроль (нагляд) за дотриманням суб`єктами господарювання вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін та державне спостереження у сфері ціноутворення, визначаються цим Законом, Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (далі Закон №877-V) та іншими законами. Закон №877-V (в редакції, чинній на час виникнення спірних віднеосин) визначає правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю). Однією з підстав для здійснення позапланових заходів відповідно до абзац 5 частини першої статті 6 Закону №877-V є звернення фізичної особи (фізичних осіб) про порушення, що спричинило шкоду її (їхнім) правам, законним інтересам, життю чи здоров`ю, навколишньому природному середовищу чи безпеці держави, з додаванням документів чи їх копій, що підтверджують такі порушення (за наявності). Позаплановий захід у такому разі здійснюється територіальним органом державного нагляду (контролю) за наявністю погодження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у відповідній сфері державного нагляду (контролю), або відповідного державного колегіального органу. У такому разі відповідно до абзацу 6 частини першої статті 6 Закону №877-V перед початком здійснення позапланового заходу державного нагляду (контролю) посадові особи територіального органу державного нагляду (контролю) зобов`язані пред`явити керівнику чи уповноваженій особі суб`єкта господарювання - юридичної особи, її відокремленого підрозділу, фізичній особі - підприємцю або уповноваженій ним особі, крім документів, передбачених цим Законом, додатково копію погодження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у відповідній сфері державного нагляду (контролю), або відповідного державного колегіального органу на проведення такої перевірки. Суб`єкти господарювання мають право не допускати посадових осіб територіального органу державного нагляду (контролю) до здійснення заходів державного нагляду (контролю), якщо вони не пред`явили документи, передбачені цим абзацом. Згідно з частиною шостою статті 7 Закону №877-V за результатами здійснення планового або позапланового заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю) складає акт, який повинен містити такі відомості: дату складення акта; тип заходу (плановий або позаплановий); форма заходу (перевірка, ревізія, обстеження, огляд тощо); предмет державного нагляду (контролю); найменування органу державного нагляду (контролю), а також посаду, прізвище, ім`я та по батькові посадової особи, яка здійснила захід; найменування юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи - підприємця, щодо діяльності яких здійснювався захід. Посадова особа органу державного нагляду (контролю) зазначає в акті стан виконання вимог законодавства суб`єктом господарювання, а в разі невиконання - детальний опис виявленого порушення з посиланням на відповідну вимогу законодавства. У разі створення суб`єктом господарювання перешкод органу державного нагляду (контролю) чи його посадовим особам при здійсненні заходів державного нагляду (контролю) в акті обов`язково зазначається опис дій чи бездіяльності, що призвели до створення таких перешкод, з посиланням на відповідні норми закону. В останній день перевірки два примірники акта підписуються посадовими особами органу державного нагляду (контролю), які здійснювали захід, та суб`єктом господарювання або уповноваженою ним особою, якщо інше не передбачено законом. Якщо суб`єкт господарювання не погоджується з актом, він підписує акт із зауваженнями. Зауваження суб`єкта господарювання щодо здійснення державного нагляду (контролю) є невід`ємною частиною акта органу державного нагляду (контролю). У разі відмови суб`єкта господарювання підписати акт посадова особа органу державного нагляду (контролю) вносить до такого акта відповідний запис. Один примірник акта вручається керівнику чи уповноваженій особі суб`єкта господарювання - юридичної особи, її відокремленого підрозділу, фізичній особі-підприємцю або уповноваженій ним особі в останній день заходу державного нагляду (контролю), а другий зберігається в органі державного нагляду (контролю). Як видно з матеріалів справи, проведеною позаплановою перевіркою позивача щодо формування та застосування тарифів на послуги з утримання будинків та прибудинкових територій по будинку на вул. Шептицьких,44 встановлено, що ЛМКП за період: березень 2020, з 01.11.2020 по 01.11.2021 застосувало завищені тарифи на послуги з утримання будинку та прибудинкової території. Позивач-апелянт зазначеної обставини не заперечує, натомість, обґрунтовуючи правомірність своїх дій щодо підвищення тарифів на послуги з утримання будинків та прибудинкових територій вказує, що зростання тарифів зумовлено зростанням їх основних складових, зокрема, розміру мінімальної заробітної плати та відповідно сум відрахувань, вартості на товарно-матеріальні цінності, паливно-мастильні матеріали, енергоносії внаслідок чого виникла невідповідність діючих тарифів фактичним витратам на надання послуги з управління будинком. У зв`язку з цим з метою належного функціонування підприємства виникла необхідність приведення тарифів до економічно обґрунтованого рівня. Вказані твердження суд оцінює критично, оскільки відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (далі Закон №2189-VIII) ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону. Абзацом 1 частини другої статті 10 Закону №2189-VIII визначено, що вартість послуг з управління багатоквартирним будинком визначається за домовленістю сторін, крім випадку обрання управителя органом місцевого самоврядування. Відповідно до доказів наявних у справі, на момент проведення перевірки мешканцями будинку по АДРЕСА_1 з ЛМКП договір про надання послуг з управління багатоквартирним будинком не укладався. Споживачам зазначеного будинку підприємство надає послуги з утримання будинків та прибудинкових територій, тарифи на які є регульованими, та в частині «постійних складових тарифів» «базовий тариф» встановлені рішенням Виконавчого комітету від 31.05.2011 №561 «Про встановлення тарифів на послуги з утримання будинків та прибудинкових територій для населення у м. Львові індивідуально по кожному будинку» (далі Рішення №561; зі змінами, внесеними Рішенням №121). Частиною третьою статті 12 Закону №5007-VI передбачено, що зміна рівня державних регульованих цін здійснюється в порядку і строки, що визначаються органами, які відповідно до цього Закону здійснюють державне регулювання цін. Зміна рівня державних регульованих цін може здійснюватися у зв`язку із зміною умов виробництва і продажу (реалізації) продукції, що не залежать від господарської діяльності суб`єкта господарювання. Таким чином, повноваженнями на зміну державних регульованих цін наділені органи, які відповідно до Закону №5007-VI здійснюють державне регулювання цін. Згідно статті 13 Закону №5007-VI державне регулювання цін здійснюється Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади, державними колегіальними органами та органами місцевого самоврядування. З вказаних норм слід виснувати, що суб`єкти господарювання, до яких належить й позивач у цій справі, не наділені повноваженнями самостійно змінювати державні регульовані ціни навіть у тому випадку, коли їх застосування стає економічно необґрунтованим. Водночас статтею 15 Закону №5007-VI передбачено, що Кабінет Міністрів України, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які встановили державні регульовані ціни на товари в розмірі, нижчому від економічно обґрунтованого розміру, зобов`язані відшкодувати суб`єктам господарювання різницю між такими розмірами за рахунок коштів відповідних бюджетів. Встановлення Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування державних регульованих цін на товари в розмірі, нижчому від економічно обґрунтованого розміру, без визначення джерел для відшкодування різниці між такими розмірами за рахунок коштів відповідних бюджетів не допускається і може бути оскаржено в судовому порядку. Враховуючи зазначену норму Закону №5007-VI, позивач не був позбавлений права оскаржити у судовому порядку встановлення Виконавчим комітетом тарифів на послуги з утримання будинків та прибудинкових територій, якщо вважав, що їх розмір є нижчим від економічного обґрунтованого, а джерел для відшкодування різниці між такими розмірами за рахунок коштів відповідних бюджетів не визначено. Однак доказів такого оскарження позивачем у судовому порядку Рішення №561 (зі змінами, внесеними Рішенням №121) до суду не надано. Твердження позивача про те, що з набранням чинності Законом №2189-VIII виконавчий орган Міської ради позбавлений повноважень щодо встановлення тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій суд вважає необґрунтованими, оскільки згідно з абзацу 1 пункту 3-1 розділу VІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2189-VIII договори про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, укладені з виконавцями таких послуг або з управителями, визначеними згідно із цим Законом, до введення в дію норм цього Закону, що регулюють надання послуги з управління багатоквартирним будинком, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами (у тому числі щодо вивезення побутових відходів - за наявності), до дати набрання чинності договорами про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, укладеними за правилами, визначеними цим Законом. На момент проведення перевірки позивача договір про надання послуг з управління багатоквартирним будинком між ЛМКП та співвласниками багатоквартирного будинку по АДРЕСА_1 не був укладений, натомість позивачем надавались послуги споживачам з утримання будинків та прибудинкових територій, тарифи на які, як зазначено вище, є регульованими та встановлені Виконавчим комітетом. Аргументи скаржника про те, що, беручи до уваги відсутність в Законі №2189-VIII положень про обов`язкове укладення договору на надання житлово-комунальних послуг та на встановлення цін (тарифів) за їх надання у письмовій формі, враховуючи норми цивільного законодавства, зміст правочину щодо наданих житлово-комунальних послуг зазначається підприємством у помісячних квитанціях на оплату цих послуг, що й підтверджує укладення між підприємством, як надавачем послуг, і їх споживачами правочину в письмовій формі, не можуть враховуватися судом з огляду на наступне. Відповідно до частин першої-третьої статті 12 Закону №2189-VIII надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Договори про надання комунальних послуг можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір, індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем, колективний договір) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач (співвласник багатоквартирного будинку, власник будівлі, у тому числі власник індивідуального садибного житлового будинку), колективний споживач). Істотними умовами договору про надання житлово-комунальної послуги є: 1) перелік послуг; 2) вимоги до якості послуг; 3) права і обов`язки сторін; 4) відповідальність сторін за порушення договору; 5) ціна послуги; 6) порядок оплати послуги; 7) порядок і умови внесення змін до договору, в тому числі щодо ціни послуги; 8) строк дії договору, порядок і умови продовження його дії та розірвання. Частиною четвертою статті 12 Закону №2189-VIII встановлено, що порядок та особливості укладання, зміни і припинення договорів про надання житлово-комунальних послуг визначаються статтями 13-15 цього Закону. Згідно з абзацом 1 частини першої статті 15 Закону №2189-VIII договір про надання послуг з управління багатоквартирним будинком (зміни до нього) від імені всіх співвласників багатоквартирного будинку укладається з визначеним відповідно до законодавства управителем співвласником (співвласниками), уповноваженим (уповноваженими) на це рішенням зборів співвласників. Такий договір підписується на умовах, затверджених зборами співвласників, та є обов`язковим для виконання всіма співвласниками. Згідно з частиною першою статті 18 Закону №2189-VIII управління багатоквартирним будинком управителем здійснюється на підставі договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, що укладається згідно з типовим договором. Аналіз вказаних приписів Закону №2189-VIII дає підстави для висновку, що договір про надання послуг з управління багатоквартирним будинком обов`язково укладається в письмовій формі та має містити всі істотні умови договору, визначені частиною третьою ст. 12 Закону №2189-VIII. При цьому, такий договір укладається згідно з типовим договором, затвердженим Кабінетом Міністрів України або іншим уповноваженим законом державним органом. Викладення змісту правочину щодо наданих житлово-комунальних послуг у помісячних квитанціях на оплату цих послуг та підтвердження таким чином укладення відповідного договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, як зазначає позивач, Законом №2189-VIII не передбачено. Покликання позивача на те, що він як суб`єкт господарювання під час провадження господарської діяльності використовує вільні ціни суд, виходячи з фактичних обставин цієї справи, відхиляє, оскільки договір про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, що відповідно до статті 10 Закону №2189-VIII надає можливість застосовувати вільні ціни, позивачем на момент проведення перевірки укладено не було. А надання послуг споживачам з утримання будинків та прибудинкових територій передбачає використання позивачем тарифів, які, як зазначено вище, встановлені виконавчим комітетом Міської ради, тобто, є регульованими. Твердження позивача про те, що норма статті 20 Закону №5007-VI передбачає відповідальність за порушення вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих, а не вільних цін. Тому, висновок відповідача про отримання позивачем необґрунтованої виручки є помилковим, суд до уваги не бере, позаяк під час надання послуг споживачам з утримання будинків та прибудинкових територій за відсутності укладеного з такими споживачами договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком у позивача був обов`язок використовувати тарифи (ціни) на такі послуги, які є регульованими, а не вільними. З огляду на викладене, суд дійшов обґрунтованого висновку, що під час розгляду справи позивач не спростував висновків відповідача, викладених в Акті про порушення ЛМКП державної дисципліни цін в частині завищення тарифів на послуги з утримання будинку та прибудинкової території, які встановлені Виконавчим комітетом, тобто, є регульованими. Частиною сьомою статті 7 Закону №877-V передбачено, що у разі необхідності вжиття інших заходів реагування орган державного нагляду (контролю) протягом п`яти робочих днів з дня завершення здійснення заходу державного нагляду (контролю) складає припис, розпорядження, інший розпорядчий документ щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу. За змістом частин восьмої статті 7 Закону №877-V припис - обов`язкова для виконання у визначені строки письмова вимога посадової особи органу державного нагляду (контролю) суб`єкту господарювання щодо усунення порушень вимог законодавства. Припис не передбачає застосування санкцій щодо суб`єкта господарювання. Припис видається та підписується посадовою особою органу державного нагляду (контролю), яка здійснювала перевірку. Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону №5007-VI передбачено, що до суб`єктів господарювання застосовуються адміністративно-господарські санкції за порушення вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін - вилучення необґрунтовано одержаної виручки, що становить позитивну різницю між фактичною виручкою від продажу (реалізації) товару та виручкою за цінами, сформованими відповідно до запровадженого способу регулювання (крім тих, що на постійній основі надають житлово-комунальні послуги або мають адресного споживача), та штраф у розмірі 100 відсотків необґрунтовано одержаної виручки. Відповідно до частини другої статті 20 Закону №5007-VI суми адміністративно-господарських санкцій зараховуються до державного бюджету. Сума необґрунтованої виручки, одержаної суб`єктами господарювання, які на постійній основі надають житлово-комунальні послуги або мають адресного споживача, повертається споживачам. В апеляційній скарзі скаржник зазначає, що рішенням Виконавчого комітету «Про втрату чинності рішень виконавчого комітету від 31.05.2011 № 561. від 23.12,2015 №731 і від 09.02.2018 № 121»від 09.06.2022 № 407 (далі Рішення №407) Рішення № 561, №121, від 23.12.2015 № 731 визнано такими, що втратили чинність, відтак вважає, що правова підстава, що слугувала основою для нарахування позивачу санкцій за порушення державної дисципліни цін відпала як така. Проте, вказані твердження є необгрунтованими та безпідставними, з огляду на наступне. Так, позаплановою перевіркою встановлено, що ЛМКП допущено застосування завищених тарифів за послуги з утримання будинків та прибудинкових територій, що призвело до зайвого нарахування плати мешканцям будинку по АДРЕСА_1 , за період з 01.11.2020 по 01.11.2021 та одержання ЛМКП необгрунтованої виручки у розмірі 21607,02 гри. Проте, у вказані періоди тарифи за послуги з утримання будинків та прибудинкових територій були встановлені Рішенням № 561 (зі змінами, внесеними Рішенням №121). Згідно Рішення № 407 це рішення набирає чинності з дня його оприлюднення. За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності (припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт під час дії якого вони настали або мали місце( рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № І-рп/1999). Таким чином, оскільки у періоди з 01.11.2020 по 01.11.2021 було чинним Рішення №561 (зі змінами, внесеними Рішенням №121), ЛМКП повинно було застосовувати тарифи за послуги з утримання будинків та прибудинкових територій, згідно нього рішення. А втрата чинності вказаного рішення в червні 2022 року жодним чином не впливає на зміст спірних у цій справі відносин. За таких обставин винесені відповідачем відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 20 Закону №5007-VI та частини восьмої статті 7 Закону №877-V за результатами позапланової перевірки позивача спірне Рішення №34 та Припис є правомірними. Оцінюючи наведені скаржником доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи сторін були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку. Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС) суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підсумовуючи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Керуючись статтями 308, 310, 315-316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Львівського міського комунального підприємства по обслуговуванню та ремонту житла «Айсберг» залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2022 року без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС. Суддя-доповідач В. Я. Качмар судді О. О. Большакова В. С. Затолочний Повне судове рішення складено 13 лютого 2023 року.